Постанова

від 30.04.2024 по справі 910/7642/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. Справа№ 910/7642/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевчук І.А. за ордером;

від відповідача: Остапенко С.Л. за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 (повний текст складено 25.10.2021)

у справі №910/7642/21 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про зобов`язання припинити дії та стягнення 4 709 241,14 грн,

УСТАНОВИВ:

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" (далі - позивач, ТОВ "Джен-Ай Київ") звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач, ПрАТ "НЕК "Укренерго"), та, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило суд:

- стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 4 709 241,14 грн;

- зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач фактично не надає послуги з передачі електричної енергії під час здійснення експортних операцій із продажу електричної енергії, а нарахування відповідачем плати за послуги щодо експорту електричної енергії не передбачено чинним законодавством України та умовами договору і порушує міжнародні зобов`язання України, у відповідача відсутні правові підстави для нарахування позивачу послуг щодо експорту електричної енергії за договором та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, а також для набуття і збереження грошових коштів в сумі 4709241,14грн, які були сплачені позивачем на підставі неправомірно виставлених рахунків з метою недопущення набуття статусу "Переддефолтний" чи "Дефолтний" (з усіма суміжними наслідками). Також вказав орієнтовний розмір витрат на правову допомогу у суді першої інстанції - 138262,50 грн.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що відмовляючись оплачувати послуги в обсязі переданої та експортованої електричної енергії, позивач фактично вимагає безоплатного отримання послуги, що не передбачено умовами договору та не узгоджується з чинним законодавством; у експортерів, яким являється позивач, є обов`язок оплачувати послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електроенергії; пункт 4.1 договору не звільняє позивача від обов`язку оплачувати послугу з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт; в силу прямої вказівки Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі забезпечує передачу електричної енергії (включаючи експортовану) з використанням в тому числі міждержавних ліній; при цьому, здійснення експорту електричної енергії без використання системи передачі є неможливим; позивачем обрано неправильний та неефективний спосіб захисту своїх прав щодо позовної вимоги про зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2021 року у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ні укладеним між сторонами договором, ні чинним законодавством не передбачено надання відповідачем позивачу послуги з передачі електроенергії при експорті, відповідно у позивача відсутній обов`язок сплати за вказану послугу; оскільки ані договором, ані жодним нормативно-правовим актом не передбачений механізм розрахунків фактичних обсягів послуги з передачі електроенергії при експорті, визначення фактичної вартості такої послуги також не вбачається можливим; нарахування плати за послугу з передачі електроенергії при експорті порушує міжнародні зобов`язання України; судом не враховано сформовану практику Верховного Суду щодо незаконності нарахування відповідачем плати за послугу з передачі електроенергії при експорті; сплачені позивачем кошти по рахункам відповідача у 2019-2021 роках є такими, що були безпідставно набуті останнім; суд у рішенні не врахував прийняту ним до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, не вказав у мотивувальній частині рішення немайнову вимогу та необґрунтовано прийняв подані відповідачем додаткові докази. Також вказав орієнтовний розмір витрат на правову допомогу у суді першої інстанції - 69131,25 грн.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що заява позивача про збільшення позовних вимог обґрунтовано судом першої інстанції не була задоволена, оскільки у ній позивач фактично заявив додаткові вимоги, які були відсутні у позовній заяві; пункт 4.1 договору не звільняє позивача від обов`язку оплачувати послугу з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт; судом правомірно застосованою дію Кодексу системи передачі в редакції від 05.11.2019, оскільки укладений сторонами договір діяв у цей період і є чинним наразі; здійснення експорту електричної енергії без використання системи передачі є неможливим, тому експортер отримує послугу з передачі електричної енергії та повинен її оплачувати в обсягах експортованої електричної енергії, а позивач фактично вимагає безоплатного отримання послуг; за результатами розгляду Верховним Судом справи №640/3041/20, Постанова НКРЕКП №360 є чинною з дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті НКРЕКП, а тому дії відповідача щодо нарахування послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії є правомірними; постанова Верховного Суду у справі №640/3041/20 була подана відповідачем без порушення норм процесуального законодавства; позивачем не зазначено, які саме міжнародні зобов`язання України порушуються внаслідок нарахування відповідачем вартості послуги з передачі електроенергії при здійсненні її експортування, а рішення суду Європейського Союзу у справі №С-305/17 не є джерелом права; кошти набуті відповідачем за наявності правової підстави; позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту в частині позовної немайнової вимоги про зобов`язання припинити дії; апелянт посилається на необхідність стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, які позивач планує понести у зв`язку з розглядом даного спору в суді першої інстанції, однак розгляд справи судом першої інстанції вже завершено і наразі відкрито апеляційне провадження.

24.01.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20, яка стосується подібних правовідносин.

25.01.2022 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20, яка стосується подібних правовідносин.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09 червня 2022 року зупинено апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20.

23.01.2023 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі з доданою роздруківкою постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31 січня 2023 року провадження у справі було поновлено.

16.02.2023 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання чинності судовим рішенням у справі №640/27130/21 щодо визнання нечинною постанови НКРЕКП №360 від 07.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14 березня 2023 року зупинено апеляційне провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/27130/21. Зобов`язано сторони повідомити суд про усунення обставин, які стали підставою для зупинення провадження.

05.04.2023 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі з доданою роздруківкою постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №640/27130/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року провадження у справі було поновлено.

10.05.2023 відповідач подав додаткові пояснення щодо обставин, встановлених судовими рішеннями у справі №640/27130/21.

12.06.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/14489/20, яка стосується подібних правовідносин.

26.06.2023 від представника позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 229 684, 00 грн.

04.07.2023 відповідач подав відзив на заяву про відшкодування судових витрат, в якій заперечує проти її задоволення, а у разі, якщо суд висновку про певну обґрунтованість заяви позивача, то зменшити розмір витрат до 5000,00грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19 вересня 2023 року зупинено апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/14489/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2023 року провадження у справі було поновлено.

22.04.2024 представник відповідача подав клопотання про долучення - копії додаткової угоди про розірвання з 29.02.2024 Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року.

На підставі статті 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні оголошувалась перерва з 23 по 30 квітня 2024 року.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" є юридичною особою, заснованою Товариством "Джен-Ай тргован`є ін. продажа електрічне енергіє, д.о.о." (Республіка Словенія), предметом якого є, у тому числі, виробництво та торгівля електроенергією (стаття 3 Статуту ТОВ "Джен-Ай Київ") (том 1 а.с. 35-65).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності ТОВ "Джен-Ай Київ" є торгівля електроенергією (том 1 а.с.67-72).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 13.11.2018 №1409 ТОВ "Джен-Ай Київ" була видана ліцензія на право провадження господарської діяльності електричної енергії споживачу (том 1 а.с.88-89).

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2019 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство" (том 2 а.с.13-26).

Метою діяльності ПрАТ "НЕК "Укренерго" є, у тому числі, надання послуг з передачі електричної енергії на недискримінаційних умовах відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про ринок електричної енергії" та Кодексом системи передачі, з дотриманням встановлених показників якості надання послуг, а предметом діяльності є, у тому числі, виконання функцій оператора системи передачі (розділ 2 Статуту ПрАТ "НЕК "Укренерго").

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (п. 3.2 Статуту ПрАТ "НЕК "Укренерго").

10 липня 2019 року між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого є ПрАТ "НЕК "Укренерго", як оператором системи передачі (далі - ОСП), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ", як користувачем системи передачі, було укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 (далі - договір) (том 1 а.с. 73-87).

Умови цього Договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 "Про затвердження Кодексу системи передачі".

Відповідно до п. 1.1 договору ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу.

Згідно пункту 3.1 договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим регулятором та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.

Пунктом 4.1 договору визначено, що для розрахунків за Договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:

1) плановий обсяг послуги визначається на основі даних користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;

2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація. З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку.

Згідно з п. 5.1 договору планова та фактична вартість послуги за Договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу (МВт*год) за розрахунковий період на тариф, встановлений регулятором (грн/МВт*год). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком", з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору повідомлення про припинення дії договору, то договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 14.1 договору).

Як вбачається з довідок, складених ПрАТ "НЕК "Укренерго" , позивач у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року здійснював поставку електричної енергії за зовнішньоекономічними контрактами фірмі GEN-I,d.o.o. у країни Європейського Союзу - Угорщину, Словаччину, Румунію (том 1 а.с.138-154, 234-237), а згідно Звітів про розрахунки за спожиту електричну енергію позивач не здійснював споживання електричної енергії для власних потреб і не продавав споживачам в Україні (том 1 а.с.155-159).

Таким чином, позивач є трейдером, що у вказаний період з вересня 2019 року по квітень 2021 року здійснював діяльність в процесі експорту електричної енергії, а відповідач виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Позивач у позовній заяві вказує, що умовами договору не передбачено надання відповідачем послуги з передачі електроенергії в процесі її експорту для позивача; також, ані договором, ні Кодексом системи передачі, затвердженим Постановою НКРЕКП №309 від 14.03.2018, який регулює взаємовідносини ОСП та користувачів системи передачі, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачений обов`язок щодо сплати за передачу електричної енергії при її експорті; відсутній механізм розрахунку фактичних обсягів послуги з передачі електроенергії при експорті, що унеможливлює визначення фактичної вартості такої послуги.

Разом з тим, 07.02.2020 НКРЕКП було прийнято Постанову № 360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі (далі - Постанова №360), якою, зокрема, було змінено п. 5.1, 5.3 та 5.6 глави 5 Розділу XI та додатки 5, 6 Кодексу, чим вперше запроваджено обов`язок користувачів щодо сплати за Послугу з передачі електричної енергії при її експорті, а також змінено типову форму договору про надання послуг з передачі електричної енергії.

21.10.2020 Постанова №360 була визнана протиправною та нечинною з моменту її прийняття в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу XI та змін до додатків 5 та 6 Кодексу у зв`язку з набуттям законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20.

Позивач зазначає, що не зважаючи на вищевказане, відповідач здійснює і продовжує здійснювати нарахування плати за послугу з передачі електроенергії при експорті та виставляв і продовжує виставляти відповідні рахунки ТОВ "Джен-Ай Київ".

Так, позивач вказує, що відповідачем були виставлені рахунки-фактури на оплату послуг з передачі електроенергії при експорті, а саме:

- від 04.10.2019 №0.144-02024/04/10/2019 на суму 45 590,45 грн.;

- від 04.11.2019 №0144-02024/04/11/2019 на суму 263 054,09 грн.;

- від 04.08.2020 № 0144-02024/04/08/2020 на суму 126 060,48 грн.;

- від 04.09.2020 № 0144-02024/04/09/2020 на суму 14 702,08 грн.;

- від 05.10.2020 № 0144-02024/05/10/2020 нас суму 387 442,94 грн.;

- від 04.12.2020 №0144-02024/04/12/2020 на суму 133 471,79 грн.;

- від 04.01.2021 №0144-02024/04/01/2021 на суму 523 560,24 грн.;

- від 04.02.2021 №0144-02024/04/02/2021 на суму 390 809,33 грн.;

- від 04.03.2021 №0144-02024/04/03/2021 на суму 224 327,38 грн.;

- від 05.04.2021 № 0144-02024/05/04/2021 на суму 1 298 347,60 грн.;

- від 05.05.2021 № 0144-02024/05/05/2021 на суму 1 301 874,76 грн.

Разом із вказаними рахунками відповідач кожен місяць у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року передавав відповідні акти приймання-передачі послуги з передачі електричної енергії (том 1 а.с.90-107, 224-227).

Позивач оплатив вказані рахунки у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками (том 1 а.с.108-123, 228-233), посилаючись на уникнення настання наслідків, передбачених главою 1.7 розділу І Правил ринку, затверджених Постановою НКРЕП № 307 від 14.03.2018, зокрема, присвоєння позивачу статусів "Переддефолтний" та "Дефолтний" (з усіма суміжними наслідками), що унеможливило б здійснення ним господарської діяльності на ринку електричної енергії.

Позивач вказує, що ним не було підписано жоден з актів приймання-передачі за вказані періоди, оскільки він не погоджується із включенням відповідачем послуг з передачі електричної енергії по договору при здійсненні експорту електричної енергії.

До матеріалів справи долучено листування (від 17.06.2020, від 14.08.2020, від 24.09.2020, від 15.10.2020, від 16.12.2020, від 15.01.2021), з якого вбачається, що позивач повідомляв відповідача про відсутність в ПрАТ "НЕК "Укренерго" будь-яких обґрунтованих підстав на нарахування відповідних платежів та виставлення зазначених рахунків (том 1 а.с.124-132).

Також, 24.12.2020 ТОВ "Джен-Ай Київ" надіслало ПрАТ "НЕК "Укренерго" претензію, в якій просило останнього повернути кошти, сплачені позивачем за виставленими відповідачем рахунками (том 1 а.с.133-135).

Відповідач у своєму листі вих. №01/6288 від 18.02.2021 зазначив, що питання сплати тарифу за послугу з передачі електроенергії при експорті наразі є спором між ПрАТ "НЕК "Укренерго" та ТОВ "Джен-Ай Київ" і до вирішення спору в судовому порядку відповідач продовжуватиме нарахування обсягів експортованої електричної енергії (том 1 а.с.136).

У зв`язку із викладеними обставинами позивач, посилаючись на неправомірність дій відповідача щодо здійснення нарахувань послуг з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту, звернувся до суду із даним позовом та просив суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 2 109 018,78 грн, які були сплачені за період з вересня 2019 року по лютий 2021 року, та зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по договору при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

В процесі розгляду справи, перед підготовчим засіданням, позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог (том 1 а.с.213-217), у якій він вказав, що відповідач продовжує виставляти рахунки і за березень-квітень 2021 року позивачем 2 600 222,36 грн, тому позивач збільшує розмір заявленої майнової позовної вимог і просить стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 4 709 241,14 грн.

Відповідно до ст.46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Подана позивачем заява не змінює ані підстави, ані предмет позову, і нею лише збільшено розмір заявлених майнових позовних вимог, заява подана перед підготовчим засіданням, а тому суд першої інстанції ухвалою від 08.06.2021, занесеною до протоколу судового засідання від 08.06.2021 (том 1 а.с.239), обґрунтовано прийняв її до розгляду, отже позовні вимоги мають розглядатися з врахуванням заяви про збільшення їх розміру.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що відмовляючись оплачувати послуги в обсязі переданої та експортованої електричної енергії, позивач фактично вимагає безоплатного отримання послуги, що не передбачено умовами договору та не узгоджується з чинним законодавством; у експортерів, яким являється позивач, є обов`язок оплачувати послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електроенергії; пункт 4.1 договору не звільняє позивача від обов`язку оплачувати послугу з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт; в силу прямої вказівки Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі забезпечує передачу електричної енергії (включаючи експортовану) з використанням в тому числі міждержавних ліній; при цьому, здійснення експорту електричної енергії без використання системи передачі є неможливим; позивачем обрано неправильний та неефективний спосіб захисту своїх прав щодо позовної вимоги про зобов`язання вчинити дії.

За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки за результатами розгляду Верховним Судом справи №640/3041/20 Постанова НКРЕКП №360 є чинною з дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті НКРЕКП, а тому дії ПрАТ "НЕК "Укренерго" щодо нарахування послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії є правомірними, оскільки необхідність оплати послуг з передачі з 01.07.2019 закладена як в Законі, так і в підзаконних актах.

Однак, Північний апеляційний господарський суд не може погодитись із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року.

Зобов`язання, у відповідності з ст. 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Предметом розгляду даного спору є вимоги позивача про зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по договору при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, а також повернення грошових коштів в сумі 4 709 241,14 грн, сплачених за вказану послугу в період з вересня 2019 року по квітень 2021 року, як таких, що набуті відповідачем безпідставно.

Спірні правовідносини сторін врегульовані як загальними нормами Цивільного і Господарського кодексів України, так і спеціальним Законом України "Про ринок електричної енергії" та рядом прийнятих на його виконання підзаконних нормативно-правових актів, а також міжнародним законодавством, прийнятим Європейським Союзом з метою забезпечення функціонування Енергетичного Співтовариства та об`єднання ENTSO-E (Європейська мережа операторів системи передачі електроенергії).

Оскільки спір у справі виник у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року, а позов подано у травні 2021 року, судом застосовуються нормативно-правові акти в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин.

Статтею 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.

Укладений сторонами Договір відповідає Типовому договору про надання послуг з передачі електричної енергії, який є додатком 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого Постаново НКРЕКП 14.03.2018 №309 (в редакції, чинній на час його укладання 10.07.2019) (далі - КСП).

Частиною 2 ст. 54 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що трейдери здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії, крім її продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України "Про ринок електричної енергії" трейдери мають право, у тому числі, купувати та продавати електричну енергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.

Частиною 2 ст.55 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що трейдери зобов`язані: 1) дотримуватися ліцензійних умов провадження господарської діяльності з трейдерської діяльності та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії; 2) укладати договори, обов`язкові для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови таких договорів; 3) надавати повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, зокрема імпортованої та експортованої електричної енергії, у порядку, визначеному правилами ринку; 4) нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії відповідно до правил ринку; 5) сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії; 6) надавати Регулятору інформацію, необхідну для здійснення ним функцій і повноважень, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.

Поряд із цим пунктом 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку) передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі.

Згідно з пунктами 5.2, 5.4, 5.5 розділу ХІ КСП укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку.

Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі (пункт 5.1 розділу ХІ КСП).

Пунктом 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" - державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Міждержавною лінією електропередачі у розумінні п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" є лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави.

Згідно п.44 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок електричної енергії" міждержавний перетин - сукупність міждержавних ліній електропередачі та електричних установок, що використовуються для з`єднання об`єднаної енергетичної системи України з системою передачі суміжної держави;

Отже, передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

За приписами п.п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що ТОВ "Джен-Ай Київ" є трейдером, оскільки у спірний період з вересня 2019 року по квітень 2021 року здійснював купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу та не здійснював її постачання споживачам.

Отже, положеннями п.п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", ст.1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій "передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 914/935/20 та від 08.06.2021 у справі № 910/8044/20.

Станом на час укладення сторонами Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року типова форма такого договору містилася у Додатку 6 до КСП, затвердженому постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії, тобто обсягів, які не пов`язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача.

Обов`язок сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії, було запроваджено із прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постанови від 07.02.2020 №360 "Про затвердження змін до Кодексу систем передачі", яка набула чинності 08.02.2020 (далі - Постанова № 360).

Так, Постановою № 360 було внесено зміни до Кодексу систем передачі, зокрема:

- у розділі XI глави 5, пункт 5.3 викладено в такій редакції:

"5.3. Послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та: ОСР; електропостачальником; споживачем електричної енергії, який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання; споживачем електричної енергії, оператором системи якого є ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку); виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації; трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії";

- абзац третій пункту 5.6 замінено дев`ятьма новими абзацами, зокрема, визначено, що обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається: для електропостачальників - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника, крім обсягів споживання електричної енергії споживачами, оператором системи яких є ОСП; для виробників електричної енергії - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації;

- у главі 6 абзац четвертий пункту 6.2 замінено двома абзацами наступного змісту:

"трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює імпорт та/або експорт електричної енергії в обсягах імпорту/експорту електричної енергії; споживачем, для якого оператором системи є ОСП";

- пункт 6.5 доповнено новими абзацами такого змісту:

"Обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається, для виробників - як обсяг відпущеної електричної енергії, обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії; для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії, обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами оператора системи розподілу та обсяг електричної енергії для господарчих потреб ОСР; для споживачів, оператором системи яких є ОСП, - як обсяг спожитої електричної енергії; для електропостачальників та трейдерів - як обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії. Для визначення обсягу наданої послуги використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку. Споживачі, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР, окремо не сплачують послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанову №360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі.

Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 судові рішення судів попередніх інстанцій у справі №640/3041/20 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Проте, умовами укладеного сторонами Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року не передбачено обов`язку позивача сплачувати відповідачу вартість послуги з передачі електричної енергії в обсягах експорту, тому апеляційний господарський суд приходить до висновку, що нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами укладеного сторонами Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 Закону).

Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

При цьому, визнання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/27130/21 протиправною та нечинною Постанову № 360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі не має визначального значення для вирішення даного спору по суті, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023, із посиланням на припис ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі № 640/27130/21 змінено шляхом виключення із абзацу другого резолютивної частини слів "з моменту прийняття".

Отже, Постанова №360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, є такою, що втратила чинність з 29.03.2023, проте спірні правовідносини у цій справі обмежуються періодом з вересня 2019 року по квітень 2021 року.

Водночас, висновки щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства та тлумачення змісту міжнародних договорів України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, є релевантними до спірних правовідносин, а тому враховуються апеляційним господарським судом.

Так, за приписами ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Зокрема, у ч.1 указаної статті указано, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про альтернативні джерела енергії", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Частиною 11 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, установлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі - Договір про ЕС) (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі статтею 2 полягає в організації зв`язків між Сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Згідно зі статтею 3 Договору про ЕС для цілей статті 2 Договору діяльність ЕС охоплює:

a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у розділі II Договору про ЕС, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як описано в розділі II Договору про ЕС;

b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як описано в розділі III Договору про ЕС;

c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як описано в розділі IV Договору про ЕС.

Згідно зі статтею 5 Договору про ЕС - Енергетичне Співтовариство дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в розділі II, що враховує як інституційну структуру цього Договору, так і конкретні умови кожної з Договірних Сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення.

За статтею 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі ІІ, "нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.

Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.

Приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.

Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.

Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.

Наведена норма є обов`язковою для України, як для сторони Договору про ЕС, і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до ст. 94 Договору про ЕС Інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

Так, відповідно до позиції суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, установив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

Отже, рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року по справі №910/9627/20.

У ст. 67 Договору про ЕС передбачено, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

Таким чином, фактично ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про ЕС та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.

Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

Отже, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов`язань України.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі №910/14489/20, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ТОВ "ГК "Нафтогаз України" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0140-02024, та направляючи справу на новий розгляд, зазначив таке:

"44. Водночас стаття 41 Договору про ЕС міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовується Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.

45. Отже, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили, до якої країни чи країн здійснювався експорт. Це унеможливлює визначення законодавства, яке підлягає застосуванню у справі, що переглядається".

Подібні висновки щодо застосування у спірних правовідносинах положень статей 40, 41 Договору про ЕС викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/7875/22 (за позовом ТОВ "Укр Газ Ресурс" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зобов`язання припинити дії), від 13.02.2024 у справі № 910/19401/20 (за позовом ТОВ "Ле Трейдінг Україна" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зобов`язання припинити нарахування та стягнення 249 595,85 грн).

З наявних у матеріалах справи довідках, які щомісячно складались відповідачем, позивач у період з вересня 2019 року по квітень 2021 здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Словаччини (Словацька Республіка) та Угорщини, які є країнами-членами Європейського Союзу і на їх територіях Угода про створення Європейського Співтовариства, що підтверджується змістом вказаної Угоди.

Отже, до спірних правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню положення статей 40, 41 Договору про ЕС.

Посилання відповідача на роз`яснення НКРЕКП від 02.10.2019 №10479/17.2.1/7-19 суд апеляційної інстанції залишає поза увагою, оскільки вказаний лист містить виклад положень Закону та Кодексу системи передачі, а також висновки стосовно оплатності послуг з передачі електроенергії при її експорті та імпорті та не відноситься до обставин даної справи, а тому не може бути оцінений судом як доказ.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.

Щодо способу захисту порушеного права позивача у справі, суд зазначає, що згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від установленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Ураховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та ін.).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Таким чином, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.

При зверненні до суду з указаним позовом позивач просив суд зобов`язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що нарахування плати за ці послуги є безпідставним та має наслідком присвоєння позивачу статусу "Переддефолтний" у зв`язку із несплатою заборгованості, що в подальшому призведе до присвоєння йому статусу "Дефолтний" із встановленням обмежень щодо діяльності на ринку електроенергії.

Відповідно до глави 1.7 розділу І Правил ринку (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін) учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу "Переддефолтний" при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин:

1) учасник ринку до 18:00 банківського дня, що є другим робочим днем після дати отримання на електронну адресу учасника ринку через систему управління ринком платіжного документа від АР, не здійснив відповідну оплату;

2) учасник ринку, який є СВБ, не надавав, не підтримував, не збільшував та не поновлював фінансові гарантії в необхідному обсязі відповідно до розділу VI цих Правил;

3) учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги.

1.7.2. При набутті статусу "Переддефолтний" АР на період існування такого статусу:

1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Переддефолтний";

2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Переддефолтний" із зазначенням дати набуття такого статусу;

3) використовує фінансові гарантії, що надаються учасником ринку, для покриття його заборгованості перед ОСП;

4) використовує фінансові гарантії, що надаються ним, для покриття заборгованості перед АР та/або, якщо учасник виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу "Переддефолтний" кожного банківського дня (о 12:00) направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа- підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа-підприємець), розміру простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.

1.7.3. При набутті статусу "Переддефолтний" такий статус для учасника ринку триває в разі настання принаймні однієї з обставин, передбачених пунктом 1.7.1 цієї глави. В іншому випадку статус "Переддефолтний" анулюється, про що АР повинен повідомити учасника ринку і Регулятора.

1.7.4. Учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу "Дефолтний" при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин:

1) тривалість статусу "Переддефолтний" для учасника ринку становить більше двох робочих днів;

2) судом прийнято рішення про визнання учасника ринку банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або учасником ринку або його уповноваженими органами прийнято рішення про ліквідацію учасника ринку;

3) у випадку анулювання ліцензії учасника ринку.

1.7.5. На період існування статусу "Дефолтний" АР вживає до такого учасника ринку такі заходи:

1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Дефолтний";

2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Дефолтний" із зазначенням дати набуття такого статусу;

3) зупиняє майбутні та скасовує діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку;

4) установлює нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку;

5) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу "Дефолтний" постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником "останньої надії" відповідно до Правил роздрібного ринку;

6) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу "Дефолтний" кожного банківського дня о 12:00 направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа-підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець) та кінцевий розмір простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.

Вчинення до учасника ринку будь-яких дій з боку АР відповідно до цього пункту не впливає та не змінює відповідальність такого учасника ринку відповідно до цих Правил, що означає, що учасник ринку із статусом "Дефолтний" несе відповідальність за сплату всіх сум (у тому числі податків), що необхідно сплатити відповідно до цих Правил.

Учасник ринку втрачає статус "Дефолтний" після припинення дії договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що укладений між ним та ОСП.

1.7.6. Після повідомлення учасника ринку про набуття ним статусу "Дефолтний" АР повідомляє:

1) СВБ такого учасника ринку з метою вжиття нею відповідних заходів щодо цього учасника ринку, передбачених положеннями договору між СВБ та учасником ринку;

2) контрагентів учасника ринку в рамках ДД з метою вжиття відповідних заходів, що визначені їх ДД.

Аналіз наведених положень Правил ринку надає підстави для висновку про те, що, зокрема, неоплата учасником ринку послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги має наслідком набуття ним статусу "Переддефолтний" та, у подальшому, у разі непогашення цієї заборгованості, - статусу "Дефолтний", що накладає на такого учасника обмеження у здійсненні ним діяльності на ринку електричної енергії, впливає на його права.

Позовні вимоги у цій справі по суті є вимогою про визнання відсутнім права та, відповідно, відсутнім кореспондуючого цьому праву обов`язку з оплати таких послуг, що є належним способом захисту у разі, зокрема, якщо у спірних правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом кредитор може вжити (вживає) поза волею боржника заходи для реалізації спірного права, одержання виконання спірного обов`язку і ці заходи матимуть вплив на права боржника. Схожі висновки викладені у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

Судом було установлено, що неправомірність (невідповідність вимогам чинного законодавства, а також умовам укладеного між сторонами Договору) дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії і, як наслідок, порушення внаслідок таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії. При цьому такий спосіб захист є ефективним, оскільки призведе до дійсного захисту прав та інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Правовий висновок щодо правильності обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача припинити дії щодо нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору при здійсненні експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки спрямований на відвернення передбачуваної загрози порушення права.

Однак, в процесі розгляду даної справи позивач та відповідач уклали додаткову угоду про розірвання з 29.02.2024 Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, оскільки на час прийняття даної постанови Договір є розірваним, відсутній предмет спору з позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по Договору, тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 4709241,14грн, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для указаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15 та підтримана в подальшому сталими правовими позиціями Верховного Суду.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень та банківських виписок, позивач у період з вересня 2019 року по травень 2021 року сплатив на підставі виставлених позивачем рахунків грошові кошти в загальній сумі 4 709 241,14 грн.

Рахунки відповідачем виставлялись на підставі Актів приймання-передачі послуги з передачі електричної енергії за період з вересня 2019 року по квітень 2021 року, які позивачем не підписувались, а згідно виданих відповідачем Довідок про фактичну кількість електроенергії, переміщеної з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн, та обсяги електричної енергії, поставленої за зовнішньоекономічними контрактами ТОВ "Джен-Ай Київ", весь обсяг електричної енергії позивачем було поставлено на експорт.

Позивач направляв відповідачу претензію про повернення безпідставно набутих коштів, у відповідь на яку відповідач повідомив, що питання сплати тарифу за послугу з передачі електроенергії при експорті наразі є суперечкою між ПрАТ "НЕК "Укренерго" та ТОВ "Джен-Ай Київ".

Проте, під час розгляду даної справи судом було установлено неправомірність (невідповідність вимогам чинного законодавства, а також умовам укладеного між сторонами Договору) дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії і, як наслідок, порушення внаслідок таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії.

Отже, виставлення відповідачем Позивачу вказаних рахунків на загальну суму 4 709 241,14 грн є необґрунтованим та здійснено поза межами зобов`язальних правовідносин сторін й вимог чинного законодавства, що, як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 4 709 241,14 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин правових наслідків набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, що визначені ст.1212 Цивільного кодексу України, отже позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 4 709 241,14 грн є доведеними і обґрунтованими.

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду у аналогічних справах, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 709 241,14 грн безпідставно набутих коштів, а в частині позовних вимог про зобов`язання припинити дії провадження у справі підлягає закриттю.

За встановлених обставин Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2021 року прийнято з невірним застосуванням норм матеріального права і висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч.9 ст. 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та частковим задоволенням позову, а також оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають покладенню на відповідача в повному обсязі та стягненню на користь позивача.

Позивачем також було подано заяву про відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 229 684,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивач у позовній заяві вказав, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції становить 138 262,50 грн, а остаточний розрахунок та відповідні докази понесених судових витрат будуть подані до суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду по даній справі.

Позивач не реалізував намір подати такі докази до суду першої інстанції, позаяк в задоволенні його позову було відмовлено.

При цьому, неподання відповідних суду першої інстанції не позбавляє позивача права просити відшкодування вказаних витрат в суді апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №910/5013/22.

У розділі ХІ апеляційної скарги позивач вказав, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції - 69131,25 грн.

Зазначення "у суді першої інстанції" є очевидною опискою, оскільки у попередніх абзацах позивач цитує умови договору про надання професійної правничої допомоги, згідно яких вартість послуг на представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції становить 69131,25 грн.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

26.06.2023 від представника позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 229 684, 00 грн.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, а саме, у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено і позов задоволено частково, із закриттям провадження в частині вимог у зв`язку із розірванням договору, а спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати останнього на професійну правничу допомогу.

За вимогами частин 5, 8 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем був поданий відзив на заяву про відшкодування судових витрат, в якій заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що позивач не подав відповіді докази суду першої інстанції і тому втратив право на стягнення витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги у суді першої інстанції, а апеляційний господарський суд не закінчив розгляд справи, тому заява подана передчасно; частина вказаних у акті дій не виконувалась, розмір заявлених витрат є неспімірним і суперечить критеріям пропорційності і розумності, тому не вони не підлягають стягненню, а у разі, якщо суд висновку про певну обґрунтованість заяви позивача, то відповідач просить зменшити розмір витрат до 5000,00 грн.

Судом встановлено, що між позивачем, як клієнтом, та Адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма АнГард", як фірмою, був укладений Договір про надання професійної правничої допомоги №106/02-2021 від 17.03.2021 (з врахуванням додаткової угоди №1 від 31.05.2021), згідно якого клієнт доручив фірмі, а фірма взяла на себе зобов`язання надати клієнтові юридичні послуги з представництва і захисту прав та інтересів клієнта в судах України першої інстанції, а також у апеляційній та касаційній інстанціях у спорі з ПрАТ "НЕК "Укренерго" стосовно: (а) припинення дій, спрямованих на нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року при здійсненні експорту електричної енергії; та (б) стягнення коштів, безпідставно набутих за вищевказаним договором (далі - спір) на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 6.1 договору №106/02-2021 встановлено, що загальна вартість послуг за цим договором становить - 276 525,00 грн, що еквівалентно 10000,00 доларів США за курсом НБУ станом на дату укладення даного договору виходячи із розрахунку 1 долар США = 27,6525 гривень.

За представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції у спорі (перший етап надання послуг) - 138 262,50 грн, що еквівалентно 5000,00 доларів США (п.6.1.1);

За представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції у спорі (другий етап надання послуг) - 69131,25 грн, що еквівалентно 2500,00 доларів США (п.6.1.1)

У пункті 6.2 договору №106/02-2021 сторони домовились, що вартість послуг, встановлена в п.6.1 даного договору. Може змінюватись в разі зміни курсу валют (офіційного обмінного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ, станом на дату оформлення Акту приймання-передачі послуг. У випадку зміни курсу іноземної валюти (долар США) на 5 або більше відсотків відносно курсу, який встановлений НБУ на дату укладення договору сторони застосовують наступний порядок коригування вартості послуг: Ц=(К1/К2)*Цт, де К1 - офіційний курс гривні до долара США встановлений НБУ на дату оформлення Акту; К2 - офіційний курс гривні до долара США встановлений НБУ на дату укладення договору; Цт - вартість послуг за етапом; Ц - остаточна вартість послуг за етапом.

29.01.2021 позивачем та Адвокатським об`єднанням був підписаний акт №1 приймання-передачі наданих послуг, згідно якого фірмою належним чином надані, а клієнтом отримані юридичні послуги щодо представництва інтересів клієнта в господарському суді м.Києва у спорі (перший етап надання послуг), що включає в себе: Здійснення попереднього аналізу правовідносин, які склалися між сторонами спору; підготовка, підписання та подання позовної заяви, а також за потреби будь-яких заперечень, відзивів, письмових пояснень. Клопотань, заяв; підготовка та подання за потреби за потреби експертних висновків та інших доказів; підготовка до участі та участь адвокатів фірми в судових засіданнях; перший етап також включає оскарження ухвали Господарського суду м.Києва про забезпечення/відмову у забезпеченні позову. Сума винагороди за надані юридчині послуги складає 138 262,50 грн.

На підставі вказаного акту Адвокатським об`єднанням був виставлений позивачу для оплати рахунок №106/02-01 від 29.11.2021 на суму 138262,50 грн, який позивачем був оплачений повністю, що підтверджується банківською випискою від 24.12.2021.

11.05.2023 позивачем та Адвокатським об`єднанням був підписаний акт №2 приймання-передачі наданих послуг, згідно якого фірмою належним чином надані, а клієнтом отримані юридичні послуги щодо представництва інтересів клієнта в Північному апеляційному господарському суді у спорі (другий етап надання послуг), що включає в себе: аналіз судового рішення, прийнятого Господарським судом м.Києва; підготовка, підписання та подання апеляційної скарги або відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, письмових пояснень, клопотань, заяв та інших необхідних документів; підготовка та подання, за потреби, експертних висновків та інших доказів протягом всього часу розгляду спору; підготовка до участі та участь адвокатів фірми в судових засіданнях; другий етап надання послуг також включає (за необхідності) оскарження ухвали Північного апеляційного господарського суду про забезпечення/відмову у забезпеченні позову. Сума винагороди за надані юридичні послуги складає 91421,50 грн

На підставі вказаного акту Адвокатським об`єднанням був виставлений позивачу для оплати рахунок №106/02-02 від 11.05.2023 на суму 91421,50 грн, який позивачем був оплачений повністю, що підтверджується банківською випискою від 06.03.2021.

Таким чином, наданими позивачем доказами підтверджується понесення ним витрат на оплату професійної правничої допомоги в судах першої та апеляційної інстанції в загальні сумі 229 684,00 грн.

Представництво інтересів позивача у справі в судах першої та апеляційної інстанції здійснювалося адвокатами Парненко А.А., Дрофенко І.Ю., Гончаренко Є.С., Шевчук І.А., які діяли на підставі виданих Адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма АнГард" ордерів.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Дослідивши подані позивачем акти приймання-передачі наданих послуг, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатами роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, кількістю поданих у даній справі документів (заперечень, пояснень, клопотань, заяв), тривалістю та кількістю судових засідань, а тому заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у повному обсязі у заявленій сумі 229684,00 грн та стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2021 року.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (код ЄДРПОУ 00100227, 01032, м.Київ, вул. Симона Петлюри, 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" (код ЄДРПОУ 39775296, 01054, м.Київ, вул. Олеся Гончара, 458) - 4 709 241 (чотири мільйони сімсот дев`ять тисяч двісті сорок одна) грн 14 коп. безпідставно набутих коштів, 72 908 (сімдесят дві тисячі дев`ятсот вісім) грн 62 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 109 362 (сто дев`ять тисяч триста шістдесят дві) грн 93 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 229 684 (двісті двадцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

5. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.05.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

М.Л. Яковлєв