Постанова

від 15.05.2024 по справі 920/1363/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2024 р. Справа №920/1363/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Майданевича А.Г.

Корсака В.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 (повний текст складено 12.02.2024)

у справі №920/1363/23 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВК-Україна"

до 1) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

2) Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про стягнення 148 169,83 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВК-Україна" (далі - ТОВ "ЕВК-Україна") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про стягнення 148 169,83 грн, з яких : 134 546,21 грн - безпідставно утримані грошові кошти, 13 623,62 грен - збитки.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "ЕВК-Україна" посилається на те, що стягнутий з нього штраф у розмірі 134 154,21 грн є таким, що утримується в Державному бюджеті України без достатньої правової підстави, а тому підлягає поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, у зв`язку з неправомірним накладенням штрафу на позивача відповідно до постанови Головного управління Держпраці у Харківській області та відкриття виконавчого провадження на виконання цієї постанови, ТОВ "ЕВК-Україна" завдано збитки у загальному розмірі 13 623,23 грн (виконавчий збір та витрати виконавчого провадження), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача, на підставі статей 1166, 1173, 1174 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 у справі №920/1363/23 позов задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "ЕВК-Україна" 134 546,21 грн безпідставно збережених коштів, 13 623,62 грн збитків, 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору, а також 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення правомірних вимог позивача шляхом стягнення з Державного бюджету України 134 546,21 грн безпідставно збережених коштів та 13 623,62 грн збитків. При цьому, місцевий господарський суд, оцінивши подані докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності, розумності та співмірності таких витрат, їх пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000,00 грн є співмірним зі складністю справи та наданих адвокатом послуг.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 у справі №920/1363/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник стверджує, що формулювання суду першої інстанції про те, що функції та повноваження Головного управління Держпраці у Харківській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (далі - Постанова №14), перейшли до правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці є помилковим і в результаті чого невірно визначений відповідач у даних спірних правовідносинах.

Також апелянт зазначає, що законодавцем визначено відповідний порядок повернення з Державного бюджету України коштів сплачених за скасованими виконавчими документами. У зв`язку з чим, на думку скаржника, формулювання місцевого господарського суду про те, що Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі - Порядок №787) не поширюється на спірні правовідносини є хибним.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що акт приймання-передачі наданих послуг від 10.01.2024 містить лише коротке посилання про надані послуги, без її деталізації та часу, затраченого на її надання, що унеможливлює встановити співмірність вказаних витрат з часом, витраченим адвокатом на надання тієї чи іншої послуги. З огляду на наведене рішення суду першої інстанції щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2024 апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці у справі №920/1363/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Майданевич А.Г., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1363/23. Відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №920/1363/23.

11.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №920/1363/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №920/1363/23. Розгляд апеляційної скарги Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 у справі №920/1363/23 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 28.03.2024.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так у відзиві позивач зазначає, що Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є належним відповідачем у даній справі, а заперечення скаржника у цій частині є необґрунтованими.

Також позивач вказує, що він обрав єдиний правильний та ефективний спосіб захисту своїх порушених прав, який і був підтриманий судом першої інстанції.

Крім того, на думку позивача, місцевий господарський суд обґрунтував і законно визначив суму витрат на правничу допомогу.

Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи

25.03.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем-2 подані письмові пояснення по суті спору, в яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи наведених письмових пояснень та апеляційної скарги є тотожними за своїм змістом.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Постановою Головного управління Держпраці у Харківській області від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС за результатами розгляду акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (юридичної особи) фізичної особи, яка використовує найману працю від 24.04.2019 №ХК5558/1160/2ДН/АВ на ТОВ "ЕВК-Україна" накладено штраф у розмірі 1 126 710,00 грн.

17.07.2019 заступник начальника відділу Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Головного територіального управління у Харківській області відкрив виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови Головного управління Держпраці у Харківській області від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС та стягнув з боржника виконавчий збір у розмірі 112 671,00 грн.

Постановою заступника начальника відділу Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 24.04.2020 ВП НОМЕР_1 визначений для боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 169,00 грн.

Відповідно до платіжних інструкцій від 07.12.2020 №97091, №135389, від 13.04.2020 №IS/БП131678 у межах виконавчого провадження з ТОВ "ЕВК-Україна" фактично стягнуто 148 169,83 грн, з яких: 134 546,21 грн - штраф, 13 454,62 грн - виконавчий збір, 169,00 грн - мінімальні витрати виконавчого провадження.

Постановою головного державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 28.01.2021 ВП НОМЕР_1 виконавчий документ - постанова ГУ Держпраці у Харківській області від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС повернута стягувачу, на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Борг стягнутий частково, залишок складає - 992 163,79 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі №520/6005/19, яке набрало законної сили 16.03.2023, задоволено адміністративний позов ТОВ "ЕВК-Україна" до Головного управління Держпраці у Харківській області. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Харківській області від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС.

Наведені вище обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, постанова Головного управління Держпраці у Харківській області від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС про стягнення з позивача штрафу визнана протиправною та скасована рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі №520/6005/19, яке набрало законної сили 16.03.2023.

За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, місцевий господарський суд встановив, що штраф в сумі 134 546,21 грн стягнутий у межах виконавчого провадження та зарахований до державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 (платіжні доручення від 26.05.2020 №9287, від 14.12.2020 №4231, листи Головного управління ДКС України у Харківській області від 24.10.2023 №05-09-06/5416, від 25.10.2023 №05-09-06/5471).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).

Частиною 1 статті 170 ЦК України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 56 ГПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/5880/21, враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету" органом, який контролює справляння надходжень бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 за виконавчими документами, які перебувають/перебували на виконанні є Міністерство юстиції України, територіальним органом якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції. До складу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції входить Харківська область.

За наведених обставин позивач правомірно визначив відповідачем Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Також позивач правомірно визначив відповідачем - Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці до якого перейшли функції та повноваження щодо реалізації державної політики Головного управління Держпраці у Харківській області, дії якого зумовили виникнення спору.

Доводи відповідача-2 про те, що він не є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області та не є належним відповідачем у справі, правомірно відхилені місцевим господарським судом з огляду на таке.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2022 у справі №910/8252/21, від 22.02.2021 у справі №910/6336/19, від 11.10.2019 у справі №812/1408/16, від 13.03.2019 у справі №524/4478/17, від 20.02.2019 у справі №826/16659/15.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №9901/348/19).

Таким чином, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Особливістю публічного правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається з суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №280/4670/20).

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Постанови №14 територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, куди, зокрема входить і Головне управління Держпраці у Харківській області, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Підпунктом 3 пункту 3 Постанови №14 встановлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виконує завдання і функції Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно вказав, що на підставі Постанови №14, як розпорядчого акта, до правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Доводи та посилання відповідача-2 на Порядок №787 також правомірно відхилені місцевим господарським судом, оскільки наведений Порядок застосовується до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Оскільки сума штрафу, яку до бюджету перерахував позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок №787 на спірні правовідносини не поширюється.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Шкода, завдана особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі №914/1221/17.

Як зазначалось вище, рішенням від 13.02.2023 у справі №520/6005/19, яке набрало законної сили 16.03.2023, Харківський окружний адміністративний суд визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Харківській області від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС. Адміністративний суд встановив, що уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Харківській області порушена процедура накладення штрафу, що призвело до прийняття рішення з порушенням положень статті 19 Конституції України.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі №520/6005/19 є преюдиційним у даному випадку.

Так, 17.07.2019 заступник начальника відділу Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Головного територіального управління у Харківській області відкрив виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови ГУ Держпраці у Харківській області від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС.

В рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 винесені постанови про стягнення з позивача виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Відповідно до платіжних інструкцій від 07.12.2020 №97091, №135389, від 13.04.2020 №IS/БП131678 у межах виконавчого провадження з ТОВ "ЕВК-Україна" стягнуто 13 454,62 грн виконавчого збору та 169,00 грн мінімальних витрат виконавчого провадження.

Наведені вище витрати є такими, що стягнуті в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа, який в подальшому скасовано в судовому порядку, і за своєю правовою природою є шкодою, яка завдана позивачу діями ГУ Держпраці.

Рішення державного органу (в цьому випадку ГУ Держпраці), скасоване в результаті його оскарження в адміністративному порядку як незаконне, є першопричиною та наслідком вимушених витрат позивача, зокрема, як то виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. При цьому згідно зі статтями 1166, 1173, 1174 ЦК України скасування незаконного рішення дає право на відшкодування збитків незалежно від наявності вини органу, який виніс таке рішення.

Розмір заявленої позивачем до стягнення суми збитків є доведеним.

За підстав встановлення елементів складу правопорушення: безпосереднього причинного зв`язку між шкодою і неправомірними діями особи, що її завдала (у цьому випадку - діями ГУ Держпраці), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями ГУ Держпраці (прийняття протиправної постанови, яка в подальшому була скасована судом) і заподіяння ним шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про обґрунтованість вимог позивача про стягнення збитків в сумі 13 636,62 грн.

Відшкодування шкоди у відповідному розмірі, завданої незаконними рішеннями, діями органу державної влади, його посадовими особами, службовими особами, має бути здійснено за рахунок держави, оскільки відповідно до статті 1173, 1174 ЦК України, статті 56 Конституції України, відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладених на них державної компетенції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог позивача шляхом стягнення з Державного бюджету України 134 546,21 грн безпідставно збережених коштів та 13 623,62 грн збитків.

Крім того, позивачем подано заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 18 000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

10.05.2019 між Адвокатським об`єднанням "Барген" (виконавець) та ТОВ "ЕВК-Україна" (замовник) укладено договір про правову допомогу №42, за умовами якого виконавець зобов`язується надавати замовнику правову допомогу, пов`язану з представництвом та захистом інтересів замовника, а останній зобов`язується оплатити кошти за надану правову допомогу.

Вартість всіх послуг за договором розраховується відповідно до обсягу часу, затраченого виконавцем на їх надання (пункт 3.1 договору).

Згідно з пунктом 3.4 договору замовник оплачує грошові кошти за юридичні послуги, надані за договором, на основі актів приймання-передачі на протязі 5 банківських днів з моменту отримання такого акта.

20.11.2023 між виконавцем та замовником укладено додаткову угоду №1 до договору про правову допомогу від 10.05.2019 №42, згідно з якою виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу, пов`язану з вирішенням спору про стягнення з Державного бюджету грошових коштів, що безпідставно утримуються, а також шкоди, понесеної замовником у зв`язку з примусовим виконанням постанови Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу від 16.05.2019 №ХК5558/1160/2НД/АВ/П/ТД-ФС, що була визнана протиправною та скасована рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/6005/19 від 13.02.2023, а замовник зобов`язується оплатити надану йому правову допомогу.

У пункті 2 додаткової угоди сторони погодили наступник перелік та вартість послуг, які виконавець надає замовнику:

- підготовка та подання до Господарського суду Сумської області позовної заяви про стягнення коштів - 9 000,00 грн;

- підготовка та подання відповіді на відзив у справі - 4 500,00 грн;

- підготовка інших документів у справі по необхідності розраховуються, виходячи з погодинної ставки, що становить гривневий еквівалент 70 дол. США за годину ефективної роботи виконавця. Гривневий еквівалент визначається відповідно до офіційного курсу НБУ на дату складання акта приймання-передачі.

10.01.2024 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 18 000,00 грн, а саме:

- підготовка та подання до Господарського суду Сумської області позовної заяви про стягнення коштів - 9 000,00 грн (фіксована ставка);

- підготовка та подання відповіді на відзив Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці у справі №920/1363/23 - 4 500,00 грн (фіксована ставка);

- підготовка та подання відповіді на відзив Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі №920/1363/23 - 4 500,00 грн (фіксована ставка).

Сторони не мають претензій одна до одної щодо об`єму, якості та строків надання послуг, відображених у цьому акті (пункт 3 акта).

Суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції, яка є сталою та підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18 про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Оцінивши подані позивачем докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності, розумності та співмірності таких витрат, їх пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг.

Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що акт приймання-передачі наданих послуг від 10.01.2024 містить лише коротке посилання про надані послуги, без її деталізації та часу, затраченого на її надання, що унеможливлює встановити співмірність вказаних витрат з часом, оскільки, як встановив суд апеляційної інстанції, між виконавцем та клієнтом у додатковій угоді була погоджена фіксована форма гонорару.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але, в розумінні Цивільного кодексу України, становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Також колегія суддів зазначає, що за положенням частини 2 статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 частини 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці 2 підпункту 4.1 пункту 4 рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Так, частина 3 статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, колегія суддів зазначає, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Судова колегія також зауважує, що частина 3 статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Колегія суддів дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною 4 вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 у справі №920/1363/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 у справі №920/1363/23, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 у справі №920/1363/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 05.02.2024 у справі №920/1363/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

4. Матеріали справи №920/1363/23 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді А.Г. Майданевич

В.А. Корсак