Постанова

від 14.05.2024 по справі 910/3235/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2024 р. Справа№ 910/3235/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.05.2024 у справі №910/3235/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» від 28.03.2024 про забезпечення позову

у справі № 910/3235/24 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Маркетс Ассістант»

про стягнення 26 394 215,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Маркетс Ассістант» у якому просив стягнути з відповідача 26 394 215,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором №БГ21/08/18-1 про участь у балансуючій групі від 18.08.2023 зобов`язань в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків із врегулювання небалансів у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 20 491 228,43 грн., а також обов`язок сплатити на користь позивача 4 717 563, 83 грн. інфляційних втрат та 1 185 422,74 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

03.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив накласти арешт на майно відповідача в межах ціни позову в сумі 26 394 215,00 грн. та накласти арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу в межах ціни позову в сумі 26 394 215,00 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» від 28.03.2024 про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що:

- розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам;

- саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову;

- під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача (заявника);

- заявник не надав доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову, а його посилання на несплату відповідачем заборгованості за договором після отримання претензії не є тими обставинами, які б свідчили про вчинення відповідачем реальних дій з метою унеможливлення виконання рішення суду;

- обставини, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, свідчать про наявність спору між сторонами щодо неналежного виконання умов спірного договору в частині розрахунків із врегулювання небалансів електричної енергії, а не про наявність обставин, які б свідчили про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тоді як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не може вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову. Вказане свідчить про те, що такі твердження заявника є лише припущеннями, не підтвердженими вірогідними засобами доказування;

Також суд першої інстанції зауважив позивачу на тому, що всупереч вимогам п. 7 ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову не містить інших відомостей, потрібних для забезпечення позову, оскільки заявником не вказано, на яке саме майно, що належить відповідачу, необхідно накласти арешт.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить в повному обсязі скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24 та ухвалити нове рішення, яким:

- накласти арешт на майно відповідача в межах ціни позову в сумі 26 394 215,00 грн.;

- накласти арешт на грошові кошти як в національній валюті (гривні), так і в іноземній валюті, що міститься на відкритих рахунках у фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу в межах ціни позову в сумі 26 394 215,00 грн.;

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувана ухвала поставлена з порушенням норм процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції не враховано при застосуванні до спірних правовідносин наступні висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, 06.12.2023 у справі № 917/805/23: «У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.»;

- у заяві про забезпечення позову позивач посилався на те, що предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у сумі 26 394 215,00 грн., тобто вимоги майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов`язане із предметом позову, а умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення;

- обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказував на обставини, що можуть свідчити про наявність ризиків невиконання відповідачем судового рішення в цій справі, зокрема на наявність у відповідача активів, якими останній безперешкодно може розпорядитись (згідно з фінансовими показниками господарської діяльності за 2023 рік відповідач має чистий прибуток в сумі 20 637 000 грн., а розмір активів відповідача перевищує розмір його зобов`язань на 50 857 000 грн.), а відтак, розуміючи можливість стягнення з нього боргу, відповідач може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, а також може вдатись до відчуження належних йому активів (майна), що унеможливить виконання рішення суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024, справу № 910/3235/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/3235/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/3235/24.

22.04.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 по справі №910/3235/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.05.2024 об 11:55 год.

07.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на те, що:

- у заяві про забезпечення позову позивач лише зазначає, що у нього є достатні підстави вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки відповідача в межах суми боргу в подальшому може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконанню рішення суду, проте жодним чином не пояснює, в чому саме такі ризики полягають;

- такий захід забезпечення позову як арешт майна полягає в тому, що суд своєю ухвалою унеможливлює будь-які юридичні та фактичні дії, спрямовані на розпорядження таким майном, в силу того, що без застосування вказаного заходу наявний обґрунтований ризик відчуження, знищення, зміни кількісних чи якісних характеристик тощо такого майна, проте позивач жодним чином не обґрунтував, в чому полягає ризик вчинення позивачем будь-яких дій з коштами (здійснення платежів, транзакцій, переказів, витрачання тощо) у спосіб, що унеможливив би виконання рішення суду у даній справі, у випадку задоволення позовних вимог, та не підтвердив наявності такого ризику жодними доказами, що могло б бути підставою для накладення арешту на майно та кошти;

- позивач пов`язує необхідність накладення арешту на майно та кошти виключно з обставою наявності заборгованості перед ним, що, до слова, наразі є предметом спору в даній справі та підлягає встановленню в ході судового розгляду, проте вказана обставина сама по собі не є достатньою підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову;

- сліду зауважити і на тому, що відповідач здійснює ліцензійну діяльність на ринку електричної енергії на підставі ліцензії з постачання електричної енергії споживачу та на ринку природного газу на підставі ліцензії з постачання природного газу, а також відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 11.08.2023 №238, відповідача віднесено до підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

- припущення що відповідач може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, а також може вдатися до відчуження належних йому активів (майна), що унеможливить виконання рішення суду є очевидно необґрунтованими і нелогічним, оскільки здійснюючи ліцензійну діяльність відповідач проводить щоденне придбання та оплату електричної енергії на оптових сегментах ринку з наступним постачанням електричної енергії споживачам;

- при цьому вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти матиме наслідком припинення постачання електричної енергії споживачам, в тому числі і тим, що відносяться до об`єктів критичної інфраструктури, що в свою чергу потягне за собою значні негативні наслідки аж до припинення виконання ними профільних функцій важливих для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

- відповідач направив на адресу позивача заяву про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 8 943 034,28 грн., а відтак зобов`язання відповідача на суму 8 943 034,28 грн. щодо сплати вартості електричної енергії припиненими,

просить апеляційній скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

До відзиву відповідачем додані додаткові докази, а саме копії заяву про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 200-04/2004 від 04.04.2024 та витяг з наказу Міністерства енергетики України від 11.08.2023 № 238 «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» (Протокол № 17)».

13.05.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення, в якому заявник, з посиланням на те, що на даний час між сторонами тривають перемовини щодо можливості вирішення спору у позасудовому порядку, просить відкласти розгляді справи та надати час для примирення сторін.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що предметом розгляду у цьому апеляційному провадження є ухвала, якою відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, потенційна можливість врегулювати спір у позасудовому порядку не впливає на вирішення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги та таку ухвалу.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 14.05.2024.

В судовому засідання представник позивача надав суду копію відповіді на відзив по справі № 910/3235/24.

Щодо наданого відповідачем витягу з наказу Міністерства енергетики України від 11.08.2023 № 238 «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» (Протокол № 17)», колегія суддів зазначає про те, що вказаний документ містяться в мережі Інтернет та є загальновідомим, а відтак не може вважатися додатковим доказом.

Щодо копії заяви про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 200-04/2004 від 04.04.2024, колегія суддів зазначає про те, що оскільки розгляд заяви позивача про забезпечення позову судом першої інстанції проводився без виклику учасників справи, колегія суддів вважає за можливе прийняти наданий відповідачем додатковий доказ, проте зауважує на тому, що вказані листи надані без перекладу.

Станом на 14.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Позов заявлено про стягнення з відповідача коштів в сумі 26 394 215,00 грн.,

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором №БГ21/08/18-1 про участь у балансуючій групі від 18.08.2023 зобов`язань в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків із врегулювання небалансів у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 20 491 228,43 грн., а також обов`язок сплатити на користь позивача 4 717 563, 83 грн. інфляційних втрат та 1 185 422,74 грн. 3% річних.

03.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив накласти арешт на майно відповідача в межах ціни позову в сумі 26 394 215,00 грн. та накласти арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу в межах ціни позову в сумі 26 394 215,00 грн..

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач послався на те, що:

- з метою врегулювання спору позивач направив відповідачеві претензію щодо погашення заборгованості за договором №БГ21/08/18-1 від 02.02.2024, яка отримана останнім, натомість до теперішнього часу останній зобов`язання не виконав, що свідчить про те, що відповідач не має наміру добровільно виконувати взяті на себе зобов`язання та, отримавши позовну заяву, з метою подальшого ухилення від виконання зобов`язань може розпорядитись належним йому майном шляхом відчуження його будь-яким третім особам, а також вивести з рахунків належні йому грошові кошти;

- предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів, тобто вимоги майнового характеру, а відтак, з метою забезпечення можливості виконання судового рішення, слід накласти арешт на належне відповідачу майно та грошові кошти на рахунках відповідача в межах суми позовних вимог;

- умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення;

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін;

- згідно з фінансовими показниками господарської діяльності за 2023 рік відповідач має чистий прибуток в сумі 20 637 000 грн., а розмір активів відповідача перевищує розмір його зобов`язань на 50 857 000 грн., а відтак, розуміючи можливість стягнення з нього боргу, відповідач може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, а також може вдатись до відчуження належних йому активів (майна), що унеможливить виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» від 28.03.2024 про забезпечення позову, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19).

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у спірному випадку саме на заявника покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач фактично послався на те, що відповідач не задовольнив претензію позивача щодо сплати заборгованості та на те, що на рахунках відповідача наявні грошові кошти якими останній може розпорядитися, а також може вдатись до відчуження належних йому активів (майна), що унеможливить виконання рішення суду.

При цьому позивач послався на правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Щодо вказаної правової позиції колегія суддів враховує висновки, які викладені в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.03.2024 у справі № 917/1610/23.

Так, ухвалою від 29.01.2024 справу № 917/1610/23 передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Ухвала мотивована необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, чи для уточнення цих висновків. Зокрема, колегія суддів не погодилась із висновком, викладеним у цих постановах, стосовно того, що: «У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Водночас ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.03.2024 у справі № 917/1610/23 справу № 917/1610/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

При постановлення вказаної ухвали Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду виходив з того, що наведений зміст постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки, про які стверджує колегія суддів (про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову).

Отже, саме лише те, що позовні вимоги у справі № 910/3235/24 є вимогами про стягнення грошей та те, що відповідач має можливість розпоряджатися власними грошовим коштами, не звільняє позивача від необхідності належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Водночас у спірному випадку позивач фактично зазначає лише про те, що позивачем не було задоволено його претензію, що таким доказом бути не може, так як вказане свідчить лише про незгоду відповідача зі заявленими позивачем позовними вимогами.

Колегія суддів зазначає, що сам лише факт можливості розпорядження відповідачем коштами, які перебувають на його рахунках не може свідчити про неможливість виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позовних вимог, так як матеріали справи не містять доказів, які б надали змогу встановити наявність чи відсутність у відповідача іншого майна та, відповідно, встановити що відповідач не має достатньо коштів для виконання своїх зобов`язань тобто надані позивачем докази не свідчать про те, що відповідач, у випадку задоволенні цього позову, не буде мати можливості виконати рішення суду.

В свою чергу наявність у відповідача грошових коштів власне і свідчить про те, що він матиме змогу виконати рішення у цій справі у випадку задоволення позовних вимог позивача.

Про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення не може свідчити і те, що відповідач не намагається вирішити спір у позасудовому порядку.

Слід окремо зауважити на тому, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач вчиняє дії щодо зменшення як наявних у нього коштів, так і належного йому майна.

Отже апелянтом не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у випадку задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме лише посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Зважаючи на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» про забезпечення позову.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/3235/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 14.05.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко