Постанова

від 15.05.2024 по справі 214/9094/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2615/24 Справа № 214/9094/19 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого суддіКорчистої О.І.

суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М.,

за участю секретаря Лідовської А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/9094/19 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), російська федерація, Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на дії державного виконавця,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року,

встановив:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленко Є.І. щодо неправомірності повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 01 червня 2022 року, оскільки такі дії державного виконавця позбавляють можливості виконати рішення суду, суперечать принципам верховенства права та ст.129 Конституції України. Також заявник вказував на те, що завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення, що додатково свідчить про неправомірності дій державного виконавця.

У зв`язку з зазначеним, просив визнання неправомірними та скасування рішення Державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління МЮ України від 01 червня 2023 року у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання, а саме: виконавчого листа по справі № 214/9094/19 виданого 11 травня 2023 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо боржника Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»; зобов`язати Шевченківський ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ м. Київ прийняти до виконання виконавчий лист по справі № 214/9094/19, виданий 11 травня 2023 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо боржника - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким його скаргу задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення його скарги, оскільки, як зазначено в практиці Верховного Суду, зокрема, в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц, наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

Судом не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №761/24136/15-ц.

Крім того, сам факт наявності виконавчого листа та його подання для примусового виконання рішення суду вже свідчить про остаточність судового рішення та вказаний виконавчий лист, відповідно до ч.2 ст. 432 ЦПК України, не визнано судом таким, що не підлягає виконанню.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.

За змістом ч. 1, 4 ст. 367ЦПК України судапеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263ЦПК України судоверішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що, згідно виконавчого листа № 214/9094/14 від 11 травня 2023 року, виданого на підставі рішенняСаксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2022 року у справіза позовом ОСОБА_1 до російської федерації, АТ «Сбербанк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди, боржником є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

23 травня 2023 року до Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) заявник ОСОБА_1 подав заяву про примусове виконання рішення суду у справі № 214/9094/14 та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим 11 травня 2022 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі №214/9094/19.

Відповідно повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 01 червня 2023 року, державним виконавцем Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) Коваленко Є.І. виконавчий лист № 214/9094/14, який виданий 11 травня 2023 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення заборгованості у розмірі 1 000 000 гривень з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», повернуто стягувачеві відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. (а.с.14).

Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 посилався на неправомірність повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання від 01 червня 2023 року, оскільки такі дії державного виконавця позбавляють можливості виконати рішення суду, суперечать принципам верховенства права та ст.129 Конституції України.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем було винесено правомірне рішення про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку боржника та з того, що рішення про стягнення моральної шкоди, яке було пред`явлено заявником до виконання, не було остаточним, на відміну від судової практики, яка наводиться як аргумент стягувача у його скарзі.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, однак не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що державним виконавцем було винесено правомірне рішення про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку боржника, з огляду на наступне.

Так, відповідно статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Відповідно ч. 1, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).

У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в грудні 2019 року, тобто до запровадження ліквідаційної процедури та внаслідок розгляду справи в суді першої інстанції рішення у справі було ухвалене післявідкликання банківської ліцензії банку-боржника.

Враховуючи проміжок часу, що пройшов до ухвалення рішення, особа, яка захищала своє право на стягнення моральної шкоди, могла втратити можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.

Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зауважити, що на момент прийняття державним виконавцем повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 01 червня 2023 року, рішення у справі про стягнення, зокрема з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 , не було скасовано, та у виконавчому листі містилось застереження про набрання чинності рішенням 31 жовтня 2022 року.

Наявність нормипункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року, справа № 761/14537/15-ц та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 703/2554/20.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції, у цій конкретній справі, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги з тих підстав, що державним виконавцем було винесено правомірне рішення про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку боржника, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частиниоскаржуваної ухвали вказану підставу як на підставу відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

Разом з тим колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі№ 214/9094/14від 28 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з російської федерації на користь ОСОБА_1 1 000 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та в задоволенні позовних вимог позивача до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовлено, що свідчить про відсутність правових наслідків задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, так як відсутні підстави для прийняття до виконання виконавчого листа, відкриття виконавчого провадження та вчинення необхідних та передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

Відповідно п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду підлягає зміні, з виключенням з її мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на те, що державним виконавцем було винесено правомірне рішення про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку боржника.

Керуючись ст.367,374,376,382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання суду на те, що державним виконавцем було винесено правомірне рішення про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку боржника.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 15 травня 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста