Постанова

від 15.05.2024 по справі 120/1270/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1270/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

15 травня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

Позовні вимоги мотивовані протиправним, на думку позивача, наказом заступника директора Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації від 22.10.2020 № 117-О "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск ним строку звернення до суду.

Відповідач не скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, що в силу ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, скориставшись засобами поштового зв`язку, 29.01.2024 звернулася до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які підтверджують поважність причин пропуску такого строку.

28.02.2024 позивач подала заяву, у якій висловлено незгоду із підставами залишення позовної заяви без руху наведеними у мотивувальній частині ухвали від 06.02.2024.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що аргументи позивач про те, що вона хворіла, тому не могла знати про своє звільнення з посади, судом відхилено, оскільки до позовної заяви долучено копію консультативного заключення від 02.12.2020 про те, що позивач проходила амбулаторне лікування з 18.08.2020 по 02.12.2020 та консультативного заключення від 31.12.2020 про знаходження на амбулаторному лікуванні з 03.12.2020 по 31.12.2020. Інших причин із яких позивач з 01.01.2021 та протягом трьох років не цікавилася інформацією про перебування її на посаді, позивач не надала. Відтак, позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2024 та не усунуто недоліки позовної заяви в частині подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду, а тому застосовано наслідки, передбачені п.9 ч.4 ст.169 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зокрема, стаття 118 цього Кодексу визначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права.

Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів зважає на таке.

Як зазначено в позовній заяві позивач із 2005 року по 22 жовтня 2020 року працювала в Департаменті фінансів Вінницької обласної державної адміністрації на посаді головного спеціаліста відділу фінансів соціально-культурної сфери управління фінансів та місцевих органів влади.

01.12.2023 позивач звернулася із письмовою заявою до відповідача, щоб дізнатися про дату свого звільнення.

Листом від 29.12.2023 № 01-1-36/3035-20-17 відповідач повідомив, що відповідно до наказу заступника директора Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації від 22.10.2020 № 117-О "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади 22.10.2020. Того ж дня з позивачем було проведено розрахунок.

Разом з цим, відповідач повідомив, що 22.10.2020 позивачу було надіслано лист Департаменту фінансів облдержадміністрації № 01-01-24/931 про необхідність отримати трудову книжку та наказ, про що складений відповідний акт 22.10.2020.

У своїй заяві від 28.02.2024 позивач вказала, що зазначений лист вона не отримувала і не могла отримати, оскільки в наданих до позовної заяви доказах міститься довідка про те, що вона хворіла та отримувала відповідне лікування.

Також, апелянт наполягає на тому, що розрахунок при звільненні з нею не проводився.

Відтак, єдиним офіційним документом, із якого позивачу сталу відомо про її звільнення з роботи, на думку позивача, є відповідь Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації від 29.12.2023.

В даному випадку колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позивача про те, що оскільки вона хворіла, то не знала про своє звільнення з посади, враховуючи, що до позовної заяви долучено копію консультативного заключення від 02.12.2020 про те, що позивач проходила амбулаторне лікування з 18.08.2020 по 02.12.2020 та консультативного заключення від 31.12.2020 про знаходження на амбулаторному лікуванні з 03.12.2020 по 31.12.2020. Інших причин із яких позивач з 01.01.2021 та протягом трьох років не цікавилася інформацією про перебування її на посаді, позивач не надала.

Більше того, колегія суддів враховує, що заробітна плата є щомісячним періодичним платежем, її розмір відомий особі, яка її отримує. Неотримання позивачем заробітної плати протягом тривалого терміну мало зумовити проявити позивачем належну зацікавленість щодо обставин її невиплати. Так само як в контексті обставин даної справи, після 01.01.2021 позивача мала приступити до виконання посадових обов`язків, а відтак мала об`єктивну можливість дізнатися чи перебуває вона у трудових відносинах з відповідачем.

Таким чином, долучені позивачем докази не підтверджують об`єктивної неможливості звернутися до суду в період з 2021 року по 2023 рік.

Слід врахувати, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

Зважаючи на те, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли 22.10.2020 шляхом видання оскаржуваного наказу про звільнення, проте звернення з даним позовом до суду відбулося 29.01.2024, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.