Постанова

від 02.09.2024 по справі 916/504/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/504/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024

у справі №916/504/24

за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ЗТЮ

про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 7 103,67 грн,-

головуючий суддя Петренко Н.Д.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Справа розглянута без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТЮ» про стягнення безпідставно набутих коштів, які надмірно сплачені за договорами, як податок на додану вартість у розмірі 7 103,67 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення норм чинного законодавства України укладені між сторонами договори № 815 від 21.06.2022 та № 834 від 25.07.2022 містять положення про сплату податку на додану вартість. Позивач вказує, що як наслідок закупівля товару з націнкою у вигляді податку на додану вартість поряд із встановленням такого оподаткування зумовлює безпідставне завищення ціни, що в свою чергу призводить до зайвих витрат замовника та безпідставного їх набуття постачальником.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.05.2024р. у справі №916/504/24 (суддя Петренко Н.Д.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд послався на те, що в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним пункту 3.1 договору № 815 від 21.06.2022 та п. 3.1 договору № 834 від 25.07.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, отже, сторони договору узгодили ціну договору. Відтак, господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у розмірі 7 103,67 грн на підставі ст.1212 ЦК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 у справі №916/504/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 7 103,67 грн. задовольнити в повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення необгрунтованим та таким, що винесено з порушенням норм матеріального права

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції виніс рішення з порушеннями норм матеріального права, що призвело до неправильного застосування приписів Постанови Кабінету міністрів України «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою в період воєнного стану» від 02.03.2022р. №178 та Податкового кодексу України в якому передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України, як підрозділ територіального підпорядкування, який підпорядковано безпосередньо Головному управлінню ДСНС України в Одеській області, розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів №178 від 02.03.2022. А застосування норм щодо обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану при укладенні договорів не суперечить приписам підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового Кодексу України, на яку посилається суд першої інстанції, так як в ній зазначено:»за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту ….. або в інших випадках, передбачених законодавством».

Однак суд першої інстанції всупереч вищенаведених обставин виніс рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до помилкового щодо тлумачення приписів підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового Кодексу України.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції всебічно не дослідив матеріали справи та прийшов до хибного висновку щодо визначення того, що в матеріалах справи відступні докази визнання недійсним пункту 3.1 договору №815 від 21.06.2022 року та пункту 3.1 договору №834 від 25.07.2022 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/504/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 у справі №916/504/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

12.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали №916/504/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 у справі №916/504/24; розгляд апеляційної скарги Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Ухвала апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 17.06.2024 направлялась судом апеляційної інстанції на зареєстровану адресу відповідача, проте не була вручена адресату та повернута на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Інформація від відповідача про адресу його місцезнаходження, на яку йому слід направляти повідомлення щодо розгляду даної справи, до суду не надходила.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, судом було вжито належних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 у справі №916/504/24.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

21.06.2022 між Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та товариством з обмеженою відповідальністю ЗТЮ укладено договір № 815 про закупівлю автозапчастин, за умовами якого, продавець зобов`язується у 2022 році поставити покупцеві запасні частини та мастильні засоби для заміни на автомобіль, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити /п. 1.1 договору/.

Пунктом 3.1. визначено, що ціна договору становить 38022,00 грн., у тому числі ПДВ 6337,00 грн.

Пунктом 4.1. визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після підписання обома сторонами накладної на отримання товару.

Відповідно до пункту 10.1 договір набуває чинності з моменту їх підписання та діють до 31.12.2022 та до повного виконання обов`язків.

25.07.2022 між Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та товариством з обмеженою відповідальністю ЗТЮ укладено договір № 834 про закупівлю автозапчастин, за умовами якого, продавець зобов`язується у 2022 році поставити сальник маточини задньої (далі автозапчастину) для заміни на автомобіль, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити /п. 1.1 договору/.

Пунктом 3.1. визначено, що ціна договору становить 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.

Пунктом 4.1. визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після підписання обома сторонами накладної на отримання товару.

Відповідно до пункту 10.1 договір набуває чинності з моменту їх підписання та діють до 31 грудня 2022 року та до повного виконання обов`язків.

Судом встановлено, що на виконання договорів відповідач поставив, а позивач оплатив автозапчастини, що підтверджується видатковими накладними та платіжними дорученнями:

- видаткова накладна № PH-0000425 від 21.07.2022 на суму 38 022,00 грн та платіжне доручення № 294 від 23.06.2022 на суму 38022,0 грн, в тому числі ПДВ на суму 6337,0 грн;

- видаткова накладна № РН-0000512 від 25.07.2022 на суму 4 600,0 грн та платіжне доручення № 376 від 26.07.2022 року на суму 4600,0 грн, в тому числі ПДВ на суму 766,67 грн.

28.09.2023 позивач направив відповідачу претензію вих. № 12 із вимогою повернути ПДВ за оплачені договори № 815 від 21.06.2022 та № 834 від 25.07.2022 на підставі постанови КМУ № 178 від 02.03.2022.

Оскільки, відповідач не повернув безпідставно отримані грошові кошти, які надмірно сплачені за договорами, як податок на додану вартість, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно набутих коштів, які надмірно сплачені за договорами, як податок на додану вартість у розмірі 7 103,67 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України).

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Так, за приписами ч.ч.1, 3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладених договорів № 815 від 21.06.2022 та № 834 від 25.07.2022, які за своєю правовою природою є договорами поставки.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання вимог укладених між сторонами договорів позивачем було закуплено у відповідача автозапчастини на загальну суму 42 622,00 грн, в тому числі ПДВ 7103,67 грн.

Отже, сторони на договірних засадах передбачили формування ціни за договором. Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (подібний за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 по справі №910/12764/20).

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану», якою, з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, визначено категорії установ, операції з постачання яким товарів для заправки (дозаправки) або будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами) для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 02.2022. У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на підпункт "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.п. "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відтак, ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством,

Як вбачається з матеріалів справи, договори між сторонами укладено 21.06.2022 та 25.07.2022, тобто після прийняття постанови КМУ №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» з визначеною у них ставкою податку у розмірі 20%.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як вбачається із матеріалів справи, Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТЮ» про визнання недійсними договорів в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість, однак в прохальній частині позову позивач просить лише стягнути з ТОВ «ЗТЮ» безпідставно набуті кошти, які надмірно сплачені за договорами, як податок па додану вартість в розмірі 7 103,67 грн, шляхом зарахування їх на розрахункові рахунки позивача, при цьому вимога про визнання недійсним договору в частині включення в ціну товару суми ПДВ позивачем в прохальній частині позову не заявлена.

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3.1 договору № 815 від 21.06.2022 визначено, що ціна договору становить 38022,00 грн., у тому числі ПДВ 6337,00 грн.

Пунктом 3.1 договору № 834 від 25.07.2022 визначено, що ціна договору становить 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним пункту 3.1 договору № 815 від 21.06.2022 та п. 3.1 договору № 834 від 25.07.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, отже, сторони договору узгодили ціну договору.

Відтак, судова колегія погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів у розмірі 7 103,67 грн на підставі ст.1212 ЦК України.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України є передчасним.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області, викладених у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024 у справі №916/504/24 колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 15.05.2024р. у справі №916/504/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.09.2024 року у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Колоколова С.І. та судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. з 29.07.2024 по 30.08.2024 відповідно до наказу від 23.07.2024. №195-в.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький