Рішення

від 14.05.2024 по справі 466/11944/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2024 Справа № 466/11944/21

За позовом: Львівської міської ради, м.Львів,

до відповідача 1: ОСОБА_1 , м.Львів,

до відповідача 2: Приватного підприємства «Центр соціальної реабілітації молоді», м. Львів,

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-Медіа», м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Росава ЛТ», м. Львів,

про визнання недійсним акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: І.Кузь,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2: не з`явився,

від відповідача 3: А. Станкевич,

від третьої особи: Р. Стасишин.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснювалося з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.

СУД ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2021 року Львівська міська рада звернулась до Шевченківського районного суду м.Львова з позовом до ОСОБА_1 , ПП «Центр соціальної реабілітації молоді», ТОВ «Кристал-Медіа», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ «Росава ЛТ» про:

- визнання недійсним акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки від 02 липня 2014 року, яким передано в статутний капітал ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Б. Хмельницького, 249;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 23920672, яке видане 07 липня 2014 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції ПП «Центр соціальної реабілітації молоді»;

- скасування державної реєстрації права власності ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» (код ЄДРПОУ 36417152) на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м (номер запису про право власності: 6246665) з припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254;

- визнання недійсним укладений між ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» та ТОВ «Кристал-Медіа» договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, реєстр № 2117 від 18 вересня 2015 року;

- скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Кристал-Медіа» (код ЄДРПОУ 37613346) на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м (номер запису про право власності: 11236284) з припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254;

- визнання за Львівською міською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Б. Хмельницького, 249.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 у справі №466/11944/21 позовні вимоги задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного суду Львівської області від 17.10.2023 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Ухвалою Львівського апеляційного суду Львівської області від 09.11.2023 справу №466/11944/21 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області.

21.11.2023 матеріали справи №466/11944/21 надійшли до Господарського суду Львівської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21.11.2023 справу № 466/11944/21 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою від 27.11.2023 справу №466/11944/21 прийнято до розгляду, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; встановлено строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Рух справи у підготовчому провадженні викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

11.12.2023 відповідач 3 через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, а 19.02.2024 письмові пояснення.

05.02.2024 третя особа скерувала письмові пояснення по суті спору.

23.02.2024 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про зміну предмету позову, у якій просить суд позовну вимогу про визнання за Львівською міською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 249, змінити на вимогу про витребування у ТОВ «Кристал Медіа» на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 249.

Ухвалою від 18.03.2024 суд прийняв заяву позивача про зміну позовних вимог.

28.03.2024 відповідач 3 подав пояснення з урахування прийнятої заяви про зміну позовних вимог.

26.04.2024 позивач подав додаткові пояснення щодо позовної давності.

Протокольною ухвалою від 08.04.2024 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 29.04.2024.

29.04.2024 розгляд справи відкладався на 14.05.2024.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Відповідач 1 та 2 участі представників у жодне засідання не забезпечили, хоча повідомлялися у встановленому законом порядку про усі судові засідання, відзиву на позовну заяву не подали.

Представник відповідача 3 у судових засіданнях проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Аргументи позивача.

Не маючи права власності на земельну ділянку площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 249, ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» (відповідач 2) передало її в іпотеку ОСОБА_1 (відповідачу 1); відповідач 1 на підставі рішення суду зареєстрував право власності на земельну ділянку; після скасування касаційним судом даного судового рішення і констатування того, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, відповідач 1 вніс її разом із незавершеною будівлею до статутного капіталу відповідача 2, який згодом відчужив дані об`єкти ТзОВ «Кристал-Медіа» (відповідачу 3); суд виніс ухвалу про поворот виконання рішення суду, на підставі якого було проведено реєстрацію права власності за відповідачем 1; ЛМР звернулася з відповідною ухвалою до державного реєстратора для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва та запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, однак реєстратор відмовив, оскільки право власності на дані об`єкти уже були зареєстровані за ТзОВ «Кристал-Медіа» (відповідач 3); позивач дізнався про порушення своїх прав щодо земельної ділянки 23.11.2021, коли державним реєстратором було відмовлено ЛМР у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва та запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку; з цього моменту ЛМР як власник земельної ділянки дізналася про вибуття останньої з власності громади; департамент містобудування, а також управління архітектури є виконавчими органами Львівської міської ради, а також юридичними особами, відмінними від Львівської міської ради, що виконують окремі повноваження і по своїй суті не є власниками спірної земельної ділянки, не можуть нею володіти та розпоряджатися; ЛМР не приймала жодних рішень саме як власник щодо спірної земельної ділянки; прийняття та розгляд заяви про видачу містобудівних умов та обмежень не свідчить про те, що міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права як власника, тому позовна давність не пропущена.

Аргументи відповідача 1. Позиція не відома, оскільки він не скористався своїм правом на подання відзиву.

Аргументи відповідача 2. Позиція не відома, оскільки він не скористався своїм правом на подання відзиву.

Аргументи відповідача 3.

ТзОВ «Кристал Медіа» 18.09.2015 придбав об`єкт незавершеного будівництва із земельною ділянкою у ПП «Центр соціальної реабілітації молоді»; на момент купівлі земельної ділянки у відповідному реєстрі не було обтяжень речових прав, договір був нотаріально посвідчений, а державна реєстрація нерухомості проведена; даний договір є відплатним, а ТзОВ «Кристал Медіа» є добросовісним набувачем; ТзОВ «Кристал Медіа» сплачує земельний податок у місцевий бюджет; позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки про те, що до відповідача 3 перейшло право власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку позивачу було відомо ще з 2015 року, адже управління архітектури департаменту містобудування ЛМР видало містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, тому строк позовної давності пропущений; акти приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки не є правочинами, а ст.16 ЦК Україні та ст.20 ГК України не містить такого способу захисту як визнання недійсними цих актів; спір не підвідомчий господарському суду, оскільки одним із відповідачів є фізична особа.

Аргументи третьої особи.

У ОСОБА_1 не виникло право власності на земельну ділянку, оскільки судове рішення, на підставі якого воно було зареєстровано, скасовано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ; незважаючи на це, відповідач 1 розпорядився земельною ділянкою і передав її до статутного відповідача 2, який у подальшому продав її відповідачу 3; акт приймання-передачі частки нерухомого майна до статутного капіталу може мати ознаки правочину та бути визнаним недійсним у судовому порядку і така позовна вимога є належним способом захисту; в ухвалі ВССУЦКС від 05.03.2014 по справі №1328/1563/12 зазначається, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або користування іпотекодавця на спірну земельну ділянку, а в ухвалі Шевченківського суду м.Львова від 02.10.2014 у даній справі йде мова про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та об`єкт незавершеного будівництва за ОСОБА_1 ; дані судові рішення були оприлюднені у ЄДРСР, а тому відповідач 3 мав можливість та міг дізнатися про наявність судового спору щодо земельної ділянки на момент придбання такого майна; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц зроблено висновок, що добросовісність виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна наявна інформація в ЄДРСР про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь.

У судовому засіданні 14.05.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 звертався до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Управління Держкомзему у м.Львові, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що 27.01.2010 між ним та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 27.01.2010 між цими ж сторонами було укладено договір іпотеки. Згідно із зазначеним договором ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва літ. А-2 готовністю 59%, земельну ділянку площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2010 року між ОСОБА_1 та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М., згідно з яким, сторони дійшли згоди про звернення стягнення предмет іпотеки у визначеному договором порядку.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 10.05.2012 у справі №1328/1563/12 позов ОСОБА_1 задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовністю 59% та земельну ділянку, площею 1480 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю та земельну ділянку, зобов`язано БТІ провести державну реєстрацію права власності на будівлю, а управління Держкомзему реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 було частково задоволено касаційні скарги заступника прокурора Львівської області та Львівської міської ради та скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року і ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2013 року, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд зазначив, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або право користування іпотекодавця - ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки. Натомість згідно інформації Держкомзему у АДРЕСА_1 відноситься до земель м.Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1480,0 кв м кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 відсутня.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 20.05.2014 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 задоволено заяву прокурора Шевченківського району м. Львова про поворот виконання судового рішення та постановлено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовність 59%, що розташований на земельній ділянці, площею 1480,0 кв.м., кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 та запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1480,0 кв.м., кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2014 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 залишено без змін. 06.05.2015 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, а вищевказані ухвали першої та апеляційної інстанції залишив без змін.

Позивач зазначає, що з метою виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 він звернувся в управління державної реєстрації. Однак, 23.11.2021 державним реєстратором було відмовлено Львівській міській раді у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовність 59%, що розташований на земельній ділянці, площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер № 4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 , та запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що встановлено наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно; згідно ухвали Шевченківського районного суду м.Львова скасовується запис про право власності за ОСОБА_1 , проте згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаних об`єктів нерухомості є ТОВ «Кристал-Медіа».

За словами ЛМР, вивчаючи після цього підстави для набуття права власності ТзОВ «Кристал-Медіа» на земельну ділянку кадастровий №4610137500:06:005:0254, рада з`ясувала, що ТзОВ «Кристал-Медіа» набуло право власності на вказану ділянку на підставі договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою. Такий договір купівлі-продажу був укладений 18.09.2018 між ТзОВ «Кристал-Медіа» та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді».

До цього (04.07.2014) право власності на будівлю та земельну ділянку було зареєстровано на ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Для проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку заявником було подано акт приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки, підписаний 02.07.2014 між ОСОБА_1 та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді». Згідно акту приймання-передачі ОСОБА_1 передав, а ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» прийняло в статутний капітал ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, загальною площею 1480,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний № 9368346101 від 14.02.2013 року (серія СЕК № 127053).

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 231 ГПК України визначено, що у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи господарського судочинства, провадження у цій справі не може бути закрите з підстави, що спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 у справі №466/11944/21 позовні вимоги задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного суду Львівської області від 17.10.2023 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Ухвалою Львівського апеляційного суду Львівської області від 09.11.2023 справу №466/11944/21 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області. З огляду на зазначене, суд вирішує даний спір як такий, що підлягає розгляду у Господарському суді Львівської області і не бере до уваги аргументи відповідача 3 про непідвідомчість спору господарському суду.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під час вирішення спору суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Право чи інтерес особи мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Позаяк, неефективний спосіб захисту не здатен забезпечити поновлення порушеного (оспорюваного) права в межах одного судового провадження.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом або договором та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах (постанова Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним (ч.4 ст.41 Конституції України).

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1 і ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п.8 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, серед іншого, на підставі державного акту на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Згідно з ч.2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (ч. 3 цієї статті).

Позивач відзначає, і це підтверджується матеріалами справи та констатовано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №1328/1563/12, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або право користування іпотекодавця - ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 249 на момент укладення договору іпотеки. Крім того, згідно інформації Держкомзему у м. Львові земельна ділянка по вул. Б.Хмельницького, 249 у м. Львові відноситься до земель м.Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1480,0 кв м кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 відсутня.

Далі ЛМР вказує, що відповідач 1 та відповідач 2 оформили право власності на спірну земельну ділянку, а згодом, після того, як касаційний суд констатував належність земельної ділянки до комунальної власності та незаконність заволодіння нею, відчужили її відповідачу 3. Це призвело до того, що земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді м.Львова, заволоділи інші особи.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Львівська міська рада у відповідності до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч.5 ст.16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Територіальні громади, які реалізують право власності через органи місцевого самоврядування, є суб`єктами права власності на землю, що є комунальною власністю (ст.80 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Львівська міська рада не приймала рішень про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Суд погоджується із позивачем, що у результаті укладення вказаних вище правочинів відбулося неправомірне вибуття земельної ділянки із володіння територіальної громади в особі Львівської міської ради. Такі договори спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою територіальної громади м. Львова, тобто порушують публічний порядок і відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України такі договори є нікчемними. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 відзначає, що спосіб захисту є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

У постанові від 23.11.2023 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: « 63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.».

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його права (п. 100 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц,постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до виникнення прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав нанерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Враховуючи наведене, для належного відновлення порушених прав територіальної громади м.Львова в особі ЛМР необхідним і достатнім є витребування такої земельної ділянки у особи, за якою зареєстровано право власності на цю ділянку у відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-Медіа». Відтак, у задоволенні інших позовних вимог суд відмовляє.

Відповідач 3, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відзначає, що він є добросовісним набувачем, придбав ділянку за відплатним договором, а тому вона не може бути витребувана від нього.

Як уже відзначалося, ст.388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Що стосується добросовісності набуття майна, то Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що підтвердження такої добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості, за словами ВП ВС, повинні спонукати покупця до більшої обачливості (постанова ВП ВС від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

У даному випадку на момент придбання відповідачем 3 спірної земельної ділянки (18.09.2015) у ЄДРСР була ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 по справі №1328/1563/12, у якій касаційний суд чітко зазначив, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або право користування іпотекодавця - ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки; при цьому апеляційний суд помилково виходив з правомірності та законності договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя; крім того, згідно інформації Держкомзему у АДРЕСА_1 відноситься до земель м.Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1480,0 кв м кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 відсутня. Відтак касаційний суд скасував судові рішення місцевого та апеляційного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на незавершене будівництво і земельну ділянку та направив справу на новий розгляд.

Крім того, на момент придбання ТОВ «Кристал-Медіа» спірної земельної ділянки (18.09.2015) у Єдиному державному реєстрі судових рішень були:

- ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012, якою задоволено заяву прокурора Шевченківського району м. Львова про поворот виконання судового рішення та постановлено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовність 59%, що розташований на земельній ділянці, площею 1480,0 кв.м., кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 та запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1480,0 кв.м., кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ухвала Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2014 про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 залишено без змін;

- ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.05.2015, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилино, а вищевказані ухвали першої та апеляційної інстанції залишино без змін.

Враховуючи наведену вище позицію Великої Палати Верховного Суду, не можна погодитися із ТОВ «Кристал-Медіа», що товариство є добросовісним набувачем, а тому суд не бере до уваги твердження відповідача 3 з цього приводу.

Щодо позовної давності, на пропуску якої наполягає ТОВ «Кристал-Медіа».

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У постанові від 26.11.2019 року по справі № 914/3224/16 за позовом ЛМР до ТОВ «Скай Проект» про витребування земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок: "...Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до посилань судів попередніх інстанцій на те, що міською радою приймались ухвали про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (у 2007 році) та про видачу державного акту на ділянку (у 2008 році). Приймаючи такі ухвали, міська рада виконувала повноваження, покладені на неї законодавством, тобто діяла не як власник спірної земельної ділянки. Тому прийняття зазначених ухвал не обов`язково свідчить про те, що міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права як власника ... з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

У даному випадку відповідач 3 також наголошує на тому, що про порушення своїх прав ЛМР дізналася у 2015 році, коли управління архітектури департаменту містобудування ЛМР видало містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Зважаючи на наведену позицію Великої Палати Верховного Суду, слід погодитися із позивачем, що департамент містобудування, а також управління архітектури є виконавчими органами Львівськоі? міськоі? ради, а також юридичними особами, відмінними від Львівськоі?? міськоі? ради, що виконують окремі визначені законом та відповідними положеннями повноваження і по своі?и? суті не є власниками спірноі?? земельноі? ділянки, не можуть нею володіти та розпоряджатися. А тому, оскільки Львівська міська рада не прии?мала жодних рішень саме як власник щодо земельноі? ділянки з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, подання заяви ТОВ Кристал Медіа до директора департаменту містобудування ЛМР та начальника управління архітектури департаменту містобудування ЛМР не є тим моментом, коли сама рада дізналася про вибуття з і?і? власності спірноі? земельноі? ділянки.

Матеріали справи свідчать, що ЛМР зверталася до управління державної реєстрації для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012. Однак державним реєстратором 23.11.2021 відмовлено у внесенні відповідного запису у зв`язку з тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаних об`єктів нерухомості є ТзОВ «Кристал-Медіа». 10.12.2021 ЛМР звернулася із відповідним позовом до суду. Відтак, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення за захистом свого права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування у ТОВ «Кристал Медіа» на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 693 від 08.11.2021 на суму 27'753,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки під час розгляду справи встановлено неправомірні дії усіх трьох відповідачів, які призвели до вибуття земельної ділянки з комунальної власності, судовий збір за задоволену позовну вимогу слід покласти на усіх відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Львівської міської ради задовольнити частково.

2.Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал Медіа» (79015, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького,1, приміщення 206, код ЄДРПОУ 37613346) на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) земельну ділянку площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 249.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 а, ід.н. НОМЕР_1 ) на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) 5'467,64 грн. судового збору.

5.Стягнути з Приватного підприємства «Центр соціальної реабілітації молоді» (79041, м.Львів, вул. У.Кравченко, 10, код ЄДРПОУ 36417152) на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) 5'467,64 грн. судового збору.

6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал Медіа» (79015, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького,1, приміщення 206, код ЄДРПОУ 37613346) на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) 5'467,64 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 16.05.2024.

СуддяБ. Яворський.