Постанова

від 06.05.2024 по справі 489/3880/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.05.24

22-ц/812/570/24

Провадження № 22-ц/812/570/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 травня 2024 року м. Миколаїв

справа № 489/3880/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Мобілі Студіо» про визнання договору на поставку побутової техніки недійсним, стягнення збитків, трьох відсотків річних, інфляційних витрат та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 08лютого 2024 року під головуванням судді Микульшиної Г.А., повний текст судового рішення складений цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,ТОВ «ЛюксМобілі Студіо» про визнання договору на поставку побутової техніки недійсним, стягнення збитків, трьох відсотків річних, інфляційних витрат та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13 січня 2022 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на поставку побутової техніки за індивідуальним замовленням, а саме: 1) мийки кухонної підстольного монтажу Blano Linus 500-U антрацит; 2) змішувача кухонного Blano Linus антрацит; 3) витяжки кухонної вбудованої Franke FB 1537XS/BK; 4) варильної поверхні газової вбудованої AEG HVB 64420 ІВ; 5) мікрохвильової печі (СВЧ) вбудованої AEG МВЕ 2558 D-M; 6) пральної машини повнобудованої Zanussi ZWI 712 UDWAU; 7) посудомийної машини повновбудованої Bosch SRV 21 КХ 10 К; 8)духової шафи вбудованої AEG ВРК 748380 В; 9) холодильної шафи повновбудованої Whirpool SP40 801 EU.

На виконання умов Договору позивач сплатив ОСОБА_2 13 січня 2022 року - 50000 грн. та 14 січня 2022 року - 43209 грн., відповідно до товарних чеків № 13/01 та 14/01.

Як вказав позивач, в подальшому ОСОБА_2 зазначив, що наступний платіж необхідно провести на рахунок, який він дасть, і його дружиною - ОСОБА_3 на виконання умов договору від 13 січня 2022 року було переведено на рахунок ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» 61598 грн.

Відповідно доДоговору термінпоставки товарускладав до120календарних днів,починаючи знаступного робочогодня післявнесення передплати.Таким чиномкрайній деньпоставки припадавна 14травня 2022року.Позивач зазначив,що він повністю сплатив всю суму, однак товар так і не отримав, станом на 23 червня 2023 року термін прострочення поставки товару складав 405 днів.

На думку позивача, відповідач не збирається виконувати свої зобов`язання за договором, ввівши в оману при підписанні договору шляхом повідомлення обставин, що не відповідають дійсності. Так, позивач вказує, що ФОП ОСОБА_2 припинив свою діяльність ще 23 червня 2020 року і тому підписав Договір на останній сторінці не в якості ФОП ОСОБА_2 , а в якості директора ТОВ «Люкс Мобілі Студіо», саме тому платіж у сумі 61598,00 грн. було перераховано ТОВ «Люкс Мобілі Студіо», тоді як грошові кошти готівкою за товарними чеками №13/01, 14/01 отримав саме ФОП « ОСОБА_2 », який не мав права цього робити.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 230 ЦК України, згідно яким сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину, позивач вважає, що ОСОБА_2 має повернути йому збитки в подвійному розмірі в сумі 146418 грн., а ТОВ«Люкс Мобілі студіо» - в сумі 123196 грн.

Також позивач вважає, що відповідачі мають сплатити йому 3% річних за користування належними йому грошима, та виплатити інфляційні витрати. Так 3% річних, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 складає -2437 грн., інфляційні витрати за період з травня 2022 року по червень 2023 року 13079грн.; з ТОВ«Люкс Мобілі студіо» 3% річних складає 2050,00 грн. та інфляційні витрати за період з травня 2022 року по червень 2023 року 11005 грн 42 коп.

