Постанова

від 01.05.2024 по справі 359/10168/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 359/10168/20

провадження № 61-12797св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Водполімер»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи:Товариство з обмеженою відповідальністю «Концерн Водполімер», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року в складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року в складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Соколової В. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Водполімер» до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Концерн Водполімер», ОСОБА_2 , про витребування майна з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Водполімер» (далі - ТОВ НВФ «Водполімер») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Концерн Водполімер» (далі - ТОВ «Концерн Водполімер»), ОСОБА_2 , про витребування майна з незаконного володіння.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що у березні 2015 року підприємство як цілісний майновий комплекс стало об`єктом атаки організованої групи рейдерів, які шляхом обману та підроблення установчих документів ТОВ НВФ «Водполімер» захопили управлінський контроль за їх підприємством, одним із 10-ти найбільших приватних компаній м. Борисполя. Відновити законний корпоративний контроль власників за підприємством як юридичною особою вдалося за допомогою антирейдерських рішень Міністерства юстиції України в останні дні грудня 2017 року.

Однак ще на початку грудня 2017 року позивачу стало відомо, що все нерухоме майно, основні засоби та кошти на рахунках були умисно викрадені та оформлені на значну кількість інших компаній, а багатомільйонні кошти перераховані на значну кількість рахунків різних компаній та фізичних осіб, які входили до рейдерського угрупування. За фактом дій організованої групи рейдерів здійснюються відповідні розслідування в рамках кримінальних проваджень відділу поліції м. Бориспіль № №: 12018110100000133, 42017111100000173, 12017110100001860. У цих провадженнях поліція визнала потерпілими трьох співвласників ТОВ НВФ «Водполімер» та чинного керівника підприємства.

Під час розслідування з`ясувалося, що 20 квітня 2015 року без згоди й відома вищого органу управління ТОВ НВФ «Водполімер» керівник підприємства Перін В. А., вступивши у злочинну змову з представниками покупця, уклав договір купівлі-продажу офісної адміністративної будівлі із ТОВ «Концерн Водполімер», який посвідчила приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Дудка О. С. за реєстровим № 1019. На підставі вказаного договору нотаріус 20 квітня 2015 року зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ТОВ «Концерн «Водполімер» на адміністративну будівлю № 9 під унікальним номером 621338632105 та під назвою «Адміністративна будівля № 9», загальна площа 500,0 кв. м, що розташована за адресою: вул. Запорізька, 10, м. Бориспіль, Київська область.

Надалі, у 2016 році, ТОВ «Концерн «Водполімер», діючи умисно та без жодної управлінської доцільності, з метою ускладнення позивачу виявлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно поточного власника цього майна та ускладнення процедури його повернення законному власнику ініціювало перед Бориспільською міською радою питання щодо зміни поштової адреси спірної будівлі № 9. Зміна адреси спірної будівлі була оформлена рішенням Бориспільської міської ради від 11 жовтня 2016 року № 1091-16-VІІ, про що було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Факт укладення договору купівлі-продажу, його текст та усі істотні умови відчуження будівлі № 9 тривалий час ретельно приховувалися від учасників ТОВ НВФ «Водполімер» як безпосередніми сторонами цього правочину, так і приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С.

У рамках кримінального провадження № 42017111100000173 слідчі вилучили у Реєстраційної служби Бориспільської міської ради та у приватного нотаріуса Дудки О. С. усі матеріали та документи щодо переходу у 2015 році права власності на спірну будівлю від ТОВ НВФ «Водполімер» до ТОВ «Концерн «Водполімер», ознайомившись з якими, ТОВ НВФ «Водполімер» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу від 20 квітня 2015 року, мотивуючи свої вимоги тим, що цей договір було укладено внаслідок зловмисної домовленості представників обох договірних сторін (справа № 911/786/18). Будучи обізнаним про ці обставинами, ТОВ «Концерн «Водполімер» здійснило 15 вересня 2017 року відчуження спірної будівлі № 9 на користь відповідача ОСОБА_1 .

За результатами розгляду справи № 911/786/18 суди встановили, що укладення первісного договору купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 між ТОВ НВФ «Водполімер» та ТОВ «Концерн «Водполімер» відбулося у квітні 2015 року поза волею позивача як власника цієї будівлі, за зловмисною угодою колишнього керівника підприємства ОСОБА_4 та керівників підприємства - покупця, що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року. Крім того, суди встановили, що під час придбання спірного майна ОСОБА_1 у вересні 2017 року у ТОВ «Концерн «Водполімер» ОСОБА_1 був одночасно водієм у штаті цієї компанії, перебував у службовій залежності, і тому не може вважатися добросовісним покупцем.

Отже, незаконний продаж спірної будівлі особі, яка перебувала на момент вчинення правочину у службовій залежності компанії ТОВ «Концерн «Водполімер», а також нерозголошення процесу її продажу свідчать, що в дійсності укладення договору купівлі-продажу у вересні 2015 року мало удаваний характер, який не передбачав обов`язку покупця сплатити за об`єкт нерухомості його справедливу вартість, як і не передбачав ризику для попереднього власника втратити право надалі користуватися та володіти цією будівлею.

Тому позивач вважав, що укладення у вересні 2017 року договору про перехід до відповідача права власності на спірну адміністративну будівлю мало протиправну мету - створити лише видимість появи добросовісного набувача цього майнового комплексу, щоб утруднити його повернення законному власнику, а також є інструментом реалізації рейдерської схеми, спрямованим на утримання незаконно набутого підприємницького майна під незаконним володінням іншого підприємства.

На підставі викладеного позивач вважав, що є підстави для витребування у відповідача спірного нерухомого майно з урахуванням положень статей 387, 388 ЦК України.

Також позивач зазначав, що під час розгляду справи № 911/786/18 ТОВ НВФ «Водполімер» не мало процесуальної можливості заявити вимогу про віндикацію майна (адміністративної будівлі № 9) від ОСОБА_1 , який є фізичною особою, а також зробити це до дня проголошення Північним апеляційним господарським судом зазначеної постанови у справі № 911/786/18, оскільки така вимога за своєю правовою природою завжди є похідною від факту задоволення господарським судом вимоги про визнання недійсним основного договору з відчуження майна.

Посилаючись на викладене, ТОВ НВФ «Водполімер» просило суд:

- витребувати від ОСОБА_1 у власність та володіння ТОВ НВФ «Водполімер» об`єкт нерухомості - адміністративний корпус № 9 - «А-2», загальною площею 500,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 621338632105);

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 вересня 2017 року, індексний номер 37096833, номер запису про право власності 22352425, прийняте приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С., щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 20 грудня 2022 року позов задовольнив.

Витребував від ОСОБА_1 у власність та володіння ТОВ НВФ «Водполімер» об`єкт нерухомості - адміністративний корпус № 9 - «А-2» загальною площею 500,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 621338632105).

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 вересня 2017 року, індексний номер 37096833 (номер запису про право власності 22352425), прийняте приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С., щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ НВФ «Водполімер» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 9 782,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно - адміністративна будівля № 9 вибуло з власності та володіння ТОВ НВФ «Водполімер» проти його волі, та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2017 року було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , при цьому доказів того, що відповідач сплатив обумовлені договором кошти в рахунок оплати нерухомого майна суду надано не було. У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що наявні підстави для витребування спірного майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації права власності на це майно за відповідачем.

Суд відхилив доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності, оскільки вважав, що звернувшись 17 квітня 2018 року до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 квітня 2015 року, яким було відчужено спірну адміністративну будівлю № 9, ТОВ НВФ «Водполімер» перервало строк позовної давності. Рішення у вказаній справі № 911/786/18, яким було задоволено позов ТОВ НВФ «Водполімер» та визнано оспорюваний договір купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 недійсним, набрало законної сили 07 жовтня 2019 року. З цим позовом ТОВ НВФ «Водполімер» звернулося до суду 22 грудня 2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Київський апеляційний суд постановою від 12 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Водполімер» залишив без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, вказавши про те, що оскільки спірне нерухоме майно вибуло поза волею його власника, то задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Крім того, суд вважав, що в цьому випадку наявні підстави стверджувати про відсутність факту появи у відповідача статусу добросовісного набувача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 серпня 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16, від 27 травня 2020 року в справі № 641/9904/16, від 21 грудня 2016 року в справі № 914/970/18, від 02 квітня 2019 року в справі № 161/3136/17, від 11 вересня 2019 року в справі № 161/3136/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 1007/115/2009, від 27 травня 2020 року в справі № 641/9904/16, у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року в справі № 6-3104цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, витребуючи спірне майно у відповідача як добросовісного набувача, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та поклали на відповідача індивідуальний та надмірний тягар. Крім того, суди в порушення норм матеріального права дійшли висновку, що відповідач є недобросовісним набувачем, проте витребуючи спірне майно, посилалися на пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України, який надає право витребувати майно саме від добросовісного набувача такого майна.

ОСОБА_1 зазначає, що він є добросовісним набувачем, майно придбане за відплатним договором купівлі-продажу від 15 вересня 2017 року, який є дійсним та не оспорювався позивачем.

Вказує на те, що спірне майно правомірно вибуло з володіння позивача та за його волі, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу (20 квітня 2015 року) директор ТОВ НВФ «Водполімер» діяв на підставі Статуту товариства від 31 жовтня 2014 року, який був визнаний недійсним судом лише 05 червня 2019 року, що свідчить про те, що у директора товариства не було жодних обмежень на укладання договорів купівлі-продажу.

Крім того, досліджуючи питання наявності волі позивача на відчуження спірного майна із своєї власності шляхом укладення договору купівлі-продажу з ТОВ «Концерн Водполімер», суди першої та апеляційної інстанцій не врахували протокол зборів учасників ТОВ «НВФ «Водполімер» від 16 липня 2013 року № 16/07/2013, яким підтверджено наявність волі у позивача на відчуження спірного майна. Однак суди не надали жодної правової оцінки тому факту, що подана відповідачем копія протоколу зборів учасників ТОВ «НВФ «Водполімер» від 16 липня 2013 року № 16/07/2013 нотаріально посвідчена. Порушень нотаріуса щодо посвідчення цієї копії не встановлено.

Вказує на те, що суди в оскаржуваних рішеннях безпідставно врахували рішення господарських судів у справах № 911/2284/17 та № 911/786/18, які не мають преюдиційного значення.

Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки такі вимоги є неналежним способом захисту та не підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку в частині незастосування строку позовної давності.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2023 року ТОВ «Концерн Водполімер» в особі представника адвоката Лазебного Д. В. подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримує доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та просить її задовольнити. У відзиві на касаційну скаргу третя особа наголошує на тому, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, позивач виразив свою волю на відчуження спірного майна, що підтверджується протоколом зборів учасників ТОВ «НВФ «Водполімер» від 16 липня 2013 року № 16/07/2013.

Також відзив на касаційну скаргу подано ТОВ «НВФ «Водполімер», в якому позивач вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 рокусправу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ТОВ НВФ «Водполімер» на підставі договору купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 від 26 жовтня 2011 року, укладеного з ТОВ «Укрпластпереробка», посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С. за реєстровим № 4117, на праві власності належало спірне нерухоме майно - адміністративна будівля АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 121).

За змістом вказаного договору купівлі-продажу від імені покупця ТОВ НВФ «Водполімер» діяв його директор ОСОБА_5 на підставі Статуту ТОВ НВФ «Водполімер» (нова редакція), зареєстрованого виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області 29 листопада 2004 року, а також протоколу зборів учасників ТОВ НВФ «Водполімер» від 15 жовтня 2011 року № 15/10/2011, відповідно до якого учасники товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які в сукупності володіли 51 % статутного капіталу, вирішили придбати у власність об`єкти нерухомого майна, а саме: спірну адміністративну будівлю № 9, загальною площею 500 кв. м, балансова вартість якої становила 503 566,00 грн; земельну ділянку, на якій розташована будівля, балансова вартість якої становила 80 460,20 грн (т. 1, а. с. 119, 120).

31 липня 2013 року між ТОВ НВФ «Водполімер», від імені якого діяв директор ОСОБА_5 , на підставі статуту, зареєстрованого 29 листопада 2004 року, а також протоколу зборів учасників ТОВ НВФ «Водполімер» від 16 липня 2013 року № 16/07/2013, та ТОВ «Концерн Водполімер», від імені якого діяв директор ОСОБА_7 , укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С. за реєстровим № 3252, відповідно до якого ТОВ НВФ «Водполімер» передало у власність ТОВ «Концерн Водполімер» земельну ділянку площею 0,2616 га, кадастровий номер 3210500000:06:003:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 123-126).

Як зазначили сторони, дійсність вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач не оспорював.

Під час розгляду справи представник відповідача та третя особа ТОВ «Концерн Водполімер» стверджували те, що вказаним протоколом зборів учасників ТОВ НВФ «Водполімер» від 16 липня 2013 року № 16/07/2013 учасники товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які в сукупності володіли 51 % статутного капіталу, вирішили продати об`єкти нерухомого майна на користь ТОВ «Концерн Водполімер» за ціною, зазначеною у цьому протоколі: адміністративну будівлю № 9 - 503 566,00 грн; земельну ділянку - 137 255,81 грн. Директору ТОВ НВФ «Водполімер» ОСОБА_8 доручено підписати договір купівлі-продажу нерухомого майна (т. 1, а. с. 122).

Однак оригінал зазначеного протоколу суду наданий не був та, як визнав представник відповідача, оригінал протоколу відсутній, наявна лише посвідчена приватним нотаріусом Дудкою О. С. його копія.

Факт проведення таких зборів, підписання протоколу та прийняття рішення щодо відчуження нерухомого майна на користь ТОВ «Концерн Водполімер» позивач не визнавав.

Згідно з відповіддю приватного нотаріуса Дудки О. С. від 17 липня 2018 року № 449/01-16, адресованої директору ТОВ НВФ «Водполімер» Кваскову О. Д., зазначений протокол від 16 липня 2013 року № 16/07/2013 у справі нотаріуса відсутній (т. 2, а. с. 164).

20 серпня 2013 року учасник ТОВ НВФ «Водполімер», який обіймав посаду директора товариства, ОСОБА_5 помер (т. 2, а. с. 153).

На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ НВФ «Водполімер» від 31 жовтня 2014 року № 17/11/14, у зв`язку зі смертю учасників товариства: ОСОБА_9 , який володів 16,28 % статутного капіталу товариства, ОСОБА_10 , який володів 16,28 % статутного капіталу товариства, та ОСОБА_11 , який володів 25 % статутного капіталу товариства, останніх було виключено зі складу учасників ТОВ НВФ «Водполімер» та прийнято до складу учасників їх спадкоємців: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Крім того, рішенням зазначених зборів за пропозицією учасника товариства ОСОБА_6 звільнено з посади директора товариства померлого ОСОБА_11 та призначено директором товариства ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 127-129).

Крім того, на зазначених зборах за пропозицією учасника товариства ОСОБА_6 було вирішено: внести зміни до Статуту товариства; затвердити нову редакцію Статуту; провести державну реєстрацію нової редакції Статуту ТОВ НВФ «Водполімер»; виконання обов`язків щодо державної реєстрації нової редакції Статуту товариства доручено директору товариства ОСОБА_4 .

Реєстрація вказаних змін до Статуту товариства (нова редакція Статуту ТОВ НВФ «Водполімер»), що були внесені рішеннями загальних зборів учасників від 31 жовтня 2014 року була проведена лише 08 квітня 2015 року за реєстраційним номером 13541050016000247.

Однак ОСОБА_6 , як учасник ТОВ НВФ «Водполімер», звертався до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ НВФ «Водполімер» та виконавчого комітету Бориспільської міської ради про визнання недійсним Статуту ТОВ НВФ «Водполімер» у новій редакції, затвердженій на підставі рішення загальних зборів учасників від 31 жовтня 2014 року, оформленого протоколом № 17/11/14; зобов`язання державного реєстратора Реєстраційної служби Бориспільської міської ради Київської області скасувати реєстраційну дію № 13541050016000247, проведену 08 квітня 2015 року щодо держаної реєстрації змін до установчих документів ТОВ НВФ «Водполімер».

Рішенням Господарського суду Київської області від 19 лютого 2019 року в справі № 911/2284/17 позов ОСОБА_6 до ТОВ НВФ «Водполімер» задоволено частково, зобов`язано виконавчий комітет Бориспільської міської ради Київської області скасувати реєстраційну дію № 13541050016000247, проведену 08 квітня 2015 року, щодо держаної реєстрації змін до установчих документів ТОВ НВФ «Водполімер» (ідентифікаційний код 24222805).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05 червня 2019 року, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, пункти 1, 5, 7 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 19 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині про задоволення позову до ТОВ НВФ «Водполімер», визнано недійсним Статут ТОВ НВФ «Водполімер» у редакції, затвердженій на підставі рішення загальних зборів учасників від 31 жовтня 2014 року, оформленого протоколом № 17/11/14 (т. 2, а. с. 25-36).

Так, у вказаній справі № 911/2284/17 встановлено, що відповідно до дослідницької частини висновку експерта від 05 листопада 2018 року № 5777/18-33/12155/18-33 друкований текст першого-одинадцятого та тринадцятого-сімнадцятого аркушів Статуту ТОВ НВФ «Водполімер» виконаний однаковим способом, за допомогою знакосинтезуючого пристрою з лазерною технологією друку, спорядженого картриджем з тонером чорного кольору; дванадцятий аркуш Статуту виготовлений за допомогою копіювально-розмножувальної техніки і є технічним зображенням (електрофотокопією); на першому (титульному) аркуші Статуту, а також на шістнадцятому і сімнадцятому аркушах Статуту наявні отвори від проколів скобами степлера, на інших аркушах статуту такі отвори від проколів скобами степлера відсутні; форматування тексту у підпунктах 2.1.2, 2.1.3, 2.1.4, 2.1.7, 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4, 9.2.2, 9.2.3, 9.2.4, 9.2.5, 9.2.6, 9.2.7, 13.1.9, 15.9.9, 20.4.3 та 22.10 Статуту, розташованих на другому, четвертому, восьмому, дев`ятому, дванадцятому, тринадцятому, п`ятнадцятому та шістнадцятому аркушах, відрізняється від форматування тексту у підпунктах на першому, третьому, п`ятому, шостому, сьомому, одинадцятому та чотирнадцятому аркушах Статуту (т. 2, а. с. 37-41).

Тобто установчий акт - Статут ТОВ НВФ «Водполімер» не є однорідним сформованим документом (частину документа виготовлено за допомогою знакосинтезуючого пристрою з лазерною технологією друку, частину - за допомогою копіювально-розмножувальної техніки, яка і є технічним зображенням, частина аркушів містить отвори від проколів скобами, частина - ні).

Також у постанові суду апеляційної інстанції звернено увагу, що протокол від 31 жовтня 2014 року № 17/11/14 не містить відображання ухвалення рішень щодо зміни управління товариства та наділення директора повноваженням на укладення правочинів до 3 000 000,00 грн без згоди загальних зборів. У порядку денному відображено: «1. Про виключення із складу учасників товариства. 2. Прийняття нових учасників (спадкоємців) в товариство. 3. Розподіл статутного капіталу товариства. 4. Про зміну директора товариства. 5. Про внесення змін до статуту товариства». Жодного положення (пункту) про наділення директора більш ширшими повноваженнями (на вчинення значних правочинів) порядок денний не містить (т. 2, а. с. 25-36).

Встановлено, що після державної реєстрації нової редакції Статуту, яка в подальшому скасована, вказаними судовими рішеннями, а саме 20 квітня 2015 року між ТОВ НВФ «Водполімер» (продавець) та ТОВ «Концерн Водполімер» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9, відповідно до умов якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) належне продавцю нерухоме майно, а саме адміністративну будівлю № 9 (дев`ять), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та зобов`язався сплатити за нерухоме майно обговорену сторонами грошову суму на умовах цього договору. Договір посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С. за № 1019, про що 20 квітня 2015 року внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо нового власника будівлі № 9 під реєстраційним номером 621338632105.

Відповідно до пункту 5 договору продаж за домовленістю сторін вчинено за 469 043,76 грн, без ПДВ, які покупець зобов`язався сплатити продавцю до 20 травня 2015 року (т. 1, а. с. 38-40).

Суди дослідили надані суду Статут ТОВ НВФ «Водполімер», затверджений загальними зборами товариства, протоколом від 09 листопада 2004 року № 15, а також Статут ТОВ НВФ «Водполімер», затверджений загальними зборами товариства, протоколом від 31 жовтня 2014 року № 17/11/17, та встановили, що редакція Статуту 2014 року містить положення пункту 15.9.9, відповідно до якого директор без погодження із загальними зборами має право на укладення угод та правочинів товариства, на суму, що не перевищує 3 000 000,00 грн (т. 2, а. с. 99-132).

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ НВФ «Водполімер» від 31 жовтня 2014 року № 17/11/14 головою зборів було обрано ОСОБА_6 , секретарем зборів - ОСОБА_16 , водночас нова редакція Статуту ТОВ НВФ «Водполімер» затверджена загальними зборами товариства та протоколом від 31 жовтня 2014 року № 17/11/17, засвідчена підписом директора ОСОБА_4 та зареєстрована у виконавчому комітеті Бориспільської міської ради Київської області 08 квітня 2015 року, номер запису 15541050016000242 (т. 1, а. с. 127-129, т. 2, а. с. 115, 132).

Вказаний Статут ТОВ НВФ «Водполімер», затверджений загальними зборами товариства, протоколом від 31 жовтня 2014 року № 17/11/17, був наданий директором ТОВ НВФ «Водполімер» ОСОБА_4 при посвідченні договору купівлі-продажу адміністративної будівлі від 20 квітня 2015 року № 9, укладеного між ТОВ НВФ «Водполімер» та ТОВ «Концерн Водподімер» (т. 1, а. с. 38, 39).

Як стверджував позивач та підтверджено довідками АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», безготівкові операції щодо рахунку ТОВ НВФ «Водполімер» з контрагентом ТОВ «Концерн Водполімер» за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року включно були відсутні, у період з 01 серпня 2013 року до 07 липня 2015 року право першого підпису на фінансових документах мали директор ОСОБА_5 та заступник директора ОСОБА_17 , другий підпис відсутній. Крім того, з рахунку ТОВ НВФ «Водполімер» на рахунок ТОВ «Концерн Водполімер» було перераховано кошти (надання поворотно-фінансової допомоги): 17 квітня 2015 року - 700 000,00 грн, 23 квітня 2015 року - 300 000,00 грн, 11 червня 2015 року - 106 000,00 грн (т. 2, а. с. 166, 181).

Після набуття права власності на спірний об`єкт нерухомості ТОВ «Концерн Водполімер» звернулося до Бориспільської міської ради із заявою від 02 вересня 2016 року про зміну поштової адреси спірної будівлі.

Рішенням Бориспільської міської ради Київської області від 11 жовтня 2016 року 1091-16-VІІ за заявою ТОВ «Концерн Водполімер» було надано таку поштову адресу земельній ділянці (кадастровий номер 3210500000:06:003:0007), адміністративній будівлі та трансформаторній підстанції ТОВ «Концерн Водполімер»: вул. Запорізька, 8-В у м. Борисполі (колишня адреса - вул. Запорізька, 10) (т. 1, а. с. 59).

15 вересня 2017 року ТОВ «Концерн Водполімер» відчужило на користь ОСОБА_1 спірне нерухоме майно - адміністративну будівлю № 9 за ціною продажу 511 967,00 грн, які покупець зобов`язався перерахувати на розрахунковий рахунок у ПАТ «Креді Агріколь Банк» протягом 30 днів з дня укладення цього договору. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С. за реєстровим номером 2759 (т. 1, а. с. 44-48).

Відповідно до пункту 1.3 договору його посвідчення відбувалося одночасно із посвідченням договору купівлі-продажу земельної ділянки, на якій він розташований, площею 0,2616 га, кадастровий номер 3210500000:06:003:0007.

Однак, доказів перерахування коштів на виконання умов укладеного договору відповідач на користь ТОВ «Концерн Водполімер» суду не надав.

На підставі вказаного договору приватний нотаріус Дудка О. С. здійснила державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 вересня 2017 року, індексний номер рішення 37096833, номер запису про право власності 22352425, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 621338632105 (т. 1, а. с. 49-58).

Водночас, із долученого до справи листування встановлено, що учасники ТОВ НВФ «Водполімер» ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 у 2017 році неодноразово зверталися до директора ТОВ НВФ «Водполімер» ОСОБА_4 щодо отримання балансів, звітності, протоколів, відомостей щодо майна товариства, а також для проведення позачергових загальних зборів, а також до приватного нотаріуса Дудки О. С. щодо отримання копій документів, на підставі яких було відчужене належне ТОВ НВФ «Водполімер» нерухоме майно (т. 2, а. с. 156-158).

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24 листопада 2017 року здійснено державну реєстрацію змін щодо керівника ТОВ НВФ «Водполімер» на ОСОБА_18 (т. 2, а. с. 171, 172).

Після зміни керівника ТОВ НВФ «Водполімер» директор ОСОБА_18 звертався до приватного нотаріуса Дудки О. С. з метою отримання вказаних документів (т. 2, а. с. 159-164).

17 квітня 2018 року ТОВ НВФ «Водполімер» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Концерн Водполімер» про визнання договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна недійсним (т. 2, а. с. 81).

Рішенням Господарського суду Київської області від 15 серпня 2018 року у справі № 911/786/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ НВФ «Водполімер» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2019 року в справі № 911/786/18 рішення Господарського суду Київської області від 15 серпня 2018 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов ТОВ НВФ «Водполімер» до ТОВ «Концерн Водполімер», за участю третьої особи - приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу Дудки О. С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 від 20 квітня 2015 року, укладений між ТОВ НВФ «Водполімер» та ТОВ «Концерн Водполімер» (т. 1, а. с. 11-27).

Постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року касаційну скаргу ТОВ «Концерн Водполімер» залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2019 року - без змін (т. 1, а. с. 28-37).

Під час розгляду справи № 911/786/18 встановлено, що оспорюваний договір вчинений за умисною змовою однієї сторони правочину - представника позивача ТОВ «НВФ «Водполімер» Періна В. А., з перевищенням ним повноважень, з другою стороною - ТОВ «Концерн Водполімер», внаслідок чого настали несприятливі наслідки для позивача у вигляді втрати останнім права власності на адміністративну будівлю № 9. Про зловмисну домовленість представника однієї сторони з іншою свідчать такі обставини:

- договір купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 з боку відповідача було укладено директором ТОВ «Концерн Водполімер» ОСОБА_19 , який на момент вчинення спірного правочину одночасно був учасником товариства позивача, тобто іншої сторони договору;

- до виконання своїх обов`язків як директора товариства позивача ОСОБА_4 приступив через п`ять місяців після призначення його загальними зборами, які відбулись 31 жовтня 2014 року, тобто лише після реєстрації нової редакції Статуту (08 квітня 2015 року), згідно з якою директора було наділено більшим обсягом повноважень порівняно з попередньою редакцією Статуту та зменшено повноваження загальних зборів (стосовно погодження правочинів до 3 000 000, 00 грн);

- оскаржуваний договір купівлі-продажу було укладено 20 квітня 2015 року, тобто через 10 днів після того, як ОСОБА_4 приступив до виконання своїх обов`язків як директор товариства позивача та відповідно через 12 днів після реєстрації нової редакції Статута, якою збільшено повноваження директора;

- Статут ТОВ «НВФ «Водполімер» у редакції від 31 жовтня 2014 року, що стосується змін в управлінні товариством та повноважень директора, в судовому порядку було визнано недійсним;

- продаж вказаної будівлі за оскаржуваним договором було здійснено лише за балансовою вартістю цього об`єкта нерухомості. Однак, саме директор ОСОБА_4 видав довідку від 15 квітня 2015 року № 15 щодо балансової вартості будівлі;

- перерахування з рахунку позивача за декілька днів до укладення договору на рахунок відповідача коштів фінансової допомоги, частина з яких після укладення оскаржуваного договору була знову повернута позивачу у вигляді оплати об`єкта продажу. Повторне перерахування відповідачу коштів фінансової допомоги вже після укладення договору та отримання частини коштів від продажу;

- вчинення відповідачем дій щодо зміни поштової адреси адміністративної будівлі № 9, відчуженої за спірним правочином на користь ТОВ «Концерн Водполімер»;

- відчуження об`єкта нерухомості, придбаного у позивача за оскаржуваним договором, після зміни його поштової адреси на користь ОСОБА_1 , який згідно з довідкою відповідача був його працівником.

Також суди дійшли висновків, що особи, які вчиняли правочин від юридичних осіб, усвідомлювали факт його вчинення всупереч інтересам товариства позивача, передбачали настання невигідних для останнього наслідків та бажали їх настання.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 10 листопада 2022 року згідно з даними реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування застрахованих осіб застрахована особа ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ТОВ НВФ «Водполімер» з 03 травня 2012 року до 30 квітня 2013 року та з 03 березня 2014 року (останні звітні відомості - жовтень 2017 року); застрахована особа ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ НВФ «Водполімер» з 01 січня 1999 року до 30 липня 2010 року та з 02 серпня 2010 року до 03 травня 2012 року. З ТОВ «Концерн Водполімер» зазначені особи у трудових відносинах не перебували (т. 3, а. с. 216).

Згідно з інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 25 жовтня 2022 року встановлено, що на підставі поданих Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ТОВ НВФ «Водполімер», наявна інформація щодо отриманих доходів: ОСОБА_1 - з 01 до 04 квітня 1998 року, з 04 квітня 1998 року до 03 квітня 2010 року, з 03 квітня 2010 року до 02 квітня 2012 року, з 02 квітня 2012 року до 03 квітня 2013 року (дохід у вигляді заробітної плати); ОСОБА_4 - з 02 квітня 2012 року до 02 квітня 2013 року, з 03 квітня 2013 року до 03 квітня 2017 року (дохід у вигляді заробітної плати ) (т. 3, а. с. 218, 219).

На підставі поданих Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ТОВ «Концерн Водполімер» наявна інформація щодо отриманих доходів: ОСОБА_1 з 03 квітня 2016 року до 03 квітня 2016 року (дохід за цивільно-правовим договором); ОСОБА_4 - з 01 квітня 2015 року до 04 квітня 2015 року (дохід у вигляді заробітної плати, дата прийняття на роботу - 18 березня 2015 року, дата звільнення з роботи - 01 грудня 2015 року), з 03 квітня 2016 року до 04 квітня 2016 року (дохід за цивільно-правовим договором.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не повною мірою відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статей 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статтях 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником у випадках порушення його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо суд встановить, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16 (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 (пункти 38, 39, 57), від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2)), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 211), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Застосування приватно - правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, зокрема належить: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)).

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках відповідно до приписів статті 387 ЦК України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з власності та володіння ТОВ НВФ «Водполімер» проти його волі, на підставі договору купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 від 20 квітня 2015 року, укладеного між ТОВ НВФ «Водполімер» та ТОВ «Концерн Водполімер», посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С. за реєстровим номером № 1019.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2019 року в справі № 911/786/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 від 20 квітня 2015 року, укладений між ТОВ НВФ «Водполімер» та ТОВ «Концерн Водполімер».

Під час розгляду справи № 911/786/18 встановлено, що оспорюваний договір вчинений за умисною змовою однієї сторони правочину - представника позивача ТОВ «НВФ «Водполімер» Періна В. А., а також з перевищенням ним повноважень, з другою стороною - директором та учасниками ТОВ «Концерн Водполімер», внаслідок чого настали несприятливі наслідки для позивача у вигляді втрати останнім права власності на адміністративну будівлю № 9.

Крім того, встановлено, що 15 вересня 2017 року ТОВ «Концерн Водполімер» відчужило на користь ОСОБА_1 спірне нерухоме майно - адміністративну будівлю № 9 за ціною продажу 511 967,00 грн, які покупець зобов`язався перерахувати на розрахунковий рахунок у ПАТ «Креді Агріколь Банк» протягом 30 днів з дня укладення цього договору.

Однак, доказів перерахування коштів на виконання умов укладеного договору відповідач на користь ТОВ «Концерн Водполімер» суду не надав.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 був працівником ТОВ «Концерн Водполімер».

Встановивши вказані обставини, а також врахувавши преюдиційні рішення у справах № 911/2284/17 та 911/786/18, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується й Верховний Суд, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем у розумінні положень частини першої статті 388 ЦК України.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги та витребування від ОСОБА_1 спірного нерухомого майна.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги про наявність підстав для застосування позовної давності у спірних правовідносинах з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Так, суди встановили, що ТОВ НВФ «Водполімер» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 квітня 2015 року, яким було відчужено спірну адміністративну будівлю № 9, 17 квітня 2018 року (справа 911/786/18), тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Рішення у вказаній справі № 911/786/18, яким було задоволено позов ТОВ НВФ «Водполімер» та визнано оспорюваний договір купівлі-продажу адміністративної будівлі № 9 недійсним, набрало законної сили 07 жовтня 2019 року.

З цим позовом ТОВ НВФ «Водполімер» звернулося до суду 22 грудня 2020 року, тобто в межах позовної давності з урахуванням, що позовна давність була перервана 17 квітня 2018 року.

Посилання в касаційній скарзі у цій частині зводяться до власного тлумачення норм права, а тому Верховний Суд їх відхиляє.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи питання наявності волі позивача на відчуження спірного майна із своєї власності шляхом укладення договору купівлі-продажу з ТОВ «Концерн Водполімер», не врахували протокол зборів учасників ТОВ «НВФ «Водполімер» від 16 липня 2013 року № 16/07/2013, яким підтверджено наявність волі у позивача на відчуження спірного майна, а також суди не надали жодної правової оцінки тому факту, що подана відповідачем копія протоколу зборів учасників ТОВ «НВФ «Водполімер» від 16 липня 2013 року № 16/07/2013 нотаріально посвідчена, а порушень нотаріуса щодо посвідчення цієї копії не встановлено, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не надав на вимогу суду оригінал вказаного протоколу. Крім того, суди правомірно врахували те, що зазначений протокол відсутній у справі нотаріуса.

Тому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що надана відповідачем завірена копія протоколу не є належним доказом та не свідчить про наявність волі позивача на відчуження спірного об`єкта.

Крім того, відсутність волі позивача досліджувалася під час розгляду справи № 911/786/18 та не спростована відповідачем.

Отже, встановивши, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею шляхом зловмисної домовленості однієї сторони правочину - представника позивача ТОВ «НВФ «Водполімер» Періна В. А., а також з перевищенням ним повноважень, з другою стороною - ТОВ «Концерн Водполімер», яке в подальшому відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач зареєстрував за собою право власності на спірну адміністративну будівлю № 9, а також врахувавши недобросовісну поведінку набувача майна, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та витребування спірного майна від відповідача. Вимога позивача про витребування спірного об`єкта від недобросовісного набувача на користь позивача у цій справі відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Наведені у касаційній скарзі доводи у зазначеній частині були предметом дослідження судів із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Однак колегія суддів бере до уваги доводи касаційної скарги щодо помилкового задоволення судами першої та апеляційної інстанцій вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 15 вересня 2017 року, індексний номер 37096833 (номер запису про право власності 22352425), прийнятого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С., щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем з огляду на таке.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Враховуючи зазначене, задоволення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності позивача. У зв`язку з чим вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірне нерухоме майно є неефективним способом захисту.

Отже, доводи касаційної скарги в зазначеній частині частково знайшли своє підтвердження, тому колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. На підставі наведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Враховуючи наведене, а також доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог ТОВ НВФ «Водполімер» про скасування рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 15 вересня 2017 року, індексний номер 37096833, прийнятого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О. С., щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог. В іншій частині оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року скасувати у частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Водполімер» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 вересня 2017 року, індексний номер 37096833, прийнятого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою Оксаною Сергіївною.

Ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік