Постанова

від 30.04.2024 по справі 910/8710/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. Справа№ 910/8710/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 30.04.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гайдук Алли Володимирівни

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.11.2023 (повний текст складено та підписано 06.12.2023)

у справі №910/8710/23 (суддя Сергій Балац)

за позовом Фізичної особи-підприємця Гайдук Алли Володимирівни

до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання дій протиправними

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Гайдук Алла Володимирівна звернулася до господарського суду міста Києва із позовом до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним одностороннього правочину та визнання дій протиправними.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю направлення відповідачем позивачу повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 18.04.2023 № 20.1.0.0.0/7-230418/204, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про:

- визнання дій відповідача із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих позивачем протиправними;

- визнання недійсним одностороннього правочину вчиненого відповідачем, оформленого у вигляді повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 18.04.2023 № 20.1.0.0.0/7-230418/204.

В процесі розгляду справи до господарського суду надійшла заява позивача про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої позивач відмовився від позовної вимоги про визнання дій відповідача із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих позивачем протиправними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 провадження у справі в частині вимоги про визнання протиправними дій акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих фізичній особі-підприємцю Гайдук Аллі Володимирівні в акціонерному товаристві комерційний банк "Приватбанк" - закрито.

У задоволенні решти вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем в підтвердження обставини наявності неприйнятно високого рівня ризику в результаті проведеного аналізу фінансових операцій позивача , подано до суду саме таку кількість доказів, яка переважує доводи позивача про таку обставину, відтак приймаючи до уваги викладені вище обставини суд дійшов висновку про те, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, оскільки відповідач припинив договірні відносини з позивачем шляхом направлення позивачу одностороннього оспорюваного правочину, здійснюючи функції та виконуючи обов`язки, які покладені на нього приписами Закону.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Гайдук Алла Володимирівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/8710/23 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є необгрунтованим, у зв`язку з неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи. При цьому скаржник стверджував, що останній не є та не був КБВ ТОВ в період перевірки, зазначений відповідачем; позивач має позитивну податкову та банківську історію, що спростовує твердження про пов`язаність у так званих "схемних операціях"; односторонній правочин, оформлений у вигляді повідомлення про розірвання договірних відносин складено з порушенням вимог Додатку 12 Положення 65, оскільки воно не містить конкретних посилань на абзац, пункт та частину ст. 15 ЗУ про ПВК/ФТ; підозрілість проведення фінансових операцій не може слугувати підставою вважати, що такі фінансові операції підпадають під ознаки підозрілої діяльності клієнта та/або фіктивності такої діяльності, у зв`язку з чим до позивача мав би бути встановлений неприйнятно високий ризик.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023 апеляційну скаргу у справі №910/8710/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

25.01.2024 матеріали справи №910/8710/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.02.20234, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8710/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024, справу №910/8710/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємець Гайдук Алли Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/8710/23 та призначено судове засідання на 19.03.2024.

11.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Розгляд справи відкладався.

У судове засідання 30.04.2024 з`явився представник відповідача та надав пояснення по справі. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідкою від 09.04.2024.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що Фізична особа-підприємець Гайдук Алла Володимирівна (клієнт, позивач) на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (далі - заява) приєдналось до Умов і Правил надання банківських послуг Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банком, відповідачем), що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір про надання банківських послуг щодо обслуговування рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 .

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки №230424SU10213106 від 24.04.2023 вбачається, що 24.04.2023 відповідачем відкрито позивачу поточні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , валюта UAН (Українська гривня).

18.04.2023 позивач отримав від відповідача повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 18.04.2023 № 20 (далі - односторонній оспорюваний правочин).

Так одностороннім оспорюваним правочином позивач повідомлений про те, що 17.04.2023 відповідач прийняв рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк.

Не погоджуючись з вказаним повідомленням відповідача, позивач звернувся з даним позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання договору надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що у зв`язку з надходженням заяви позивача про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої позивач відмовився від позовної вимоги про визнання дій відповідача із зупинення фінансових операцій на поточних рахунках, відкритих позивачем протиправними, місцевий суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині, та у цій частині, позивачем, рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Як уже було зауважено, позивач оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання одностороннього оспорюваного правочину недійсним.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку шляхом приєднання позивача на підставі поданої ним заяви на відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом.

Частиною 1 статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

За змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (надалі - Закон про ПВК/ФТ), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

За приписами п.п. 6, 27, 66 ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ верифікація - заходи, що вживаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу з метою перевірки (підтвердження) належності відповідній особі отриманих суб`єктом первинного фінансового моніторингу ідентифікаційних даних та/або з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників чи їх відсутність; ідентифікація - заходи, що вживаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу для встановлення особи шляхом отримання її ідентифікаційних даних; фінансовий моніторинг - сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ПВК/ФТ, суб`єктами первинного фінансового моніторингу є банки, страховики (перестраховики), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи.

За визначенням Закону про ПВК/ФТ, відповідач є суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до п.п. 39, 41 ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; об`єкт фінансового моніторингу - дії з активами, пов`язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

За приписами ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний:

- забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою;

- забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків;

- здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів;

- забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов`язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин (ч. 2 ст. 11 Закону про ПВК/ФТ).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема, встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України 19.05.2020 № 65, установлюються загальні вимоги Національного банку України щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу.

Де-рискінг - явище, за якого суб`єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними (пп 13 п. 5 Положення № 65).

Відповідно до п.п. 1, 2 Додатку 1 ("Належна перевірка клієнтів") до Положення № 65, банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку нових та наявних клієнтів у випадках, передбачених у ст. 11 Закону про ПВК/ФТ. Заходи щодо ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) здійснюються банком у порядку, визначеному в додатку 2 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу.

Згідно п.п. 11 та 12 Додатку 1 до Положення № 65, банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов`язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП у разі присвоєння високого рівня ризику.

Відповідно до пп 1 п. 61 Положення банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів.

В силу вимог п. 1 Додатку 12 "Порядок відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції") до Положення № 65, банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства України та приписами Положення № 65 визначений обов`язок відповідача як суб`єкта первинного фінансового моніторингу на встановлення неприйнятного високого ризику ділових відносин щодо клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів, так і обов`язок відповідача на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції, про що і було повідомлено позивача з посиланням на ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та Положення № 65.

Водночас, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику (аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19 та від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно:

- Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду;

- центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб`єктів первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до приписів частини 4 статті 7 Закону про ПВК/ФТ при визначенні критеріїв ризиків суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження у сфері запобігання та протидії, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Приписами ст. 21 Закону про ПВК/ФТ передбачено, що фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб`єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов`язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб`єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб`єктів державного фінансового моніторингу.

Відповідно підпункту 12 пункту 4 Положення про Державну службу фінансового моніторингу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2015 № 537, Державна служба фінансового моніторингу України відповідно до покладених на неї завдань здійснює типологічні дослідження у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, які затверджуються відповідними наказами Державної служби фінансового моніторингу України та розміщуються на її офіційному сайті.

Так, за результатом проведеного аналізу фінансових операцій позивача та пов`язаних з останнім осіб, зокрема, товариства (далі - ТОВ), відповідачем виявлено використання банківських продуктів відповідача (поточні рахунки 2600) в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до бюджету в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом зміни номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній.

При цьому, одним із засновників ТОВ (товариства з обмеженою відповідальністю "Фіалан Консалтинг", ідентифікаційний код: 41590152), щодо якого була здійснена перевірка є ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 , в період проведення фінансових операцій ТОВ, щодо яких проведено аналіз фінансового моніторингу, була також кінцевим бенефіціарним власником ТОВ (67,50 %), що свідчить про домінуючий вплив на здійснення управління діяльністю такої юридичної особи.

Вказана обставина також підтверджується відомостями з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, діяльність ТОВ, щодо якого відповідачем здійснювалась перевірка, визнана останнім підозрілою.

Як наслідок, обслуговування ТОВ, враховуючи характер та наслідки його фінансових операцій може нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, відтак відповідачем щодо відповідного ТОВ та пов`язаних з ним осіб прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі приписів частини 1 статті 15 Закону.

При цьому, колегією суддів встановлено, що односторонній оспорюваний правочин здійснений відповідачем саме на підставі проведеного аналізу фінансових операцій позивача та пов`язаних з останнім осіб, які можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, що підтверджується: службовою запискою напрямку "Фінансовий моніторинг" відповідача від 17.04.2023 № Е.17.U.0.0/4-6839852 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ТОВ (…) та пов`язаними з ним особами/Гілка "Підозріла (ризикова) діяльність клієнта"/" (з урахуванням обмежень розкриття банківської таємниці).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем до матеріалів справи документи підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику.

Натомість, позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних доказів на спростування висновків відповідача як суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

Твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про невідповідність одностороннього правочину відповідача Додатку 12 до Положення 65 є необгрунтованими, оскільки, по-перше, вказані положення містять вимоги до оформлення внутрішнього процедурного документа банку з питань фінансового моніторингу, а не до рішення/повідомлення, по-друге, рішення про припинення відносин з клієнтами містить наведення конкретних підстав, в даному випадку, службова записка "Фінансовий моніторинг" відповідача від 17.04.2023 № Е.17.U.0.0/4-6839852 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ТОВ (…) та пов`язаними з ним особами/Гілка "Підозріла (ризикова) діяльність клієнта"/" і є рішенням встановлення неприйнятно високого ризику та, як наслідок, відмови від підтримання ділових відносин з позивачем.

При цьому, як вище встановлено апеляційним судом, за наслідками прийняття рішення від 17.04.2023, 19.04.2023 ОСОБА_1 було направлено повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку № 20.1.0.0.0/7-230418/246 від 18.04.2023. Повідомлення ж містить всі обов`язкові дані, що передбачені Порядком, та відповідає затвердженому шаблону, який долучено до матеріалів справи.

Щодо доводів скаржника про те, що останній не є та не був КБВ ТОВ в період перевірки, зазначений відповідачем, то вони є безпідставними, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: інформацією з системи YouControl.

Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що приписи ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ та п. 61 Положення № 65 зобов`язують відповідача відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку, чим спростовуються доводи позивача про відсутність у відповідача законних підстав для розірвання відповідачем договору в одностронньому порядку.

Усі інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гайдук Алли Володимирівни.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 13.11.2023 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємець Гайдук Алли Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/8710/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Гайдук Аллу Володимирівну.

Матеріали справи №910/8710/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 14.05.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді К.В. Тарасенко

Г.А. Кравчук