Крім того позивач вважає, що неправомірними діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 200 000 грн, що полягає в душевних стражданнях, яких він та його родина зазнали, у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, який не виконав свої зобов`язання за договором, протиправно користується його грошима і відмовляється повертати, внаслідок чого в нього порушився сон, з`явилася нервовість, він не може закінчити ремонт, облаштувати кухню, оскільки не має більше коштів на замовлення у іншого постачальника, що призводить до порушення відносин у родині.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір на поставку побутової техніки за індивідуальним замовленням, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 збитки в розмірі 146418 грн., 3 % річних в сумі 2437 грн., інфляційні втрати в сумі 13079 грн., 100000 грн. компенсації моральної шкоди, а всього 261934 грн.; стягнути з ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» збитки в розмірі 123196 грн., 2050грн. 3 % річних, 11005 грн 42 коп. - інфляційних втрат, 100000 грн. компенсації моральної шкоди, а всього 236251 грн 42 коп.

У відзивіна позовнузаяву представникТОВ «ЛюксМобілі Студіо»-адвокат БордаченкоО.В.,посилаючись набезпідставність позову,просив відмовитиу йогозадоволенні.Вказував,що відомостіу «шапці»договору від13січня 2022року пропродавця технікияк «ФОП ОСОБА_2 »,а неТОВ «ЛюксМобілі Студіо»,були вказаніспівробітницею цьогоТовариства внаслідоктехнічної помилки,яка використаластарий шаблондоговору тазамінила даніпро продавцятільки врозділі реквізитівта підписівсторін договору,вірно вказавши,що продавцемє ТОВ«Люкс МобіліСтудіо».Таким чином,твердження позивачапро нібитонавмисне введенняйого воману невідповідає дійсності,а єпомилкою підчас підготовкитексту документу.Сторони договоручітко розуміли,що продавцемза Договоромна поставкупобутової технікивід 13.01.2022року,як іу договоріна виготовленнямеблів від11.01.2022року,є ТОВ«Люкс МобіліСтудіо».Зобов`язання заобома договорамивиникли самеу ТОВ«Люкс МобіліСтудіо».Отже,оскільки прискладенні договорувід 13.01.2022року булодопущено технічнупомилку,то цене єобманом позивача,а томупідстави длявизнання договорувід 13.01.2022року недійснимна підставіст.230ЦК України - відсутні. Також зазначив, що твердження ОСОБА_1 про повну оплату ним грошових коштів за Договором від 13.01.2022 року не відповідає дійсності, оскільки відповідно до п.6.2 Договору загальна вартість Товару за ним становить: 154808 грн., але позивачем було надано суду письмові докази про сплату ним лише 93209 грн. При цьому, Товариство наголошує на тому, що ці грошові кошти були сплачені позивачем саме ТОВ «Люкс Мобілі Студіо», а не припиненому ФОП ОСОБА_2 . Посилання позивача у позовній заяві на платіжну інструкцію ФОП ОСОБА_3 від 13.01.2022 на суму 61598 грн. на поточний рахунок ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» - є безпідставним, оскільки це стосується господарських відносин поставки між двома суб`єктами господарювання, що не має жодного відношення до договору між ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» та ОСОБА_1 . За такого, оскільки за договором від 13.01.2022 року зобов`язання у ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» поставити техніку виникали лише після отримання від ОСОБА_1 100% передоплати замовленої техніки, але позивач своє зобов`язання не виконав, - то саме позивач прострочив виконання зобов`язання, за що ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» відповідальності не несе.

Також ТОВ«Люкс МобіліСтудіо» вказувало,що внаслідокневиконання позивачемсвоїх договірнихзобов`язань задоговором від13.01.2022року більшеніж півторароки,подорожчання зацей часімпортної техніки,зняття окремихпозицій технікиз виробництва,Товариство напідставі ч.3ст.538,ст.615,ст.693,ч.2ст.706ЦК Українинадіслало позивачузаяву від24.07.2023року,якою повідомилойого проприпинення договорувід 13.01.2022внаслідок відмовивід цьогоДоговору.Крім тогопредставник ОСОБА_4 вказував,що міжпозивачем таТОВ «ЛюксМобілі Студіо»був укладенийтакож Договірна виготовленнямеблів заіндивідуальним замовленнямвід 11.01.2022року,за якимстаном на24.07.2023року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ«Люкс МобіліСтудіо» становила82459,76грн.,а томуна підставіст.601ЦК УкраїниТовариство зарахувалосплачені позивачем93209,00грн.за договоромвід 13.01.2022року врахунок боргуза договоромвід 11.01.2022року.Таким чином,на часподання відзивузобов`язання заДоговором напоставку побутовоїтехніки заіндивідуальним замовленнямвід 13.01.2022року припиненівнаслідок відмовивід договору,а коштипозивача булизараховані врахунок зобов`язанняпозивача передТОВ«Люкс МобіліСтудіо» заіншим договором.Посилаючись нате,що вимогив частиністягнення збитків,3%річних,інфляційних втратта відшкодуванняморальної шкодиє похідними,ТОВ «ЛюксМобілі Студіо» просило відмовити і в задоволенні цієї частини вимог.

У відповіді на відзив адвокат Колесник Ю.В. зазначала, що посилання ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» на технічну помилку є намаганням приховати введення в оману покупця, зауважила, що позивач звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою про шахрайство, де в кримінальному провадженні № 12023100080002494 його визнано потерпілим Крім того позивач категорично не погоджується із доводами відповідача про зарахування отриманих за договором від 13.01.2022 року коштів в рахунок боргу за договором від 11.01.2022 року, вважає, що, відповідач і не збиралися виконувати свої зобов`язання, ввівши ОСОБА_1 в оману щодо постачальника - ФОП ОСОБА_2 , який на час укладання договору припинив свою діяльність.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач при укладенні договору від 13.01.2022 ввів його в оману, факт розуміння та прийняття ним умов договору, його правових наслідків, а також своє волевиявлення на укладення такого договору на визначених у ньому умовах ОСОБА_1 підтвердив своїм підписом, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним з підстав передбачених ч.1 ст. 230 ЦК України, якими обгрунтовує свій позов ОСОБА_1 і, відповідно, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідачів збитків, 3% річних та інфляційних витрат, які є похідними від цієї вимоги. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 повністю не сплатив всю суму предоплати за договором від 13.01.2022, а тому і не мав права на отримання товару, тобто ним не доведено порушення його права недобросовісними винними діями з боку відповідачів, які призвели до моральних страждань позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Апелянт зазначав, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому факту, що спірний договір не був підписаний директором ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» ОСОБА_2 , а біля його прізвища розписалася його донька, що підтвердив представник Товариства в судовому засіданні. Отже оспорюваний договір мав недоліки щодо ідентифікації продавця, що є суттєвою обставиною, крім того ФОП ОСОБА_2 на час укладання такого договору вже припинив свою діяльність та не мав права на здійснення господарської діяльності як торгівля (поставка) побутових електротоварів. Вважає, що суд мав застосувати принцип «contra proferentem». При цьому на думку позивача, недоліки договору щодо визначення продавця, який є носієм прав і обовязків по договору поставки, свідчать не про технічну помилку, а саме про обман з боку відповідачів, оскільки такий договір було розроблено і надано для підпису стороною відповідачів. Крім того, суд не прийняв до уваги його доводи щодо повної оплати договору, не прийнявши до уваги платіж в розмірі 61598 грн, здійснений з розрахункового рахунку його дружини як фізичної особи підприємця. При цьому суд безпідставно погодився зі стороною відповідача, що цей платіж був здійснений ФОП ОСОБА_3 на виконання договору на купівлю техніки від 13 січня 2022 року, в той час в матеріалах справи не міститься доказів того, що такий договір укладався, а односторонньо складений рахунок не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує будь-які господарські відносини між ТОВ «Люкс Мобілі Студіо». Таким чином, на думку ОСОБА_1 твердження суду, що ним не виконано умови договору є хибними. Крім того суд не врахував, що замовлена ТОВ «Люкс Мобілі Судіо» на виконання спірного договору побутова техніка знаходилась на території ТОВ «Алтєк», куди сталося потрапляння боєприпасів, внаслідок чого власне та орендоване майно було пошкоджено, проте відповідач, розуміючи, що в подальшому не в змозі буде виконати умови договору та поставити йому техніку, кошти йому не повернуло, що в черговий раз свідчить про обман з боку відповідачів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» - адвокат Бордаченко О.В. - просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року залишити без змін. Зазначив, що ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» не згодне з твердженням апелянта про те, що його було введено в оману. Так, суд правильно мотивував відсутність обману тим, що договір був підписаний представником Товариства за довіреністю - Салій І.Р., яка є співвласником Товариства та мала на це повноваження. Посилання скаржника на принцип «contra proferentem» не заслуговує на увагу, так як стосується принципів тлумачення договору, а не підстав для визнання договору недійсним, що є предметом цього спору. Також відповідач заперечує твердження апелянта, що ним нібито було сплачено 100% вартості товару, оскільки ці аргументи спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи та були належно оцінені судом. Помилковим є аргументи ОСОБА_1 про те, що ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» придбало техніку у ТОВ «Алтєк» для нього до сплати ним 100% вартості товару, оскільки спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що Товариство замовило техніку для ФОП ОСОБА_3 , яка сплатила 100% вартості товару, а не для позивача, який повністю товар не оплатив і у продавця не виникло обов`язку поставляти техніку. Таким чином, суд дійшов правильного висновку, про те що позивач прострочив оплату 100% вартості товару за договором від 13 січня 2022 року, за що продавець відповідальності не несе. Позовні вимоги про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання договору недійсним, таким чином судове рішення про відмову позивачу у задоволенні цих вимог є законним і обгрунтованним. Додатково наголошує на безпідставності цих вимог, так як із ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати можуть нараховуватися лише на грошові зобов`язання, які у відповідача перед позивачем відсутні. Також позивачем не доведено належними доказами факту завдання йому моральної шкоди.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Колесник Ю.В. підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» - адвокат Бордаченко О.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги про визнання договору на поставку побутової техніки за індивідуальним замовленням від 13 січня 2022 року недійсним на підставі ст. 230 ЦК України тим, що відповідачі ввели його в оману при підписанні договору шляхом повідомлення обставин щодо продавця товару, які не відповідають дійсності, а саме позивач вважав, що укладає договір із ФОП ОСОБА_2 , тоді як той припинив свою підприємницьку діяльність ще 23 червня 2020 року, а тому і підписав Договір на останній сторінці не в якості ФОП ОСОБА_2 , а в якості директора ТОВ «Люкс Мобілі Студіо».

Згідно зі статтею 526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 215ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 зазначено, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Стаття 19Закону України"Прозахист правспоживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За приписами частин першої, другої статті 19Закону України"Прозахист правспоживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 293/780/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 263/16688/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц, від 17 лютого 2022 року у справі № 307/3807/19, від 01 листопада 2023 року у справі № 317/2213/21.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 13 січня 2022 року між ОСОБА_1 як покупцем та ТОВ "ЛюксМобілі Студіо" як продавцем укладено договір на поставку побутової техніки за індивідуальним замовленням, а саме:1) мийки кухонної підстольного монтажу Blano Linus 500-U антрацит; 2) змішувача кухонного Blano Linus антрацит; 3) витяжки кухонної вбудованої Franke FB 1537 XS/BK; 4) варильної поверхні газової вбудованої AEG HVB 64420 ІВ; 5) мікрохвильової печі (СВЧ) вбудованої AEG МВЕ 2558 D-M; 6) пральної машини повнобудованої Zanussi ZWI 712 UDWAU; 7) посудомийної машини повновбудованої Bosch SRV 21 КХ 10 К; 8) духової шафи вбудованої AEG ВРК 748380 В; 9) холодильної шафи повновбудованої Whirpool SP40 801 EU (т. 1 а.с.16-19, 74-75).

При цьому суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що у спірному договорі при зазначенні реквізитів сторін продавцем вказано саме ТОВ «Люкс Мобілі Студіо», з поянень представників сторін слідує, що в момент підписання цього договору Продавця представляли і ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , які згідно витягу з ЄДРЮО та ФОП є засновниками (учасниками) ТОВ "Люкс Мобілі Студіо", що підписаний договір від імені ТОВ "Люкс Мобілі Студіо" ОСОБА_5 , яка згідно довіреності від 05.09.2018, підписаної директором ТОВ "Люкс Мобілі Студіо" - Салій Р.О., мала на це повноваження.

Крім того, твердження позивача про те, що кошти готівкою в загальному розмірі 93209 грн. за товарними чеками №13/01 від 13.01.2022 року та № 14/01 від 14.01.2022 року були отримані саме ФОП « ОСОБА_2 », а не ТОВ "Люкс Мобілі Студіо", є недоведеними, оскільки ФОП « ОСОБА_2 » не зазначений отримувачем коштів у вказаних чеках (т. 1 а.с. 11), тоді як ТОВ "Люкс Мобілі Студіо" визнавало, що вказані кошти були сплачені позивачем саме Товариству на виконання умов укладеного 13 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ "ЛюксМобілі Студіо" договору на поставку побутової техніки за індивідуальним замовленням

За такого суд першої інстанції вірно вважав, що зазначення у вступній частині (преамбулі) оспорюваного договору в якості продавця ФОП « ОСОБА_2 », а не ТОВ "Люкс Мобілі Студіо" не свідчить про умисне введення позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що позивачем не доведено факту введення його в оману з боку відповідачів при укладанні спірного договору, який був вчинений за добровільної згоди ОСОБА_1 і ТОВ «Люкс Мобілі Студіо», і що позивач добре розумів та усвідомлював умови, зміст та правову природу цього правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним за статтею 230 ЦК України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо наявності передбачених ст. 230 ЦК України підстав для визнання спірного договору недійсним з огляду на обставини, на які посилається позивач обгрунтовуючи свої позовні вимоги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сам факт незгоди позивача із зарахуванням сплачених ним коштів на виконання спірного договору в рахунок його зобов`язань за договором із ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» на виготовлення меблів замість повернення цих коштів ОСОБА_1 у зв`язку із невиконання обов`язків із поставки побутової техніки не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки чинне законодавство в такому випадку передбачає інший спосіб захисту.

За таких обставин колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що за відсутності підстав для визнання договору недійсним за ч.1 ст. 230 ЦК України, якими обгрунтовує свій позов ОСОБА_1 , відсутні і підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідачів збитків, 3% річних та інфляційних витрат на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15 вказано, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Схожі за змістом правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16 (провадження № 14-241цс19) вказано, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 394/301/19 (провадження № 61-19185св19) зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 587/823/19 вказано, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Частиною другою статті 10Закону України"Прозахист правспоживачів" передбачено, якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Однак у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання договору недійсним, а отже, підстава, на якій відповідач набув грошові кошти, не відпала.

Також суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Так, частиною другою статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» передбачено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частиною першої ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

В обґрунтування відшкодування відповідачами моральної шкоди ОСОБА_1 посилався на протиправну поведінку відповідачів у зв`язку із невиконанням зобов`язань за договором поставки побутової техніки, що призвела спричинення йому такої шкоди.

Між тим,судом першоїінстанції вірновстановлено,що ОСОБА_1 не булодоведено належнимита достатнімидоказами вчиненняним повної предоплатиза договоромвід 13.01.2022,тоді якза умовамицього договорузобов`язання уТОВ «ЛюксМобілі Студіо» поставити техніку виникає лише після отримання від ОСОБА_1 100% передоплати замовленої техніки у розмірі 154808 грн. (п. 4.2. і п. 6.2 Договору).

За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачем не доведено порушення його права винними діями з боку відповідачів, то підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди також відсутні.

Посилання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції безпідставно не врахована платіжна інструкція від 13.01.2022 року щодо здійснененого ФОП ОСОБА_3 грошового переказу ТОВ «Люкс Мобілі Студіо», колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки той факт, що вказаний платіж був спрямований саме на виконання договору на поставку побутової техніки, укладеного із позивачем, спростовується змістом листа ОСОБА_1 від 25.03.2023 року, у якому він визнає, що ним не повністю сплачені кошти за вказаним договором в зв`язку із форс-мажорними обставинами, які виникли із збройною агресією рф., а сплачено тільки 13 січня 2022 року - 50000 грн. та 14 січня 2022 року - 43209 грн., відповідно до товарних чеків № 13/01 та 14/01 (т. 1 а.с. 82). Справжність цього листа представником позивача визнавалась.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За такого, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2024 року згідно вимог ст. 375 ЦПК України слід залишити без змін.

Оскільки позивач на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, з огляду на результати апеляційного перегляду справи, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 08 лютого 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 15 травня 2024 року