Рішення

від 14.05.2024 по справі 904/492/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2024м. ДніпроСправа № 904/492/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Лісничої Тетяни Іванівни, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання договору оренди землі поновленим

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Паламарчук Є.П.

ПРОЦЕДУРА

Фізична особа-підприємець Ліснича Тетяна Іванівна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради, в якому просить суд визнати поновленим з Фізичною особою-підприємцем Лісничою Тетяною Іванівною договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 211000000:02:121:0003, що розташована на вул. Вітчизняна, 1, зупинка "2-га міська лікарня", Металургійний район, м. Кривий Ріг на один рік.

Ухвалою суду від 05.02.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Лісничої Тетяни Іванівни залишено без руху.

09.02.2024 від Фізичної особи-підприємця Лісничої Тетяни Іванівни надійшла заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 16.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/492/24 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 02.04.2024.

18.03.2024 від представника Фізичної особи-підприємця Лісничої Тетяни Іванівни надійшла заява, в якій останній просить суд проводити підготовче засідання без участі представника позивача та позивачки, закінчити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду, винести рішення на підставі наданих суду письмових доказів.

28.03.2024 від Криворізької міської ради надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 29.03.2024 клопотання Криворізької міської ради про забезпечення проведення судових засідань у справі № 904/492/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою суду від 02.04.2024 підготовче засідання відкладено до 16.04.2024.

03.04.2024 від Криворізької міської ради надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 10.04.2024 клопотання Криворізької міської ради про забезпечення проведення судових засідань у справі № 904/492/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою суду від 16.04.2024 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 14.05.2024.

30.04.2024 від Криворізької міської ради надійшли додаткові пояснення разом з доказами.

Через систему «Електронний суд» 14.05.2024 від Криворізької міської ради надійшло клопотання про визнання поважними причини неподання Криворізькою міською радою у строк, визначений статтею 80 ГПК України у справі № 904/492/24 докази подані 30.04.2024 та долучення їх до матеріалів справи № 904/492/24.

Клопотання обґрунтовано тим, що юридичним управлінням виконкому Криворізької міської ради здійснено 02.04.2024 № 7-04/18/393 запит до профільного структурного підрозділу Департаменту регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради, у зв`язку з чим можливості подання доказів раніше не виявилося можливим.

Дослідивши подане клопотання відповідача про долучення доказів та визнання поважними причини їх неподання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

За положеннями частин 1-2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Отже, дослідивши подане клопотання суд вбачає підстави для його задоволення та визнання поважними причини пропуску їх неподання.

В судове засідання 14.05.2024 з`явився представник відповідача. Позивачка раніше подала клопотання про розгляд справи без участі її представника.

В ході судового засідання 14.05.2024 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 14.05.2024 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача викладена у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що рішення Криворізької міської ради XLI сесії VIII скликання від 28.07.2023 року за № 2099 «Про відмову в наданні земельних ділянок в оренду» є незаконним, оскільки відповідно до положень ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 ЦК України одночасно з приданням споруди 14.06.2018 ОСОБА_1 отримала право користування земельної ділянкою кадастровий номер 1211000000:02:121:0003.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що законодавцем чітко визначено, що виключно сільські, селищні, міські ради мають повноваження розпорядження землями комунальної власності територіальних громад та вирішення питань регулювання земельних відносин.

Крім того, відповідно до Закону України «Про оренду землі», умови Договору оренди земельної ділянки від 15.06.2022 № 2022168 , ФОП Ліснича Т.І. звернулась до Криворізької міської ради із заявою на його поновлення з пропущенням встановленого Законом та Договором строку.

Відповідач звертає увагу, що предмет даного спору щодо вирішення питання поновлення договору оренди земельної ділянки за адресою: вул. Вітчизни, 1 розглянуто компетентним органом, у спосіб та на підставі норм чинного законодавства України та прийнято відповідне рішення Криворізької міської ради від 28.07.2023 року № 2099 «Про відмову в наданні земельних ділянок в оренду», яке є чинним та не оскарженим.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.06.2018, що зареєстрований в реєстрі за номером 803, ОСОБА_1 на праві власності належить розбірна конструкція торгівельно-зупиночного комплексу зупинки громадського транспорту « 2 міськалікарня», розташована у м. Кривий Ріг , по вул. Вітчизни , напроти будинку № 1.

Площа земельної ділянки на якій знаходиться торгівельно-зупиночний комплекс, що є предметом цього договору, в цілому становить 0, 0047 га, кадастровий номер 1211000000:02:121:0003. Цільове призначення земельної ділянки 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання земельної ділянки: розміщення тимчасової споруди торгівельного павільйону у складі зупиночного комплексу; форма власності комунальна.

Рішенням Криворізької міської ради XXI сесії VIII скликання № 1164 від 26.01.2022 прийнято рішення про поновлення (подовженя) договорів оренди землі, зокрема, і Фізичній особі-підприємцю Лісничій Тетяні Іванівні.

В подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:02:121:0003 передана Криворізькою міською радою в оренду ФОП Лісничій Т.І. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07) за договором оренди землі від 15.06.2022.

Відповідно до пункту 1 договору Орендодавець на підставі рішення Криворізької міської ради від 26.01.2022 № 1164 «Про поновлення (подовження) договір оренди землі» надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07) для розміщення тимчасової споруди торговельного павільйону в складі зупиночного комплексу з кадастровим номером 1211000000:02:121:0003, яка розташована на вул. Вітчизни, 1, зупинка « 2-га міська лікарня» у Металургійному районі м. Кривого Рогу.

Згідно з пунктом 2 оренду передається земельна ділянка загальною площею 0, 0047 га.

На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна ------, а також інші об`єкти інфраструктур ----- (пункт 3 договору).

Пунктом 6 договору встановлено, що земельна ділянка вважається переданою Орендодавцем Орендареві з дати внесення відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.09.2022 (номер запису про інше речове право: 47873090).

Згідно з абзацом 5 пункту 30 договору після закінчення строку, на який було укладено Договір, Орендар при належному виконанні обов`язків відповідно до умов Договору має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору на новий строк.

Відповідно до пункту 31 Договору орендар зобов`язаний протягом строку дії договірних відносин привести тимчасові споруди, навіси, зупинки, елементи благоустрою, інформаційно-візуальні елементи у відповідність до затверджених рішеннями виконкому міської ради від 15.04.2020 № 243, 19.08.2020 № 415 комплексних схем розміщення тимчасових об`єктів для здійснення підприємницької діяльності на територіях адміністративних районів міста Кривого Рогу.

Договір укладено терміном на 1 рік. Дата закінчення дії договору обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає х моменту його реєстрації.

Договір поновлюється на умовах, передбачених ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Після закінчення строку дії Договору Орендар, який належно виконував обов`язки за умовами Договору, має переважне право перед іншими особами поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше як за місяць до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію, додати до листа-повідомлення про укладення договору оренди землі па новий строк проект договору (пункт 7 договору).

Отже, строк дії договору оренди до 15.06.2023.

27.06.2023 Фізична особа-підприємець Ліснича Тетяна Іванівна звернулася до Криворізької міської ради із заявою про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності з кадастровим номером 1211000000:02:121:0003, що розташована за адресою: вул. Вітчизни навпроти будинку № 1, зупинка 2-га міська лікарня з площею 0, 0047 га для розміщення тимчасової споруди торговельного павільйону в складі зупиночного комплексу.

На XLI сесії Криворізької міської ради VIII скликання 28.07.2023 прийнято рішення № 2099 «Про відмову в наданні земельних ділянок в оренду», зокрема, Фізичній особі-підприємцю Лісничій Тетяні Іванівні.

Підставами відмови у надані адміністративної послуги Криворізька міська рада зазначила:

1. Відповідно до пункту 3 договору оренди на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. На теперішній час вона є вільною від забудови та за умовами до товару оренди підлягає поверненню міській раді за актом приймання-передачі (повернення).

2. Відповідно до пункту 2 статті 124 Земельного кодексу України (надалі - Кодекс) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 Кодексу.

3. Стаття 134 Кодексу не передбачає передачу в оренду без проведення земельних торгів вільних від забудови земельних ділянок комунальної власності.

Проте, ФОП Ліснича Т.І. зазначає, що рішення Криворізької міської ради XLI сесії VIII скликання від 28.07.2023 за № 2099 є незаконним, оскільки відповідно до положень ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 ЦК України одночасно з придбанням споруди 14.06.2018 вона отримала право користування земельної ділянкою кадастровий номер 1211000000:02:121:0003.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду, в якому просить суд визнати поновленим з Фізичною особою-підприємцем Лісничою Тетяною Іванівною договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 211000000:02:121:0003, що розташована на вул. Вітчизняна, 1, зупинка "2-га міська лікарня", Металургійний район, м. Кривий Ріг на один рік.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до статей 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З огляду на обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо укладання договору оренди земельної ділянки.

Щодо визнання договору оренди землі поновленим

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (частина перша статті 13 Конституції України).

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до пунктів «а», «в» частини першої статі 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини перша, друга, третя статті 78 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 80 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV).

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати земельних торгів.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом (стаття 14 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV).

Згідно із частинами першою, другою статті 15 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 120 Земельного кодексу України визначено обсяг переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права власності, господарського відання, оперативного управління на об`єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об`єкт незавершеного будівництва.

Зокрема, згідно ч. 4 ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Частиною 7 ст. 120 Земельного кодексу України, передбачено, що у випадках та порядку, визначених частинами першою і другою, абзацами першим і другим частини третьої, частиною четвертою, абзацами першим і другим частини п`ятої цієї статті, документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об`єкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Аналогічні положення містяться в абз. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", згідно яких, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта на праві оренди, до набувача такого об`єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об`єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.

Як вбачається, право власності на розбірну конструкцію торгівельно-зупиночного комплексу зупинки громадського транспорту « 2 міськлікарня» перейшло до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2018.

Таким чином, перехід права оренди на земельну ділянку, на якій розміщена споруда, здійснюється за правилами, встановленими ст. 120 ЗК України.

Згідно матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:02:121:0003 передана Криворізькою міською радою в оренду ФОП Лісничій Т.І. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07) за договором оренди землі від 15.06.2022. Строк дії договору оренди - до 15.06.2023.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.09.2022 (номер запису про інше речове право: 47873090).

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога ФОП Лісничої Тетяни Іванівни про визнання поновленим Договору оренди землі від 15.06.2022 № 2022168.

16.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 № 340-IX, яким статтю 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

А також, розділ IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

Отже, поновлення Договору від 15.06.2022 має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі», з урахуванням внесених змін.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Судом у даній справі встановлено, що орендар з метою реалізації свого переважного права звернувся 27.06.2023 до Криворізької міської ради із заявою про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності з кадастровим номером 1211000000:02:121:0003, що розташована за адресою: вул. Вітчизни навпроти будинку № 1, зупинка 2-га міська лікарня з площею 0, 0047 га для розміщення тимчасової споруди торговельного павільйону в складі зупиночного комплексу.

Розглянувши звернення заявниці ФОП Лісничої Т.І. та додані до нього документи від 27.06.2023, беручи до уваги, що відповідно до п. 3 Договору оренди на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:02:121:0003 відсутні об`єкти нерухомого майна, на теперішній час вона є вільною від забудови та за умовами договору оренди підлягає поверненню міській раді за актом приймання - передачі (повернення), керуючись ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, в межах повноважень, визначених нормами чинного законодавства, Криворізькою міською радою було прийняте рішення від 28.07.2023 № 2099 «Про відмову в наданні земельних ділянок в оренду», відповідно до якого ФОП Лісничій Т.І. відмовлено в наданні земельної ділянки в оренду.

Також судом встановлено, що рішенням від 28.07.2023 № 2099 земельна ділянка, що є об`єктом спірного договору включена до переліку земельних ділянок комунальної власності, що підлягає передачі в оренду лише за результатами проведення земельних торгів.

Отже, за доводами та на переконання суду відсутність волі орендодавця на поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки очевидна.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У випадку заперечення орендодавця щодо подальших орендних відносин із орендарем переважне право на укладення договору оренди землі припиняється, тому що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20), від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61 -944св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 227/4821/18 (провадження № 61-19210св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 227/4537/18 (провадження № 61-13376св19).

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що орендодавець прийняв рішення щодо відмови у продовженні дії договору оренди земельної ділянки, використовуючи повноваження власника земельної ділянки.

Слід також звернути увагу на те, що у договорі оренди сторони визначили, що договір поновлюється на умовах, передбачених ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Після закінчення строку дії Договору Орендар, який належно виконував обов`язки за умовами Договору, має переважне право перед іншими особами поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше як за місяць до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію, додати до листа-повідомлення про укладення договору оренди землі па новий строк проект договору.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Як встановлено матеріалами справи, Орендар звернувся до Орендодавця щодо поновлення дії договору оренди 29.06.2023, тобто вже після закінчення строку дії самого договору від 15.06.2022 та строку встановленого договором та законом для звернення до Орендодавця з повідомленням про намір укладання договору оренди землі на новий строк.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до відповідача зі зверненням щодо продовження дії договору оренди із порушенням встановленого п. 7 договору та ст. 33 Закону України "Про оренду землі" терміну, то відповідно він втратив переважне право щодо поновлення договору.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи вказане рішення, діяв в межах власних повноважень та у спосіб визначений законом, та у зв`язку з цим про відсутність правових підстав для задоволення позову щодо визнання договору оренди землі поновленим.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю, за наведених судом підстав.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача у розмірі 3 028 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Лісничої Тетяни Іванівни до Криворізької міської ради про визнання договору оренди землі поновленим відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору позову покласти на позивача Фізичну особу-підприємця Лісничу Тетяну Іванівну у розмірі 3 028 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 16.05.2024

Суддя В.І. Ярошенко