Постанова

від 06.11.2024 по справі 335/13616/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.11.2024 Справа № 335/13616/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/13616/21 Головуючий у 1 інстанції Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/1502/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Подліянової Г.С.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника Ярошенка Олександра Олеговича та Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», «Запорізької дирекції залізничних перевезень» станція Запоріжжя 1 філії «Придніпровська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ «Українська залізниця», у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ № 125/ОС від 13 грудня 2021 року про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі, а також стягнути з відповідача на її користь середньомісячну заробітну плату за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу) за період з 13 грудня 2021 року по дату ухвалення судом рішення у справі, судові витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу просила покласти на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення задоволено, визнано незаконним наказ № 125/ОС «Українська залізниця» від 13 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Справу в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи та розподілу судових витрат направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

15.09.2023 представником позивача адвокатом Ярошенко О.О. надано розрахунок середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи. Водночас, подав заяву про стягнення судових витрат, відповідно до якої, просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 29 095,71 грн.

13.10.2023 на адресу суду позивачем ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи. На обгрунтування зазначила, що відповідач наводить розрахунок погодинного заробітку, хоча Укрзалізниця працює по змінам, за залізничним графіком (день-ніч-48 год.), а саме день з 08-00 год. по 20-00 год., ніч з 20-00 год. по 08-00 год. та дві доби відпочинку. Відтак, позивач зазначила, що працює позмінно, а тому повинна перебувати на робочому місці протягом зміни, згідно з графіком, а не протягом певної кількості годин. Сумарний розмір середнього заробітку становить: 805,42 грн. х 63 = 50 741,46 грн. Незважаючи на те, що наказ № 08 о/с про допуск її до самостійної роботи був прийнятий 01.03.2022 року, фактично вона приступила до роботи саме 15.03.2022, на підтвердження чого надала графік. Тож, на її думку, останнім днем періоду відсторонення є саме 14.03.2022 року, а не 01.03.2022 року.

Позивач просила стягнути з відповідача усю суму середнього заробітку, без вирахування податків та зборів, в сумі 50 741,46 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в сумі 33 448 (тридцять три тисячі чотириста сорок вісім) гривень 83 коп., з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, що має виконати в порядку частини шостої ст. 36 КЗпП України відповідач.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6595 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн.71 коп., витрати на правничу допомогу - 16 500 (шістнадцять тисяч п`ятсот) гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника Ярошенка О.О. подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення яким стягнути з відповідача усю суму середнього заробітку в розмірі 50 741,46 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при визначені суми, яка підлягає стягненню як середній заробіток за час відсторонення від роботи, безпідставно не враховано розрахунок позивача.

Окрім цього, погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність

висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у зв`язку з введенням на території України 24.02.2022 року воєнного стану відповідач не могло виконувати або зупини дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року, а тому не може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 2002 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, з липня 2013 року працює черговою по залізничній станції «Запоріжжя-1» (а.с.11 зворот-12), є матір`ю двох неповнолітніх дітей (а.с.222-223).

Наказом начальника станції Запоріжжя І СП «Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» №125/ОС від 13.12.2021 року позивача ОСОБА_1 , чергового по залізничній станції Запоріжжя І, було відсторонено від роботи з 13.12.2021 з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19, підставою якого зазначено лист-ознайомлення № 1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, ст. 46 КЗпП України, частину 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказ МОЗ « Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, Пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236. (а.с. 11).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2023 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення задоволено, визнано незаконним наказ № 125/ОС «Українська залізниця» від 13 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Справу в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про зобов`язання нарахувати і виплатити середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи та розподілу судових витрат направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно довідки про розмір середньої заробітної плати № 20 від 05.01.2022 за вказаним місцем роботи ОСОБА_1 за період з жовтня 2021 року по листопад 2021 року включно, заробітна плата за 1 годину праці складає 95,19 грн., середньоденний заробіток складає 631,11 грн.(95,19х 6,63) ( т. 1 а.с. 41).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність порушень його трудових прав зі сторони позивача, у зв`язку з чим підлягає стягненню сума середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

У відповідності до правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 в справі №130/3548/21, при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП)

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Згідно п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Згідно із абзацом другим пункту 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори (постанова Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18)).

Як вже зазначалось, згідно довідки про розмір середньої заробітної плати № 20 від 05.01.2022 за вказаним місцем роботи ОСОБА_1 за період з жовтня 2021 року по листопад 2021 року включно, заробітна плата за 1 годину праці складає 95,19 грн., середньоденний заробіток складає 631,11 грн.(95,19х 6,63) ( т. 1 а.с. 41).

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при розрахунку середнього заробітку за час відсторонення від роботи необхідно брати до уваги саме довідку про розмір середньої заробітної плати № 20 від 05.01.2022 за два останні місяці перед відстороненням, а саме жовтень-листопад 2021 року, згідно з якою середньоденний заробіток складає 631, 11 грн., що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Доводи апеляційної скарги що при визначені суми, яка підлягає стягненню як середній заробіток за час відсторонення від роботи, суд першої безпідставно не врахував розрахунок позивача та використав довідку про середній дохід за жовтень та листопад 2021 року, колегія суддів визнає безпідставними з огляду на вищевикладене та зазначає, що саме жовтень та листопад є останніми двома місяцями, які передували відстороненню (13.12.2021 року).

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи по 14.03.2022 включно, є безпідставною, оскільки відповідно до наказу № 08/ос від 01.03.2022 року позивача допущено до самостійної роботи з 01.03.2022 року.

Крім того, з 24.02.2022 року відповідно до наказу регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укзалізниця» введено режим простою для працівників.

У зв`язку з чим з 01.03.2022 по момент коли позивач була залучена до роботи 15.03.2023 їй здійснювалась оплата простою.

Твердження апеляційної скарги АТ «Українська залізниця», що у зв`язку з введенням на території України 24.02.2022 року воєнного стану відповідач не могло виконувати або зупини дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року, а тому не може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності, колегія судів визнає безпідставними, оскільки спірні правовідносини щодо стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи склалися в результаті неправомірного відсторонення від роботи в період до 24.02.2022 року, тобто введення на території України 24.02.2022 року воєнного стану не впливає на цивільно-правову відповідальність відповідача в рамках цієї цивільної справи.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат, зокрема про стягнення з відповідача витрат понесених ОСОБА_3 у зв`язку з розглядом вказаної справи на правничу допомогу, то апеляційний суд вважає за необхідне вказати про таке.

Суд першої інстанції враховуючи умови договору про надання правничої допомоги, категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, дійшов висновку, що співмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 500 грн, тому задовольнив частково позовні вимоги в цій частині.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та

обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підтвердження надання правничої допомоги у розмірі 22 500 грн., до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової допомоги № б/н від 18.12.2021, укладеного між ОСОБА_1 та «Адвокатським бюро Данила Тивоненка «Пріорітет»; перелік та вартість послуг від 20.12.2021 до зазначеного договору; акт від 22.12.2021 вартості послуг, які становлять 10 000 грн.; договір на правову допомогу від 18.06.2022 року, який було укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Ярошенком О.О.; рахунок № 06/01 від 05.06.2023, відповідно до якого вартість правової допомоги у судді касаційної інстанції склала 4 000 грн.; договір про надання правничої (юридичної) допомоги від 13.09.2023; додаткова угода до зазначеного договору про узгодження вартості послуг від 13.09.2023; квитанція про сплату правової допомоги № 0.0.3198103657.1 від 14.09.2023 у розмірі 2 500 грн.; акт про надання правової допомоги від 14.09.2023.

Відповідно до п. 4.1 умов договору про надання правничої (юридичної) допомогу від 18.06.2022 року, який було укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Ярошенком О.О., вартість правничої допомоги в суді апеляційної інстанції становить 6 000 гривень та сплачується у випадку прийняття судом рішення на користь ОСОБА_1 .

Запорізьким апеляційним судом 02.05.2023 року прийнята постанова не на користь позивачки ОСОБА_1 , тому суд виходячи з умов договору не знайшов підстав для стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн., що колегія суддів визнає доцільним.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про подальше скасування прийнятої 02.05.2023 року постанови Запорізького апеляційного суду Верховним судом не змінюють, закріплені в п. 4.1, умови договору про надання правничої (юридичної) допомогу від 18.06.2022 року, який було укладено між ОСОБА_1 та адвокатом Ярошенком О.О., оскільки зазначений пункт передбачає сплату правничої допомоги в розмірі 6000 грн саме у випадку прийняття апеляційним судом рішення на користь ОСОБА_1 .

Аналізуючи подані позивачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу адвоката за подання до суду позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що з огляду на складність справи, ціну позову, на підставі поданих доказів, витрати на правову допомогу підлягають стягненню у розмірі 16 500,00 грн. Оскільки, саме такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним по відношенню до складності даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Колегія суддів не вбачає підстав не погоджуватись з таким рішенням суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування норм законодавства та незгодою з рішенням суду.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника Ярошенка Олександра Олеговича та Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 травня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді: