Постанова

від 14.05.2024 по справі 215/3919/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2841/24 Справа № 215/3919/23 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я.А. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Тимченко О.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

за участю секретаря судового засідання Бортника В.А.

учасники справи:

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа Головне управління ДМС України у Дніпропетровській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 215/3919/23за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа: Головне управління ДМС України у Дніпропетровській області,

за апеляційною скаргою Покровського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області,

на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року (суддя Квятковський Я.А.), ухвалене в приміщенні Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областіз зазначеною заявою, в обґрунтування якою послався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Завялівка,Софіївського районуДніпропетровської області.У свідоцтвіпро народженнябатьком зазначений ОСОБА_2 ,матір`ю ОСОБА_3 .У подальшомуїх сім`япереїхала ум.Кривий Ріг,де він навчавсяв школі.25жовтня 1983року нимбуло отриманийпаспортом СРСРсерії НОМЕР_1 ,виданий ОВД Саксаганськогорайону м.Кривого Рогу.Він змоменту народженняі потеперішній часпроживає натериторії України,однак громадянствоУкраїни нимоформлено небуло,а паспортгромадянина колишньогоСРСР втрачений.З 13вересня 1984року до19жовтня 1985року працювавучнем обмотникакрупних електричнихмашин наКриворізькому електроремонтномупідприємству.З 10листопада 1985року до25листопада 1988року проходивслужбу вармії.15березня 1988року бувприйнятий напосаду електрослюсаряна Криворізькеелектроремонтне підприємство,цех №5де працювавдо 18січня 1989року табув звільненийу зв`язкуз тим,що відноснонього набравзаконної силивирок суду. З11 березня 1989 року він відбував покарання в Жовтоводській виправній колонії № 26 Дніпропетровській області, 12 липня 1991 року вирок був переглянутий та його було 27 серпня 1991 року направлено до УЧР, к-231 Кіровської області. 14 грудня 1992 році він був направлений до Червонопартизанської виправної колонії № 68 Луганської області, звідки був звільнений 18 січня 1993 році.

Посилаючись на те, що станом на 24 серпня 1991 року (день проголошення незалежності України) він на законних підставах проживав в Україні та відбував покарання в державній установі і це свідчить про наявність у нього статусу громадянина України, просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 15 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24.08.1991 року.

Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 народився на території України, проживав і працював у місті Кривому Розі, неодноразово був засуджений судами міста Кривого Рогу, тому, доводи заявника про постійне проживання на території України на момент проголошення незалежності України є доведеними. При цьому відбування покарання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року за вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 18 січня 1989 року в місцях позбавлення волі не спростовує факт постійного проживання.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі Покровський відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з неналежним дослідженням доказів, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють порушене заявником питання. Судом не враховано положення, викладені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», про те, що громадянами України є, серед іншого, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, що має підтверджуватись документами про прописку, в той час як заявник станом на зазначену дату перебував у місцях позбавлення волі, які згідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є постійним місцем проживання. Вважаючи, що факт проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року має для останнього юридичне значення, суд, на думку скаржника, не зважив на те, що відповідно до підпункту «а» пункту 7 розділу ІІ Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, встановлення до належності до громадянства України стосується осіб, які, зокрема, станом на 24 серпня 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР. Скаржник зазначив, що саме факт постійного проживання на території України до набрання вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 18 січня 1989 року законної сили і має для заявника юридичне значення при вирішенні питання про його належність до громадянства України, однак такої вимоги ним заявлено не було, як і не надано належних доказів на підтвердження наведеної обставини.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від заявника та його представника відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник Покровського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області Єлізарова К.І. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Завялівка, Софіївського району Дніпропетровської області. У свідоцтві про народження останнього батьком вписаний ОСОБА_2 , матір`ю ОСОБА_3 . У подальшому їх сім`я переїхала у м. Кривий Ріг, де останній продовжив жити та навчатися у школі.

25.10.1983 року був документований паспортом СРСР серії НОМЕР_1 , виданого ОВД Саксаганського району м. Кривого Рогу.

ОСОБА_1 з моменту народження і по теперішній час проживає на території України, однак громадянство України ним оформлено не було, а паспорт громадянина колишнього СРСР втрачений.

З 13.09.1984 року до 19.10.1985 року працював учнем обмотника крупних електричних машин на Криворізькому електроремонтному підприємству. З 10.11.1985 року до 25.11.1988 року проходив службу в армії. 15.03.1988 року був прийнятий на посаду електрослюсаря на Криворізьке електроремонтне підприємство, цех №5 де працював до 18.01.1989 року та був звільнений у зв`язку з тим, що відносно останнього вирок суду набрав законної сили.

ОСОБА_4 з 11.03.1989 року відбував покарання в Жовтоводській виправній колонії №26 Дніпропетровській області, 12.07.1991 року вирок був переглянутий та останнього було 27.08.1991 року направлено до УЧР, к-231 Кіровської області. 14.12.1992 році був направлений до Червонопартизанської виправної колонії №68 Луганської області, звідки був звільнений 18.01.1993 році.

Посилаючись на те, що станом на 24 серпня 1991 року (день проголошення незалежності України) він на законних підставах проживав в Україні та відбував покарання в державній установі і це свідчить про наявність у нього статусу громадянина України, заявник просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

За частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга Покровського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області підлягає задоволенню.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону, рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 народився на території України, проживав і працював у місті Кривому Розі, неодноразово був засуджений судами міста Кривого Рогу, тому, доводи заявника про постійне проживання на території України на момент проголошення незалежності України є доведеними. При цьому відбування покарання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року за вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 18 січня 1989 року в місцях позбавлення волі не спростовує факт постійного проживання.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Так, згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, а зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року.

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», підтвердивши відповідними документами ту обставину, що у період часу з 11 березня 1989 року по 18 січня 1993 року, тобто на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, відбував покарання.

Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі-Порядок).

Пунктом 7 розділу ІІ Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується, зокрема громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 13 розділу ІІ Порядку визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року відбувала покарання у місцях позбавлення волі на території України та перебувала у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживала відповідно на території УРСР або на території України, подає такі документи:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності в особи паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживала відповідно на території УРСР або на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) документ, що підтверджує факт постійного проживання особи відповідно на території УРСР або на території України на момент набрання вироком суду законної сили;

г) документ, який підтверджує факт відбування особою покарання у місцях позбавлення волі на території України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до приписів діючого в Україні законодавства, належність до громадянства України осіб, які станом на 24 серпня 1991 року відбували покарання у місцях позбавлення волі на території України, залежить від того чи проживали такі особи на території УРСР (України) постійно до набрання вироком законної сили.

З огляду на викладене, саме факт постійного проживання ОСОБА_1 на території УРСР до набрання вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 18 січня 1989 року законної сили є підставою для оформлення його належності до громадянства України і саме підтвердження наявності цього факту має значення для реалізації ним права на належність до громадянства України, оскільки документ, що підтверджує факт його постійного проживання на території УРСР на момент набрання вироком суду законної сили у нього відсутній, в той час як факт відбування покарання у місцях позбавлення волі на території України за станом на 24 серпня 1991 року підтверджений документально.

Зазначений висновок відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 19.05.2021року, справа № 496/818/19, який згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховувати суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин та відповідно до якого для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Суд на зазначене уваги не звернув, в результаті чого ухвалив рішення про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991року, в той час як відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Місце позбавлення волі не є житлом, а отже,- не є місцем постійного проживання особи в розумінні Закону України «Про громадянство України».

Натомість обставини щодо постійного проживання ОСОБА_1 на території УРСР до набрання вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 18 січня 1989 року законної сили судом першої інстанції належним чином не досліджувалися, дата набрання наведеним судовим рішенням законної сили не встановлювалася, як і не встановлювався період, з якого ОСОБА_1 до дня затримання 11 березня 1989 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що має важливе значення для встановлення факту постійного проживання заявника на території УРСР у спірний період, зважаючи на те, що за змістом статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» постійним місцем проживання є житло, в якому особа проживає строком більше шести місяців на рік.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції встановлено факт, який не має для заявника юридичного значення і суперечить положенням діючого в Україні законодавства щодо поняття перебування особи у місцях позбавлення волі та зроблено висновки щодо факту його постійного проживання на території УРСР до набрання вироком законної сили без достатнього обґрунтування своїх висновків у цій частині належними та допустимими доказами.

Відповідно до приписів статті 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частини перша-третя статті 294 ЦПК України).

За приписами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частини перша та шоста статті 367 ЦПК України).

Враховуючи, що предметом розгляду в суді першої інстанції була вимога ОСОБА_1 про встановлення факту його постійного проживання на території України станом саме на 24 серпня 1991 року та зважаючи на те, що на наведену дату він перебував у місцях позбавлення волі і для підтвердження належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» йому необхідно надати компетентним органам документ, що підтверджує факт постійного проживання відповідно на території УРСР або на території України на момент набрання вироком суду законної сили (а не на момент проголошення незалежності України), який в нього відсутній, колегія суддів дійшла висновку, що встановлений судом факт не має для заявника юридичного значення та є недоведеним з точки зору закону, який регулює питання, як постійного проживання на території України (УРСР), так і належності до громадянства України із зазначених заявником підстав, тому ухвалене судом рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 із зазначених вище підстав.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заявник не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироком суду та доводити вказаний факт за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів у порядку, встановленому нормами процесуального права.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

За частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Покровського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Оскільки відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом, суд апеляційної інстанції не вирішує питання про стягнення із заявника на користь скаржника понесених ним витрат на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Покровського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 15 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення у справі.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління ДМС України у Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.О.Тимченко

Судді: Я.М.Бондар

В.П.Зубакова

Повний текст судового рішення складено 14 травня 2024 року.

Головуючий О.О. Тимченко