Постанова

від 13.05.2024 по справі 420/11208/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року

м. Київ

справа № 420/11208/23

адміністративне провадження № К/990/1878/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

за участю секретаря судового засідання Кліменко Д. І. та учасників справи:

представника позивача - не прибув,

представника відповідача - Лоскутова В. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДА-ТРЕЙД" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року, ухвалене суддею Левчук О. А., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Косцової І. П., Осіпова Ю. В., Скрипченка В. О., у справі № 420/11208/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДА-ТРЕЙД" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про опис майна у податкову заставу,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У травні 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДА-ТРЕЙД» (далі - позивач, ТОВ «ОДА-ТРЕЙД», скаржник) з позовною заявою до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач), в якій просило визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2022 року № 11148/15-32-07-07-23, яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 962 750,42 грн;

- рішення про опис майна у податкову заставу від 01 травня 2023 року № 828/15-32-13-05.

Обґрунтовуючи підстави позовної заяви, ТОВ «ОДА-ТРЕЙД» зазначало:

- у діях позивача відсутні ознаки вини, оскільки, не отримавши розрахунок за експортований товар, позивач здійснив усі залежні від нього дії щодо стягнення заборгованості, а саме: вів претензійну роботу та звернувся до суду з відповідним позовом;

- протягом карантину, який тривав на час спірних правовідносин, було встановлено мораторій, згідно з яким платникам податків не нараховувалася пеня, а нарахована, але не сплачена пеня підлягала списанню;

- під час дії воєнного стану було встановлено обмеження на проведення перевірок, зокрема перевірка дотримання платником валютного законодавства дозволялася лише за умови отримання контролюючим органом податкової інформації про наявність порушень, але факт отримання відповідачем такої інформації не встановлено (цей факт у наказі про призначення перевірки не викладено);

- оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам, визначеним пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, оскільки відсутній детальний розрахунок визначеного податкового зобов`язання;

- податковий орган не врахував наявність форс-мажорних обставин при введенні воєнного стану, про що свідчить лист Торгово-промислової палати України і такий лист, незважаючи на відсутність відповідного сертифікату (довідки), виданої безпосередньо позивачу, на думку позивача, є достатнім доказом на підтвердження надзвичайних обставин.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 21 липня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Уважаючи правомірним нарахування позивачу пені за порушення строків розрахунків, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- дії щодо стягнення заборгованості за експортований товар позивач почав вчиняти вже після проведення перевірки та ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення;

- позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження звернення до Національного банку України чи до податкового органу з повідомленням про наявність форс-мажорних обставин;

- мораторій на нарахування пені встановлено лише щодо правовідносин, врегульованих Податковим кодексом України, тоді як спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про валюту і валютні операції», норми якого передбачають, що зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону, але зміни щодо мораторію на нарахування пені до цього Закону не вносилися;

- перевірка була проведена на підставі наказу, в якому зазначені підстави її призначення, та відсутні докази щодо оскарження такого наказу;

- вимоги щодо скасування рішення про опис майна у податкову заставу є похідними, а тому підстави для їх задоволення також відсутні.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

25 червня 2021 року між ТОВ «ОДА-ТРЕЙД» (продавець) та компанією «IVERIA INDUSTRIES LTD» (Грузія) (покупець) укладено контракт № 25/6-1 на поставку товару - макухи з насіння соняшника.

Відповідно до пункту 4.1 зазначеного контракту покупець здійснює оплату в розмірі 100% вартості товару шляхом банківського переказу на рахунок продавця протягом 45 банківських днів після отримання товару в порту призначення за остаточною вагою згідно з вагами порту вивантаження.

На виконання умов указаного контракту ТОВ «ОДА-ТРЕЙД» направило компанії «IVERIA INDUSTRIES LTD» обумовлений в договорі товар за митними деклараціями (оформленими в режимі ЕК 10) на загальну суму 180 731,90 доларів США, зокрема:

- за митною декларацією від 27 серпня 2021 року № UA508030/2021/000077 на суму 47 600,00 доларів США;

- за митною декларацією від 27 серпня 2021 року № UA508030/2021/000078 на суму 133 131,90 доларів США.

Покупець оплатив товар лише частково - на суму 75 000,00 доларів США на валютний рахунок ТОВ «ОДА-ТРЕЙД», відкритий в Акціонерному товаристві «Акціонерний банк «РАДАБАНК». Валютна виручка за залишком несплаченої суми у розмірі 105 731,90 доларів США не надійшла на валютний рахунок позивача.

04 листопада 2022 року Головне управління ДПС в Одеській області видало наказ № 4584-п про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ОДА-ТРЕЙД» з питань дотримання вимог валютного законодавства за контрактом від 25 червня 2021 року № 25/6-1.

За результатами перевірки Головне управління ДПС в Одеській області 23 листопада 2022 року склало акт № 13355/15-32-07-07-16, яким встановлено порушення ТОВ «ОДА-ТРЕЙД» пунктів 1, 2 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та пункту 21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5, при здійсненні зовнішньоекономічної операції на суму 105 731,90 доларів США (3 866 467,56 грн) за період з 27 серпня 2022 року по 17 листопада 2022 року за контрактом від 25 червня 2021 року № 25/6-1, укладеним з компанією «IVERIA INDUSTRIES LTD» (Грузія).

12 грудня 2022 року Головне управління ДПС в Одеській області ухвалило податкове повідомлення-рішення № 11148/15-32-07-07-23, яким нарахувало ТОВ «ОДА-ТРЕЙД» пеню за порушення термінів розрахунків у зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 962 750,42 грн.

У зв`язку з наявністю податкового боргу відповідач сформував податкову вимогу від 26 квітня 2023 року № 0010300-1305-1532, а також рішення від 01 травня 2023 року № 828/15-32-13-05 про опис майна у податкову заставу.

Законність податкового повідомлення-рішення та ухваленого на його підставі рішення про опис майна у податкову заставу є предметом спору, що розглядається.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

ТОВ «ОДА-ТРЕЙД», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скаржником зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу одинадцятого пункту 52-1 підрозділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України у випадку порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті).

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наголошує на тому, що нарахування пені у спірний період суперечить положенням абзацу одинадцятого пункту 52-1 підрозділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, оскільки пеня за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті відповідно до вимог Податкового кодексу України з 01 січня 2021 року є одним із різновидів пені у розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а відтак на правовідносини у сфері валютного законодавства також розповсюджуються вищевказані Перехідні положення Податкового кодексу України.

Відповідач подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін.

Відповідач наполягає, що Податковий кодекс України не регулює відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Такі відносини врегульовано виключно Законом України "Про валюту і валютні операції", а відтак положення абзацу одинадцятого пункту 52-1 підрозділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України застосовуються лише до порушень, вчинених у сфері справляння податків і зборів, та жодним чином не можуть поширюватися на порушення у сфері валютного законодавства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, що проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України встановлено, що на контролюючі органи покладено функцію зі здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства регламентовано приписами Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473-VIIІ (далі - Закон № 2473-VIIІ).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Рішення про застосування до уповноважених установ, суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п`ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення (частина восьма статті 16 Перехідні положення Закону № 2473-VIII).

За правилами частини другої статті 13 Закону № 2473-VIII разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Пунктом 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5, визначено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач порушив частини першу та другу статті 13 Закону № 2473-VIII та пункт 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого Постановою Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 5, що сторонами не заперечується.

Приписами частини п`ятої статті 13 Закону №2473-VIII передбачено, що порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Контролюючий орган за порушення вищевказаних пунктів Закону № 2473-VIII нарахував позивачеві пеню у розмірі 962 750,42 грн.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, позивач, зокрема, посилався на те, що відповідач безпідставно не застосував до спірних правовідносин абзац одинадцятий пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та, як наслідок, протиправно нарахував пеню під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Вирішуючи це питання, колегія суддів виходить з такого.

Так, згідно з абзацом одинадцятим пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України викладено в такій редакції: «пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення, у сфері зовнішньоекономічної діяльності; є контролюючий орган.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що ПК України визначено, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов`язання платника податків та застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, а Закон України «Про валюту і валютні операції», зокрема його стаття 13, містить лише встановлення такого виду відповідальності, як пеня за порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею.

Колегія суддів звертає увагу, що на момент відкриття касаційного провадження був відсутній висновок Верховного Суду щодо проблемного питання при застосуванні пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у правовідносинах щодо нарахування пені за Законом України «Про валюту і валютні операції».

Проте після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/1538/23 дійшов висновку, що пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті, з 01 січня 2021 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX) є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та, відповідно, на неї розповсюджується дія положень абзацу одинадцятого пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який передбачає, що протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Надаючи оцінку доводам відповідача, що мораторій на нарахування пені за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті може бути встановлений лише шляхом внесення змін до Закону № 2473-VIII, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 3 Закону № 2473-VIII питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

У цьому випадку положення ПК України дійсно не регламентують порядок здійснення валютних операцій та не встановлюють відповідальність за його порушення. Зазначене врегульовано Законом України "Про валюту і валютні операції".

Утім, частина восьма статті 16 цього Закону передбачає, що рішення про застосування до уповноважених установ, суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п`ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення.

Отже, Закон № 2473-VIII встановлює лише розмір та порядок обчислення пені, тоді як для визначення порядку прийняття податкового повідомлення-рішення про нарахування пені Закон № 2473-VIII відсилає до відповідного законодавства, що діє на день прийняття відповідного рішення.

Таким чином, Закон № 2473-VIII дозволяє при прийнятті податкового повідомлення-рішення застосовувати положення іншого законодавства, яким у спірному випадку є ПК України, норми якого надають підстави застосовувати мораторій на нарахування пені протягом дії карантину.

З огляду на зазначене, колегія суддів указує на відсутність у контролюючого органу підстав для нарахування позивачеві у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

Частиною третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Отже, під час касаційного перегляду підтвердились доводи позивача про безпідставність нарахування йому в період дії карантину пені та, як наслідок, наявність обґрунтованих підстав для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Ураховуючи неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 грудня 2022 року № 11148/15-32-07-07-23.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 01 травня 2023 року № 828/15-32-13-05, колегія суддів суд зазначає таке.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 59.1 ст.59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до абзацу першого пункту 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Статтею 88 ПК України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

У відповідності до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг (пункт 89.3 статті 89 ПК України).

З аналізу вищевказаних норм убачається, що за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу.

При цьому, право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації.

Станом на момент прийняття оскаржуваного рішення про опис майна у податкову заставу від 01 травня 2023 року № 828/15-32-13-05 грошове зобов`язання за податковим повідомлення-рішенням від 12 грудня 2022 року № 11148/15-32-07-07-23 вважалося узгодженим.

Проте після відкриття провадження у суді першої інстанції інформація щодо узгодженості податкового зобов`язання була скоригована в інтегрованій картці платника податків, а сума грошового зобов`язання від 12 грудня 2022 року № 11148/15-32-07-07-23 була виключена з обліку. Відповідно, податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу після відкриття провадження у цій справі вважалися відкликаними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДА-ТРЕЙД" задовольнити.

Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 420/11208/23.

Ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДА-ТРЕЙД" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про опис майна у податкову заставу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 12 грудня 2022 року № 11148/15-32-07-07-23.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 16 травня 2024 року.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко