Постанова

від 14.05.2024 по справі 214/1861/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3846/24 Справа № 214/1861/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/1861/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2024 року, яке ухвалено суддею Ткаченком А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської обалстіта повне судове рішення складено 09 лютого 2024 року, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання недійсним правочину про передачу автомобіля та повернення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 12 липня 2012 року між ним та відповідачем було укладено правочин, що підтверджується розпискою про надання відповідачу суми 12 000,00 доларів США, що становить в еквіваленті 464 600,00 грн. в якості оплати за автомобіль TATRA-815, з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , а ОСОБА_2 зобов`язаний був передати кошти ОСОБА_4 . При цьому, він, позивач, ОСОБА_4 ніколи не бачив, лише довіреність від нього. Відповідач ОСОБА_2 своїх зобов`язань у повному обсязі не виконав, отримані кошти від нього ОСОБА_4 не передав, а пізніше з`ясувалось, що ОСОБА_4 взагалі не знав, що його автомобіль відчужений, оскільки проживає за кордоном. Рішенням суду від 03 серпня 2016 року витребувано спірний транспортний засіб з його володіння і він, як добросовісний набувач, залишився без автомобіля та коштів, оскільки не знав та не міг передбачити, що довіреність від власника ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 буде визнана у майбутньому недійсною. Тому, оскільки ОСОБА_2 не мав права розпоряджатися даним транспортним засобом та заволодів його коштами шляхом обману, він, як добросовісний набувач, має право вимагати відшкодувати йому завдані збитки внаслідок недійсності укладеного правочину.

На підставі статей 330, 388, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України просив суд визнати недійсним правочин про передачу автомобіля, укладений між ним та ОСОБА_2 згідно з розпискою та стягнути з відповідача у натурі все, що він одержав, а саме 12 000 доларів США, що з урахуванням курсу НБУ та індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних складає 1 939 904 грн. 22 коп.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 у натурі все, що він одержав, а саме 12 000,00 доларів США, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 939 904,22 грн. на підставі положень статей 509-511, 525, 526, 625 ЦК України.

Ухвалою Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської області від 18 травня 2023 ркоу прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, отриманих за недійсним правочином з відчуження рухомого майна.

Ухвалою Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської області від 28 червня 2023 року забезпечено позов, шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження належної йому на праві приватної власності земельної ділянки, загальною площею 5.4732 га, кадастровий номер 3521984400:02:000:9025, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, Долинський район, Кіровська сільська рада до ухвалення рішення у справі.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягенння коштів за борговою розпискою.

Скасовано заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою суду від 28 червня 2023 року.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, а саме: визнати недійсним правочин про передачу автомобіля, укладений між ним та ОСОБА_2 згідно з розпискою та стягнути з відповідача у натурі все, що він одержав, а саме 12 000 доларів США, що з урахуванням курсу НБУ та індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних складає 1 939 904 грн. 22 коп, стягнути з відповідача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було належним чином мотивоване оскаржуване рішення суду та не застосовано до правовідносин сторін положення статті 1212 ЦК України. Наполягає на тому, що матеріалами справи підтверджується відсутність правової підстави для отримання коштів відповідачем, що є підставою для задоволення позову. Також, наголошує й на тому, що відповідачем ОСОБА_2 не було надано відзив на позовну заяву, оскільки останній чітко знав та передбачав настання юридичної відповідальності за вчинені ним шахрайські дії відносно позивача.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Морозова В.Ю., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки, укладеної у простій письмовій формі, 12 липня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 суму 12 000,00 доларів США, як оплату за автомобіль TATRA-815, державний номер НОМЕР_1 . Гроші отримано повністю, готівкою, для передачі ОСОБА_4 (а.с. 14 копія розписки).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року у справі № 212/6438/14-ц за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ТВВ Будсервіс до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопрестиж Центр» про визнання недійсним довіреності і договору купівлі-продажу, визнання права власності і повернення автомобіля, позов задоволено частково: визнано недійсною довіреність без дати її вчинення, від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВВ Будсервіс», якою уповноважено ОСОБА_5 зняти з обліку транспортний засіб ТАТRА 815 (спеціальний вантажний), 1987 року випуску, червоного кольору, номер двигуна НОМЕР_2 , номер шасі - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано недійсним договір купівлі-продажу у формі довідки-рахунку ДПІ № 349686, укладений 18 липня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВВ Будсервіс», в особі ОСОБА_5 , із ОСОБА_1 на продаж належного ТОВ «ТВВ Будсервіс» на праві власності транспортного засобу ТАТRА 815 (спеціальний вантажний), 1987 року випуску, червоного кольору, номер двигуна НОМЕР_2 , номер шасі - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . Визнано за ТОВ «ТВВ Будсервіс» право власності на транспортний засіб ТАТRА 815 (спеціальний вантажний), 1987 року випуску, червоного кольору, номер двигуна60534, номер шасі - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 та витребувано вказаний транспортний засіб від ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТВВ БУДСЕРВІС» (а.с. 24-27 копія рішення).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив суд, на підставі положень статей 509-511, 525, 526, 625 ЦК України, стягнути з відповідача ОСОБА_2 у натурі все, що він одержав, а саме 12 000,00 доларів США, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 939 904,22 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано не належний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

При вирішені цього спору, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту", в розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 у натурі всього, що він одержав, а саме 12 000,00 доларів США, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 939 904,22 грн.

При цьому, позивач ОСОБА_1 , в обгрунтування наявності у нього права вимоги, посилався на статті 509-511, 525, 526, 625 ЦК України, та вказав, що ефективним способом захисту його порушенного права є саме зобов?язання відповідача ОСОБА_2 виконати умови, що випливають з правочину, стягнувши з нього суму заборгованості (а.с. 45).

Стосовно посилання на застосування статей 510, 526, 536, 611, 625 ЦК України, суд першої інстанції вірно зазначив, що указані норми регулюють відносиниу зобов`язанні між боржником і кредитором, які не стосуються відносин, що виникли між сторонами у справі.

Також, у позові, позивач посилався на положення статей 330 та 388 ЦК України, які не регулюють правовідносин сторін, оскільки предметом розписки від 12.07.2012 є отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 грошових коштів у якості оплати за автомобіль для передання третій особі цих коштів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту порушенного права.

При цьому, судом враховано, що за такої підстави відмови в позові, оцінка іншим доводам заявлених вимог та запереченням на них не надається для уникнення можливої преюдиційності,а тому доводи апеляційної скарги щодо невмотиввоаності рішення суду та відсутності належної оцінки всіх доводів позивача колегією судідв не приймаються..

Посилання вапеляційній скарзіна те,що судомпершої інстанціїне застосованодо правовідносинсторін положеннястатті 1212ЦК Україниколегією суддівне приймаються,оскільки,згідно статті13ЦПК України,суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, тобто суд не надійлений повноваженнями виходити за межі позовних вимог та перевіряти наявність обставин для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів, як безпідставно набутих.

Зазначене не перешкоджає позивачеві ОСОБА_1 звернутися до суду з новим позовом про стягнення коштів, у порядку визначеному статтею 1212 ЦК УКраїни.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганськогорайонного судуміста КривогоРогу Дніпропетровськоїобласті від05лютого 2024року -залишити без мін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 травня 2024 року.

Головуючий:

Судді: