Рішення

від 14.05.2024 по справі 139/45/24

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/45/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Коломійцевої В.І.,

секретаря судового засіданняСлободянюк О.С.,

за участю представника позивача-адвоката Майструк Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Муровані Курилівці в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України про припинення обтяження, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом в якому просила припинити обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 .

У позовній заяві вказала, що вона є спадкоємцем за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадкового майна після його смерті входить, в тому числі, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 . Звернувшись до нотаріуса із наміром оформити спадщину, їй стало відомо, що на все майно ОСОБА_2 постановою слідчого Фонтанського відділення міліції Управління внутрішніх справ в Одеської області Кравченко І.В. від 17 травня 2005 року накладено арешт. 26 травня 2005 року восьмою Одеської державною нотаріальною конторою зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2011111.

Зазначає, що ОСОБА_2 за життя до кримінальної відповідальності не притягувався, судимостей не мав, не значиться у Єдиному реєстрі досудових розслідувань ні як потерпілий ні як підозрюваний. Вважає, що постанова винесена слідчим Фонтанського відділення міліції є помилковою та стосується однофамільця чоловіка.

Накладення арешту на майно позбавляє позивача її права вільно розпоряджатися та користуватися належним їй майном, а також реалізувати своє право на оформлення спадкових прав після смерті чоловіка. Просила задоволити позов та припинити обтяження речових прав на житловий будинок, що належить ОСОБА_2

26 січня 2024 року по справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 27 лютого 2024 року (а.с.21-22).

15 лютого 2024 року через систему електронний суд було отримано клопотання представника ГУНП у Одеській області про заміну первісного відповідача належним відповідачем, оскільки ГУНП у Одеській області не є органом який повинен приймати участь у справі так як не є правонаступником ГУМВС України у Одеській області (а.с.33-36).

Цього ж числа до суду надійшов відзив на позовну заяву від головного управління Національної поліції у Одеській області. У відзиві зазначено про невизнання вимог позову, оскільки вважають їх безпідставними та необгрунтованими. Так на майно ОСОБА_2 було накладено арешт згідно постанови слідчого Фонтанського відділення міліції Управління внутрішніх справ в Одеській області Кравченко І.В. у рамках кримінальної справи, відповідно до положень КПК старої редакції. Оскільки арешт було накладено навіть до створення Національної поліції України як такої, то ГУПН України у Одеській області не має жодного відношення до арешту, який просить скасувати позивач. А тому ГУНП у Одеській області є неналежною стороною по справі. Крім того, вказала, що при визначенні порядку звільнення майна з під арешту потрібно керуватися правилами КПК 1960 року. Згідно яких, скасування арешту на майно було передбачено на підставі постанови слідчого в порядку ч. 6 ст. 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку ст. 253 КПК України 1960 року, або під час ухвалення чи виконання вироку. Вважає, що доречним було б звернутися до уповноваженого органу із проханням повідомити на якій стадії розгляду перебуває кримінальна справа у рамках якої вирішувалось питання про накладення арешту на майно. Вказаний захід є важливим, оскільки питання щодо зняття арешту з нерухомого майна могло бути вже вирішеним значно раніше. Таким чином, заходи досудового врегулювання спору, на думку відповідача, в даному випадку є необхідними. Враховуючи той факт, що арешт було накладено в рамках кримінальної справи, то його скасування має відбутися у порядку кримінального судочинства. Просила замінити сторону по справі на ГУ МВС України в Одеській області та закрити провадження по справі.

Ухвалою суду від 12 березня 2024 року замінено первісного відповідача ГУНП в Одеській області належним відповідачем Ліквідаційною комісією УМВС України в Одеській області.

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 14 травня 2024.

Представник позивача адвокат Майструк Н.Р. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала за обставин викладених у позові. Просила задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином (а.с.71). Про причини неявки суду не повідомив, із будь-якими заявами до суду не звертався.

На підставі ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд вважав можливим справу розглянути у відсутності представника відповідача.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження (а.с. 6) позивач у справі та ОСОБА_2 були чоловіком та дружиною із 14 квітня 1958 року.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок виданого 27 серпня 1991 року на підставі рішення №108 виконкому Мурованокуриловецької районної ради народних депутатів від 16 червня 1988 року ОСОБА_2 на праві особистої власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (зворот а.с.5).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на все належне йому майно.

Проте оформити спадщину не представилось можливим. Так, згідно постанови приватного нотаріуса Могилів-Подільського районного нотаріального округу від 22 серпня 2022 року (а.с.9) при підготовці документів для видачі свідоцтва про право на спадщину було виявлено зареєстроване Восьмою Одеською державною нотаріальною конторою обтяження № 2011111 від 26 травня 2005 року. З цієї підстави позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки є певна ймовірність вважати, що ОСОБА_2 - власник майна та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є однією особою.

Дійсно, згідно розділу «Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» 26 травня 2005 року Восьмою Одеською державною нотаріальною конторою за № 2011111 внесені відомості про обтяженняарешт невизначеного майна, все майно в тому числі кв. АДРЕСА_2 . Підстава обтяження: ухвала б/н, 17.05.2005, Фонтанського відділення міліції Комінтернівського РВ, слідчий ОСОБА_3 (а.с.8).

12 серпня 2022 року (а.с. 13) приватним нотаріусом було отримано відповідь із Одеського Державного нотаріального архіву відповідно до якої в матеріалах архівного фонду Восьмої одеської державної нотаріальної контори, серед документів переданих на державне зберігання наявний супровідний лист та постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_2 Фонтанським відділом міліції у якому вказане місце проживання АДРЕСА_3 .

Із відповіді заступника начальника СВ відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області від 18 серпня 2023 року (а.с.10) вбачається, що громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не значиться як потерпілий або як підозрюваний у Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

Відсутні відомості щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 і за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 23 листопада 2023 року (а.с.12).

Отже, будь-яких доказів, які б свідчили про правомірність перебування майна під арештом/обтяженням, станом на день розгляду справи, отримано не було.

Відповідно до ст.126КПК України1960року арешт майна міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Накладений на майно арешт може бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, або у разі закриття кримінальної справи відповідно до ст. 214 КПК України 1960 року. Після надходження кримінальної справи до суду питання щодо скасування арешту може бути вирішено судом в порядку, передбаченому статтями 248, 282 КПК України 1960 року, або при постановленні вироку, відповідно до ст. 324 КПК України 1960 року.

Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальнимкодексом України (далі -КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України1960року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України2012року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №727/2878/19 у постанові від 30 червня 2020 року спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у даному випадку та виходячи з обставин справи, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття рішення про припинення обтяження є безспірною й безальтернативною з огляду на відсутність будь якої інформації щодо закриття кримінальної справи чи її розслідування станом на сьогодні.

Отже, суд приходить до висновку про те, що вірним є розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства, тому суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про протилежне.

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першогостатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободсуд повинен вирішити питання про наявність порушення одного з основоположних прав людини і громадянинаправа мирно володіти своїм майном, яке декларується статтею першою Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені вст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина першастатті 316 ЦК України).

В силу вимог частини першоїстатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому, згідно частин першої та другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першоюстатті 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При розгляді цивільної справи №463/6829/21 Верховний суд висловив правову позицію про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у своїх рішеннях, за певних обставин втрата права власності, яка відбулася внаслідок законодавчого заходу або рішення суду не буде аналогічним «позбавленню» власності. Так у справах«Агосі проти Сполученого Королівства» (AGOSI v. the United Kingdom) (від 24 жовтня 1986 року, Серія A № 108), позбавлення або інакша втрата права володіння розглядалася як «контроль за користуванням» майном у значенні другого пункту статті 1 Протоколу № 1 у справі «Газус Дозьєр-унд Фьордертехнік ГмбХ проти Нідерландів» (Gasus Dosier- und Fordertechnik GmbH v. the Netherlands)(від 23 лютого 1995 року, серія А № 306-B).

Аналізуючи обставини справи яка розглядається накладений постановою слідчого арешт хоч і не позбавляє позивача права власності на таке майно, проте суттєво обмежує її можливості в розпорядженні цим майном, що слід розглядати як «контроль за користуванням» цим майном у значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Наразі невідомо, чи була завершена провадженням кримінальна справа в рамках якої було накладено арешт на все майно ОСОБА_2 , чи дійсно він мав відношення до цієї справи, оскільки згідно відомостей з реєстру не притягувався до кримінальної відповідальності та не був учасником у кримінальних справах. Будь-яких інших даних, які б свідчили про причетність до наявного арешту саме ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 немає, як і немає документів, які б дали можливість перевірити та встановити вищенаведені факти.

В свою чергу, наявний арешт позбавляє позивача, як спадкоємця, можливості реалізувати право на розпорядження нерухомим майном, вчиняти щодо нього юридично значимі дії, з якими пов`язано виникнення її особистих та майнових прав.

З цих підстав, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, так як наявною забороною нерухомого майна порушуються права ОСОБА_1 як власника цього майна, і в інший, крім судового захисту, спосіб вона не має можливості захистити свої права спадкоємця.

Згідно пункту другого частини другоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

На підставі наведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст.12, 81, 141, 223, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст.3,8,11,15,16,316,317,319,321,391 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати обтяження та вилучити запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна під реєстраційним номером обтяження № 2011111 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , здійсненого 26 травня 2005 року Восьмою одеською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали б/н від 17 травня 2005 року слідчого Фонтанського відділення міліції Комінтернівського РВ Кравченко І.В.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення судуякщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач : Ліквідаційна комісія УМВС України в Одеській області, код ЄДРПОУ 08592268, місцезнаходження: м.Одеса, вул.Єврейська, 12.

Повне рішення суду складено 16.05.2024.

Суддя: