Постанова

від 13.05.2024 по справі 911/1890/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"13" травня 2024 р. Справа№ 911/1890/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства»

на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 (повний текст рішення складено 17.01.2024)

у справі №911/1890/23 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Спейс Інтеріорс»

про стягнення 317 105,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Виробниче управління комунального господарства» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Спейс Інтеріорс» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 280 500,00 грн попередньої оплати, 29 573,59 грн інфляційних витрат, 7 031,30 грн 3 % річних та 4 650,00 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу №22/0413-1 від 13.04.2022 (далі по тексту - Договір) в частині поставки частини товару. А тому позивач просить суд стягнути попередню оплату на суму 280 500,00 грн. Крім того, позивач нарахував відповідачу 29 573,59 грн інфляційних витрат та 7 031,30 грн 3 % річних за неналежне виконання грошового зобов`язання на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Господарський суд Київської області рішенням від 14.12.2023 у справі №911/1980/23 у задоволені позову відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не доведено невиконання відповідачем умов Договору щодо виготовлення жилетів, спір виник через неузгодженості між сторонами щодо поставки товару, чому сприяла також суперечлива поведінка самого позивача. При цьому поведінка відповідача свідчить про намір поставити товар, в той час, як з поведінки позивача не вбачається наміру його отримати.

Водночас судом першої інстанції встановлено, що жилети виготовлялися за благодійні кошти і рекламувалися як для безкоштовної передачі, враховуючи що війна в Україні триває, у позивача відсутні підстави стверджувати про відсутність необхідності в отриманні товару, отримання коштів та спрямування їх на інші потреби.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки позивач свої зобов`язання по Договору щодо оплати виконав у повному обсязі, тоді як відповідач в порушення пункту 5.3 Договору товар у строк до 20.05.2022 не поставив. При цьому судом першої інстанції не було надано належної оцінки умовам Договору, зокрема пунктам 5.2, 5.3 Договору, якими визначені місце та строк поставки. Крім того, відповідно до пункту 9.1 Договору сторони додаткових угод щодо зміни строків поставки не укладали.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства» на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.02.2024 витребував з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1890/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства» на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23.

Матеріали справи №911/1890/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 28.02.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.02.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства» на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23; надав учасникам справи право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 20.02.2024; розгляд апеляційної скарги призначив на 02.04.2024 о 12 год. 45 хв.

Відповідач своїм правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не скористався, відзив на апеляційну скаргу позивача у встановлений судом апеляційної інстанції строк за ухвалою від 29.02.2024, не надав.

Відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судове засідання, призначене на 02.04.2024, не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого судді - Владимиренко С.В. з 01.04.2024 по 02.04.2024 у відпустці, з 03.04.2024 по 12.04.2024 на лікарняному, суддів Ходаківської І.П., Демидової А.М. з 01.04.2024 по 14.04.2024 у відпустках.

Після виходу головуючого судді Владимиренко С.В. з відпустки та лікарняного, суддів Ходаківської І.П., Демидової А.М. з відпусток справа №911/1890/23 призначена до розгляду на 30.04.2024 на 12 год. 15 хв. (ухвала Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі №911/1890/23).

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.04.2024 відклав розгляд справи №911/1890/23 на 13.05.2024 на 10 год. 30 хв. за клопотанням відповідача та продовжив строк розгляду справи, проти чого ніхто з учасників справи не заперечив.

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

До апеляційної скарги позивачем подано до суду апеляційної інстанції, зокрема, копії рекомендованого поштового відправлення за №0830106092128, фіскального чеку №0830106092128 від 17.08.2022, листування за допомогою месенджеру Viber, рішення Бориспільської міської ради від 04.03.2022 №1776-20-VII, без зазначення доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

Всупереч зазначеному, позивач не навів винятковість випадку та не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали, а тому такі докази судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 13.05.2024 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.05.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

13.04.2022 між відповідачем (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено Договір (а.с. 9-11), за умовами якого Продавець зобов`язався виготовити та передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар, а саме розвантажувальний жилет тканевий, загальною кількістю 450 штук, загальною вартістю 504 900,00 грн (пункт 1.1 Договору).

Загальна вартість товару, що підлягає поставці за цим Договором становить 504 900,00 грн. Джерело фінансування є кошти Благодійного рахунку КП «ВУКГ» (пункти 3.1, 3.3 Договору).

Згідно із пунктом 4.1 Договору оплата здійснюється частинами, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах у цьому Договорі, а саме: попередня оплата складає 60% від вартості товару. Доплата 40% проводиться після повідомлення Продавцем Покупця про готовність товару для відвантаження.

Товар поставляється Продавцем, за його рахунок (пункт 5.1 Договору).

Відповідно до пунктів 5.2 та п. 5.3 Договору сторони визначили, що місце поставки Товару: Київська область, м. Бориспіль, вул. Глибоцька, 128-а. Період доставки Товару: до 20.05.2022.

Поставка Товару здійснюється Продавцем відповідно до наданого та схваленого Покупцем замовлення на поставку Товару, що надається усно по телефону або у письмовій формі на електронну пошту, протягом 3-х календарних днів з моменту надання заявки (пункт 5.4 Договору).

Згідно із пунктами 5.5, 5.6, 5.7 Договору при передачі партії Товару Продавець зобов`язаний надати оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну. Датою поставки Товару по цьому Договору є дата приймання товарно-матеріальних цінностей. Приймання Товару здійснюється на підставі видаткової накладної.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що сторона, яка порушила зобов`язання, визначне цим Договором та/або чинним законодавством України, зобов`язана відшкодувати завдані цим збитки Стороні, права або законні інтереси якої порушено.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент підписання Договору та закінчується 31.12.2022. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від його виконання (пункти 7.1, 7.2 Договору).

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №13 від 04.04.2022 на загальну суму 504 900,00 грн (у тому числі ПДВ 84 150,00 грн) (а.с. 12).

На виконання умов Договору позивач платіжним дорученням №399 від 13.04.2022 перерахував 303 000,00 грн (а.с. 13), з призначенням платежу згідно Договору №22/0413-1 від 13.04.2022, рахунок №13 від 14.04.2022.

Згідно видаткової накладної №6 від 18.04.2022 відповідач поставив відповідачу Товар - розвантажувальний жакет тканевий у кількості 200 штук на загальну суму 224 400,00 грн, у тому числі ПДВ 37 400,00 грн (а.с. 14).

Як зазначає позивач у позові, того ж дня, 18.04.2022 відповідач повідомив позивача (в телефонному режимі) про готовність другої частини товару для відвантаження, що і стало підставою для перерахування позивачем відповідачу 201 900,00 грн за платіжним дорученням №402 від 20.04.2022 (а.с. 15).

У матеріалах даної справи наявна копія службової записки від 07.07.2022, адресованої директору позивача від інженера Шеремет М.С. , зі змісту якої вбачається, що останній отримав доручення на отримання за адресою: м. Бориспіль, вул. Глибоцька, 128а від ТОВ «Смарт Спейс Інтеріорс» товару, але 07.07.2022 товар на вказану адресу не прибув (а.с. 16).

Позивач листом від 12.07.2022 №311 звернувся до відповідача щодо невиконання умов Договору в частині поставки другої частини товару, оскільки товар в цій частині в порушення умов пунктів 5.1, 5.3 Договору не поставлено, позивач просив відповідача повернути кошти за частину товару, що не була поставлена (а.с. 17). Лист відправлено за поштовим відправленням №08301062002454, яка містить відмітку про отримання 25.07.2022 (а.с. 18).

До позовної заяви позивачем також подано претензію відповідача за вих. №32 від 11.07.2022 (а.с. 19-20) із відміткою про отримання вх. №309 від 22.07.2022, з якої вбачається, що станом на 19.04.2022 була готова решта жилетів, про що було повідомлено Покупця. Представник Покупця перевірив фізичну наявність продукції на виробництві, після чого 20.04.2022 була проведена доплата на суму 201 900,00 грн.

Але 21.04.2022 Покупець не подав замовлення на поставку згідно з пунктом 5.4 Договору та просив на деякий час, розмістити дану продукцію на зберігання на складі Продавця. Кожного разу, коли Продавець нагадував про необхідність доставити товар для Покупця, для виконання своїх зобов`язань по Договору, Покупець посилався на неможливість прийняття продукції у зв`язку із відсутністю місця у волонтерському центрі «Перемога», куди передавались дані жилети, оскільки платежі по даному Договору виконувались з благодійного рахунку Покупця, тобто за кошти, що були пожертвувані людьми на перемогу над агресором. По даному факту працівниками Продавця був складений акт відмови Покупця від прийняття товару, Покупець підписувати акт відмовився.

Після численних переговорів, майже через два з половиною місяці - Покупець попросив доставити продукцію, подавши заявку та направивши довіреність на отримання матеріальних цінностей №38 від 07.07.2022, але вже на наступний день, знову відмовився у прийняття продукції, без жодних пояснень. По даному факту працівниками Продавця був складений акт відмови Продавця від прийняття товару, Покупець підписувати акт відмовився.

А тому відповідач просив позивача за вказаною претензією прийняти продукцію, виготовлену вчасно.

Позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою від 15.08.2022 №398 про наявність невиконаного зобов`язання з поставки товару, в кількості 250 одиниць розвантажувальних жилетів тканевих, на суму 280 500,00 грн (а.с. 21-22) у зв`язку із чим просив виконати умови Договору та здійснити поставку протягом п`яти днів з дати отримання вимоги або повернути кошти за частину недоотриманого товару. Доказів надсилання, якої матеріали даної справи не містять.

Позивач повторно звернувся до відповідача із листом-вимогою від 14.12.2022 №846 (а.с. 23-24) щодо наявність невиконаного зобов`язання з поставки товару, в кількості 250 одиниць розвантажувальних жилетів тканевих, на суму 280 500,00 грн у зв`язку із чим просив виконати умови Договору та здійснити поставку протягом п`яти днів з дати отримання вимоги або повернути кошти за частину недоотриманого товару. На доказ направлення вимоги позивач надав суду копію поштового опису вкладених у: лист з описом вкладення, рекомендованим повідомленням №0830201183580 та копію накладної за №0830201183580 (а.с. 23), яке не було вручено «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 24).

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України він зосередив свою діяльність на виготовлені бронежилетів, при цьому кошти з бюджету на це не виділялось. Враховуючи те, що відповідач не є благодійною організацією кошти, які надходили від людей відправлялись на офіційний благодійний фонд Борисполя, створеного на базі ВУКГ, на рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» для можливості вносити благодійні внески.

Рішенням Бориспільської міської ради від 04.03.2022 №1775-20-VIII позивачу надано дозвіл на використання коштів з благодійного рахунку НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» для оборони Бориспільської міської територіальної громади (а.с. 117).

Як зазначає відповідач друга частина товару була готова вже 18.04.2022, за умовами пункту 5.4 Договору поставка Товару здійснюється Продавцем відповідно до наданого та схваленого Покупцем замовлення на поставку Товару, що надається усно по телефону або у письмовій формі на електронну пошту, протягом 3-х календарних днів з моменту надання заявки. Позивач звернувся із усним проханням на деякий час залишити товар на зберіганні.

Лише 07.07.2022 засобами електронного зв`язку через застосування месенджеру Viber на номер бухгалтера відповідача направлено довіреність №38 від 07.07.2022, видану озеленювачу ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Московським РУ ГУ МВС України у м. Києві 12.09.1995, на отримання від відповідача матеріальних цінностей за Договором (а.с. 90).

08.07.2022 директор відповідача - Кирій О.В. разом із працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доставили товар: розвантажувальні жилети у кількості 250 штук на адресу позивача: АДРЕСА_1 , але товар представниками позивача не отримано, про що складено акт про відмову від отримання товару (а.с. 83).

Як стверджує відповідач, кошти, які були сплачені за товар, були пожертвою громадянами міста для пришвидшення перемоги над агресором. У липні 2022 року попит на жилети вже знизився, на ринку з`явилось багато нових пропозицій, що унеможливлює реалізувати виготовлений для позивача товар. Товар по теперішній час знаходяться на зберіганні відповідача і він не відмовляється поставити його позивачу.

Спір виник через те, що відповідач не поставив партію товару у визначений сторонами у Договорі строк, а тому позивач просить суд стягнути суму попередньої оплати за недопоставлений товар.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частини 1, 2 вказаної правової норми).

Статтею 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Тоді як статтею 689 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №13 від 04.04.2022 на загальну суму 504 900,00 грн (у тому числі ПДВ 84 150,00 грн).

На виконання умов Договору позивач платіжним дорученням №399 від 13.04.2022 перерахував 303 000,00 грн, з призначенням платежу згідно Договору №22/0413-1 від 13.04.2022, рахунок №13 від 14.04.2022.

Згідно видаткової накладної №6 від 18.04.2022 відповідач поставив відповідачу Товар - розвантажувальний жакет тканевий у кількості 200 штук на загальну суму 224 400,00 грн, у тому числі ПДВ 37 400,00 грн.

18.04.2022 відповідач повідомив позивача (в телефонному режимі) про готовність другої частини товару для відвантаження. Зазначені обставини учасниками справи не спростовуються.

Позивач перерахував відповідачу грошові кошти на суму 201 900,00 грн за платіжним дорученням №402 від 20.04.2022.

Згідно службової записки від 07.07.2022, адресованої директору позивача від інженера Шеремет М.С. , останній отримав доручення на отримання за адресою: м. Бориспіль, вул. Глибоцька, 128а від ТОВ «Смарт Спейс Інтеріорс» товару, але 07.07.2022 товар на вказану адресу не прибув.

Позивач листом від 12.07.2022 №311 звернувся до відповідача щодо невиконання умов Договору в частині поставки другої частини товару, оскільки товар в цій частині в порушення умов пунктів 5.1, 5.3 Договору не поставлено, позивач просив відповідача повернути кошти за частину товару, що не була поставлена. Лист відправлено за поштовим відправленням №08301062002454, яка містить відмітку про отримання 25.07.2022.

Позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою від 15.08.2022 №398 про наявність невиконаного зобов`язання з поставки товару, в кількості 250 одиниць розвантажувальних жилетів тканевих, на суму 280 500,00 грн у зв`язку із чим просив виконати умови Договору та здійснити поставку протягом п`яти днів з дати отримання вимоги або повернути кошти за частину недоотриманого товару. Доказів надсилання, якої матеріали даної справи не містять.

Позивач повторно звернувся до відповідача із листом-вимогою від 14.12.2022 №846 щодо наявність невиконаного зобов`язання з поставки товару, в кількості 250 одиниць розвантажувальних жилетів тканевих, на суму 280 500,00 грн у зв`язку із чим просив виконати умови Договору та здійснити поставку протягом п`яти днів з дати отримання вимоги або повернути кошти за частину недоотриманого товару. На доказ направлення вимоги позивач надав суду копію поштового опису вкладених у: лист з описом вкладення, рекомендованим повідомленням №0830201183580 та копію накладної за №0830201183580 (а.с. 23), яке не було вручено «за закінченням терміну зберігання».

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що у відповідача (Продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (Покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 та частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Зі змісту частини 2 статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою від 15.08.2022 №398 про наявність невиконаного зобов`язання з поставки товару, в кількості 250 одиниць розвантажувальних жилетів тканевих, на суму 280 500,00 грн у зв`язку із чим просив виконати умови Договору та здійснити поставку протягом п`яти днів з дати отримання вимоги або повернути кошти за частину недоотриманого товару. Доказів надсилання, якої матеріали даної справи не містять.

Позивач повторно звернувся до відповідача із листом-вимогою від 14.12.2022 №846 щодо наявність невиконаного зобов`язання з поставки товару, в кількості 250 одиниць розвантажувальних жилетів тканевих, на суму 280 500,00 грн у зв`язку із чим просив виконати умови Договору та здійснити поставку протягом п`яти днів з дати отримання вимоги або повернути кошти за частину недоотриманого товару. На доказ направлення вимоги позивач надав суду копію поштового опису вкладених у: лист з описом вкладення, рекомендованим повідомленням №0830201183580 та копію накладної за №0830201183580 (а.с. 23), яке не було вручено «за закінченням терміну зберігання».

Верховним Судом сформульовано позицію щодо того, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі № 910/4473/21 (910/19757/21).

Водночас, при дослідженні поштового відправлення №0830201183580, судом апеляційної інстанції з`ясовано, на що також звернув увагу суд першої інстанції, позивачем при відправлені як у графі відправник, так і графі одержувач вказав свій номер телефону (0459561041), зазначений у розділі 13 Договору, що, в свою чергу, унеможливило доставку поштового відправлення №0830201183580.

Тоді як відповідач у претензії за вих. №32 від 11.07.2022, із відміткою позивача про отримання вх. №309 від 22.07.2022, зазначив, що станом на 19.04.2022 була готова решта жилетів, про що було повідомлено Покупця. Представник Покупця перевірив фізичну наявність продукції на виробництві, після чого 20.04.2022 була проведена доплата на суму 201 900,00 грн.

Але 21.04.2022 Покупець не подав замовлення на поставку згідно з пунктом 5.4 Договору та просив на деякий час, розмістити дану продукцію на зберігання на складі Продавця. Кожного разу, коли Продавець нагадував про необхідність доставити товар для Покупця, для виконання своїх зобов`язань по Договору, Покупець посилався на неможливість прийняття продукції у зв`язку із відсутністю місця у волонтерському центрі «Перемога», куди передавались дані жилети, оскільки платежі по даному Договору виконувались з благодійного рахунку Покупця, тобто за кошти, що були пожертвувані людьми на перемогу на агресором. По даному факту працівниками Продавця був складений акт відмови Покупця від прийняття товару, Покупець підписувати акт відмовився.

Після численних переговорів, майже через два з половиною місяці - Покупець попросив доставити продукцію, подавши заявку та направивши довіреність на отримання матеріальних цінностей №38 від 07.07.2022, але вже на наступний день, знову відмовився у прийняття продукції, без жодних пояснень. По даному факту працівниками Продавця був складений акт відмови Продавця від прийняття товару, Покупець підписувати акт відмовився.

А тому відповідач просив позивача за вказаною претензією прийняти продукцію, виготовлену вчасно.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 21.09.2022 у справі №904/3469/21.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач наполягає на тому, що відповідач прострочив виконання зобов`язання, оскільки товар у встановлений пунктом 5.3 Договору строк не поставлений (до 20.05.2022), при цьому сторонами не було узгоджено зміну терміну поставки шляхом укладення додаткової угоди (пункт 9.1 Договору).

З матеріалів даної справи вбачається, що поставка другої частини товару нібито була запланована на 07.07.2022, про що свідчить службова записка від 07.07.2022 (а.с. 16), довіреність №38 від 07.07.2022, видана позивачем інженеру з охорони праці Шеремет Миколі Сергійовичу на отримання розвантажувального жилету тканевого у кількості 250 штук від відповідача за спірним Договором (а.с. 150) та письмові пояснення позивача від 13.12.2023 (а.с. 148-149) та зміст апеляційної скарги.

Такі суперечливі дії позивача щодо поставки частини виготовлених відповідачем жилетів у визначений Договором строк, фізичну наявність яких станом на 19.04.2022 перевірив представник позивача, повідомлений продавцем, про що зазначено у претензії відповідача за вих. №32 від 11.07.2022, яка одержана позивачем 22.07.2022 за вх. №309, відносно чого позивач не заперечує та після чого 20.04.2022 позивач згідно пункту 4.1 Договору провів доплату відповідачу на суму 201 900,00 грн згідно платіжного доручення №402 від 20.04.2022 (а.с. 15), на переконання суду апеляційної інстанції, не ґрунтуються на приписах Закону, зокрема пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК Україна, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Зазначене також спростовує доводи позивача про порушення відповідачем визначеного Договором строку поставки товару.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Принцип добросовісності як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної з цим принципом доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки: 1) добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) (такий висновок сформульовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20); 2) поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (такий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).

Водночас слід зазначити, що позивач листом від 12.07.2022 №311 звернувся до відповідача щодо невиконання умов Договору в частині поставки другої частини товару, оскільки товар в цій частині в порушення умов пунктів 5.1, 5.3 Договору не поставлено, позивач просив відповідача повернути кошти за частину товару, що не була поставлена. Лист відправлено за поштовим відправленням №08301062002454, яка містить відмітку про отримання 25.07.2022.

Позивач, отримавши 22.07.2022 від відповідача претензію №32 від 11.07.2022, не здійснив будь-яких заходів з отримання товару, що спростовує доводи апелянта про те, що він реально мав намір отримати решту товару. Більше того, у листах-вимогах від 15.08.2022 №398, від 14.12.2022 №846 позивач наполягає на невиконані відповідачем умов Договору щодо поставки другої частини товару у кількості 250 одиниць розвантажувальних тканевих жилетів на суму 280 500,00 грн. Зазначене свідчить про суперечливу поведінку позивача щодо отримання частини виготовлених відповідачем жилетів в обумовлений Договором строк, волевиявлення позивача було вчинено в активній неоднозначній суперечливій формі щодо отримання частини товару, що свідчить порушення принципу добросовісності та не відповідає засадам цивільного законодавства.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи на підставі аналізу наданих учасниками справи доказів та дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 280 500,00 грн попередньої оплати.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).

За статтею 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (частина 1 вказаної правової норми).

Враховуючи похідний характер позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 29 573,59 грн інфляційних витрат, 7 031,30 грн 3 % річних, то вказані позовні вимог також задоволенню не підлягають.

Щодо наявних у матеріалах даної справи скрін-шотів з месенджеру Viber, то зазначені докази не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають умовам Договору, за яким сторони узгодили, що поставка Товару здійснюється Продавцем відповідно до наданого та схваленого Покупцем замовлення на поставку Товару, що надається усно по телефону або у письмовій формі на електронну пошту, протягом 3-х календарних днів з моменту надання заявки (пункт 5.4 Договору).

У справі №916/3027/21 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кот Групп» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль-Інвест» попередньої оплати за договором поставки судом касаційної інстанції вирішувалися питання стосовно того, чи можуть слугувати доказами факту поставки товару, окрім первинних бухгалтерських документів, також показання свідків та інші докази у їх сукупності та системному зв`язку; чи можуть слугувати доказами факту поставки товару електронні докази у формі електронного листування за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо) у їх сукупності та системному зв`язку з іншими доказами; чи вважається належним та допустимим доказом у судовому процесі висновок судової експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів, проведеної над оригіналом електронного доказу, на якому міститься листування за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо); чи є первинні бухгалтерські документи єдиним беззаперечним доказом факту поставки товару, чи на підтвердження такого факту судом можуть бути прийняті й інші документи як окремо, так і в сукупності та системному зв`язку між собою (показання свідків, електронні докази у формі електронного листування за допомогою месенджерів, письмові докази). Верховний Суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими цим Законом. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами. Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до положень статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства» на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2023 у справі №911/1890/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство «Виробниче управління комунального господарства».

4. Матеріали справи №911/1890/23 повернути до Господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.05.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова