Постанова

від 08.05.2024 по справі 910/6968/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6968/16 (607/6254/15-ц)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників сторін:

ДП "Укрветсанзавод" - Гребенченка О.А.,

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Укрветсанзавод"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023

у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц)

за позовом ОСОБА_1

до ДП "Укрветсанзавод"

про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості із заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди

в межах справи №910/6968/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомплекс "Губин"

до ДП "Укрветсанзавод"

про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/6968/16(607/6254/15-ц) за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Державного підприємства "Укрветсанзавод" (далі - ДП "Укрветсанзавод", відповідач) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, уточнення позовних вимог) позивач вказував, що наказ про його звільнення є незаконним, оскільки в ньому не вказано, коли і яке саме одноразове грубе порушення допустив директор Тернопільського філіалу ОСОБА_1 , що стало підставою для його звільнення, а відтак його звільнення відбулось з грубим порушенням чинного законодавства.

Фактичні обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій

З 27.06.2013 ОСОБА_1 працював на посаді директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод", що підтверджується наказом про переведення № 52-К/13.

Згідно наказу №86-П/13 генерального директора ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_7 від 11.07.2013, відповідно до ст.ст. 13, 15, 18 Закону України "Про охорону праці", з метою забезпечення утворення системи управління охороною праці на ДП "Укрветсанзавод" з 11.07.2013 було затверджено та введено в дію Положення про систему управління охороною праці, Положення про службу охорони праці, Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці. Посадовим особам: провідному інженеру з охорони праці ОСОБА_3 , начальнику відділу організації виробництва та екологічної безпеки ОСОБА_4 , директорам філій ДП "Укрветсанзавод", особам, відповідальним за охорону праці у філіях в термін до 31 липня 2013 року вивчити зазначені положення та керуватися ними при організації та виконанні робіт.

Відповідно до розділу 4 Положення про службу охорони праці ДП "Укрветсанзавод", затвердженого наказом генерального директора ДП "Укрветсанзавод" від 11.07.2013 №86-П/13, спеціаліст служби охорони праці має право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов`язкові для виконання приписи (за формою згідно з додатком 1) щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці.

Згідно наказу № 85-П/13 генерального директора ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_7 від 11.07.2013, відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону праці" і Типового положення про службу охорони праці підприємства на ДП "Укрветсанзавод", було створено службу охорони праці, керівником якої з 11.07.2013 призначено ОСОБА_3 та надано йому право здійснювати контроль за функціональною діяльністю відповідальних осіб за охорону праці у філіях Підприємства в межах своїх повноважень.

Відповідно до посадової інструкції, яка затверджена генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_7 11.07.2013 №15, провідний інженер з охорони праці ДП "Укрветсанзавод" здійснює контроль дотримання в структурних підрозділах законодавчих та нормативних правових актів з охорони праці, проведення заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці (п. 1, розділ 2), організовує проведення перевірок (п. 5, розділ 2) та має право видавати керівникам структурних підрозділів обов`язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків з охорони праці (п. 3 розділ 3).

Графіком перевірки стану охорони праці філій ДП "Укрветсанзавод" у 2015 році, затвердженого генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_8, була запланована перевірка стану охорони праці Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" на січень 2015 року.

Відповідно до наказу № 7-К/15, виданого генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_8 16.01.2015, у зв`язку із виявленими недоліками в діяльності філії та призначенням службового розслідування стосовно роботи ОСОБА_1 на посаді директора філії, його було відсторонено від роботи з 19.01.2015 по 31.01.2015. Виконання обов`язків директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" було покладено на ОСОБА_5 .

Згідно наказу № 18-К/15, виданого генеральним директором ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_8 26.01.2015, провідного інженера з охорони праці ОСОБА_3 та заступника начальника виробничого відділу ОСОБА_6 було відряджено до Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" з метою перевірки дотримання законодавства про охорону праці та дотримання технології виробничих процесів, строком 5 днів з 27.01.2015.

30.01.2015 ОСОБА_3 видав припис № 1 директору Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод". З зазначеного припису вбачається, що, відповідно до Закону України "Про охорону праці", з метою створення належних безпечних і здорових умов праці, директору філії було запропоновано усунути ряд порушень та недоліків. Припис було одержано в.о.директора Тернопільської філії ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_5.

Відповідно до листків непрацездатності, виданих ОСОБА_1 19.01.2015, 21.01.2015, 09.02.2015 та 06.03.2015, в період з 05.01.2015 до 19.01.2015, з 21.01.2015 до 06.02.2015, з 09.02.2015 до 18.02.2015, з 23.02.2015 до 06.03.2015 ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Згідно наказу № 6-В/13 від 10.03.2015, ОСОБА_1 з 10.03.2015 перебував у відрядженні строком 2 дні в апараті управління ДП "Укрветсанзавод" з метою виконання розпорядження №17-В/15.

Відповідно до наказу №48-К/15 генерального директора ДП "Укрветсанзавод" ОСОБА_8 від 11.03.2015, ОСОБА_1 11.03.2015 було звільнено з роботи з посади директора Тернопільського філіалу ДП "Укрветсанзавод" за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником філіалу. Наказ видано за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України, підставою припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 вказано: припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_3 від 30.01.2015 № 1.

Справа розглядалась неодноразово.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 про виправлення арифметичних помилок), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 32370,22 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при її виплаті; у іншій частині позовних вимог відмовлено.

Верховний Суд постановою від 21.02.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022, ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 та додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) скасував повністю, справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст оскаржуваних рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

За результатом нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 » від 11.03.2015 № 48-К/15 та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Тернопільського філіалу ДП «Укрветсанзавод».

Стягнуто з ДП "Укрветсанзавод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням та за час виконання нижчеоплачуваної роботи у розмірі 230 906,04 грн; заборгованість з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність у розмірі 1 331,55 грн; безпідставне відрахування із заробітної плати у розмірі 450,00 грн; заборгованість із заробітної плати у розмірі 31 920,22 грн; середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку у розмірі 598 495,50 грн; моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Розглянувши позовні вимоги про визнання недійсним наказу генерального директора ДП «Укрветсанзавод» від 11.03.2015р. №48-К/15 суди встановили невідповідність наказу вимогам закону, позивача звільнено з посади директора Тернопільської філії за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без законних підстав та з порушенням встановлених правил та порядку застосування дисциплінарного стягнення.

За висновками судів, встановлені обставини свідчить про відсутність вини позивача у невиконанні ним припису від 30.01.2015 у встановлені у ньому строки, а отже й про відсутність у його діях (бездіяльності) складу дисциплінарного проступку, який може бути підставою для звільнення за пунктом частини першої статті 41 КЗпПУ, а також про сплив встановленого статтею 148 КЗпП України граничного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У зв`язку з викладеним суди задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням та за час виконання нижчеоплачуваної роботи у розмірі 230 906,04 грн, навівши відповідний розрахунок в судових рішеннях.

Висновки щодо заборгованості з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність, безпідставного відрахування із заробітної плати та заборгованості із заробітної плати, висновки судів грунтуються на встановлених обставин:

- наявність непогашеної заборгованості перед позивачем по заробітній платі за час роботи па посаді головного інженера державного підприємства "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", правонаступником якого є відповідач, за період з 01.01.2013 по 31.05.2013 у сумі 31 920,22 грн, що підтверджується наказом в.о. генерального директора ДП «Укрветсанзавод» від 31.01.2013р. №15- П/13 про утворення відокремленого структурного підрозділу Тернопільська філія державного підприємства «Укрветсанзавод» за тією ж адресою, де знаходилось реорганізоване ДП; передавальним актом від 28.02.2013, довідкою про результати перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Тернопільської філії ДП «Укрветсанзавод», що проводилась Держветфітослужбою України з 14 по 16 жовтня 2013 року;

- відсутність будь-яких доказів про нарахування та виплату лікарняних за період з 23.02.2015 по 28.02.2015 (5 робочих днів, що підлягали оплаті за рахунок коштів роботодавця;відсутність відповідного наказ (розпорядження) про відрядження, що виключає віднесення вищевказаних коштів у сумі 450 грн (з метою погашення боргу) до виплаченої позивачу заробітної плати (фактично відрахування цієї суми із заробітної плати);

- наявність заборгованості перед позивачем по заробітній платі та її розмір, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 06.07.2015р., виданими Тернопільською ОПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, де відображено нарахування позивачу Тернопільським Ветсанзаводом, податковий номер 05453500 (тобто ДП Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна «Ветсанзавод») заробітної плати у сумі 16 239,39 грн (за 1-й квартал) та 15 680,83 грн (у 2- му кварталі по 31.05.2013), тобто всього 31 920,22 грн.

В частині вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку у розмірі 598495,50 грн, суди, керуючись положеннями статті 117 КЗпП України, відповідно до яких відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних йому вищевказаних сум по день фактичного розрахунку, виходили з розрахованого середньоденного заробітку позивача.

При цьому, врахувавши наявність непогашеної заборгованості перед позивачем по заробітній платі за час роботи на посаді головного інженера державного підприємства "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод" (правонаступником якого є відповідач), з якої позивача було звільнено згідно з наказом № 24 від 31.05.2013, з урахуванням принципу диспозитивності суд задовольнив позов у цій частині лише в межах заявлених позивачем вимог: за період з 12.03.2015 по 20.09.2023 (2150 днів).

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суди визначили до відшкодування заподіяної моральної шкоди на суму 2000,00 грн, встановивши, що позивач не довів, з яких міркувань він виходив, визначаючи заявлений до стягнення розмір шкоди саме у 10 000,00 грн, та якими доказами це підтверджується.

Доводи касаційної скарги

ДП "Укрветсанзавод" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, коли суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, невірно стягнули з відповідача на користь позивача одночасно середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, не врахувавши при цьому висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6968/16, а саме, не допускати подвійне стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь звільненого працівника.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі залишити без змін. Вважає, що правовідносини у справі, на яку посилається скаржник, не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, у зв`язку з чим висновок не може бути застосований при вирішенні даного трудового спору.

Крім того, у відзиві зазначив, що згідно з частиною першою статті 124 ГПК України повідомив суд, що за попереднім (орієнтовним) розрахунком судові витрати, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом вказаної справи, становлять 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

До початку судового засідання від представника позивача надійшла заява щодо розподілу судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова апеляційного суду, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги, визнано незаконним наказ від 11.03.2015 № 48-К/15 та поновлено позивача на посаді; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням та за час виконання нижчеоплачуваної роботи, заборгованість з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність, безпідставне відрахування із заробітної плати, заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки виплат, моральну шкоду.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову у позові. При цьому, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження судових рішень, ним наведено лише в частині задоволених судом позовних вимог - про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України та виплати середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням на підставі положень частини другої статті 235 КЗпП України.

В іншій частині судові рішення ДП «Укрветсанзавод» не оскаржуються, тому з урахуванням вимог частини першої статті 300 ГПК України судові рішення переглядаються судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Так, оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій, визнано незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 » від 11.03.2015р. №48-К/15 та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Тернопільського філіалу ДП «Укрветсанзавод».

Частинами першою та другою статті 235 КЗпПУ встановлено, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як встановили суди розглядаючи позовні вимоги в частині виплати середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням згідно з наказом від 11.03.2015 №48-К/15, позивач зазначав, що число робочих днів за час вимушеного прогулу з 12.03.2015 по 04.10.2018 включно становить 893 дні, оскільки з 05.10.2018 він працевлаштувався на іншу роботу.

У заяві про уточнення позовних вимог, позивач вказав, що при проведенні розрахунку помилково поза увагою залишено ту обставину, що починаючи з травня 2018 року позивач за строковим трудовим договором працював у Дочірньому підприємстві «Люкс-Житло-1» Приватного підприємства «Люкс» (код ЄДРПОУ 36268800).

Наведене підтверджується наявною у справі Довідкою з даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформованою засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, де відображено дані про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з 2013 по 2020 роки, у тому числі відомості про роботодавців-страхувальників, а також додатково наданою суду Довідкою ГУ ПФУ в Тернопільській області форми ОК-5 від 27.07.2023.

Внаслідок цього, у час вимушеного прогулу позивач помилково включив 110 робочих днів за період з 01.05.2018 по 04.10.2018.

Врахувавши вказані обставини, суд встановив тривалість вимушеного прогулу, яка становить 786 днів та розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, який становить 218 798,82 грн.

Розмір місячної заробітної плати позивача у Дочірньому підприємстві «Люкс-Житло-1» Приватного підприємства «Люкс» становив 3480 грн, що підтверджується даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі положень частини другої статті 235 КЗпП України суд дійшов висновку, що за період з 01.05.2018 то 30.09.2018 (106 робочих днів) позивачу було нараховано заробітну плату на загальну суму 17 400 грн (3480 грн. х 5міс.).

Відтак, з урахуванням середньоденного заробітку позивача за час роботи у відповідача у розмірі 278,37 грн йому за цей період підлягала нарахуванню заробітна плата на загальну суму 29 507,22 грн (278,37 грн х 106 днів).

Наведене підтверджує, що у цей період позивач виконував нижчеоплачувану роботу, тому в силу приписів частини другої статті 235 КЗпП України йому повинна бути виплачена різниця в заробітку, яка становить 12 107,22 грн (29507,22 грн - 17400 грн).

Встановивши вказані обставини, суди, на підставі статей 235, 236 КЗпП України стягнули з відповідача на користь позивача загальну суму у зв`язку з незаконним звільненням за час вимушеного прогулу та за час виконання нижчеоплачуваної роботи, що становить 230 906 грн (218 798,82 грн + 12107,22 грн).

Окрім цього, в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку у розмірі 598 495,50 грн.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інш.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) у постанові від 21.02.2023, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказав, що встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати. При цьому звернув увагу, що в цьому разі розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до приписів статей 116, 117 КЗпП України, буде залежати від дати звільнення.

На виконання вказівки Верховного Суду, суд першої інстанції за правилами пункту 2 розділу II Порядку № 100 розрахував що при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення (п. 40.12 постанови Верховного Суду від 21.02.2023 у даній справі), який з урахуванням дати його звільнення - 11.03.2015 становить 278,37 грн; з урахуванням цієї дати звільнення час затримки виплат належних позивачу вищевказаних сум станом на 03.05.2023 становить 2050 робочих днів, визнав позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку у розмірі 598 495,50 грн такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд виходив з того, що на дату звернення з позовом залишилась непогашеною заборгованість перед позивачем по заробітній платі за час роботи па посаді головного інженера державного підприємства "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", правонаступником якого є відповідач, за період з 01.01.2013 по 31.05.2013 у сумі 31 920,22 грн, з якої позивача було звільнено згідно з наказом № 24 від 31.05.2013 на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України.

Звертаючись з касаційною скаргою відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов в цій частині, невірно стягнули з відповідача на користь позивача одночасно середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, не врахувавши при цьому висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/6968/16, згідно з якими при вирішенні майнового спору, що виник між роботодавцем та звільненим працівником щодо виплати середнього заробітку суду необхідно враховувати та розмежовувати підстави такого стягнення за статтею 117 КЗпП України та за статтею 235 КЗпП України та не допускати подвійне стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь звільненого працівника.

Верховний Суд зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Не заперечуючи проти аргументів касаційної скарги щодо недопущення подвійного стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь звільненого працівника за статтею 117 КЗпП України та за статтею 235 КЗпП України з посиланням на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №910/6968/16, колегія суддів відзначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Як свідчить порівняльний аналіз, фактичні обставини у справі № 910/6968/16, на постанову Верховного Суду у якій посилається скаржник, не є подібними до фактичних обставин даної справи № 910/6968/16(607/6254/15-ц), у зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Так, згідно з фактичними обставинами у справі № 910/6968/16 позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (статті 117, 116 КЗпП України) за період з 15.01.2016 по 20.11.2016 поряд з уже стягнутим за рішеннями суду у іншій справі середнім заробітком за час вимушеного прогулу (статті 235, 236 КЗпП України) за період з 07.01.2016 по 05.01.2017.

За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 виклав правовий висновок, у якому зазначив, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні одночасне стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на підставі статей 116, 117 КЗпП України та середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статей 235, 236 КЗпП України за один і той же часовий період має наслідком подвійне стягнення середнього заробітку, а тому є недопустимим, оскільки неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Водночас, як вбачається із матеріалів даної справи № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) та ухвалених у ній оскаржуваних судових рішень, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статей 235, 236 КЗпП України та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на підставі статей 116, 117 КЗпП України стосувалось двох різних звільнень позивача, а також за різні часові періоди, котрі не є тотожними.

Так, у зв`язку з незаконним звільненням позивача згідно з наказом від 11.03.2015 № 48-К/15 суд на підставі статей 235, 236 КЗпП України стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.03.2015 по 30.04.2018 (786 робочих днів) та різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з 01.05.2018 по 30.09.2018 (106 робочих днів), а всього за період з 12.03.2015 по 30.09.2018 (892 дні).

Водночас, при стягненні середнього заробітку на підставі статей 116, 117 КЗпП України судом враховано затримку розрахунків з позивачем по заробітній платі за час його роботи на посаді головного інженера ДП "Тернопільський державний завод по виробництву м`ясо-кісткового борошна "Ветсанзавод", з якої його було звільнено згідно з наказом № 24 від 31.05.2013 на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України.

На день ухвалення судом оскаржуваного рішення час затримки розрахунку за цією заборгованістю становив 2609 днів (01.06.2013 - 20.09.2023).

Проте, з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства, суд задовольнив позов у цій частині лише в межах заявлених позивачем вимог за період з 12.03.2015 по 20.09.2023 (2150 днів).

Таким чином, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами у цій справі не були враховані висновки Верховного Суду у наведеній в касаційній скарзі справі, адже встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у цих справах, є відмінний.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суджу у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, в неоднаковими фактичними обставинами справи, які мають юридичне значення.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Однак, як встановлено судом, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень.

Перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Висновки Верховного Суду

Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 цього Кодексу, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат

Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрветсанзавод" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2023 у справі №910/6968/16(607/6254/15-ц) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К. Огороднік

Судді С. Жуков

В. Пєсков