Постанова

від 14.05.2024 по справі 910/17166/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2024 р. Справа№ 910/17166/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.05.2024 у справі №910/17166/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту Одеса»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024, повний текст якого складений 05.02.2024,

у справі № 910/17166/23 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Державного підприємства «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса»

до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача

Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України

про визнання додаткових угод до договорів укладеними

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання додаткових угод до договорів укладеними, а саме:

- додаткової угоди № 5 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020;

- додаткової угоди № 4 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/11-20 від 23.11.2020;

- додаткової угоди № 3 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/04-21 від 23.04.2021.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що:

- предметом спірних договорів є надання позивачем поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги за погодженням із замовником Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року (Укрінфрапроект). Фінансова допомога надається з метою виконання позивачем Заходу Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року;

- до спірних договорів надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги вже вносились зміни (додаткові угоди від 08.12.2022), якими сторони вирішили продовжити строк повернення фінансової допомоги у строк по 19.02.2023 включно, тобто до закінчення строку дії воєнного стану в Україні, який продовжений згідно з Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, що затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.11.2022 № 2738-ІХ. Крім того, сторони вирішили, що у разі продовження дії воєнного стану в Україні, строк повернення фінансової допомоги, наданої за договорами є також 19.02.2023 включно;

- строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, у зв`язку з чим позивач звертався до відповідача із пропозиціями про внесення змін до спірних договорів щодо продовження строку повернення фінансової допомоги, до 31.12.2023 включно, однак, всупереч погодженню Замовника Програми (Укрінфрапроекту), яке надано третьою особою листом від 11.11.2022 № 1278/03/11-22, відповідач не підписав та не повернув позивачу надіслані ним додаткові угоди до спірних договорів щодо продовження строку повернення фінансової допомоги;

- спірні договори у розумінні ст.ст. 13, 181, 183 ГПК України є державними контрактами, що свідчить про обов`язковість укладення додаткових угод щодо продовження строку повернення фінансової допомоги в силу приписів ст. 179 ГПК України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що :

- за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, однак позивачем не наведено жодного факту наявності істотного порушення договору відповідачем, як і не наведено інших встановлених договором або законом випадків настання яких зумовлювало б право позивача ініціювати в судовому порядку питання зміни договірних правовідносин з відповідачем;

- положення пунктів 3.5, 9.4 спірних договорів встановлюють право, а не обов`язок сторін вносити зміни до них шляхом укладення додаткових угод;

- спірні договори не є державними контрактами, оскільки вони не відповідають положенням ч.ч. 1, 2 ст. 13 ГК України, а відтак положення ст. 179 ГК України не мають застосовуватися до спірних правовідносин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17166/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовлячи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- суд вправі задовольнити позов про зобов`язання укласти договір лише у разі, якщо встановить наявність правовідносин, зважаючи на які сторони зобов`язані укласти договір, але одна зі сторін ухилилася від цього. При цьому, має бути доведено і наявність прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору з позивачем:

- виходячи з положень чинного законодавства та умов спірних договорів, за своїм суб`єктним складом та предметом вказані правочини не підпадають під визначення державних контрактів;

- ані положення чинного законодавства, ані умови тристороннього договору та спірних договорів про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги не передбачають прямого обов`язку продовження строку повернення наданої за цими договорами фінансової допомоги на період дії воєнного стану, а відтак, оскільки прямий законодавчо встановлений обов`язок для відповідача з укладення додаткових угод до вказаних договорів щодо продовження строку повернення фінансової допомоги на період воєнного стану в Україні відсутній, їх укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору;

- зміна договору за рішенням суду допускається: 1) у разі істотного порушення умов договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України); 2) у зв`язку з істотною зміною обставин (ч. 4 ст. 652 ЦК України); 3) в інших випадках встановлених законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України); 4) у випадках встановлених договором (ч. 2 ст. 651 ЦК України);

- в п. 3.5. договорів про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, № 23/11-20 від 23.11.2020 та № 23/04-21 від 23.04.2021 сторонами погоджено, що строк повернення фінансової допомоги може бути продовжений за згодою замовника Програми, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договорів, а п. 9.4. цих договорів - що зміни у договори можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору;

- отже внесення відповідних змін до вказаних вище договорів є можливим лише за згодою сторін, оскільки відповідним законом обов`язкового внесення змін щодо продовження строку повернення фінансової допомоги не передбачено;

- позивачем не вказано жодних підстав, передбачених ст.ст. 651-653 ЦК України чи ст. 187 ГК України для внесення змін до договорів про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, № 23/11-20 від 23.11.2020 та № 23/04-21 від 23.04.2021 шляхом продовження строку повернення фінансової допомоги;

- сам лише факт продовження в Україні строку дії воєнного стану не може бути підставою для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого;

- доводи позивача про погодження третьою особою продовження строку повернення фінансової допомоги не можуть бути підставою для визнання укладеними додаткових угод до спірних договорів, оскільки п. 9.4 вказаних договорів передбачає для цього обов`язкову наявність згоди сторін;

- лист Укрінфрапроекту від 11.11.2022 № 1278/03/11-22, наданий у відповідь на лист Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» від 19.10.2022 № 1203/10-22, яким погоджено сторонам строк повернення фінансової допомоги на період дії воєнного стану, не може вважатись підставою для обов`язку укладення сторонами додаткових угод про продовження строку повернення фінансової допомоги за спірними договорами до 31.12.2023, адже цей лист має виключно рекомендаційний характер. При цьому, після надання третьою особою такого погодження за вказаним листом сторонами за взаємною згодою вже було реалізовано право на внесення змін до спірних договорів шляхом укладення додаткових угод від 08.12.2022 №№ 2, 3, 4;

- отже, ненадання відповідачем відповіді на пропозиції позивача щодо укладення додаткових угод №№ 3, 4, 5 до спірних договорів попри наявність погодження третьої особи, не може трактуватись як порушення умов договору, оскільки відповідачем таким чином виявлено свою незгоду із запропонованими позивачем змінами до договору, що не суперечить законодавству.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17166/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову позивача, порушив норми матеріального та процесуального права, а також судом не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- суд першої інстанції повністю проігнорував нормативні акти, на які посилався позивач при обґрунтовані позовних вимог, і не надав їм жодної правової оцінки, у зв`язку з чим здійснив помилковий висновок, що за своїм суб`єктним складом та предметом спірні правочини не підпадають під визначення державних контрактів;

- при розгляді справи суд першої інстанції помилково ототожнює підстави та умови для визнання договорів укладеними (ці норми регулюються згідно зі статтею 187 ГК України та статтею 648 ЦК України) з підставами та умовами для зміни або розірвання договору у разі істотного порушення договору другою стороною (згідно зі статтею 651 ЦК України);

- в свою чергу вимоги про зміну або розірвання договорів у судовому порядку позивач не заявляв, а відповідно до абзацу 11 ч. 2 ст. 20 ГК України, одним із способів захисту прав є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання. У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.02.2023, справу № 910/17166/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/17166/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/17166/23.

04.03.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту Одеса» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17166/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.04.2024 о 10:45 год.

12.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на обґрунтованість висновків суду першої інстанції викладених в оскаржуваному рішенні, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

12.04.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому позивач, з посиланням на неможливість свого представника Базелюка Ю.В. прийняти участь в судовому засіданні через необхідність супроводжувати малолітню дитину під час проведення хірургічного втручання, просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1596/24 від 15.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17166/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту «Одеса» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17166/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 клопотання Державного підприємства «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту «Одеса» про відкладення розгляду справи задоволено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.05.2024 об 11:30 год.

14.05.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, з посиланням на неможливість участі свого представника в судовому засіданні, у зв`язку із знаходженням його на стаціонарному лікуванні в медичному закладі для проведення планового хірургічного втручання, просить вважати причини, що наведені в цьому клопотанні поважними та відкласти розгляд справи № 910/17166/23 на іншу дату.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого позивачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 14.05.2024 у цій справі уповноваженого представника позивача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а відтак, представником відповідача є його керівник, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Слід зауважити і на тому, що за клопотання позивача розгляд апеляційної скарги вже відкладався.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 14.05.2024 за відсутності уповноваженого представника позивача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 14.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та третя особа представників в судове засідання не направили

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзив, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 126 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року» (зі змінами) затверджено Державну цільову програму розвитку аеропортів на період до 2023 року (надалі також - Програма), метою якої є задоволення потреб держави у забезпеченні стабільного розвитку авіаційної галузі, приведення інфраструктури авіаційного транспорту у відповідність з міжнародними стандартами, забезпечення набуття Україною статусу транзитної держави з урахуванням її унікального географічного розташування, підвищення ефективності управління державним майном.

Додатком 2 до вказаної програми (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 № 1370) визначено завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року, серед яких - забезпечення розвитку Міжнародного аеропорту «Одеса» (завдання 10), яке включає в себе заходи щодо проектування, реконструкції та будівництва аеродромного комплексу комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Одеса» (надалі також - Захід Програми).

Державним замовником Програми визначено Державне агентство інфраструктурних проектів України (Укрінфрапроект), яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 29 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано шляхом приєднання до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури; строк виконання Програми - 2016-2023 роки; джерела фінансування Програми є, зокрема, державні кошти, у тому числі кошти, що залучаються під державні гарантії.

Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 714 «Деякі питання реалізації інфраструктурних проектів» постановлено Міністерству інфраструктури разом з Укрінфрапроектом розробити та затвердити механізм фінансування виконання завдань і здійснення заходів, передбачених додатком 2 до Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 126.

На виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 126 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року», постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 714 «Деякі питання реалізації інфраструктурних проектів», а також п. 1 спільного наказу Міністерства інфраструктури України та Державного агентства інфраструктурних проектів України від 12.12.2016 № 439/12, наказом Державного агентства інфраструктурних проектів України від 29.12.2016 № 22 (зі змінами, внесеними наказами Державного агентства інфраструктурних проектів України від 14.11.2017 № 33, від 20.12.2017 № 42, від 04.09.2018 № 25) та наказом від 28.05.2019 № 28 (зі змінами, внесеними наказом від 29.05.2019 № 30) затверджено Механізм фінансування виконання заходу «Проектування, реконструкція, будівництво аеродромного комплексу комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Одеса» завдання 10 додатка 2 до Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 126 від 24.02.2016 № 126 (із змінами) (далі Механізм).

Підпунктом 6 п. 2 Механізму визначено, що замовником будівництва та отримувачем фінансової допомоги є Державне підприємство «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту «Одеса» (позивач), визначене забудовником згідно з титулом будови «Реконструкція, будівництво аеродромного комплексу комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Одеса», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 № 1031-р.

Статутом позивача, затвердженим наказом Державного агентства інфраструктурних проектів України від 10.09.2021 № 87, передбачено, що позивач є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Державного агентства інфраструктурних проектів України (Уповноважений орган управління) на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 «Про передачу цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса» до сфери управління Державного агентства інфраструктурних проектів».

Пунктом 2.1. вказаного Статуту визначено, що позивач створений для здійснення господарської діяльності з метою, зокрема:

- забезпечення капітального будівництва та реконструкції Міжнародного аеропорту «Одеса» та будівництва (реконструкції) інших об`єктів, визначених Державною цільовою програмою розвитку аеропортів на період до 2023 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 126 (зі змінами);

- виконання функцій замовника капітального будівництва й реконструкції Міжнародного аеропорту «Одеса» та інженерної інфраструктури, будівництва (реконструкції) інших об`єктів, визначених Державною цільовою програмою розвитку аеропортів на період до 2023 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 126 (зі змінами), з метою ефективного використання капітальних вкладень, що спрямовуються на цю мету;

- забезпечення управління об`єктами, побудованими (реконструйованими) в рамках Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 126 (зі змінами).

Пунктом 6 Механізму передбачено, що для фінансування Заходу Програми Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів» (відповідач) надає фінансову допомогу замовнику будівництва відповідно до укладених договорів, погоджених замовником Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року.

Організаційні дії щодо фінансування заходу «Проектування, реконструкція, будівництво аеродромного комплексу комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Одеса» завдання 10 додатку 2 до Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2023 року визначено наказом Укрінфрапроекту від 29.12.2016 № 23.

Наказом Укрінфрапроекту від 29.12.2016 № 24 «Про затвердження Орієнтовної форми договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги» (за змінами, внесеними наказом Укрінфрапроекту від 24.11.2017 № 34» затверджено орієнтовну форму договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги, відповідно до якого має здійснюватися фінансування Заходу Програми.

15.12.2017 між Укрінфрапроектом, позивачем та відповідачем укладено договір (далі тристоронній договір), предметом якого, в редакції змін, внесених додатковою угодою № 8 від 15.11.2021, є узгоджена діяльність сторін щодо здійснення спільних заходів, спрямованих на реалізацію Заходу Програми протягом 2017-2022 років.

Відповідно до п. 1.2. тристороннього договору, в редакції додаткової угоди № 6 від 01.12.2020, за цим договором сторонами вживаються спільні дії щодо реалізації Заходу Програми згідно яких замовник будівництва за рахунок коштів, наданих Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» у формі фінансової допомоги, відповідно до розпорядчих документів Замовника Програми та прогнозних обсягів фінансових результатів визначених Програмою на виконання Заходу Програми, зобов`язується забезпечити будівництво об`єкту, визначеного в п. 8 розділу «Визначення термінів», на земельних ділянках, визначених в п. 10 розділу «Визначення термінів» цього договору, відповідно до проекту та титулу будівництва.

Пунктом 4.3. тристороннього договору визначено, що позивач спрямовує кошти, надані відповідачем у формі фінансової допомоги на підставі та на умовах договору, для утримання служби замовника будівництва, придбання товарів, робіт та послуг, пов`язаних із будівництвом об`єкту, визначеного п. 8 розділу «Визначення термінів», відповідно до Програми, Механізму, проекту та титулу будівництва та введенням його в експлуатацію.

При цьому, за визначенням, наведеним в п. 19 розділу «Визначення термінів» тристороннього договору, в редакції додаткової угоди № 8 від 15.11.2021, договір фінансової допомоги - договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 15/12-17 від 15.12.2017, Договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 28/12-18 від 28.12.2018, Договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 28/02-19 від 28.02.2019, Договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 19/07-19 від 19.07.2019, Договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 31/10-19 від 31.10.2019, Договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, Договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/11-20 від 23.11.2020, Договір про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/04-21 від 23.04.2021, із відповідними змінами та доповненнями до них, укладені між позивачем та відповідачем.

З матеріалів справи слідує, що 12.08.2020, 23.11.2020 та 23.04.2021 позивач та відповідач уклали договори про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20, № 23/11-20 та № 23/04-21 (далі Договори), відповідно.

Розділами 1, 2 Договорів передбачено, що відповідач за погодженням із Замовником Програми надає позивачу фінансову допомогу, а останній зобов`язується повернути отримані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цими договорами. Фінансова допомога надається з метою виконання позивачем Заходу Програми, а саме будівництва об`єкта (комплексу будівель і споруд) на земельних ділянках, визначених у п. 9 розділу Договорів «Визначення термінів», відповідно до Проекту і Титулу об`єкта.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-2020 від 12.08.2020 фінансова допомога надається частинами/траншами (або одноразово в повному обсязі) в національній валюті України в межах суми 237 516 096,00 грн. без ПДВ, за рахунок коштів відповідно до Механізму та розпорядчих документів замовника.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/11-20 від 23.11.2020 фінансова допомога надається частинами/траншами (або одноразово в повному обсязі) в національній валюті України в межах суми 117 510 000,00 грн. без ПДВ, за рахунок коштів відповідно до Механізму та розпорядчих документів замовника.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/04-21 від 23.04.2021, в редакції додаткової угоди № 2 від 08.12.2022, фінансова допомога надається отримувачу в національній валюті України, на безоплатній основі (тобто плата за користування грошовими коштами не стягується), одноразовим платежем в повному обсязі або частинами, в межах суми 499 108 828,29 грн. без ПДВ.

За положеннями п. 3.4. Договорів, строк, на який надається фінансова допомога становить 360 календарних днів. Перебіг строку починається з моменту зарахування на рахунок отримувача (позивача) частини (або у повному обсязі) фінансової допомоги.

Пунктом 3.5. Договорів визначено, що строк повернення фінансової допомоги може бути продовжений за письмовим погодженням замовника Програми (Державного агентства інфраструктурних проектів України), шляхом укладення відповідної додаткової угоди до цього договору.

Відповідно до п. 7.1. Договорів, ці договори вважаються укладеними з моменту підписання сторонами та набирають чинності з моменту надання фінансової допомоги (чи в межах визначених частин/траншів) отримувачу та діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договорами.

Згідно з п. 9.4. Договорів зміни в ці договори можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляються додатковою угодою до договору.

Листом від 11.11.2022 № 1278/03/11-22 Укрінфрапроект повідомив позивача та відповідача про свою згоду на продовження строку повернення фінансової допомоги на період дії воєнного стану та узгодження розумного строку необхідного для повернення поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги від дати його припинення.

08.12.2022 позивач та відповідач уклали додаткові угоди до Договорів, а саме:

- додаткову угоду № 4 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги від 12.08.2020 № 12/08-20;

- додаткову угоду № 3 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги від 23.11.2020 № 23/11-20;

- додаткову угоду № 2 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги від 23.04.2021 № 23/04-21.

Вказаними додатковими угодами сторони вирішили продовжити строк повернення фінансової допомоги, наданої згідно Договорів у строк по 19.02.2023 включно, тобто до закінчення строку дії воєнного стану в Україні, який продовжений згідно з Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, що затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 16.11.2022 № 2738-ІХ. Крім того, сторони домовились і вирішили, що у разі продовження дії воєнного стану в Україні, строк повернення фінансової допомоги, наданої за договорами є також 19.02.2023 включно.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить визнати укладеними додаткову угоду № 5 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, додаткову угоду № 4 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/11-20 від 23.11.2020 та додаткову угоду № 3 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/04-21 від 23.04.2021, за змістом яких строк повернення фінансової допомоги, яка була надана за відповідними договорами, продовжений до 31.12.2023 включно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, у зв`язку з чим він звертався до відповідача із пропозиціями про внесення змін до Договорів щодо продовження строку повернення фінансової допомоги, до 31.12.2023 включно, проте всупереч погодженню Замовника Програми (Укрінфрапроекту), яке надано третьою особою листом від 11.11.2022 № 1278/03/11-22, відповідач не підписав та не повернув позивачу надіслані ним додаткові угоди до Договорів щодо продовження строку повернення фінансової допомоги.

При цьому, позивач стверджує, що Договори у розумінні ст.ст. 13, 181, 183 ГК України є державними контрактами, що свідчить про обов`язковість укладення додаткових угод щодо продовження строку повернення фінансової допомоги в силу приписів ст. 179 ГК України.

Заперечення відповідача проти позову детально викладені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (ст. 20 ГК України).

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано главою 53 ЦК України та главою 20 ГК України.

Як встановлено вище, звертаючись до суду з цим позовом позивач виходить з того, що Договори, у розумінні ст.ст. 13, 181, 183 ГК України, є державними контрактами, що свідчить про обов`язковість укладення додаткових угод щодо продовження строку повернення фінансової допомоги в силу приписів ст. 179 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому, передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Отже, суд вправі задовольнити позов про зобов`язання укласти договір лише у разі, якщо встановить наявність правовідносин, зважаючи на які, сторони зобов`язані укласти договір, але одна зі сторін ухилилася від цього. При цьому, має бути доведено і наявність прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору з позивачем.

Частиною 3 ст. 179 ГК України встановлено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ГК України державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб`єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб`єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов`язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Статтею 183 ГК України, яка визначає особливості укладання господарських договорів за державним замовленням, встановлено, що:

- договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб`єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов`язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення (ч. 1);

- Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов`язаннями державних замовників (ч. 2);

- укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа (ч. 3);

- ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов`язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку (ч. 4).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що договори про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, № 23/11-20 від 23.11.2020 та № 23/04-21 від 23.04.2021 за своїм суб`єктним складом та предметом не підпадають під визначення державних контрактів.

При цьому слід окремо зауважити на тому, що за змістом положень чинного законодавства предметом державного контракту є саме придбання державним замовником від імені держави товарів, робіт і послуг необхідних для виконання державного замовлення, в той час як предметом Договорів є надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги.

За таких обставин до правовідносини щодо укладення додаткових угод до Договорів не можуть бути застосовані положення законодавства, які регулюють особливості укладання господарських договорів за державним замовленням, а укладення таких додаткових угод повинно відбуватися на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з приписами ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики, відносини за яким регулюються статтями 1046 - 1053 ЦК України.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Отже, укладені сторонами договори про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, № 23/11-20 від 23.11.2020 та № 23/04-21 від 23.04.2021 за своєю правовою природою є договорами позики.

Відповідно до частин 1-4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як встановлено вище, позивач обґрунтовує позовні вимоги продовженням строку воєнного стану в Україні, зазначаючи про те, що оскільки третьою особою, як Замовником Програми, було погоджено строк повернення фінансової допомоги на період дії воєнного стану, відповідач мав підписати надіслані додаткові угоди щодо продовження строку повернення фінансової допомоги до 31.12.2023.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, ані положення чинного законодавства, ані умови тристороннього договору та Договорів не передбачають прямого обов`язку продовження строку повернення наданої за цими договорами фінансової допомоги на період дії воєнного стану, а відтак продовження строку воєнного стану в Україні не свідчить про обов`язковість укладення спірних додаткових угод.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в ч. 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено в п. 3.5. Договорів, строк повернення фінансової допомоги може бути продовжений за згодою замовника Програми, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договорів. Пунктом 9.4. цих договорів погоджено, що зміни у договори можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору.

Отже, виходячи зі змісту Договорів внесення відповідних змін до Договорів є можливим лише за згодою сторін, оскільки відповідним законом обов`язкового внесення змін щодо продовження строку повернення фінансової допомоги не передбачено, проте згоди та укладення спірних додаткових угод відповідач не надав.

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зіна умов договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України є випадки, встановлені або законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Згідно з ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, зміна договору за рішенням суду допускається: 1) у разі істотного порушення умов договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України); 2) у зв`язку з істотною зміною обставин (ч. 4 ст. 652 ЦК України); 3) в інших випадках встановлених законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України); 4) у випадках встановлених договором (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не вказано жодних підстав, передбачених статтями 651-653 ЦК України чи ст. 187 ГК України для внесення змін до договорів про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, № 23/11-20 від 23.11.2020 та № 23/04-21 від 23.04.2021 шляхом продовження строку повернення фінансової допомоги.

Доводи позивача про погодження третьою особою продовження строку повернення фінансової допомоги не можуть бути підставою для визнання укладеними додаткових угод до Договорів, оскільки п. 9.4. Договорів передбачає для цього обов`язкову наявність згоди сторін.

При цьому, лист Укрінфрапроекту від 11.11.2022 № 1278/03/11-22, наданий у відповідь на лист Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» від 19.10.2022 № 1203/10-22, яким погоджено сторонам строк повернення фінансової допомоги на період дії воєнного стану, не може вважатись підставою для обов`язку укладення сторонами додаткових угод про продовження строку повернення фінансової допомоги за Договорами до 31.12.2023, адже цей лист має виключно рекомендаційний характер. В свою чергу, після надання третьою особою такого погодження за вказаним листом сторонами за взаємною згодою вже було реалізовано право на внесення змін до Договорів шляхом укладення додаткових угод від 08.12.2022 №№ 2, 3, 4.

За обставин, що склались, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеними додаткової угоди № 5 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 12/08-20 від 12.08.2020, додаткової угоди № 4 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/11-20 від 23.11.2020, додаткової угоди № 3 до договору про надання поворотної безвідсоткової цільової фінансової допомоги № 23/04-21 від 23.04.2021. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17166/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту Одеса» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дирекція з будівництва Міжнародного аеропорту Одеса» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17166/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 у справі № 910/17166/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17166/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 14.05.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала