Рішення

від 15.05.2024 по справі 916/504/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2024 р. м. Одеса Справа № 916/504/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,

розглянувши справу № 916/504/24 в порядку спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження

за позовом: Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області /ЄДРПОУ 35303860, адреса 65085, м. Одеса, Тираспольське шосе, 14, e-mail: arzsp@od.dsns.gov.ua/

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЮ /ЄДРПОУ 39160577, адреса 65000, м. Одеса, вул. Сонячна, 5/

про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 7 103,67 грн

ВСТАНОВИВ:

12.02.2024 Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 528/24/ до товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЮ про стягнення безпідставно набутих коштів, які надмірно сплачені за договорами, як податок на додану вартість у розмірі 7 103,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення норм чинного законодавства України укладені між сторонами договори № 815 від 21.06.2022 та № 834 від 766,67 грн містять положення про сплачу податку на додану вартість. Позивач вказує, що як наслідок закупівля товару з націнкою у вигляді податку на додану вартість поряд із встановленням такого оподаткування зумовлює безпідставне завищення ціни, що в свою чергу призводить до зайвих витрат замовника та безпідставного їх набуття постачальником.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 11, 15, 202, 203, 509, 626, 627, 628, 656, 663, 712, 1212 ЦК України, ст.ст. 180, 189, 265 ГК України, пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14, пп. а), б) п. 185.1 ст. 185, ст. 186, п. 188.1 ст. 188 ПК України, Закону України Про ціни і ціноутворення.

Ухвалою суду від 19.02.2024 залишено без руху позовну заяву аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області вх. № 528/24 від 12.02.2024; зобов`язано позивача надати суду у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, заяву про усунення недоліків, встановлених при поданні позовної заяви.

23.02.2024 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків /вх. № 7470/24/ на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2024.

Ухвалою суду від 01.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/504/24; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 у справі № 916/504/24 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (65000, м. Одеса, вул. Сонячна, 5, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується Витягом в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці другої сторінки цих ухвал з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті „Судова повістка.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом пункту 4 частини шостої якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

20.03.2024 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.

Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, № 910/1730/22 від 19.12.2022 року).

Суд зазначає, що основним способом, за допомогою якого суди здійснюють повідомлення учасників справи, є надіслання повісток. Це означає, що якщо в матеріалах справи є корінець повідомлення, в якому зазначено, що лист вручено безпосередньо учаснику справи, наявний підпис працівника пошти, то особа може вважатися належним чином повідомленою. Разом з тим, є випадки, коли судові повістки не вручаються. У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень Господарського процесуального кодексу, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. Вказане узгоджується з позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду яка викладена у справі №752/24739/19 від 18.01.2023 року.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач, обізнаний про розгляд справи № 916/504/24, міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Оскільки відповідач по справі не надав суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, суд в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом при безпосередньому дослідженні доказів, 21.06.2022 між Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та товариством з обмеженою відповідальністю ЗТЮ укладено договір № 815 про закупівлю автозапчастин, за умовами якого, продавець зобов`язується у 2022 році поставити покупцеві запасні частини та мастильні засоби для заміни на автомобіль, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити /п. 1.1 договору/.

Пунктом 3.1. визначено, що ціна договору становить 38022,00 грн., у тому числі ПДВ

6337,00 грн.

Пунктом 4.1. визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після підписання обома сторонами накладної на отримання товару.

Відповідно до пункту 10.1 договір набуває чинності з моменту їх підписання та діють до 31.12.2022 та до повного виконання обов`язків.

25.07.2022 між Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та товариством з обмеженою відповідальністю ЗТЮ укладено договір № 834 про закупівлю автозапчастин, за умовами якого, продавець зобов`язується у 2022 році поставити сальник маточини задньої (далі автозапчастину) для заміни на автомобіль, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити /п. 1.1 договору/.

Пунктом 3.1. визначено, що ціна договору становить 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.

Пунктом 4.1. визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після підписання обома сторонами накладної на отримання товару.

Відповідно до пункту 10.1 договір набуває чинності з моменту їх підписання та діють до 31 грудня 2022 року та до повного виконання обов`язків.

Судом встановлено, що на виконання договорів відповідач поставив, а позивач оплатив автозапчастини, що підтверджується видатковими накладними та платіжними дорученнями:

- видаткова накладна № PH-0000425 від 21.07.2022 на суму 38 022,00 грн та платіжне доручення № 294 від 23.06.2022 на суму 38022,0 грн, в тому числі ПДВ на суму 6337,0 грн;

- видаткова накладна № РН-0000512 від 25.07.2022 на суму 4 600,0 грн та платіжне доручення № 376 від 26.07.2022 року на суму 4600,0 грн, в тому числі ПДВ на суму 766,67 грн.

28.09.2023 позивач направив відповідачу претензію вих. № 12 із вимогою повернути ПДВ за оплачені договори № 815 від 21.06.2022 та № 834 від 25.07.2022 на підставі постанови КМУ № 178 від 02.03.2022.

Оскільки, відповідач не повернув безпідставно отримані грошові кошти, які надмірно сплачені за договорами, як податок на додану вартість, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно набутих коштів, які надмірно сплачені за договорами, як податок на додану вартість у розмірі 7 103,67 грн.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 ЦК України).

Згідно з ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Так, за приписами ч.ч.1, 3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Як встановлено судом вище, між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладених договорів № 815 від 21.06.2022 та № 834 від 25.07.2022, які за своєю правовою природою є договорами поставки.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання вимог укладених між сторонами договорів позивачем було закуплено у відповідача автозапчастини на загальну суму 42 622,00 грн, в тому числі ПДВ 7103,67 грн.

Отже, сторони на договірних засадах передбачили формування ціни за договором. Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 по справі №910/12764/20).

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», якою, з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, визначено категорії установ, операції з постачання яким товарів для заправки (дозаправки) або будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами) для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 02.2022. У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на підпункт "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.п. "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відтак, ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством,

Судом встановлено, що договори між сторонами укладено 21.06.2022 та 25.07.2022, тобто після прийняття постанови КМУ №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» з визначеною у них ставкою податку у розмірі 20%.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як вбачається із матеріалів справи, Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ЗТЮ про визнання недійсними договорів в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість, однак в прохальній частині позову позивач просить лише стягнути з ТОВ ЗТЮ безпідставно набуті кошти, які надмірно сплачені за договорами, як податок па додану вартість в розмірі 7 103,67 грн, шляхом зарахування їх на розрахункові рахунки позивача, вимога про визнання недійсним договору в частині включення в ціну товару суми ПДВ позивачем не заявлена.

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3.1 договору № 815 від 21.06.2022 визначено, що ціна договору становить 38022,00 грн., у тому числі ПДВ 6337,00 грн.

Пунктом 3.1 договору № 834 від 25.07.2022 визначено, що ціна договору становить 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.

Господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним пункту 3.1 договору № 815 від 21.06.2022 та п. 3.1 договору № 834 від 25.07.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, отже, сторони договору узгодили ціну договору.

Відтак, господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у розмірі 7 103,67 грн на підставі ст.1212 ЦК України.

З огляду на викладене, посилання позивача на те, що набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України є передчасним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 914/2679/23.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області не підлягають задоволенню, так як необґрунтовані та недоведені.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження аби прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 15 травня 2024 р.

Суддя Н.Д. Петренко