Ухвала

від 14.05.2024 по справі 915/289/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про зміну способу виконання судового рішення

14 травня 2024 року Справа № 915/289/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Дюльгер І.М.

від сторін представники не з?явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт від 03.05.2024 (вх. № 5332/24 від 03.05.2024)

про заміну способу виконання рішення суду у справі № 915/289/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт,

Каботажна пристань, 3, м. Миколаїв, 54056;

до Державного підприємства Миколаївське морське агентство,

Каботажний спуск, 3, м. Миколаїв, 54002;

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 5260500 грн. 86 коп.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням суду від 21.04.2021 у даній справі задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Миколаївський рибний порт та вирішено стягнути на користь останнього з Державного підприємства (ДП) Миколаївське морське агентство грошові кошти у загальній сумі 5260500 грн. 86 коп., із яких: 5010933 грн. 64 коп. ? основний борг; 92871 грн. 63 коп. ? 3 % річних; 156695 грн. 59 коп. ? інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 78908 грн.

На виконання указаного рішення Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ від 24.05.2021.

Від ТОВ Миколаївський рибний порт надійшла заява від 03.05.2024 про зміну способу виконання рішення суду в даній справі в порядку ст. 331 ГПК України, а саме, про звернення стягнення на майно ДП Миколаївське морське агентство ? несамохідний плавучий причал ПЖ-61, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом передачі його у власність стягувача (заявника).

Заява мотивована тим, що виконання рішення суду в даній справі шляхом стягнення з боржника грошових коштів є об?єктивно неможливим, у зв?язку з тим, що у боржника відсутні кошти в обсязі, необхідному для виконання рішення суду в даній справі.

Ухвалою від 06.05.2024 прийнято дану заяву до розгляду, який відповідно до ст. 331 ГПК України призначено на 14.05.2024.

Копія ухвали була доставлена сторонам до Електронного кабінету в ЄСІТС 06.05.2024 о 15:29.

ДП Миколаївське морське агентство правом надання заперечень чи пояснень не скористалося.

Станом на час розгляду зазначеної заяви жодних заяв чи заперечень щодо зміни способу виконання рішення суду не надійшло.

Представники сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду даної заяви, в судове засідання не з?явилися; при цьому від боржника надійшло клопотання від 04.01.2022 № 0401/01 про розгляд справи за відсутності представника ДП Миколаївське морське агентство за наявними документами.

Дослідивши матеріали заяви та господарської справи № 915/289/21, суд визнає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст. 16 ЦК України способів захисту цивільних прав.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

Вирішуючи питання про зміну способу виконання рішення, суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість такого виконання рішення суду.

Суд зазначає, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №904/1478/15.

Таким чином, законодавцем передбачено право суду за заявою відповідної особи змінити спосіб виконання судового рішення, у разі неможливості його виконання у тому вигляді, який постановлено судовим рішенням.

Метою такої зміни способу виконання судового рішення є задоволення вимог стягувача за рішенням, яке набрало законної сили.

Зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 331 ГПК України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу. За заявою сторони така ухвала долучається до виконавчого документа та, з урахуванням положень Закону №1404-VIII та Інструкції №512/5, примусове виконання наказу здійснюється у спосіб, встановлений такою ухвалою.

Єдиною підставою, з якою Закон, зокрема ст. 331 ГПК України, пов`язує можливість задоволення заяви про зміну порядку виконання судового рішення, є наявність об`єктивних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації такого рішення в разі неможливості його виконання у порядку та у спосіб, що раніше встановлені.

Як зазначалося вище, рішенням суду в даній справі вирішено стягнути на користь ТОВ Миколаївський рибний порт з ДП Миколаївське морське агентство грошові кошти у загальній сумі 5260500 грн. 86 коп., а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 78908 грн.

На виконання указаного рішення Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ від 24.05.2021.

Із змісту заяви вбачається, що ТОВ Миколаївський рибний порт звернулося до боржника з листом від 03.08.2021 № 03/08-21-1, в якому виклало вимогу про виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2021 по справі № 915/289/21 та наказу від 24.05.2021 в цій же справі шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 5260500 грн. 86 коп. на розрахунковий рахунок стягувача.

ДП Миколаївське морське агентство листом від 02.09.2021 № 02.09-1 повідомило стягувача про те, що не має можливості виконати рішення суду в даній справі шляхом сплати грошових коштів у зв?язку з відсутністю грошових коштів у достатньому обсязі.

Боржник також указав, що направлення виконавчих документів до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду призведе до повного блокування діяльності ДП Миколаївське морське агентство, що також робить неможливим виконання судового рішення. З урахуванням наведених обставин боржник запропонував стягувачу не здійснювати виконання рішення в примусовому порядку та розглянути питання щодо зміни способу виконання судового рішення.

З метою виконання указаного судового рішення 08.01.2024 стягувач звернувся за примусовим виконанням рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2021 року по справі №915/289/21 до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Згідно листа Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вих. № 33752/20.11-34/11 від 19.03.2024 повідомлено стягувача, що державним виконавцем Волкомор А.В. порушено виконавче провадження, щодо примусового виконання наказу №915/289/21.

Під час примусового виконання указаного рішення виконавцем було встановлено відсутність грошових коштів на рахунках Боржника та іншого майна, окрім права господарського віддання на нежитловий об`єкт, що розташований за адресою: м. Миколаїв, вулиця Каботажний спуск, 3.

ТОВ Миколаївський рибний порт зазначає, що ДП Миколаївське морське агентство є власником майна, за рахунок якого можливо виконати рішення суду в даній справі та задовольнити вимоги ТОВ Миколаївський рибний порт ? несамохідного плавучого причалу ПЖ-61 1977 р.в. реєстраційний номер SRU202624.

На підтвердження таких обставин заявником подано звіт про оцінку указаного вище плавучого причалу, виконаний СПД-ФО Стеценко В.А. згідно якого вартість причалу станом на дату оцінки складає 4994066,00 грн.

На думку ТОВ Миколаївський рибний порт, викладені обставини свідчать про те, що виконання рішення суду в даній справі можливе лише шляхом звернення стягнення на указане вище майно ДП Миколаївське морське агентство ? несамохідний плавучий причал ПЖ-61, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом передачі його у власність стягувача (заявника).

Викладені обставини зумовили звернення ТОВ Миколаївський рибний порт до суду з даною заявою.

На підтвердження обставин відсутності у боржника коштів в обсязі, достатньому для виконання рішення суду в даній справі заявником подано суду документи фінансової звітності боржника, зокрема, згідно звіту про фінансові результати за 1 квартал 2024 року чистий дохід складає 86,2 тис.грн, а чистий прибуток 4,1 тис. грн, вартість майнових активів підприємства становить 682,5 тис. грн, за 2023 рік чистий дохід становив 336,7 тис.грн, а чистий прибуток 2,1 тис. грн, вартість майнових активів підприємства становить 710,9 тис. грн .Указані документи фінансової звітності подано до контролюючих органів.

За такого указана звітність приймається судом в якості доказу незадовільного майнового стану боржника.

Окрім того, про незадовільний матеріальний стан свідчить і лист ДП Миколаївське морське агентство від 02.09.2021 № 02.09-1 щодо відсутності у підприємства можливості виконати рішення суду в даній справі шляхом сплати грошових коштів у зв?язку з відсутністю грошових коштів у достатньому обсязі.

З метою примусового виконання судового рішення стягувач пред`явив наказ суду від 24.05.2021 до виконання до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 наведеного вище Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у т.ч. коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

У відповідності до ст. 52 Закону України Про виконавче провадження, виконавець звертає стягнення на кошти боржника-юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника-юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов?язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника-юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником-юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

У разі якщо після накладення виконавцем арешту на кошти боржника-юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судового рішення і відкриває нові рахунки в банках чи інших фінансових установах, виконавець надсилає відповідним правоохоронним органам матеріали для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

У разі відсутності у боржника-юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника-юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

У разі якщо на зазначене у частині п?ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості:

1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер?єру офісів, готова продукція та товари тощо);

2) об?єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

Звернення стягнення на кошти та інше майно фізичних осіб - підприємців здійснюється за правилами, визначеними цією статтею.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що законодавством передбачений певний порядок виконання судових рішень щодо стягнення коштів з боржника-юридичної особи; такий порядок дозволяє, зокрема, у разі відсутності у боржника-юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, звернути стягнення на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним.

Поряд із цим, для дотримання відповідного порядку необхідним є вчинення стягувачем відповідних дій ? пред?явлення виконавчого документа для виконання.

Стягувачем дотримано указаний порядок, однак в результаті вчинених виконавцем дій щодо перевірки майнового стану боржника, виявлення його рахунків, нерухомого та рухомого майна, майнових прав, отримання інформації про доходи боржника, тощо, як це передбачено статтею 48 Закону України Про виконавче провадження, рішення суду не виконане через відсутність коштів та майна боржника.

Таким чином, станом на час розгляду справи порушені права стягувача не відновлені.

Разом з тим, за приписами статті 129-1 Конституції України судове рішення ухвалюється іменем України та є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є обов`язковість судового рішення.

У відповідності до статті 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення № 18-рп/2012 від 13.12.2012р. зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004р.).

Відповідно до встановленої практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.05 р. у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 р. у справі "Чіжов проти України" п. 40, заява № 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, здійснюється на підставі доказів.

Згідно з ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2021 у справі №915/289/21 поринаючи з дня набрання законної сили, а саме: з 18.05.2021 та станом на день звернення з цією заявою до суду не виконується майже три роки через відсутність у боржника грошових коштів та ліквідного майна.

Проте, боржнику належить майно: несамохідний плавучий причал ПЖ-61, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість якого становить 4994066,00 грн, що підтверджується висновком складеним суб`єктом оціночної діяльності.

Вказане майно, знаходиться у стягувача у фрахті за Договором бербоут-чартеру (фрахтування) несамохідного плавучого причалу ПЖ-61 від 08.05.2018, укладеного між стягувачам та боржником.

Вартість зазначеного майна боржника складає майже 94% від усієї заборгованості за рішенням суду у даній справі.

Підсумовуючи викладене, ураховуючи принципи розумності та справедливості, вимоги ст. 331 ГПК України, а також те, що рішення суду відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України є обов`язковим до виконання, суд дійшов висновку про наявність підстав для заміни способу виконання рішення від 21.04.2021 у справі № 915/289/21 у спосіб звернення стягнення на майно: плавучий причал ПЖ-61, реєстраційний номер НОМЕР_1 1977р.в., належне боржнику, шляхом його передачі у власність стягувану.

За такого заява ТОВ Миколаївський рибний порт підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 234, 331 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський рибний порт про заміну способу виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2021 у справі № 915/289/21.

2. Змінити спосіб виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2021 у справі №915/289/21, виклавши п. 2 резолютивної частини у наступній редакції:

«Звернути стягнення на майно Державного підприємства «Миколаївське морське агентство» (Каботажний спуск, 3, м. Миколаїв, 54002, ідентифікаційний код 33854335) - несамохідній плавучий причал ПЖ-61, реєстраційний номер НОМЕР_1 шляхом передачі його у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївський рибний порт» (Каботажна пристань, 3 м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код 33896925).»

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та у строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України.

Повний текс ухвали складено 15.05.2024.

Суддя Т.М. Давченко