Постанова

від 13.05.2024 по справі 914/3467/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2024 р. Справа № 914/3467/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги:

-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 26 лютого 2024 року

-Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вих.№78015 від 26 лютого 2024 року

-Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області від 27 лютого 2024 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2024 року (підписане 07.02.2024), суддя Козак І.Б.

у справі №914/3467/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Да Капо Україна», м. Львів

до відповідача-1 Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, м. Львів

до відповідача-2 Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Львів

до відповідача-3 Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, м. Львів

про стягнення 129 013,12 грн

в с т а н о в и в :

23 листопада 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Да Капо Україна» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення 129 013,12 грн.

Позов мотивовано тим, що за результатами інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Да Капо Україна» працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області винесено дві постанови №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року про накладення штрафів: у розмірі 111 690 грн та у розмірі 3 723 грн, які (постанови) були виконані у примусовому порядку та у подальшому скасовані постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі №1340/5680/18, у зв`язку з чим, підстави для перерахування до Державного бюджету України вказаних коштів відпали, відтак, позивач просить повернути такі кошти з Держбюджету. Поряд з тим, ТОВ «Да Капо Україна» просить суд повернути сплачений ним виконавчий збір та витрати на виконавче провадження. Звернення позивача до відповідачів у позасудовому порядку не дало результату, сплачені ним кошти з Держбюджету повернуті не були.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30 січня 2024 року у справі №914/3467/23 позов задоволено у повному обсязі: присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Да Капо Україна» 115 413 грн штрафів, 13 600,12 грн виконавчих зборів та витрат виконавчих проваджень, а також 2684 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що постановою Касаційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №1340/5680/18 визнано протиправними та скасовано постанови про накладення штрафів від 23 жовтня 2018 року №ЛВ1930/461/АВ/ФС на суму 111 690 грн та на суму 3 723 грн, відтак, правові підстави утримання державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарських штрафів коштів в сумі 115 413 грн відпали, при цьому, доказів повернення позивачу грошових коштів в сумі 115 413 грн матеріали справи не містять, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо повернення позивачу сум виконавчих зборів та витрат на виконавчі провадження, місцевий господарський суд, посилаючись на ч.7 ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження», дійшов висновку про те, що скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідачі-1,2,3 звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2024 року у справі №914/3467/23 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці у своїй апеляційній скарзі, зокрема зазначає, що позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не є правонаступником Головного управління Держпраці у Львівській області, а останнє, станом на цей час не ліквідоване, відтак, саме воно є належним відповідачем у цій справі. Наголошує, що Міжрегіональне управління не виносило постанови про накладення штрафу на позивача від 23 жовтня 2018 року, а відтак, в силу норм Порядку №787, не вправі видавати подання про повернення помилково або надміру зарахованих коштів до бюджету. Також зазначає, що зважаючи на специфіку правовідносин, що є предметом судового розгляду в даній справі, а саме: їх триваючий характер, до таких правовідносин повинні застосовуватися положення наказу Міністерства фінансів України №717 від 26 грудня 2023 року, який набрав чинності 16 лютого 2024 року. Також наголошує, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою ст.265 Кодексу законів про працю України, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у своїй апеляційній скарзі зокрема зазначає, що підстави для повернення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відсутні, оскільки станом на час завершення виконавчого провадження постанови Головного управління Держпраці у Львівській області були чинними, а виконавче провадження завершено з підстав повного фактичного виконання, а не з підстав скасування виконавчого документу. Відтак, зазначає, що у спорі щодо повернення коштів, сплачених на виконання постанов, належним відповідачем у справі є Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, як орган, що контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області у своїй апеляційній скарзі також вважає себе неналежним відповідачем у справі, посилаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 та вважає, що належними відповідачами у спірних правовідносинах є Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці та Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Одночасно наголошує, що у матеріалах справи відсутні докази перерахування спірних коштів до Державного бюджету України, а є лише платіжні документи, щодо стягнення таких з позивача. Крім цього, не погоджується із стягненням судового збору з Державного бюджету України, оскільки таке не передбачено нормами чинного ГПК України.

Поряд з тим, Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому підтримало доводи апеляційної скарги щодо встановлення судом належності відповідачів. Також зазначило, що як повернення коштів з державного бюджету, так і стягнення коштів державного бюджету здійснюється з відповідного рахунка, в межах суми, на який такі кошти зараховані, однак це не враховано судом.

Позивачем подано відзиви на апеляційні скарги відповідачів. У таких відзивах позивач просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги відповідачів без задоволення. Зокрема, зазначає що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави і таку суму штрафу, перераховану до бюджету, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України, як безпідставно утримувану. Поряд з тим, позивач вважає, що визначені ним відповідачі є належними у цьому спорі, а спірні кошти слід стягнути саме з Державного бюджету України, а не з якогось конкретного органу. Також вважає, що ним обрано ефективний спосіб захисту, з огляду на вимоги положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції. Щодо можливості стягнення судових витрат з Державного бюджету України, позивач наголошує на висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі №913/567/19 (913/725/21), а саме: «Оскільки рішення суду підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України».

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/3467/23 за апеляційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2024 року; витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи; позивачу, відповідачу-2,3 надано строк (15 днів з дня вручення ухвали) на подання суду відзивів на апеляційну скаргу; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.

Ухвалою суду від 25 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/3467/23 за апеляційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2024 року та призначено її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 26 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №914/3467/23 за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2024 року та призначено її до спільного розгляду з апеляційними скаргами Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Позивачу надано строк (15 днів з дня отримання ухвали) для подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача-3 та доказів надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам у справі.

Заяв щодо розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи до суду не надходило.

Згідно з ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.

Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційних скарг та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, за результатами інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Да Капо Україна» працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області винесено постанови про накладення штрафу, а саме: №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 111 690 грн та №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 3 723 грн.

09 січня 2019 року відкрито виконавче провадження №57999452 про стягнення штрафу в розмірі 111 690 грн.

Постановою виконавця від 15 січня 2019 року накладено арешт на кошти боржника у межах суми звернення стягнення з урахуваннями виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 123 699 грн.

11 лютого 2019 року державним виконавцем скеровано платіжну вимогу №57999452 на суму 123 699 грн до ПАТ «Кредобанк», в якому відкритий рахунок боржника.

Згідно з постановами виконавця від 19 квітня 2019 року з ТОВ «Да Капо Україна» стягнуто 11 169 грн виконавчого збору і 1 602,32 грн витрат виконавчого провадження, що разом з основною сумою заборгованості складає 124 461,32 грн.

На виконання вказаних постанов державного виконавця з рахунку ТОВ «Да Капо Україна» в ПАТ «Кредобанк» списано: 33 635,56 грн згідно меморіального ордера №57999452 від 11 березня 2019 року та 90 825,76 грн згідно меморіального ордера №21345271 від 16 квітня 2019 року, а разом 124 461,32 грн.

У зв`язку із зарахуванням вказаних коштів в дохід держави та фактичним виконанням виконавчого документа, 23 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №57999452.

Крім цього, судом встановлено, що 15 січня 2019 року відкрито виконавче провадження №57999498 про стягнення штрафу в розмірі 3 723 грн.

Постановою виконавця від 18 березня 2019 року накладено арешт на кошти боржника у межах суми звернення стягнення з урахуваннями виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 4 551,80 грн.

25 квітня 2019 року державним виконавцем скеровано платіжну вимогу №74/в5 на суму 4 551,80 грн до ПАТ «Кредобанк», в якому відкритий рахунок боржника, що була списана 06 травня 2019 року.

У зв`язку із зарахуванням вказаних коштів в дохід держави та фактичним виконанням виконавчого документа, 26 грудня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №57999498.

Разом з тим, судом встановлено, що не погодившись із постановами Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу: №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 111 690 грн та №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 3 723 грн, ТОВ «Да Капо Україна» звернулося до суду з позовом про визнання таких протиправними та скасування.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №1340/5680/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Касаційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №1340/5680/18 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №1340/5680/18 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову. Суд визнав протиправними та скасував постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу: №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 111 690 грн та №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 3 723 грн.

З метою повернення сплачених коштів, ТОВ «Да Капо Україна» звернулося до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із відповідною заявою.

У відповідь на вказану заяву орган ДВС листом за вих.№27291 від 26 червня 2023 року повідомив заявника, що кошти в сумі 111 690 грн перераховано стягувачу (Головному управлінню Держпраці у Львівській області) 23 квітня 2019 року, у зв`язку з чим, рекомендував заявнику звернутися із заявою на повернення коштів до Головного управління Держпраці у Львівській області.

У подальшому заявник звернувся із заявою про повернення сплачених коштів до органу Державної служби з питань праці.

У відповідь на заяву ТОВ «Да Капо Україна» Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці листом за вих.№ЗХ/3.2/8373-23 від 25 липня 2023 року повідомило заявника, що у нього не виникає обов`язку щодо видачі подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету, оскільки не є правонаступником Головного управління Держпраці у Львівській області.

У жовтні 2023 року ТОВ «Да Капо Україна» звернулося до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із відповідними претензіями про повернення коштів.

У листопаді 2023 року ТОВ «Да Капо Україна» звернулося до суду з цим позовом до відповідачів: Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення 129 013,12 грн.

Згідно з ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Предметом позову є вимога позивача про повернення йому з Державного бюджету України 129 013,12 грн, з яких: 115 413 грн сплачені ним штрафи та 13 600,12 грн виконавчі збори та витрати виконавчих проваджень.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21, сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).

Як встановлено судом вище, постановою Касаційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №1340/5680/18 визнано протиправними та скасовано постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафів, а саме: №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 111 690 грн та №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 3 723 грн, разом на суму 115 413 грн.

З наведеного вбачається, що станом на момент сплати штрафів (примусового списання коштів з рахунку позивача) юридична підстава для такого платежу існувала були чинними постанови про накладення штрафу та відкрите виконавче провадження, тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само відсутні підстави вважати, що позивач сплатив штраф надміру, тобто у розмірі, більшому, ніж визначений у наведених вище постановах.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №787 від 03 вересня 2013 року, оскільки, сума штрафів, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою.

Разом з тим, з огляду на скасування Касаційним адміністративним судом постанов Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафів, відповідна юридична підстава сплати таких штрафів відпала.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі №922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

Докази повернення позивачу з Державного бюджету грошових коштів в розмірі 115 413 грн у матеріалах справи відсутні, відтак, вимоги позивача в цій частині є підставними та обгрунтованими.

Одночасно, судом враховано, що у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду, беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах №910/15295/18 і №910/5880/21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (№489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку №787 і ЦК України, з огляду на висновки, викладені у цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу), відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі №489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком №787, тобто у позасудовому порядку.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи наведене спростовуються доводи скаржників в частині необхідності застосування до спірних правовідносин лише норм вказаного Порядку.

Разом з тим, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, грошові кошти слід стягувати на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з конкретного органу за рахунок його бюджетних асигнувань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21).

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16, ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє відповідні доводи скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах.

Щодо визначення відповідачів у справі, колегія суддів зазначає наступне:

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи.

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі №923/199/21 і №922/1830/19, від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц).

У спірному випадку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, вказавши відповідачами у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певні органи державної влади, а саме: Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області, разом з цим, це не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме ці органи.

У кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Поряд з тим, судом відхиляються твердження відповідача-1 про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є правонаступником Головного управління Держпраці у Львівській області, яким винесено неправомірні постанови про накладення штрафів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2022 у справі №910/8252/21, від 22.02.2021 у справі №910/6336/19, від 11.10.2019 у справі №812/1408/16, від 13.03.2019 у справі №524/4478/17, від 20.02.2019 у справі №826/16659/15.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/348/19).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Особливістю публічного правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №280/4670/20).

Відповідно до пп.1 п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» №14 від 12.01.2022 (далі Постанова №14) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, куди, зокрема входить і Головне управління Держпраці у Львівській області, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Підпунктом 3 п.3 Постанови №14 визначено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виконує завдання і функції Управління Держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Головного управління Держпраці у Львівській області, Управління Держпраці у Рівненській області.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем правильно визначено відповідача-1 - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, як орган, який є представником держави у спірних правовідносинах. З огляду на що, апеляційним судом відхиляються доводи останнього, викладені ним в апеляційній скарзі, щодо неналежності його, як одного з відповідачів у справі.

Щодо залучення до участі у справі Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, колегія суддів зазначає, що повернення позивачу коштів, стягнутих на підставі постанов Головного управління Держпраці у Львівській області, які були скасовані за рішенням суду, може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює стягнення коштів державного бюджету.

Водночас, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц.

Щодо стягнення виконавчого збору та витрат на виконавче провадження, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з ч.1 ст.42 ЗУ «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (ч.ч.2,3 ст.42 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.4 ст.42 ЗУ «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

В силу вимог ч.ч.1,2 ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (ч.4 ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч.7 ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже, скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.

Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №551/1099/21.

У разі неповернення таких коштів у встановлений законом строк, зокрема внаслідок ненадання органом стягнення відповідного подання (висновку) органу державного казначейства), платник має право на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

При визначенні складу учасників справи та формулювання резолютивної частини судових рішень у справах за вказаними позовами про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору необхідно звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16, згідно з якою спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

Так, судом встановлено, що 09 січня 2019 року відкрито виконавче провадження №57999452 про стягнення з позивача штрафу в розмірі 111 690 грн. Згідно з постановами державного виконавця від 19 квітня 2019 року з ТОВ «Да Капо Україна» стягнуто 11 169 грн виконавчого збору і 1 602,32 грн витрат виконавчого провадження, що разом з основною сумою заборгованості склало 124 461,32 грн. На виконання вказаних постанов державного виконавця з рахунку ТОВ «Да Капо Україна» в ПАТ «Кредобанк» списано: 33 635,56 грн згідно меморіального ордера №57999452 від 11 березня 2019 року та 90 825,76 грн згідно меморіального ордера №21345271 від 16 квітня 2019 року, а разом 124 461,32 грн. Вказана сума зарахована в дохід держави, що підтверджується зокрема постановою державного виконавця від 23 квітня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №57999452.

Крім цього, судом встановлено, що 15 січня 2019 року відкрито виконавче провадження №57999498 про стягнення з позивача штрафу в розмірі 3 723 грн. Постановою виконавця від 18 березня 2019 року накладено арешт на кошти боржника у межах суми звернення стягнення з урахуваннями виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 4 551,80 грн. 25 квітня 2019 року державним виконавцем скеровано платіжну вимогу №74/в5 на суму 4 551,80 грн до ПАТ «Кредобанк», в якому відкритий рахунок боржника, що була списана 06 травня 2019 року. Зарахування вказаних коштів підтверджується зокрема постановою державного виконавця від 26 грудня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №57999498.

Як встановлено судом вище, постановою Касаційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №1340/5680/18 визнано протиправними та скасовано виконавчі документи постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафів, а саме: №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 111 690 грн та №ЛВ1930/461/АВ/ФС від 23 жовтня 2018 року у розмірі 3 723 грн, відтак, з Державного бюджету України підлягають поверненню сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Да Капо Україна» в межах виконавчих проваджень №57999452 та №57999498 кошти в сумі 13 600,12 грн, що складаються з виконавчих зборів та витрат виконавчого провадження (11 169 грн + 1 602,32 грн + 828,80 грн).

Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта (відповідача-2) на рішення Господарського суду Львівської області від 23 листопада 2023 року у справі №914/2682/23, яким, як зазначає скаржник, відмовлено позивачу у поверненні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки на момент стягнення виконавчого збору і витрат з боржника рішення не було скасоване. По перше, вказаним рішенням суду частково задоволено позов та присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь товариства кошти, що становлять сплачений ним виконавчий збір, а у задоволенні решти вимог (щодо стягнення витрат виконавчого провадження) відмовлено. По друге, згідно з ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, відтак, посилання скаржника на висновки Господарського суду Львівської області у цьому випадку є безпідставними. При цьому, судом враховуються згадувані вище висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №551/1099/21.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Да Капо Україна» 115 413 грн штрафів і 13 600,12 грн виконавчих зборів та витрат виконавчих проваджень.

Доводи скаржників про скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними та спростовані судом вище.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційних скарг без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційних скарг, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржників.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2024 року у справі №914/3467/23 залишити без змін, а апеляційні скарги Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області без задоволення.

Матеріали справи №914/3467/23 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.