Рішення

від 09.05.2024 по справі 335/13616/21

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/13616/21 2/335/194/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Капто Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - начальника станції «Запоріжжя-1» структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ «Українська залізниця», у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ № 125/ОС від 13 грудня 2021 року про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі, а також стягнути з відповідача на її користь середньомісячну заробітну плату за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу) за період з 13 грудня 2021 року по дату ухвалення судом рішення у справі, судові витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу просила покласти на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення задоволено, визнано незаконним наказ № 125/ОС «Українська залізниця» від 13 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Справу в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи та розподілу судових витрат направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 справа передана на розгляд судді Рибалко Н.І.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.08.2023 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи.

15.09.2023 представником позивача адвокатом Ярошенко О.О. надано розрахунок середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи. Водночас, подав заяву про стягнення судових витрат, відповідно до якої, просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 29 095,71 грн.

Крім того, 13.10.2023 на адресу суду позивачем ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи. На обгрунтування зазначила, що відповідач наводить розрахунок погодинного заробітку, хоча Укрзалізниця працює по змінам, за залізничним графіком (день-ніч-48 год.), а саме день з 08-00 год. по 20-00 год., ніч з 20-00 год. по 08-00 год. та дві доби відпочинку. Відтак, позивач зазначила, що працює позмінно, а тому повинна перебувати на робочому місці протягом зміни, згідно з графіком, а не протягом певної кількості годин. Сумарний розмір середнього заробітку становить: 805,42 грн. х 63 = 50 741,46 грн. Незважаючи на те, що наказ № 08 о/с про допуск її до самостійної роботи був прийнятий 01.03.2022 року, фактично вона приступила до роботи саме 15.03.2022, на підтвердження чого надала графік. Тож, на її думку, останнім днем періоду відсторонення є саме 14.03.2022 року, а не 01.03.2022 року.Позивач просила стягнути з відповідача усю суму середнього заробітку, без вирахування податків та зборів, в сумі 50 741,46 грн.

26.10.2023 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив, в якому він заперечував проти уточненого позову, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим. Мотивуючи тим, що тимчасова втрата заробітної плати це прямий наслідок свідомого рішення позивача обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Оскільки під час відсторонення працівника, який тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може винувати роботу, то за виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Крім того, довідка № 896 від 13.12.2021, яка долучена позивачем, фактично є довідкою про її доходи за останні 6 місяців і видана вона позивачу на підставі її письмового прохання.

Разом з тим, зазначений розрахунок середньої та середньоденної заробітної плати не відповідає вимогам нормативно правових актів у сфері оплати праці, зокрема, в даному випадку для проведення розрахунку та встановлення розміру середньої заробітної плати позивача необхідно застосувати довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 від 05.01.2022 № 20, згідно з якою середня заробітна плата позивача складає 16 087,11 грн., а її середньоденний заробіток - 631,11 грн. Також, посада, яку займає позивач відноситься до посад, де здійснюється погодинна оплата, розмір за одну годину - 95,19 грн.

Також, представник відповідача вважає, що доводи позивача, що вона приступила до роботи 15.03.2023 є безпідставними з огляду на те, що відповідно до наказу № 08/ос від 01.03.2023 ОСОБА_1 допущено до роботи з 01.03.2023 року. З 24.02.2023 року відповідно до наказу регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» введено режим простою для працівників. Як наслідок з 01.03.2023 по момент коли позивач була залучена до роботи 15.03.2023, їй здійснювалась оплата простою, у відповідності до вимог законодавства. На підтвердження чого, надано табель обліку використання робочого часу за березень 2022, та розрахунок заробітної плати позивача за березень 2022.

Разом з тим, відповідач просив суд відмовити у стягненні заявлених витрат на правничу допомогу, оскільки позивач має право на компенсацію понесених судових витрат або інших витрат, лише тоді якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтованим. Проте, представник відповідача вважає, що позивачем не доведено достатні підстави для задоволення вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу розміром 29 095, 71 грн.

Ухвалою суду від 14.11.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, на боці відповідача - начальника станції «Запоріжжя-1» структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 06.02.2024 року виправлено за власною ініціативою, допущену описку в ухвалі Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14.11.2023 року в тексті вірне по батькові позивача - « ОСОБА_4 », замість помилково зазначеного - « ОСОБА_5 ».

Ухвалою Верховного суду від 29.03.2024 року задоволено заяви АТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 , виправлено допущену у вступній та резолютивній частинах постанови від 02.08.2023 року описку, зазначено правильно по батькові позивача « ОСОБА_4 » замість помилково вказаного « ОСОБА_5 ».

Позивач та її представник у судове засідання, призначене на 09.05.2024 надали заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, у якій зазначили про те, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки у судове засідання не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача у судове засідання повторно не з`явилася, про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, причини неявки у судове засідання не повідомила. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 в справі №130/3548/21, при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП)

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Згідно п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Згідно із абзацом другим пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори (постанова Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18)).

Згідно довідки про розмір середньої заробітної плати № 20 від 05.01.2022 за вказаним місцем роботи ОСОБА_1 за період з жовтня 2021 року по листопад 2021 року включно, заробітна плата за 1 годину праці складає 95,19 грн., середньоденний заробіток складає 631,11 грн.(95,19х 6,63) ( т. 1 а.с. 41).

Суд при розрахунку середнього заробітку за час відсторонення від роботи бере до уваги саме довідку про розмір середньої заробітної плати № 20 від 05.01.2022 за два останні місяці перед відстороненням, а саме жовтень-листопад 2021 року, згідно з якою середньоденний заробіток складає 631, 11 грн., що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Суд вважає, наданий розрахунок представником позивача за довідкою № 896 від 13.12.2021 (т.1, а/с 13) необгрунтованим, оскільки ця довідка містить відомості про дохід ОСОБА_1 , а не про середню заробітну плату, та за останні 6 місяців, а не за останні два календарні місяці роботи, як це передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Вимога позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи по 14.03.2022 включно, є безпідставною, оскільки відповідно до наказу № 08/ос від 01.03.2022 року позивача допущено до самостійної роботи з 01.03.2022 року. Крім того, з 24.02.2022 року відповідно до наказу регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укзалізниця» введено режим простою для працівників. У зв`язку з чим з 01.03.2022 по момент коли позивач була залучена до роботи 15.03.2023 їй здійснювалась оплата простою.

Позивача було відсторонено від роботи з 13.12.2021 року без збереження заробітної плати та поновлено 01.03.2022 року. У зв`язку з вказаним середній заробіток має розраховуватися з урахуванням 53 робочих днів.

Виходячи з наведеного на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за час відсторонення від роботи, а саме з 13.12.2021 року по 01.03.2022 року у розмірі 33 448,83 грн., з розрахунку (631,11 х 53), тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Відповідно до положень ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у розмірі 22 500 грн., до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової допомоги № б/н від 18.12.2021, укладеного між ОСОБА_1 та «Адвокатським бюро Данила Тивоненка «Пріорітет»; перелік та вартість послуг від 20.12.2021 до зазначеного договору; акт від 22.12.2021 вартості послуг, які становлять 10 000 грн.; договір на правову допомогу від 18.06.2022 року, який було укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Ярошенком О.О.; рахунок № 06/01 від 05.06.2023, відповідно до якого вартість правової допомоги у судді касаційної інстанції склала 4 000 грн.; договір про надання правничої (юридичної) допомоги від 13.09.2023; додаткова угода до зазначеного договору про узгодження вартості послуг від 13.09.2023; квитанція про сплату правової допомоги № 0.0.3198103657.1 від 14.09.2023 у розмірі 2 500 грн.; акт про надання правової допомоги від 14.09.2023.

Разом з тим, відповідно до п. 4.1 умов договору про надання правничої (юридичної) допомогу від 18.06.2022 року, який було укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Ярошенком О.О., вартість правничої допомоги в суді апеляційної інстанції становить 6 000 гривень та сплачується у випадку прийняття судом рішення на користь ОСОБА_1 . Запорізьким апеляційним судом 02.05.2023 року прийнята постанова не на користь позивачки ОСОБА_1 , тому суд виходячи з умов договору не знаходить підстав для стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Аналізуючи подані позивачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу адвоката за подання до суду позову, суд доходить до висновку, що з огляду на складність справи, ціну позову, на підставі поданих доказів, витрати на правову допомогу підлягають стягненню у розмірі 16 500,00 грн. Оскільки, саме такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним по відношенню до складності даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Відповідно до норм ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вище викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 595,71 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - начальника станції «Запоріжжя-1» структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, судових витрат, -задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в сумі 33 448 (тридцять три тисячі чотириста сорок вісім) гривень 83 коп., з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, що має виконати в порядку частини шостої ст. 36 КЗпП України відповідач.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6595 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн.71 коп., витрати на правничу допомогу - 16 500 (шістнадцять тисяч п`ятсот) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.05.2024 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса місця знаходження: 03150, м. Київ, Єжи Ґедройця, буд. 5.

Третя особа: Начальник станції «Запоріжжя-1» структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Н.І. Рибалко