Рішення

від 09.05.2024 по справі 316/2369/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 09.05.2024

Справа № 316/2369/19

Провадження № 2/334/75/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Коломаренко К.А.,

за участю секретаря - Єременко А.В.,

розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Бордунової Наталії Олександрівни до ОСОБА_2 , Енергодарської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження на приватизацію, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

за участі: представника позивача адвоката Бордунової Н.О. (в режимі відеоконференції)-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Енергодарського міського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 , Енергодарської міської ради, ( ОСОБА_4 , про визнання недійсним розпорядження про приватизацію, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в якому просить:

1) визнати недійсним розпорядження Енергодарської міської ради про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність громадян;

2) визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 31 липня 2018 року №9087 ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

3) визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладений 12.06.2019 року №1022, посвідчений приватним нотаріусом Сірою Іриною Євгенівною;

4) визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 ;

6) судові витрати стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та Енергодарської міської ради солідарно на користь позивача.

В обґрунтування позову зазначає, що 21 червня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, який рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 27 травня 2019 року у справі №316/2143/18 розірвано. За час перебування в шлюбі позивач працював водієм в ТЦ ВП ЗАЕС «НАЕК «Енергоатом» та перебував на квартирному обліку ВП ЗАЕС з 09.01.1997 року по 20.04.2015 року, к громадянин, який потребує поліпшення житлових умов. У 2008 році ОСОБА_1 було надане двокімнатне жиле приміщення у малосімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому в 2011 році позивач був переведений працювати у ВП «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом» до м. Києва у зв`язку з виконанням трудової функції. Проте квартира АДРЕСА_1 завжди продовжувала перебувати у його користуванні, він ніс витрати у зв`язку з утриманням квартири, сплатою комунальних послуг, проведенні поточного ремонту, зберіганні особистих речей, періодичному проживанні, тобто квартира постійно перебувала у користуванні ОСОБА_1 . З часу отримання квартири позивач весь цей час здійснював всі дії, як законний користувач, ніхто і ніколи не чинив йому перешкоди у користуванні квартирою. В травні 2019 року позивач ОСОБА_1 дізнався про те, що відповідач ОСОБА_2 звернулась до нього з позовом про поділ спільного майна подружжя та просила поділити спільне сумісне майно. В ході розгляду справи про поділ майна подружжя, позивач дізнався, що на підставі розпорядження Енергодарської міської ради одноособово ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за №9087 від 31.07.2018 року. В листопаді 2019 року представник ОСББ, який обслуговує житловий будинок, в якому знаходиться квартира, повідомив позивача, що квартира відчужена на іншу особу. 08.11.2019 року позивач дізнався, що відповідач ОСОБА_2 відчужила квартиру відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 12.06.2019 року №1022. Позивач вважає, що приватизація квартири на ОСОБА_2 була здійснена незаконно, вона у спірній квартирі не проживала останні 2 роки поспіль, а відтак втратила право користування жилим приміщенням, що є порушенням прав позивача ОСОБА_1 на користування майном, адже на момент видачу свідоцтва про право власності на квартиру лише він був законним користувачем спірної квартири, тому рішення Енергодарської міської ради підлягає скасуванню. За позивачем ОСОБА_1 зберігалось право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , а відтак він мав право на участь в приватизації, тому рішення Запорізької міської ради є протиправним та таким, що порушує право позивача на користування жилим приміщенням. Наслідком порушення вимог ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є підставою для визнання приватизації недійсною. У зв`язку з тим, що спірна квартира була незаконно набута у власність з державного житлового фонду про що видано свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_2 , відтак у неї не було права на розпорядження квартирою, тому договір купівлі-продажу квартири від 12.06.2019 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є недійсним. Останні 2 роки ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживала,а жила в квартирі АДРЕСА_3 , тому втратила право користування жилим приміщенням спірної квартири.

Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 10 листопада 2021 року позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28.09.2022 року ухвалу Енергодарького міського суду Запорізької області від 10.11.2021 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розпорядженням Голови Верховного Суду № 49/0/9-22 від 14.09.2022 року "Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області" змінено територіальну підсудність судових справ Енергодарського міського суду Запорізької області та Якимівського районного суду м. Запоріжжя, визначено територіальну підсудність справ за Ленінським районним судом м. Запоріжжя.

На підставі розпорядження голови Верховного Суду від 14.09.2022 №49/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області" матеріали цивільної справи Запорізьким апеляційним судом надіслано за належністю для розгляду до Ленінського районного суду міста Запоріжжя.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Коломаренко К.А.

Ухвалою суду від 20.10.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, встановлено учасника справи строк для подання заяв по суті спору.

23.01.2023 року (06.03.2023 року повторно) на електронну пошту суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Бордунової Н.О. про виклик в якості свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

24.01.2023 року на електронну пошту суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 про відкладення судового засідання, яке не підписано ані ЕЦП, ані особистим підписом відповідача. В клопотанні ОСОБА_2 повідомила, що її представник адвокат Сущенко П.Г. та відповідач ОСОБА_3 станом на весну 2022 року знаходились на окупованій території в м. Енергодар, з ними відсутній зв`язок. Позовні вимоги заперечує з підстав, викладених в відзивах відповідачів, що надавались раніше в справу. Просила викликати та допитати в якості свідків всіх осіб, залучених у справу у справу Енергодарським міським судом в якості свідків.

В порушення ч. 2 ст. 183 ЦПК України, згідно якої письмові заява,клопотання чизаперечення підписуютьсязаявником чийого представником, клопотання відповідача ОСОБА_2 про відкладення судового засідання не підписано ані ЕЦП, ані особистим підписом відповідача. Згідно ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. З огляду на вищевикладене, клопотання відповідача ОСОБА_2 про відкладення судового засідання, яке надійшло 24.01.2023 року на електронну пошту суду, слід залишити без розгляду.

26.03.2023 року на електронну пошту суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Бордунової Н.О. про виклик в якості свідка ОСОБА_9 .

Ухвалою суду від 02.08.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті. У відкрите судове засідання викликано для допиту свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

23.11.2023 року засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Бордунової Н.О. про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: відповіді ДП НАЕК «Енергоатом» від 10.11.2023 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку разом з сім`єю: дружиною ОСОБА_10 , донькою ОСОБА_11 та саме на родину в такому складі було видано квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 на квартирному обліку не перебувала.

20.04.2024 року засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Бордунової Н.О. про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: копій нотаріально посвідчених пояснень свідків ОСОБА_9 від 23.03.2024 року та ОСОБА_5 від 18.03.2024 року.

В судовому засіданні 11.04.2024 року представник позивача адвокат Бордунова Н.О. відмовилась від допиту заявлених стороною позивача свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , оскільки з ними взагалі відсутній будь-який зв`язок.

03.05.2024 року засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Бордунової Н.О. про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: оригіналів нотаріально посвідчених пояснень свідків ОСОБА_9 від 23.03.2024 року та ОСОБА_5 від 18.03.2024 року.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений завчасно та належним чином. В ході судового розгляду ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що працював з 1996 року на підприємстві, там став на пільгову чергу на житло. В 2005 році він одружився з відповідачкою та в 2008 році отримав квартиру від підприємства. В 2018 році відносини з дружиною стали погіршуватися і дружина подала позов про поділ майна подружжя, вона хотіла поділити квартиру в м. Київ, проте позивача здивувало, що відповідачка не захотіла ділити квартиру в м. Енергодар. Пізніше позивач дізнався, що відповідачка цю квартиру в м. Енергодар продала, але в телефонній розмові збрехала, що здає її в аренду.

Представник позивача адвокат Бордунова Н.О. в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позові та підкріплені доказами, поданими в ході розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце підготовчого засідання була повідомлена завчасно та належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу 11.04.2024 року о 13-00 годині до електронного кабінету відповідачки в системі «Електронний суд».

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце підготовчого засідання була повідомлена завчасно та належним чином, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про виклик особи.

Відповідач Енергодарська міська рада в судове засідання явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені завчасно та належним чином, що свідчить довідка про доставку електронного документу 11.04.2024 року о 13-00 годині до електронного кабінету в системі «Електронний суд».

Також про розгляд справи відповідачі Енергодарська міська рада та ОСОБА_3 повідомлялися про дату засідання шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про виклик, з огляду на наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 23.12.2022, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 (зі змінами), затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

До вказаного Переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України входить Енергодарська міська територіальна громада (ч. 4 Розділу II)

Зареєстрованим місцем проживання відповідача у справі ОСОБА_3 , за відомостями Управління державної міграційної служби у Запорізькій області є АДРЕСА_2 , що відноситься до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Офіційною адресою здійснення діяльності Енергодарської міської ради є Запорізька область, місто Енергодар, вул. Курчатова, буд. 11.

Отже у відділень Укрпошти відсутні можливості доставки пошти відповідачу у місто Енергодар Запорізької області.

Порядок повідомлення осіб, що знаходяться на тимчасово окупованій території врегульовано нормами ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На підставі викладеного, повідомлення судом відповідачів про розгляд справи здійснювалось через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, тобто вони вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, нотаріально засвідчені покази свідків, вислухавши думку представника позивача, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

21 червня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, про що свідчить копія Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 21.06.2005 року, актовий запис №03 (т.1 а.с. 118).

За час перебування в шлюбі позивач працював водієм в ТЦ ВП ЗАЕС «НАЕК «Енергоатом» та перебував на квартирному обліку ВП ЗАЕС з 09.01.1997 року по 20.04.2015 року, як громадянин, який потребує поліпшення житлових умов, що підтверджується довідкою ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» №297 від 24.10.2019 року. У 2008 році ОСОБА_1 було надане двокімнатне жиле приміщення у малосімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . (т.1 а.с.13).

Згідно відповіді ДП НАЕК «Енергоатом» №01/599-07/23 від 10.11.2023 року, ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку разом з сім`єю: дружиною ОСОБА_10 , донькою ОСОБА_11 та саме на родину в такому складі було видано квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 на квартирному обліку не перебувала (т.3 а.с.242).

В 2011 році позивач був переведений працювати у ВП «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом» до м. Києва у зв`язку з виконанням трудової функції, що підтверджується довідкою №315-01/17 від 11.11.2019 року, копією погодження переведення №4508/07 від 04.04.2011 року та копією наказу №28-к від 06.04.2011 року (т.1 а.с.14, т.2 а.с.56-57).

Згідно повідомлення (вих.. №1327) від 10.11.2017 року про зняття з реєстрації місця проживання особи, ОСОБА_1 10.11.2017 року знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з вибуттям до нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 (т.2 а.с.46).

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію № 400, виданою Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області 18.03.2019 року громадянину ОСОБА_12 , про те, що він є власником квартири в АДРЕСА_4 , житловою площею 67,3 кв.м., загальною площею 94,0 кв.м, вбачається, що у вказаному приміщенні зареєстровано 5 членів сім`ї: власник ОСОБА_1 з 10.11.2017 року, син ОСОБА_13 з 04.07.2018 року, син ОСОБА_14 з 10.11.2017 року, донька ОСОБА_11 з 12.12.2012 року та онука ОСОБА_15 з 10.02.2017 року (т.2 а.с.18).

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.06.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_14 , ОСОБА_13 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_14 , ОСОБА_13 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_5 (т.2 а.с.126-128).

Згідно Довідки №127-01/07 від 24.02.2021 року, виданої Директором департаменту управління персоналом дирекції з управління людськими ресурсами Виконавчої дирекції з персоналу І.Косіновою ОСОБА_1 , водію автотранспортних засобів, про те, що він працює у ВП «Управління справами» ДП «НАЕК «Енергоатом» з 06 квітня 2011 року за переведенням з ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» по теперішній час (наказ від 06.04.2011 року №28-к). ОСОБА_1 перебував у щорічних відпустках за період з 2017 по 2019 роки: з 06.06.207 по 23.06.2017; з 02.10.2017 по 16.10.2017; з 04.06.2018 по 17.06.2018; з 01.10.2018 по 12.10.2018; з 26.05.2019 по 09.06.2019; з 30.09.2019 по 11.10.2019.

Згідно копії наказів про відрядження ВП «Управління справами» ДП «НАЕК «Енергоатом», ОСОБА_1 в період з 2017 по 2019 рік відряджувався до ВП «ЗАЕС» в м. Енергодар Запорізької області в періоди: з 12.02.2017 по 14.02.2017 (Наказ №40 від 10.02.2017); з 26.04.2017 по 28.04.2017 (Наказ №139 від 25.04.2017); з 31.08.2017 по 02.09.2017 (Наказ №349 від 31.08.2017); з 26.12.2017 по 28.12.2017 (Наказ №596 від 26.12.2017); з 13.02.2018 по 16.02.2018 (Наказ №56 від 12.02.2018); з 29.05.2018 по 31.05.2018 (Наказ №236 від 25.05.2018); з 24.09.2018 по 26.09.2018 (Наказ №510 від 21.05.2018); з 28.08.2019 по 28.08.2019 (Наказ №509 від 27.08.2019); з 26.08.2019 по 27.08.2019 (Наказ №498 від 23.08.2019); з 19.12.2018 по 21.12.2018 (Наказ №706 від 18.12.2018) (т.2 а.с.74-83).

24 липня 2018 року між Комунальним підприємством «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, в особі в.о. Генерального директора ОСОБА_16 , який діє на підставі Статуту, за однієї сторони, та громадянкою ОСОБА_2 , яка діє на підставі Ордеру №999, виданого ВП «Запорізька АЕС» м. Енергодар від 22.04.2008 року, з іншої сторони, уклали договір найму житлового приміщення з наймачем №53/18. Згідно п.1 «предмет договору та зобов`язання сторін» , наймодавець надає наймач квартиру АДРЕСА_6 , надає послуги з централізованого опалення, постачання гарячої та холодної води, водовідведення, і послуг, постачальником яких є Наймодавець, а Наймач зобов`язується своєчасно здійснювати оплату за надані послуги за вищевказане житлове приміщення (т.2 а.с.16-17).

24.07.2018 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до Керівника органу приватизації з заявою про передачу їй в приватну власність квартири в гуртожитку, як єдиному квартиро наймачу, що підтверджується заявою від 24.07.2018 року та довідкою №60 від 24.07.2018 року про склад сім`ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення, в якій постійним мешканцем зазначена ОСОБА_2 (т.1 а.с.111).

Розпорядженням органу приватизації №9087 від 31 липня 2018 року, підписаним Міським головою Музикою П.О., передано ОСОБА_2 у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.122).

31 липня 2018 року Виконавчим комітетом Енергодарської міської ради видано Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , як єдиному власнику (т.1 а.с.121).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 1632434323125 (номер інформаційної довідки 174285685 від 16.05.2019 р.) ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, серія та номер: 9087, виданого 31.07.2018 р. Виконавчим комітетом Енергодарської міської ради. Дата державної реєстрації: 28.08.2018 року (т.1 а.с.15-16).

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 27 травня 2019 року у справі №316/2143/18 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1 а.с. 11-12).

12.06.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_2 продавець, передала у власність, а ОСОБА_3 покупець, прийняла у власність і сплатила грошову суму за належну продавцю на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., кількість кімнат 2 (дві) (т.1 а.с.151-152).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 1632434323125 (номер інформаційної довідки 188107519 від 08.11.2019 р.) 12.06.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,9 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м. (т.1 а.с. 18).

Згідно письмових пояснень свідка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які засвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н.В. 23.03.2024 року та зареєстровані в реєстрі за №124, вона знає позивача ОСОБА_1 приблизно з 2008 року, так як жила в сусідній квартирі під АДРЕСА_7 , а ОСОБА_1 заселився в квартиру АДРЕСА_1 , вони були сусідами. У них добрі сусідські стосунки, так як вони жили по сусідству, спілкувались та знали про певні події життя один одного. ОСОБА_1 жив у квартирі АДРЕСА_1 , з ОСОБА_2 та дочкою ОСОБА_11 у 2011 ОСОБА_17 перевели на роботу до міста Києва. Свідку відомо, що в місті Києві вони з дружиною купили квартиру, проте цю квартиру в Енергодарі вони не продавали і не здавали, так як ОСОБА_18 часто приїжджав у відрядження і йому потрібно було десь переночувати, залишитись. Після переведення на роботу до міста Києва він приїжджав до міста Енергодар дуже часто більше одного разу на місяць, а інколи бувало, що і кожного тижня. Він ночував в своїй квартирі, в квартирі знаходились його речі, одяг, тобто він тут можна сказати підживав. Свідок мала ключі від квартири, оскільки ОСОБА_18 просив її, коли він не встигав з 1 по 3 число місяця приїхати, зняти покази електроенергії, також він давав їй кошти для оплати комунальних послуг. Весь цей час, а саме з 2011 по 2018 рік комунальні послуги за його квартиру платила тільки свідок, а гроші на сплату комунальних послуг давай свідку тільки ОСОБА_1 . Свідку було це не важко робити, оскільки вона все одно платила кошти за свою квартиру. Також свідок повідомила, що одного разу ОСОБА_18 зателефонував їй і сказав, що в квартирі живуть знайомі його дружини ОСОБА_19 , свідка це здивувало, тому що вона не бачила, щоб він забирав свої речі, а ОСОБА_18 пояснив їй, що сам не дуже радий цьому, але дружина попросила, а потім позивач сказав, що ОСОБА_20 продала квартиру без його відома. Ці події, а саме що приїхала орендарі і відбувся продаж квартири стались протягом двох місяців, а потім ОСОБА_18 сказав, що буде подавати до суду. Свідка дуже здивував той факт, що дружина ОСОБА_21 ОСОБА_19 продала квартиру, адже свідок її не бачила в квартирі приблизно з 2011 року, її речей в квартирі не було. Свідок може це стверджувати, оскільки вона мала доступ до квартири і часто заходила до квартири, тому що сплачувала комунальні платежі, знімала покази лічильників, наглядала за самою квартирою. ОСОБА_18 у квартирі АДРЕСА_1 жив, свідок його бачила, коли він приїздив. Зазначає, що жіночих речей в квартирі не було взагалі, в ній були тількі речі ОСОБА_1 , меблі та кухонні приладдя. Свідок підтверджує, що не було такого періоду, щоб ОСОБА_18 не проживав в квартирі більше шести місяців підряд.

Згідно письмовихпояснень свідка ОСОБА_5 ,які засвідчені ОСОБА_22 «адвокаті нотаріус»18.03.2024р.та скріпленіпечаткою нотаріусапровінції Альберта, свідокзнає ОСОБА_1 приблизно 20років,вони разомпрацювали наДП НАЕК«Енергоатом»,свідок звільнився,а позивачпродовжив працювати.У нихдружні сосунки,вони завждина зв`язку,телефонують одинодному,спілкуються.Свідок знає ОСОБА_1 ще зчасі,коли вінбув одруженийна ОСОБА_10 ,у нихнародилась донька ОСОБА_11 ,вони разомперебували учерзі наполіпшення житловихумов дляотримання квартири. ОСОБА_1 розлучивсяз першоюдружиною ОСОБА_10 ,а їхдочка ОСОБА_23 залишилась проживатиз ним,тому вонипродовжили перебуватина квартирнійчерзі тапотім їму 2008році надалижитло квартиру АДРЕСА_1 .Ця кватирабула розташовананеподалік відбудинку свідка.Згодом ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_2 ,яку свідоктакож знає,проте спілкувавсяз неюне часто.Після одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали вотриманій Леонідомквартирі АДРЕСА_1 . Свідок не пам`ятає точної дати, мабуть в 2011 році, ОСОБА_1 був переведений по роботі до міста Києва. Після переведення до Києва, ОСОБА_1 на роботі ДП НАЕК "Енергоатом" надали позику, щоб він придбав собі квартиру для проживання в м. Києві. Проте ОСОБА_1 продовжував проживати в квартирі АДРЕСА_1 , тому що мав часті відрядження. Він приїжджав до м. Енергодар 3-4 рази на місяць, ночував в квартирі АДРЕСА_1 , жив там 1-2 дні, а потім повертався до Києва. Свідку здається, що саме позивача було переведено на роботі, через те що він мав можливість жити на два міста Київ та ОСОБА_24 . Він знає, що в квартирі АДРЕСА_1 все було облаштовано так, як любив і потребував ОСОБА_25 . Враховуючи такі часті відвідування, в квартирі були його одяг, взуття, особисті речі, тобто квартира мала вигляд "жилої". Свідку ці обставини добре відомі, так як коли ОСОБА_25 приїжджав до м. Енергодар, він майже щоразу приходив до нього в гості, а коли його не було, він доглядав за даною квартирою, мав від неї ключі. Часто ОСОБА_25 просив свідка зняти покази електроенергії, чи газу, чи подивитись щось із речей, якщо він забув. Свідок знав коли ОСОБА_25 приїжджає, так як добре знав його будинок та місце розташування вікон. Свідок пам`ятає випадок, коли він ввечері їхав додому та побачив світло у вікнах квартири ОСОБА_25 , зателефонував і запитав: "Ти що в Енергодарі, а чому не телефонуєш?", на що він відповів, що він в Києві і з чого свідок взяв, що він в Енергодарі, а потім виявилось, що ОСОБА_19 , його дружина, попросила здати цю квартиру її друзям, які потребували житла, проте не повідомила ОСОБА_25 і зробила це так швидко, що той навіть свої речі не забрав, а потім ОСОБА_25 повідомив свідку, що квартиру продано. Зазначає, що ОСОБА_25 не проживав в цій квартирі приблизно місяць, коли заїхали ці орендарі, а потім він сказав, що ОСОБА_19 таємно від нього приватизувала квартиру на себе і продала, про що він не знав. Потім ОСОБА_25 подав до суду, на той час він вже розлучився з ОСОБА_19 . Свідок підтверджує, що не було такого періоду часу, щоб ОСОБА_25 не проживав в квартирі більше шести місяців підряд, не знаю чому, але він любив цю квартиру, це для нього було як місце спокою, тим більше, що він продовжував працювати на ДП НАЕК «Енергоатом», тому спочатку взагалі приїжджав 1-2 рази на тиждень потім звісно рідше, приблизно 2-4 рази на місяць, проте це було систематично. ОСОБА_2 виїхала з цієї квартири ще приблизно в 2010-2011 роках і після цього свідок її в Енергодарі не бачив. Після того, як вона поїхала, свідок часто приходив до квартири АДРЕСА_1 і її речей там не бачив, там були тільки речі домашнього вжитку та речі ОСОБА_25 , що свідок бачив особисто.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з того, що відповідно до статті 47Конституції України кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.

Статтею 345ЦК України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст.9ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст.1Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Статтею 2Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» визначено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Згідно із ч. 1 ст.5 ЗаконуУкраїни «Проприватизацію державногожитлового фонду» до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до положень ст.71ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках, передбачених пунктами 1- 7 ч. 3 ст. 71 ЖК України.

Статтею 72ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст.8Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Отже, умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.

Наслідком порушення вимог частини ч. 2 ст.8Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» є визнання приватизації недійсною.

Судом встановлено, що в 2011 році позивач був переведений працювати у ВП «Управління справами» ДП НАЕК «Енергоатом» до м. Києва, та тимчасово був відсутній за місцем мешкання у спірній квартирі саме у зв`язку з виконанням трудової функції, проте в м. Енергодар регулярно приїжджав, що в повній мірі підтверджено належними та допустимими вищевказаними доказами у справі.

При вирішенні цього питання ссуд керується, в тому числі, правовою позицією ВСУ, висловленою у постанові від 4.11.2015 в справі №6-1166цс15, яка полягає у такому.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців.

Відповідно до ст.72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до закону «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми стст.71, 72 ЖК УРСР.

З урахуванням подібності правовідносин щодо користування жилою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ч.1 ст.71 ЖК УРСР щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на жиле приміщення протягом 6 місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася жила площа для проживання в гуртожитках (за відсутності підстав для виселення).

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Тобто, за позивачем, зберігається його жиле приміщення, тобто спірна квартира, з 2011 року по теперішній час, оскільки переїзд позивача у м. Київ пов`язаний саме з виконанням трудової функції.

Як вбачається досліджених доказів, ОСОБА_1 10.11.2017 року знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з вибуттям до нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Разом з тим, згідно з п. 15 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Коституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року, при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482 - ХІІ у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК Українимісцем постійного проживання особини є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яку за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст. 71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Відтак, позивач ОСОБА_1 згідно з Законом України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» мав право на приватизацію квартири разом із ОСОБА_2 , однак приватизація спірної квартири була проведена без згоди та участі позивача.

Тому у зв`язку з порушенням права позивача на приватизацію житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», є законні підстави для визнання такої приватизації недійсною.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки, свідоцтво про право власності на житло є актом індивідуальної дії та порушує права та інтереси позивача, а отже повинно бути скасовано судом в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсними розпорядження Енергодарської міської ради про передачу квартира АДРЕСА_1 у власність громадян та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 2018 року №9087 ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, приватизація квартири № АДРЕСА_1 не могла бути здійснена одноособово ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , який також мав право на проживання та користування цією квартирою, здійсненою приватизацією порушено його права.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12.06.2019 року №1022, який посвідчений приватним нотаріусом Сірою Іриною Євгенівною, суд приходить до наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан.

ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути усе, отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

Приймаючи до уваги, що приватизація ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 визнана судом недійсною, суд вважає, що ОСОБА_2 не мала законних підстав для укладення спірного договору купівлі-продажу.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 12.06.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , номер: 1022, посвідчений приватним нотаріусом Сірою Іриною Євгенівною, слід визнати недійсним.

Крім того,оскільки ОСОБА_3 набула прававласності наквартиру АДРЕСА_1 задоговором купівлі-продажу,укладеним з ОСОБА_2 ,який визнаєтьсясудом недійсним,то ефективномузахисту порушенихправ позивачавідповідає припиненняправа власностіна квартиру АДРЕСА_1 ,зареєстроване за ОСОБА_3 напідставі договорукупівлі-продажу, номер: 1022, посвідчений приватним нотаріусом Сірою Іриною Євгенівною.

Щодо вимоги позивача про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Розгляд і вирішення справ в судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 - 3 ст. 10 ЦПК України). У відповідності зі ст.60ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст.11ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

Жодних доказів, окрім пояснень свідків, на підтвердження існування обставин для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 , зокрема актів про непроживання, довідок уповноваженого органу, позивачем не надано.

Разом з тим, виключно покази свідків не можуть бути єдиним та беззаперечним доказом цих обставин.

Посилання позивача на проживання відповідачки за іншою адресою, наявність у неї житла, не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання приватизації недійсною, визнання недійсним розпорядження про передачу у власність нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто по 1153 гривень 00 копійок з кожного.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Бордунової Наталії Олександрівни до ОСОБА_2 , Енергодарської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження на приватизацію, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити частково.

Визнати недійсним розпорядження Енергодарської міської ради про передачу квартири АДРЕСА_1 №9087 від 31.07.2018.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 31.07.2018 №9087, видане на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 12.06.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серія та номер: 1022, посвідчений приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу Сірою Іриною Євгенівною.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), Енергодарської міської ради (ЄДРПОУ 20514818), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору по 1153 гривень 00 копійок з кожного.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Коломаренко К. А.