Постанова

від 03.09.2024 по справі 466/11944/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2024 р. Справа №466/11944/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.С.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши апеляційні скарги ТзОВ "Кристал-Медіа" (вх. № ЗАГС 01-05/1531/24 від 29.05.2024) та Львівської міської ради (вх. №ЗАГС 01-05/1606/24 від 05.06.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 (суддя Яворський Б.)

у справі № 466/11944/21

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача 1: ОСОБА_1 , м. Львів,

до відповідача 2: Приватного підприємства "Центр соціальної реабілітації молоді" (надалі ПП "Центр соціальної реабілітації молоді"), м. Львів,

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" (надалі ТОВ "Кристал-Медіа"), м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Росава ЛТ" (надалі ТзОВ "Росава ЛТД"), м.Львів,

про визнання недійсним акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,

за участю представників:

від позивача: Коржевич У.Ф.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: Станкевич А.О.;

від третьої особи: Стасишин Р.М.

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Львівська міська рада звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 , ПП «Центр соціальної реабілітації молоді», ТОВ «Кристал-Медіа», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ «Росава ЛТ» про:

- визнання недійсним акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки від 02.07.2014, яким передано в статутний капітал ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Б. Хмельницького, 249;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 23920672, яке видане 07.07.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції ПП «Центр соціальної реабілітації молоді»;

- скасування державної реєстрації права власності ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» (код ЄДРПОУ 36417152) на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м (номер запису про право власності: 6246665) з припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254;

- визнання недійсним, укладеного між ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» та ТОВ «Кристал-Медіа», договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, реєстр № 2117 від 18.09.2015;

- скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Кристал-Медіа» (код ЄДРПОУ 37613346) на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м (номер запису про право власності: 11236284) з припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254;

- визнання за Львівською міською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Б. Хмельницького, 249 (а.с. 2-14 том І).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 у справі № 466/11944/21 позовні вимоги задоволено повністю (а.с. 216-223 том І).

Постановою Львівського апеляційного суду Львівської області від 17.10.2023 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду (а.с. 60-65 том ІІ).

Ухвалою Львівського апеляційного суду Львівської області від 09.11.2023 справу № 466/11944/21 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області (а.с. 70-73 том ІІ).

23.02.2024 Львівська міська рада подала заяву про зміну предмету позову, у якій просить суд позовну вимогу про визнання за Львівською міською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 249, змінити на вимогу про витребування у ТОВ «Кристал Медіа» на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: м. Львів, вул.Б.Хмельницького, 249 (а.с. 99-103 том ІІІ).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 суд прийняв заяву позивача про зміну позовних вимог (а.с. 115 том ІІІ).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 позовні вимоги задоволено частково. Витребувано у ТОВ «Кристал Медіа» на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельну ділянку площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 249. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 170-175 том ІІІ).

Судове рішення мотивовано тим, що з аналізу матеріалів справи вбачається неправомірне вибуття спірної земельної ділянки із володіння територіальної громади в особі Львівської міської ради. З врахуванням усталеної практики Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 387 та 388 ЦК України, зокрема постанов від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, від 23.11.2023 у справі №359/3373/16-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, суд дійшов висновку, що для належного відновлення порушених прав територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради необхідним і достатнім є витребування такої земельної ділянки у ТОВ «Кристал-Медіа», за якою зареєстровано право власності на цю ділянку. Вимоги про визнання недійсним акту приймання-передачі, свідоцтво про право власності, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його права, а тому такі вимоги до задоволення не підлягають.

Що стосується добросовісності набуття майна, то суд зазначив, що на момент придбання ТОВ «Кристал-Медіа» спірної земельної ділянки (18.09.2015) у Єдиному державному реєстрі судових рішень було достатньо інформації про судові спори, за наслідками розгляду яких встановлено незаконне вибуття від власника земельної ділянки площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, за адресою: м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 249 та заволодіння нею третіми особами. А тому, враховуючи постанову ВП ВС від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, суд вказав, що такі відомості, повинні були спонукати покупця до більшої обачливості, оскільки добросовісність набуття виключається, якщо на момент набуття майна в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна інформація про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. З огляду на викладене суд відхилив твердження ТзОВ «Кристал-Медіа» про добросовісність набуття ним спірного майна.

Щодо позовної давності, то місцевий господарський суд дійшов висновку, що даний позов подано в межах строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав міська рада взнала 23.11.2021, коли державним реєстратором відмовлено у внесенні відповідного запису у зв`язку з тим, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаних об`єктів нерухомості є ТзОВ «Кристал-Медіа».

Не погодившись з вказаним рішенням, ТзОВ «Кристал-Медіа» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, судове рішення винесено з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, а відтак, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, скаржник вважає, що ТзОВ «Кристал Медіа» 18.09.2015 придбав об`єкт незавершеного будівництва із земельною ділянкою у ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» за відплатним договором, який був нотаріально посвідчений. Станом на момент купівлі вказаного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про права третіх осіб (обтяження речових прав) на таке майно. Відтак, ТзОВ «Кристал Медіа» є добросовісним набувачем. Відповідно відсутні правові підстави для витребування спірного майна від ТзОВ «Кристал Медіа». Також апелянт зазначає, що даний спір не підвідомчий господарському суду, оскільки одним із відповідачів є фізична особа. Окрім того, Товариство звертає увагу суду на те, що Львівською міською радою пропущено строк позовної давності, оскільки про те, що до відповідача-3 перейшло право власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку позивачу було відомо ще з 2015 року.

Не погодившись з вказаним рішенням, Львівська міська рада також подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, судове рішення винесено з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, а відтак просить його скасувати в частині не задоволення позовних вимог, в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник вважає, що за наслідками розгляду судових спорів у цивільній справі № 1328/1563/12 були встановлені обставини незаконного набуття ОСОБА_1 та реєстрацію за ним права власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку. Жодних рішень про надання земельної ділянки площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 фізичним чи юридичним особам Львівська міська рада не приймала, відповідно ні ОСОБА_1 , ні ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» не мали правовстановлюючих документів та необхідного обсягу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Оскільки підставою для державної реєстрації за ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» слугували акт приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки від 02.07.2014 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07.07.2014, які є незаконними, то скаржник вважає, що в даній ситуації ефективним способом захисту законних прав та інтересів позивача є, окрім витребування майна, ще задоволення позовних вимог про скасування вказаних документів та скасування державної реєстрації права власності з припиненням права власності на спірне майно. Дані вимоги спрямовані на відновлення становища позивача, яке існувало до його порушення прав.

У зв`язку із звільненням у відставку судді-члена колегії Плотніцького Б.Д., склад судової колегії Західного апеляційного господарського суду було змінено, замість судді Плотніцького Б.Д. введено в склад колегії суддів суддю Матущака О.І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024.

Представник ТзОВ «Кристал-Медіа» в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав повністю. Проти доводів апеляційної скарги Львівської міської ради заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4228/24 від 21.06.2024).

Представник Львівської міської ради в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав повністю. Проти доводів апеляційної скарги ТОВ «Кристал-Медіа» заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4039/24 від 14.06.2024).

Третя особа письмових пояснень щодо апеляційних скарг не подала, представник в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги ТОВ «Кристал-Медіа» заперечив в усному порядку. Щодо апеляційної скарги Львівської міської ради, то з її доводами повністю погодився.

Відповідачі 1 та 2 відзивів на апеляційні скарги не подали, явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка сторін у справі не визнавалася судом обов`язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноважених представників відповідача-1 та відповідача-2.

Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційні скарги, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

У 2012 році ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Львова з позовом до Управління Держкомзему у м. Львові, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов`язання вчинити дії, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27.01.2010 між ним та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 27.01.2010 між цими ж сторонами було укладено договір іпотеки. Згідно із зазначеним договором ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва літ. А-2 готовністю 59%, земельну ділянку площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2010 року між ОСОБА_1 та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грень Н.М., згідно з яким сторони дійшли згоди про звернення стягнення предмет іпотеки у визначеному договором порядку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 у справі №1328/1563/12 позов ОСОБА_1 задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовністю 59% та земельну ділянку, площею 1480 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю та земельну ділянку, зобов`язано БТІ провести державну реєстрацію права власності на будівлю, а управлінню Держкомзему реєстрацію права власності на земельну ділянку (а.с. 15-18 том І).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 19-21 том І).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 частково задоволено касаційні скарги заступника прокурора Львівської області і Львівської міської ради та скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 і ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд зазначив, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або право користування іпотекодавця - ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки. Натомість згідно інформації Держкомзему у АДРЕСА_1 відноситься до земель м. Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1480,0 кв.м кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 відсутня (а.с. 22-27 том І).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20.05.2014 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України (а.с.28 том І).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 задоволено заяву прокурора Шевченківського району м. Львова про поворот виконання судового рішення та постановлено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовність 59%, що розташований на земельній ділянці, площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_2 та запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1480,0 кв.м., кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28-31 том І).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2014 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 02.10.2014 залишено без змін. 06.05.2015 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, а вищевказані ухвали першої та апеляційної інстанції залишив без змін (а.с. 32-37 том І).

Як стверджує позивач, з метою виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012, він звернувся в управління державної реєстрації. Однак, 23.11.2021 державним реєстратором було відмовлено Львівській міській раді у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовність 59%, що розташований на земельній ділянці, площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 , та запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що встановлено наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно; згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Львова скасовується запис про право власності за ОСОБА_1 , проте згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаних об`єктів нерухомості є ТОВ «Кристал-Медіа» (а.с. 58 том І).

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Кристал-Медіа» набуло право власності на земельну ділянку кадастровий №4610137500:06:005:0254 на підставі договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, укладеного 18.09.2018 між ТзОВ «Кристал-Медіа» та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» (а.с. 40-44 том І).

До цього (04.07.2014) право власності на будівлю та вказану земельну ділянку було зареєстровано за ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с. 39 том І).

Для проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку заявником було подано акт приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки, підписаний 02.07.2014 між ОСОБА_1 та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді». Згідно з актом приймання-передачі ОСОБА_1 передав, а ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» прийняло в статутний капітал ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, загальною площею 1480,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний № 9368346101 від 14.02.2013 року (серія СЕК № 127053) (а.с. 38, 47-48 том І).

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним (ч.4 ст.41 Конституції України).

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1 і ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Спірним питанням у даному спорі є встановлення законності дій щодо відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, загальною площею 1480,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, з матеріалів справи № 466/11944/21 вбачається, що спірна земельна ділянка станом на момент розгляду даної справи зареєстрована за ТзОВ «Кристал-Медіа».

Як стверджує ТзОВ «Кристал-Медіа» земельна ділянка, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, була придбана ним у власність на підставі договору купівлі-продажу незавершеного будівництва з земельною ділянкою від 18.09.2015, укладеного між ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» (продавець) та ТзОВ «Кристал-Медіа» (покупець) (а.с. 40-43 том І).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору купівлі-продажу об`єкт незавершеного будівництва, який відчужується, належить продавцю ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.2009, а земельна ділянка на підставі Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 07.07.2014 (а.с. 39 том І). Право власності за земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.07.2014 (а.с. 48, 89 том І).

Водночас з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі внеску в статутний капітал від 02.07.2014 передав ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» майно, а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, загальною площею 1480,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 38 том І).

Як зазначалося вище, Вищий спеціалізований суд України, розглядаючи справу №1328/1563/12 за позовом ОСОБА_1 до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Управління Держкомзему у м. Львові, ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» про звернення стягнення на предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) готовністю 59 % та земельну ділянку, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, площею 1480,0 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, встановив, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або право користування іпотекодавця - ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки. Окрім того, згідно з інформацією Держкомзему у АДРЕСА_1 відноситься до земель м. Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1480,0 кв м кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 відсутня (а.с. 22-27 том І).

За наслідками розгляду справи №1328/1563/12 05.03.2014 Вищий спеціалізований суд України скасував судові рішення судів попередніх інстанцій у справі №№1328/1563/12, якими позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені (а.с. 15-27 том І).

Суд звертає увагу, що Шевченківським районним судом м. Львова 02.10.2014 було прийнято ухвалу про поворот виконання рішення суду від 10.05.2012 у справі №1328/1563/12 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва та на спірну земельну ділянку. Дана ухвала залишене без змін Апеляційним судом Львівської області від 24.12.2014 та Вищим спеціалізованим судом України від 06.05.2015 (а.с. 29-37 том І).

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2011 у справі № 1-25/2011 розтлумачено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Згідно з ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Так, колегія суддів, здійснюючи аналіз правомірності набуття права власності на земельну ділянку, площею 1480 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , встановила, що правова підстава, яка слугувала підставою для реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 , а саме рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 у справі №1328/1563/12, відпала, оскільки таке рішення було скасоване Вищим спеціалізованим судом України від 05.03.2014.

Тобто, вказане свідчить про втрату юридичної сили судовим рішенням, яким визнано право власності за ОСОБА_1 на вказане вище нерухоме майно.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч.2 ст.328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

З огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що у даній справі факт неправомірності набуття нерухомого майна встановлено судовими рішеннями.

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує, що у ОСОБА_1 станом на момент передання у статутний капітал ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» 02.07.2014 земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, загальною площею 1480,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , були відсутні правовстановлювальні документи на підтвердження права власності на спірну земельну ділянку або документи, на підставі яких таке право власності виникає. Така передача спірної земельної ділянки є незаконною.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Тобто, Закон пов`язує наявність права на набуття у власність чи у користування земельних ділянок із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або у користування, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.

Водночас, матеріали справи № 466/11944/21 не містять доказів, що Львівська міська рада приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки у користування чи у власність ОСОБА_1 або ПП «Центр соціальної реабілітації молоді».

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Частиною 3 ст. 10 цього Закону передбачено, що державний реєстратор, у тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Проте, суд вважає, що державний реєстратор, всупереч ч.3 ст. 10 Закону, не перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та прийняв незаконне рішення про проведення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно ПП «Центр соціальної реабілітації молоді», оскільки станом на момент державної реєстрації (07.07.2014) рішення суду про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (земельну ділянку) за ОСОБА_1 було скасовано судом 05.03.2014. Відповідно ОСОБА_1 не був наділений правомочними правами власника щодо розпорядженням таким майном і не міг передати у статутний капітал ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» таке майно.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (ч.1 ст. 328 ЦК України), а не свідоцтво про право власності як документ і не державна реєстрація права приватної власності на цей об`єкт. Така реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див., наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 46)).

Приписами ч.1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Та лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України).

Натомість, з аналізу матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» розпорядилися земельною ділянкою, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка їм не належить на праві власності.

Відтак, ПП «Центр соціальної реабілітації молоді», укладаючи 18.09.2015 з ТОВ «Кристал-Медіа» договір щодо відчуження земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, не мав необхідного обсягу дієздатності щодо передачі такої у власність відповідачу-3.

У результаті укладення вказаного вище договору відбулося неправомірне вибуття земельної ділянки із володіння територіальної громади в особі Львівської міської ради, він спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою територіальної громади м. Львова, тобто, порушує публічний порядок і відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, такий договір є нікчемними. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 19.05.2020 у справі №922/4206/19).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, ст.387 та ст.388 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Отже, жодна вимога, пред`явлена позивачем з наміром набути володіння спірним нерухомим майном (про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію, про скасування записів у Державному реєстрі прав, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про визнання права власності, зокрема "шляхом відновлення (внесення) відповідних відомостей до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно"), не відповідає належному способу захисту у цій справі, яким є віндикаційний позов, що також є самостійною підставою відмови в позові.

Беручи до уваги наведену усталену практику Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту порушених прав та інтересів при віндикаційному позові, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковими твердження апелянта -Львівської міської ради про ефективність способу захисту, який відновить її порушені права та інтереси, вимоги, окрім витребування майна, про скасування акту приймання-передачі, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності з припиненням права власності на спірне майно.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що мета позивача спрямована на відновлення власником володіння нерухомим майном. Тому наведені в апеляційній скарзі вимоги, окрім віндикаційного позову, не є належними й ефективними способами захисту порушених прав позивача. Відповідно з врахуванням вищенаведеної позиції Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що для належного відновлення порушених прав територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради необхідним і достатнім є витребування такої земельної ділянки у особи, за якою зареєстровано право власності на цю ділянку, а саме ТзОВ «Кристал-Медіа». У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Щодо твердження скаржника -ТзОВ «Кристал-Медіа», що він є добросовісним набувачем, відповідно відсутні правові підстави для витребування спірного майна від нього, то колегія суддів зазначає таке.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому ст.400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим ст. 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 та від 21.09.2022 у справі №908/976/19 виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування майна.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів ст. 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц також зазначила, що добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості, за словами ВП ВС, повинні спонукати покупця до більшої обачливості (див. пункт 11.8 постанови).

Наявні в матеріалах справи докази та з`ясовані судом на їх підставі обставини свідчать про те, що у даному випадку на момент придбання ТзОВ «Кристал-Медіа» спірної земельної ділянки (18.09.2015) у Єдиному державному реєстрі судових рішень була ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 по справі №1328/1563/12, у якій касаційний суд чітко зазначив, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або право користування іпотекодавця - ПП «Центр соціальної реабілітації молоді» на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки; при цьому апеляційний суд помилково виходив з правомірності та законності договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя; крім того, згідно інформації Держкомзему у м. Львів, вул. Б.Хмельницького, 249 відноситься до земель м. Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1480,0 кв м кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 відсутня. Відтак, касаційний суд скасував судові рішення місцевого та апеляційного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на незавершене будівництво і земельну ділянку та направив справу на новий розгляд.

Окрім того, на момент придбання ТзОВ «Кристал-Медіа» спірної земельної ділянки (18.09.2015) у Єдиному державному реєстрі судових рішень було ряд інших судових рішень, у яких предметом спору була саме спірна земельна ділянка:

- ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012, якою задоволено заяву прокурора Шевченківського району м.Львова про поворот виконання судового рішення та постановлено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовність 59%, що розташований на земельній ділянці, площею 1480,0 кв.м., кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 та запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1480,0 кв.м., кадастровий номер №4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ухвала Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2014 про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 залишено без змін;

- ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.05.2015, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а вищевказані ухвали першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

Також колегія суддів звертає увагу, що інформація про об`єкт незавершеного будівництва літ. А-2 готовністю 59%, який розташований на земельній ділянці площею 1480,0 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, за адресою: АДРЕСА_1 міститься у відкритому доступі і численних публікаціях, які стосуються не тільки історії як «довгобуду», але й судових спорів з приводу визнання права власності на нерухоме майно та його витребування. Зокрема, відповідна інформація про більш як двадцять судових рішень у справах щодо спірної нерухомості розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень починаючи з 2010 року (зокрема справи № 30/81, № 4/120, № 5015/2602/11, № 1328/1563/2012, № 5015/3228/11, №5015/2602/11, № 5015/4930/11).

Суд вважає, що наведена інформація мала б спонукати ТзОВ «Кристал-Медіа» до виваженого рішення щодо придбання нерухомого майна та проявити розумну обачність за наявності численної відкритої інформації про судові конфлікти навколо цього майна та судових спорів щодо нього.

ТзОВ «Кристал-Медіа» мало можливість дізнатися з Єдиного державного реєстру судових рішень про наявність судових рішень у вказаній справі, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.03.2021 у справі № 922/634/19, за яким у разі придбання майна покупець мав би проявити розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Кристал-Медіа» в даному випадку не може вважатися добросовісним набувачем.

З огляду на наведене, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду наведене у постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, витребування спірної земельної ділянки у кінцевого набувача, добросовісність набуття яким за обставин цієї справи спростована, відповідатиме принципам справедливості та розумності.

Покликання скаржника ТзОВ «Кристал-Медіа» на те, що таке витребування спірної земельної ділянки від останнього власника призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод та становить надмірний індивідуальний тягар для відповідача-3 апеляційним судом оцінюється критично.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «East West Alliance Limited v. Ukraine» від 23.01.2014).

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997. Стала практика ЄСПЛ свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Позбавлення відповідача-3 права власності на спірну земельну ділянку жодним чином не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки переслідує легітимну мету задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельної ділянки комунальної власності та її повернення, з якої остання незаконно вибула, поза її волею.

Окрім цього, звернення позивача із вказаним позовом переслідує суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження територіальної громади земельної ділянки, з метою отримання орендної плати за її використання у разі продажу права оренди, або від її продажу на конкурентних засадах чи надання її у власність в законному порядку іншим особам.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач-3 не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до попереднього набувача, у якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст.661 ЦК України. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від у справі № 148/621/22, від 29.03.2023 у справі № 684/933/18, від 07.02.2022 у справі № 591/6566/20-ц, від 25.07.2022 у справі № 278/607/17.

За обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо посилання ТзОВ «Кристал-Медіа» на ст. 377 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), то суд зазначає таке.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для автоматичного виникнення права власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені і яка не була надана попередньому власнику, оскільки, як зазначалося вище, спірна земельна ділянка вибула поза межами волі власника (Львівської міської ради). Також жодних рішень щодо відчуження земельної ділянки Львівська міська рада не приймала. Відтак, у ТзОВ «Кристал-Медіа» не могло виникнути автоматичного переходу такого права з посиланням на ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів враховує принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, оскільки нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

З огляду на наведене, відповідач-3 не позбавлений права у встановленому законодавством порядку оформити право власності чи користування на земельну ділянку в розмірі, яка необхідна для обслуговування свого нерухомого майна.

Щодо позовної давності, про застосування якої наполягає ТОВ «Кристал-Медіа» (а.с. 70 том І, а.с. 124-127 том ІІІ), то суд зазначає таке.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Як стверджує ТзОВ «Кристал-Медіа», про порушення свого права як власника земельної ділянки, Львівська міська рада була обізнана ще у 2015 році, а саме 28.09.2015, коли ТзОВ «Кристал-Медіа» звернулося до Департаменту містобудування Управління архітектури Львівської міської ради із заявою про видачу містобудівних умов і обмежень (а.с. 84 том І) та видачею 19.10.2015 Департаменту містобудування Управління архітектури Львівської міської ради містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул.Б.Хмельницького, 249 в м. Львові (а.с. 81-82 том І).

У постанові від 26.11.2019 по справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до ТОВ «Скай Проект» про витребування земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок: "...Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до посилань судів попередніх інстанцій на те, що міською радою приймались ухвали про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (у 2007 році) та про видачу державного акту на ділянку (у 2008 році). Приймаючи такі ухвали, міська рада виконувала повноваження, покладені на неї законодавством, тобто діяла не як власник спірної земельної ділянки. Тому прийняття зазначених ухвал не обов`язково свідчить про те, що міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права як власника ... з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Зважаючи на наведену позицію Великої Палати Верховного Суду, суд погоджується із позивачем, що департамент містобудування, а також управління архітектури є виконавчими органами Львівської міської ради, а також окремими юридичними особами, відмінними від Львівської міської ради, що виконують окремі визначені законом та відповідними положеннями повноваження і по своїй суті не є власниками спірної земельної ділянки, не можуть нею володіти та розпоряджатися. А тому, оскільки Львівська міська рада не приймала жодних рішень саме як власник щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, подання заяви ТОВ «Кристал Медіа» до директора департаменту містобудування ЛМР та начальника управління архітектури департаменту містобудування ЛМР не є тим моментом, коли сама міська рада дізналася про вибуття з її власності спірної земельної ділянки.

Матеріали справи свідчать, що Львівська міська рада зверталася до управління державної реєстрації для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності Кирилюка Д.В. на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012. Однак, державним реєстратором лише 23.11.2021 відмовлено у внесенні відповідного запису, у зв`язку з тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаних об`єктів нерухомості є ТзОВ «Кристал-Медіа».

Оскільки позивачу стало відомо про незаконну реєстрацію права власності на земельну ділянку під час відмови державним реєстратором у внесенні відповідного запису до Державного реєстру, то колегія суддів вважає, що позивач звернувся у грудні 2021 року до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Щодо твердження апелянта про те, що даний спір не підвідомчий господарському суду, оскільки одним із відповідачів є фізична особа, то колегія суддів звертає увагу на статтю 231 ГПК України, якою передбачено, що у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи господарського судочинства, провадження у цій справі не може бути закрите з підстави, що спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Приписами ч. 6 ст. 31 ГПК України визначено, що спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Львівського апеляційного суду Львівської області від 17.10.2023 рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду (а.с.60-65 том ІІ).

Учасники справи, в т.ч. ТзОВ «Кристал-Медіа», не скористалися своїм правом на касаційне оскарження судового рішення, зокрема з підстав підвідомчості розгляду справи. Дана постанова набрала законної сили.

Ухвалою Львівського апеляційного суду Львівської області від 09.11.2023 справу №466/11944/21 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області (а.с. 70-73 том ІІ).

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції визнає твердження скаржника безпідставними.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Водночас, частини 1,3,4 ст. 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14, 76-79 ГПК України, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги в частині витребування земельної ділянки є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, в свою чергу відповідачами не спростовані, а відтак, судом першої інстанції правомірно задоволено з врахуванням правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту. В решті позовних вимог судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржників відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристал-Медіа» та Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 у справі №466/11944/21 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг залишити за скаржниками.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

Судді О.І. Матущак

О.С. Скрипчук