Постанова

від 13.05.2024 по справі 460/12808/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/12808/23 пров. № А/857/4255/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі № 460/12808/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмолпродукт» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

суддя у І інстанції Гудима Н.С.,

час ухвалення рішення 19 січня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 19 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмолпродукт» ( далі ТзОВ «Укрмолпродукт» ) звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті ( далі Укртрансбезпека ), в якому просить: визнати протиправним та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №347812 від 21.03.2023.

На обгрунтування позовних вимог зазначає, що посадовими особами Укртрансбезпеки виявлено порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III ( далі Закон № 2344-III), а саме: відсутність протоколу повірки та адаптації тахографа, у зв`язку з чим прийнято оскаржувану постанову, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000 грн. Зазначив, що транспортний засіб використовувався позивачем у власних цілях, а тому він не є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III. Вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив позов задовольнити повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції оскаржила Укртрансбезпека, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що в матеріалах справи наявна спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини. Дана форма накладної зокрема визначає «вантажовідправника» та «вантажоодержувача». Ця накладна оформлюється на кожну відвантажену партію сировини і для кожного вантажоодержувача окремо.

Тобто, спеціалізована товарно-транспортна накладна на перевезення молочної сировини має додаватись до товарно-транспортної накладної відповідно до додатку 7 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України. Враховуючи зазначене, дані правовідносини поширюються на вимоги законодавства, що регулюють відносин у сфері вантажних перевезень. Вимоги Інструкції зобов`язують Перевізника при здійсненні даних вимог перевезень молочної продукції мати спеціалізовану ТТН на перевезення молочної сировини та ТТН згідно вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України.

Посилання суду першої інстанції на неправомірність застосування до позивача відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III з огляду на те, що у особи відсутній такий вид економічної діяльності як здійснення вантажних перевезень є помилковими, позаяк сама по собі відсутність реєстрації суб`єктом підприємництва певного виду господарської діяльності не є безумовним свідченням того, що така діяльність ним не здійснюється.

Зауважуємо, що у кожному конкретному випадку при визначенні суб`єкта, який має відповідати за порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноважений контролюючий орган встановлює таку особу саме на підставі тих документів, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності. Таким чином, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні із обставинами цієї справи вважаємо, що суд першої інстанцій дійшов до помилкового висновку, що ТзОВ «Укрмолпродукт» не є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ.

Термін «внутрішні перевезення» не обмежується лише перевезеннями, які здійснюють автомобільні перевізники на комерційній основі в розумінні Закону №2344-ІІІ. Поняття "внутрішні перевезення" за визначенням, передбаченим ст.1 Закону №2344-ІІІ, визначає, зокрема, те, що це є перевезення вантажів між населеними пунктами держави за власний кошт, що охоплює, в тому числі, і перевезення покупцями придбаних товарів у постачальників за свій рахунок. Таким чином, твердження позивача про те, що він не є автомобільним перевізником в розумінні Закону № 2344-III не відповідає дійсності.

Під час перевірки виявлено порушення статті 34 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» п.3.3 наказу Мінтрансзв`язку № 385 від 24.06.2010, а саме: відсутність під час перевірки вантажу відсутній протокол перевірки та адаптації тахографу. Водій з актом ознайомився, пояснення не зазначив, акт підписав. Просить апеляційну скаргу задовольнити рішення суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.02.2023 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Волинській області, зокрема, на 132 км а/д М-19, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників.

Під час такої перевірки був зупинений транспортний засіб марки Mercedes-Benz номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТзОВ «Укрмолпродукт», під керуванням водія ОСОБА_1 . Під час рейдової перевірки виявлено відсутність документів, на підставі яких здійснюється перевезення, а саме: протоколу повірки та адаптації тахографа, у зв`язку з чим складено акт перевірки №333776 від 08.02.2023.

До перевірки водієм ОСОБА_1 надано, зокрема, копію спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини, у якій як суб`єкта господарювання, який відправляє молочну сировину, зазначено ТзОВ «Укрмолпродукт».

13.03.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області на адресу позивача рекомендованим листом надіслано письмове повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, який відбудеться 21.03.2023 о 10:30 год., що підтверджується копією списку згрупованих поштових відправлень АТ «Укрпошта».

21.03.2023 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, складено постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу №347812, згідно з якою до ТзОВ «Укрмолпродукт» за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, застосовано штраф у сумі по 17000 грн.

Вважаючи зазначену постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону №2344-III. Враховуючи викладене, відповідач протиправно притягнув позивача до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з частиною сьомою статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частинами першою - другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Тобто, перелік документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;

оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

При цьому, відповідно до ст. 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання до медичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов`язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п`ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

В силу пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Приписами пункту 25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з частиною восьмою статті 53 Закону № 2344-III водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Відповідно до пунктів 6.1 - 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року № 340 (далі Положення № 340), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 1.3. Положення № 340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі ТЗ).

Згідно з пунктом 7.1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 6.3. Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 385, ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385:

контрольний пристрій (тахограф) обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; тахокарта бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Відповідно до пункту 3.3. Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

За приписами пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зазначає, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III зокрема, для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційних документів на транспортний засіб, товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж, інших документів, передбачених законодавством, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Водночас перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Транспортний засіб, яким здійснюється перевезення вантажів, повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом. Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія.

При цьому, до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, в даному випадку, роздруківки даних роботи тахографа та картку водія для цифрового тахографу.

Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених ст. 60 Закону № 2344-III.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань видами діяльності ТзОВ «Укрмолпродукт» є: 10.51 Перероблення молока, виробництво масла та сиру (основний), 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід, 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах. Відповідно до положень статуту товариства, останнє, зокрема, здійснює придбання сільськогосподарської сировини, в т.ч. молока.

Такий вид економічної діяльності як перевезення вантажів у позивача відсутній.

До перевірки водієм ОСОБА_1 було надано копію спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини від 08.02.2023, у якій як суб`єкта господарювання, який відправляє молочну сировину, зазначено ТзОВ «Укрмолпродукт».

Матеріали справи свідчать, що 08.02.2023 ТОВ "Укрмолпродукт" здійснював перевезення вантажу, придбаного за власний рахунок та для власних потреб (тобто, в межах здійснення своєї господарської діяльності).

Отже, позивач не надавав послуг з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату і такими послугами не користувався. Будь-яких доказів зворотного матеріали справи не містять.

Крім того, суд зауважує, що до перевірки водієм було надано саме спеціалізовану товарну накладну на перевезення молочної сировини, а не товарно-транспортну накладну на товар.

Водночас, така накладна лише засвідчує факт перевезення вантажу, шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення, призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, та не є безумовним доказом того, що позивач надає (здійснює) послуги з перевезення вантажів.

Ключовим ж питанням в межах даної справи є встановлення факту чи є позивач автомобільним перевізником в розумінні Закону №2344-ІІІ.

У постанові від 23 серпня 2023 року справі № 600/1407/22-а Верховний Суд виклав наступні висновки:

«Так, абзацом 3 частини першоїстатті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-III (далі Закон № 2344-III), визначено, що суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями39та48цьогоЗакону, - є автомобільний перевізник.

Згідно із статтею 1 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами

Водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка, а послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

У статті 33 Закону № 2344-ІІІ зазначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу, згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Відповідно достатті 34 Закону № 2344-III,автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цьогоЗаконута інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

За правиламистатті 48 Закону № 2344-III,автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Водночас, перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону N 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладається, виключно, на автомобільних перевізників, а не на власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 01 червня 2023 року та від 06 липня 2023 року у справах № 640/39442/21 та № 560/514/22 відповідно.

Водій повинен мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, серед яких є товарно-транспортна накладна.

Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку N 363 від 14 жовтня 1997 року, визначено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Аналіз вищезазначених положень Правил та форми, яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов`язкову інформацію (обов`язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.

Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а такожпостанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні встановлюють, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).

Таким чином, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи апеляційний суд виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом 3 частини першоїстатті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

При цьому автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті33,50 Закону N 2344-III)».

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не надав доказів того, що позивач надавав послуги з перевезення вантажу, оскільки для цього відсутній відповідний договір, який вказує на договірні відносини щодо перевезення вантажу.

В контексті цих міркувань є виправданими твердження позивача про те, що позивач перевозив вантаж для власних потреб.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позов є таким, що підлягає задоволенню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії, параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі № 460/12808/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складено 13.05.2024