Постанова

від 13.05.2024 по справі 910/9016/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2024 р. Справа№ 910/9016/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Коробенка Г.П.

Яковлєва М.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023

у справі № 910/9016/23 (суддя Бондаренко - Легких Г. П.)

за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академії наук України

до Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича

про стягнення 118 368, 46 грн

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академія наук України (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича (далі - відповідач, скаржник) про стягнення заборгованості у розмірі 86 131, 15 грн та виселення у примусовому порядку з державного нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди нерухомого та/або іншого індивідуально визначеного майна від 01.06.2018 (місцезнаходження: м. Київ) за період жовтень 2022 - квітень 2023 у розмірі 45 746, 96 грн та Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 89/18К від 01.06.2018 за період лютий 2022-квітень 2023 у розмірі 40 384, 19 грн, що в сукупності становить 86 131, 15 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23 позов Державного підприємства "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академія наук України до Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича про стягнення 118 368, 46 грн задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича на користь Державного підприємства "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академія наук України основний борг в розмірі 109 772, 86 грн, неустойку в розмірі 3 724,76 грн та судовий збір у розмірі 2 684, 00 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 4 870,84 грн - відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем належними і допустимими доказами не спростовані, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у розмірі 109 772,86 грн підлягають повному задоволенню, а вимоги про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення приміщення - частковому задоволенню на суму 3 724,76 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Береш Іван Іванович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за орендну плату в розмірі 35 242, 00 грн, стягнення заборгованості за комунальні платежі в частині, яка не має економічного обґрунтування розміру місячного платежу та стягнення неустойки в розмірі 8 595,60 грн.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того:

- скаржник з 01.06.2023 не мав можливості вивезти своє майно із орендованого об`єкта, через створення перешкод зі сторони позивача;

- позивач приховує факт щодо часткової оплати боргу в загальному розмірі 35 242, 00 грн;

- позивачем не надано економічного обґрунтування нарахування суми комунальних платежів за березень-вересень 2023 року, оскільки відповідач фактично не здійснював своєї діяльності в даний період;

- скаржник посилається на форс-мажорні обставини, у зв`язку з військовою агресією росії проти України та введенням 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану. Також відповідач посилається на статтю 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9016/23; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

08.01.2024 супровідним листом № 910/9016/23/46/24 від 04.01.2023 матеріали справи № 910/9016/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича залишено без руху.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2024 вказав на необхідність усунути недоліки апеляційної скарги, а саме надати суду належні докази направлення копії апеляційної скарги позивачу Державному підприємству "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академія наук України, листом з описом вкладення.

06.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках якої наявні належні докази направлення копії апеляційної скарги позивачу Державному підприємству "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академія наук України, листом з описом вкладення.

У своїй апеляційній скарзі апелянт просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження у зв`язку з тим, що апелянт отримав рішення суду 02.12.2023. У матеріалах справи міститься повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення відповідно до якого Фізична особа-підприємець Береш Іван Іванович отримав повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23 02.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 задоволено заяву Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Поновлено Фізичній особі-підприємцю Берешу Івану Івановичу пропущений строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23. Справу № 910/9016/23 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23 вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

27.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, з огляду на безпідставність доводів, викладених у апеляційній скарзі.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи відпустку судді Мальченко А.О., дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.06.2018 між Державним підприємством Державного підприємства "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академія наук України, як орендодавцем та Фізичної особою-підприємцем Берешем Іваном Івановичем, як орендарем укладено договір оренди нерухомого та/або іншого індивідуально визначеного майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансі Державного підприємства Державного підприємства "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" НАН України № 89/18 (надалі - Договір; договір № 89/18 від 01.06.2018).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно загальною площею 151 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3 в лаборатно-виробничому корпусі на 1-му поверсі, що перебуває на балансі Державного підприємства Державного підприємства "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" НАН України, вартість якого визначено згідно зі звітом про незалежну оцінку майна (актом оцінки) від 22 березня 2018 року і становить за незалежною оцінкою (залишковою вартістю) станом на 28 лютого 2018 року - 476 980, 00 гривень. Майно передається в оренду з метою розміщення станції технічного обслуговування (пункт 1.2. Договору).

Згідно пункту 2.1. та пункту 2.4. Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації Договору) та акта приймання-передачі майна. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця.

В силу пункту 5.2. Договору, орендар зобов`язується прийняти орендоване майно за актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 7.1. Договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором, а у разі оренди майна на строк не менше ніж три роки - після державної реєстрації речового права користування (оренди).

На виконання вимог пунктів 2.4., 5.2., 7.1. Договору, 01.06.2018 сторони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна до Договору № 89/18 від 01.06.2018, у відповідності до якого позивач передав у строкове платне користування об`єкт, який визначений пунктом 1.1. Договору № 89/18.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2., 3.3. Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.95 № 786 зі змінами і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - травень 2018 року - 8174 грн 32 коп., без ПДВ. Крім, орендної плати орендар сплачує орендодавцю за розрахунками орендодавця, відшкодування податку на землю за цим Договором, відшкодування комунальних платежів витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (пункт 3.1.). Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (пункт 3.2.). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Індекси інфляції розраховуються Державною службою статистики України (пункт 3.3.).

В силу пункту 3.4. Договору, орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщення щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендар до 15 числа кожного місяця повинен отримати у бухгалтерії орендодавця рахунки на сплату орендних та інших платежів та протягом 5-ти банківських днів сплатити їх.

Пунктом 3.11. Договору сторони погодили, що у разі припинення (розірвання) Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованості за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, орендодавцю.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що орендар зобов`язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов даного Договору.

Згідно пунктів 5.17., 5.18. Договору, орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, надавання послуг, сплатою податків та інших платежів. Протягом 5 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Згідно пунктів 10.7., 10.8., 10.9. Договору, у разі припинення або розірвання цього Договору орендоване майно повертається орендарем орендодавцю протягом трьох робочих днів. У разі, якщо орендар затримав повернення орендованого майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (пункт 10.7.). Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.8.). Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення (пункт 10.9).

В пункті 10.1. Договору сторони узгодили, що цей Договір діє з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2021 року включно.

Пунктом 10.4. Договору передбачено, що продовження терміну дії Договору оренди, строк дії якого закінчується, за умови належного виконання орендарем своїх зобов`язань за цим Договором, відсутності заперечення орендодавця проти продовження та при обов`язковій наявності дозволу НАН України оформлюється додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

На виконання пункту 10.4. Договору, сторони 29.04.2021 уклали додаткову угоду до Договору № 89/18 від 01.06.2018, якою продовжили термін дії Договору до 31.05.2023 включно.

В силу пунктів 9.1. та 9.12. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим Договором. Спори, які виникають за цим Договором або в зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

01.06.2018 на виконання пункту 5.18. Договору № 89/18, сторони уклали договір про відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 89/19К (надалі - Договір К; договір № 89/19К від 01.06.2018), у відповідності до умов якого, балансоутримувач Державне підприємство "Науково-дослідний інститут, мікроприладів" "НТК" Інститут монокристалів" Національної академія наук України забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, загальною площею 151 кв. м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором (пункт 1.1.).

Відповідно до підпункту 2.2.3. пункту 2.3. Договору, орендар зобов`язується не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та в повному обсязі внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує будівлю) за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги, а також відшкодовувати податок за землю.

Згідно підпункту 2.2.7. пункту 2.3. Договору К, орендар зобов`язується оплачувати балансоутримувачу (або організації, що обслуговує будівлю) в повному обсязі передбачені послуги за цим Договором та додатками до нього, на підставі виставлених рахунків, включно до дня повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору оренди від 01.06.2018 № 89/18.

У відповідності до підпункту 3.1.2. пункту 3.1. Договору К, балансоутримувач має право, стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість за виставленими рахунками за послуги, передбачені цим Договором та додатками до нього.

Пунктами 4.1. та 4.2. Договору К, сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України за цим Договором. Спори, які виникають за цим Договором або в зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

Згідно пункту 5.1. Договору К, строк дії цього Договору не може бути більшим, ніж строк дії договору оренди від 01.06.2018 № 89/18.

24.04.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою вих. № 25-23/д про не продовження договору оренди, в якій повідомив відповідача, що протягом трьох робочих днів після припинення дії Договору в термін до 05.06.2023 включно повністю звільнити, підготувати та повернути майно позивачу за актом прийняття-передачі про повернення майна.

19.06.2023 сторони підписали акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, що належить до державної власності до договору оренди № 89/18 від 01.06.2018, за яким відповідач повернув позивачу об`єкт зазначений в пункті 1.1. Договору № 89/18 від 01.06.2018.

В період з травня 2022 по червень 2023 позивач виставив відповідачу відповідні рахунки на оплату по Договору № 89/18 від 01.06.2018 та Договору № 89/19К від 01.06.2018, а саме:

- в період з жовтня 2022 по червень 2023 (без травня 2023) по Договору № 89/18 від 01.06.2018 в загальному розмірі 60 053, 72 грн з ПДВ;

- в період з травня 2022 по червень 2023 по Договору № 89/19К (Договір К) від 01.06.2018 в загальному розмірі 49 719, 14 грн з ПДВ.

Нарахування орендної плати за період з жовтня 2022 по червень 2023 позивачем здійснювалось, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", відповідно до якої встановлено, що нарахування орендної плати в розмірі 50% розміру орендної плати встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).

На підставі викладеного, з урахуванням двох разів зміненого предмету позову, за останньою заявою, що зареєстрована судом 27.07.2023 року позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 109 772, 86 грн та 8 595, 60 грн неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за червень 2023 року.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за користуванням предметом (майном) оренди та відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна у загальному розмірі 109 772, 86 грн, а також вимога про стягнення неустойки в розмірі 8 595, 60 грн, у зв`язку з пропуском строку сплати.

Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, Договір № 89/18 від 01.06.2018, укладений між сторонами, є договором оренди, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк (пункт 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною 6 зазначеної статті встановлено, щодо відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

У відповідності до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України та частиною 1 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" внормовано, що окрім всього іншого об`єктом оренди може бути, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до частини 1 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", суб`єктами орендних відносин є орендар, орендодавець, балансоутримувач, уповноважений орган управління, представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу, Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України.

Як підтверджено матеріалами справи, а також підтверджено безпосередньо відповідачем, що 01.06.2018 між сторонами укладено Договір оренди № 89/18. Предметом якого у відповідності до умов Договору № 89/18 є державне майно загальною площею 151 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3 в лабораторно - виробничому корпусі на 1-му поверсі, що перебуває на балансі позивача.

01.06.2018 сторони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна до Договору № 89/18 від 01.06.2018, яким виконали вимоги пунктів 2.4., 5.2., 7.1. Договору № 89/18 та за яким позивач передав відповідачу об`єкт оренди, який визначений пунктом 1.1. Договору № 89/18.

Згідно пункту 5.17., 5.18. Договору № 89/18, орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, надавання послуг, сплатою податків та інших платежів. Протягом 5 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

01.06.2018 на виконання вимог пунктів 5.17., 5.18. Договору № 89/18, сторони уклали Договір про відшкодування витрат балансоутримувачем на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 89/19К, відповідно до якого позивач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт об`єкта оренди (будівлі), а також утримання прибудинкової території, а відповідач бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором.

Частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України зазначено, що однією з істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

В силу приписів частин 1, 3 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі.

В силу приписів частини 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2., 3.3. Договору № 89/18, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.95 № 786 зі змінами і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - травень 2018 року - 8 174 грн 32 коп., без ПДВ. Крім, орендної плати орендар сплачує орендодавцю за розрахунками орендодавця, відшкодування податку на землю за цим Договором, відшкодування комунальних платежів витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (пункт 3.1.). Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (пункт 3.2.). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Індекси інфляції розраховуються Державною службою статистики України (пункт 3.3.).

Згідно підпункту 2.2.7. пункту 2.3. Договору № 89/18К, орендар зобов`язується оплачувати балансоутримувачу (або організації, що обслуговує будівлю) в повному обсязі передбачені послуги за цим Договором та додатками до нього, на підставі виставлених рахунків, включно до дня повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору оренди від 01.06.2018 № 89/18.

Позивач в період з травня 2022 по червень 2023 виставив відповідачу відповідні рахунки на оплату по Договору № 89/18 від 01.06.2018 та Договору № 89/19К від 01.06.2018, що в свою чергу не заперечувалося відповідачем.

Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно пункту 3.4. Договору № 89/18, орендна плата перераховується орендарем у повному обсязі (незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщення щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендар до 15 числа кожного місяця повинний отримати у бухгалтерії орендодавця рахунки на сплату орендних та інших платежів та протягом 5-ти банківських днів сплатити їх.

Відповідно до підпункту 2.2.3. пункту 2.3. Договору 89/18 К, орендар зобов`язується не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та в повному обсязі внести плату на рахунок балансоутримувача (або організації, що обслуговує будівлю) за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги, а також відшкодовувати податок за землю.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до виставлених рахунків, відповідач має заборгованість перед позивачем:

- по Договору № 89/18 за період з жовтня 2022 по червень 2023 (без травня 2023) в загальному розмірі 60 053, 72 грн з ПДВ;

- по Договору № 89/19К за період з травня 2022 по червень 2023 в загальному розмірі 49 719, 14 грн з ПДВ.

Окрім цього, позивач зазначає, що нарахування орендної плати за період з жовтня 2022 по червень 2023 ним здійснювалось з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", відповідно до якої встановлено, що нарахування орендної плати в розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).

Таким чином орендна плата по місяцям з врахуванням ПДВ становить: 1) жовтень 2022 - 7 550, 61 грн; 2) листопад 2022 - 7 739, 06 грн; 3) грудень 2022 - 7 793, 42 грн; 4) січень 2023 - 7 847, 78 грн; 5) лютий 2023 - 7 911, 20 грн; 6) березень 2023 - 7 967, 37 грн; 7) квітень 2023 - 8 086, 96 грн; 8) червень 2023 - 5 157, 32 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в даній частині скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що позивач приховує факт щодо часткової оплати боргу в загальному розмірі 35 242, 00 грн та те, що позивачем не надано економічного обґрунтування нарахування суми комунальних платежів за березень-вересень 2022 року, оскільки скаржник фактично не здійснював своєї діяльності в даний період у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а також те, що позивач завищив комунальні платежі.

Щодо часткових оплат боргу, скаржник зазначає, що він 22.07.2022, 19.09.2022, 12.11.2023, 01.04.2023 здійснив часткові оплати на загальну суму 35 242, 00 грн на підтвердження чого надає банківську виписку з якої вбачається, що 01.04.2023 відповідач на рахунок позивача перерахував кошти в розмірі 15 000, 00 грн з призначенням платежу "оплата оренди Договір № 89/18 від 01.06.2018", 12.11.2022 відповідач на рахунок позивача перерахував кошти в розмірі 7 770, 12 грн з призначенням платежу "оплата оренди за лютий рахунок на оплату № 182 від 08.02.2022", 19.09.2022 відповідач на рахунок позивача перерахував кошти в розмірі 7 471, 88 грн з призначенням платежу "оплата рахунку № 795 від 09.08.2022", 22.07.2022 відповідач на рахунок позивача перерахував кошти в розмірі 5 000, 00 грн з призначенням платежу "оплата оренди за лютий рахунок на оплату № 182 від 08.02.2022".

Однак, як вбачається з матеріалів справи та відзиві на апеляційну скаргу, позивач підтверджує, що скаржник дійсно здійснив вище зазначені платежі. Проте, позивач не заявляє вимог щодо стягнення боргу за орендну плату за рахунками № 182 від 08.02.2022 та № 795 від 09.08.2022. Щодо 15 000, 00 грн, які відповідач перерахував позивачу 01.04.2023 без конкретизації за яким рахунком він здійснив оплату, позивач надає роз`яснення, що дану суму він зарахував на наявну у відповідача заборгованість за іншими рахунками (до відповіді на відзив надає копії цих рахунків) та які не є предметом спору в даній справі.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не здійснення відповідачем господарської діяльності з лютого по вересень 2022 у зв`язку з форс-мажорними обставинами, а саме у вигляді збройної агресії Російської Федерації проти України та введення на території України воєнного стану та посиланням на статтю 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" і Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, колегія суддів зазначає таке.

В силу частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).

Частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" внормовано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 21.09.2022 у справі № 911/589/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Разом з тим твердження, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами (пункт 44 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Таким чином, запровадження воєнного стану та настання форс-мажорних обставин не є підставою звільнення орендаря (скаржника) від обов`язку сплачувати орендну плату. Крім того, як вірно підмічено судом першої інстанції, що позивачем заявлено вимоги про стягнення орендної за період з жовтня 2022 року по травень 2023 року включно, тобто не за той, в який скаржника/відповідач посилається на не використання ним орендованого приміщення.

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку, саме відповідач/скаржник повинен довести, що з моменту введення воєнного стану він не мав можливості користуватися орендованим майном з не залежних від останнього причин.

В силу приписів частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, колегія суддів констатує, що відповідач не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які б в свою чергу могли підтвердити, що відповідач дійсно не користувався орендованим майном та не здійснював господарської діяльності саме у зв`язку з існуванням форс-мажорних обставин, а саме запровадження воєнного стану у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну 24.02.2022.

Як вірно вказано судом першої інстанції, усі докази з даного питання зі сторони відповідача зводяться лише на посилання на статтю 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" і Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що в свою чергу не є належними та допустимими доказами в даному конкретному випадку.

Щодо тверджень скаржника про завищення зі сторони позивача комунальних платежів, колегія суддів констатує, що відповідач також не надає будь-яких доказів щодо зазначеного твердження.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3.11. Договору сторони погодили, що у разі припинення (розірвання) Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованості за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, орендодавцю.

З огляду на все вище зазначене, матеріалами справи підтверджується та не спростовано скаржником належними і допустимими доказами, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем по Договору № 89/18 від 01.06.2018 становить 60 053, 72 грн з ПДВ, а по Договору № 89/19К від 01.06.2018 становить 49 719, 14 грн з ПДВ.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в загальному розмірі 109 772, 86 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 8 595, 60 грн за несвоєчасно повернуте орендоване майно.

В силу частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У відповідності до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною 2 статті 291 Господарського кодексу України та частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" внормовано, що однієї з підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його укладено.

Згідно пункту 10.1. Договору № 89/18 в редакції додаткової угоди від 29.04.2021, строк дії Договору № 89/19 до 31.05.2023.

Згідно частини 4 статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

В силу приписів частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно пункту 10.7. Договору № 89/18, у разі припинення або розірвання цього Договору орендоване майно повертається орендарем орендодавцю протягом трьох робочих днів. У разі якщо орендар затримав повернення орендованого майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

24.04.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою вих. № 25-23/д про не продовження договору оренди в якій повідомив відповідача, що протягом трьох робочих днів після припинення дії Договору в термін до 05.06.2023 включно повністю звільнити, підготувати та повернути майно позивачу за актом прийняття-передачі про повернення майна. Зазначену заяву відповідач отримав 25.04.2023, що підтверджується розпискою на копії, яка долучена до матеріалів справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до пункту 10.8. Договору № 89/18, майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.

Однак, в зазначений строк (тобто до 05.06.2023 включно) відповідач не повернув позивачу об`єкт оренди та в зазначений строк не склав акт приймання-передачі про повернення майна.

19.06.2023 сторони підписали акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, що належить до державної власності до договору оренди № 89/18 від 01.06.2018, за яким відповідач повернув позивачу об`єкт зазначений в пункті 1.1. Договору № 89/18 від 01.06.2018.

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно пункту 10.9. Договору № 89/18, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

У відповідності до частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У зв`язку з тим, що відповідач не повернув орендоване майно в строк визначений пунктом 10.7. Договору № 89/18 та частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач у відповідності до пункту 10.9. Договору № 89/18 та частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

В розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 Господарського кодексу України та статті 549 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19) .

Позивач нарахував відповідачу неустойку з урахуванням пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, а саме в розмірі 8 595, 60 грн, що становить подвійну плату за користування майном за час прострочення без врахування ПДВ.

Таким чином, прострочення відбулося в червні 2023 за який позивач нарахував відповідачу орендну плату в розмірі 4 297, 80 грн без ПДВ (4 297, 80*2=8 595, 60).

Здійснивши перевірку розрахунку неустойки, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що розрахунок не є вірним та позивачем не вірно визначено нарахування штрафної санкції за весь місяць, а не за період, в який відповідач допустив прострочення а саме з 06.06.2023 (наступний день після правомірного строку повернення майна) по 18.06.2023 (день, що передує підписанню акту про повернення майна ), з огляду на, що колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розмір пені за вказаний період складає 3 724,76 грн.

Скаржник, заперечуючи проти задоволення вимог позивача в даній частині зазначив, що він з 01.06.2023 не мав можливості вивезти своє майно з орендованого об`єкта, через створення перешкод зі сторони директора позивача та на підтвердження чого відповідач надає лист від 14.06.2023 № Б-838/125/53/05-2023 від Подільського УП ГУ НП у місті Києві, довідку від 11.06.2023 № 5044/2023 від ДОП Подільського УП ГУ НП у місті Києві, лист від 04.08.2023 № 14819/125/53/05-2023 від Подільського УП ГУ НП у місті Києві.

Дослідивши дані листи, колегія суддів зазначає, що з останніх вбачається, що 05.06.2023 та 08.06.2023 відповідач звернувся до органів Національної поліції України з заявою з приводу конфлікту з директором позивача. Одночасно з цим в даних листах вбачається, що поліція повідомила відповідача щодо відсутності ознак кримінального правопорушення та запропонувала звернутися до суду в порядку приватного звинувачення з відповідною заявою для вирішення спірних питань з директором позивача.

Проте, як вірно вказано судом першої інстанції, з даних листів неможливо встановити, що відповідач дійсно не мав можливості з 01.06.2023 вивезти своє майно з орендованого об`єкта, через створення перешкод зі сторони директора позивача саме щодо звільнення приміщення відповідачем, а інших доказів на підтвердження зазначеного твердження відповідач до матеріалів справи не надав.

В силу приписів частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77, частиною 1 статті 78, частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З огляду на викладене в сукупності, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем належними і допустимими доказами не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого та правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу у розмірі 109 772,86 грн підлягають повному задоволенню, а вимоги про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення приміщення - частковому задоволенню на суму 3 724,76 грн.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Береша Івана Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/9016/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу № 910/9016/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Г.П. Коробенко

М.Л. Яковлєв