Рішення

від 17.05.2024 по справі 160/5955/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 рокуСправа №160/5955/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекспром» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №814/32-00-07-08-20, №815/32-00-07-08-20 від 23.08.2023р., -

УСТАНОВИВ:

04.03.2024р. через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекспром» звернулося з адміністративним позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 3.08.2023 року №814/32-00-07-08-20, яким позивачеві нарахований штраф у розмірі вартості необлікованих товарів за цінами реалізації в розмірі 276000,01 грн. та №815/32-00-07-08-20, яким позивачеві нарахований адміністративний штраф в розмірі 1020,00 грн. за ненадання документів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що викладені в акті перевірки від 16.06.2023р. та у оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях обставини є неправдивими, а відтак, наведені рішення мають бути скасовані з наступних підстав, а саме: наказ від 06.06.2023р. №2747-п, згідно до якого проводилась фактична перевірка позивача, не містив підстав для проведення такої перевірки через що був визнаний протиправним та скасований постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024р. у справі №160/12728/23, тому всі подальші дії та складені податковим органом в процесі проведення перевірки, зокрема, акт перевірки від 16.06.2023р. та оспорювані податкові повідомлення-рішення від 23.08.2023р, є незаконними та підлягають скасуванню; податковим органом було допущено порушення процедури початку проведення фактичної перевірки, встановленої п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, зокрема, згаданий вище наказ, направлення на перевірку посадовим особам позивача не вручалися ні позивачеві, ні його представнику чи уповноваженій на це особі, службові посвідчення посадовими особами відповідача не пред`являлися перед початком перевірки, охоронець позивача ОСОБА_1 , якого ознайомили з наказом та направленням на перевірку, не є уповноваженою посадовою особою у розумінні ч.1 ст.65 ГК України, а відповідно, згаданий охоронець не мав повноважень представляти інтереси позивача у даних правовідносинах у відповідності до статті 245 ЦК України та/або ст.65 ГК України, тому, на думку позивача, відповідач не мав права розпочинати фактичну перевірку позивача, через те, що наказ на перевірку уповноваженій особі позивача вручено не було; оскільки податковим органом не проводилося будь-яких дій, пов`язаних з фактичною перевіркою діяльності позивача за місцем провадження господарської діяльності (смт. Губиниха, вул. Берегового, 37), перевірка, що відбулася, за своєю природою не може вважатися фактичною у розумінні п.75.1 ст.75 ПК України, відтак, складання акту про результати фактичної перевірки від 16.06.2023р. є протиправним; вказаний акт перевірки є недопустимим доказом, тому прийняті на підставі такого акту податкові повідомлення-рішення не можуть вважатися правомірними та підлягають скасуванню, що кореспондується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18; податковий орган безпідставно використав та відобразив у акті перевірки від 16.06.2023р. щодо ймовірного порушення позивачем податкового законодавства експертний висновок №13189/13190/14690, оскільки він виконаний був у рамках проведення досудового розслідування, внесеного до ЄРДР №72022000110000037 від 25.11.2022р., не є обов`язковим для особи або органу, який здійснює провадження та підлягає оцінці лише у межах проведення кримінального провадження, яке ще триває, тому, позивач вказує на те, що оскаржуване рішення про застосування до позивача штрафу у розмірі вартості необлікованих товарів в сумі 276000,01 грн. не може ґрунтуватися на таких висновках. Щодо застосування до позивача штрафу за ненадання позивачем контролюючому органу документів та їх копій при здійснення перевірки, що передбачено п.85.2 ст.85 ПК України, то позивач вказав на те, що оскільки посадові особи відповідача наказу на перевірку позивачеві та його уповноваженим особам не вручали, тому у податкового органу не виникло право вимоги документів, що належали або пов`язані з предметом перевірки, а, відповідно, у позивача не виникло і обов`язку надання будь-яких документів, у зв`язку із чим позивач вважає, що оспорювані вище наведені податкові повідомлення-рішення є незаконними та мають бути скасовані. У відповіді на відзив від 06.04.2024р. позивач посилається на ті ж підстави та обставини, що наведені і у позові (а.с.1-16, 223-227).

Ухвалою суду від 11.03.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 09.04.2024р. відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з урахуванням висновків, викладених у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024р. у справі №160/12728/23 та з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.111).

Відповідач вищезазначену ухвалу суду та копію позову з додатками отримав у електронному кабінеті 07.03.2024р. (позов з додатками), 11.03.2024р. (ухвалу суду) згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа, які наявні у справі (а.с.114-115).

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» 26.03.2024р. відповідачем було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що фактична перевірка господарської одиниці позивача за адресою: АДРЕСА_1 була проведена з дотриманням процедури її проведення, встановленої п.81.1 ст.81 ПК України, а саме: копію наказу на проведення перевірки, направлення та службові посвідчення були вручені та пред`явлені охоронцю (представнику) позивача ОСОБА_1 , однак, після ознайомлення з наказом останній відмовився від підпису у направленнях (зазначений факт зафіксований камерами відеоспостереження), окрім того, на електронну адресу підприємства додатково було направлено копію наказу від 06.06.2023р. №2747-п та письмову вимогу перевіряючих від 06.06.2023р. про надання документів, тому згідно до вимог п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка була розпочата та проведена за результатами якої був складений акт від 16.06.2023р. №2265/04-36-09-03/ НОМЕР_1 на підставі висновків якого і були обґрунтовано прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення. Щодо постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024р. у справі №160/12728/23, то представник відповідача вказує, що позивачем не було допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та вона була проведена, тобто, наказ №2747-п від 06.06.2023р. є реалізованим, а відповідно, після проведення перевірки та реалізації наказу позивач вже позбавлений можливості ефективного захисту оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду про що зазначено і у актуальній правовій позиції ВП ВС, викладеній у його постанові від 08.09.2021р. у справі №816/228/17, на застосуванні якої наполягає представник відповідача у відзиві на позов, тому вважає, що винесені оспорювані податкові повідомлення-рішення, є правомірними та відповідають нормам діючого законодавства (а.с.116-126).

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.05.2024р. було продовжено строк розгляду даної справи до 17.05.2024р. (а.с.234).

Таким чином, дана адміністративна справа вирішується 17.05.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекспром» 28.11.2003р. зареєстроване як юридична особа за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку як платник податків та обов`язкових платежів до бюджету в Східному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків, що підтверджується змістом копії Статуту позивача від 31.01.2022р., копії Виписки з ЄДРПОУ від 26.07.2013р. та копії акту перевірки від 16.06.2023р. у частині, яка не оспорюється учасниками справи, наявних у справі (а.с.26,88-89, 146).

06.06.2023р. відповідно до наказу №2747-п, направлень №3576, 3577, 3578 від 06.06.2023р. посадовими особами відповідача було здійснено спробу проведення фактичної перевірку господарської одиниці позивача заводу, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Берегового, 37 з питань дотримання законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, що підтверджується змістом копії наведеного наказу та направлень (а.с.134-136,145).

Зі змістом вказаного наказу та направлень посадові особи намагалися ознайомити охоронця ТОВ «Алекспром» ОСОБА_1 , однак, вказана особа від їх отримання відмовився, про що було складено відповідний акт відмови від підпису у направленні від 06.06.2023р., що підтверджується змістом копії наведеного акту (а.с.167).

Також посадовими особами відповідача було складено письмову вимогу перевіряючих від 06.06.2023р. згідно до приписів п.85.2, п.85.4 ст.85 ПК України про надання пояснень та завірених належним чином копій первинних документів, перелічених у згаданій вимозі, у термін до 14.06.2023р., що підтверджується копією наведеної вимоги (а.с.166).

Разом з тим, доказів вручення вказаної вимоги посадовими особами відповідача позивачеві, його представникам або уповноваженим особам позивача, складання акту про відмову позивача у її отриманні, матеріали справи не містять.

У подальшому, посадовими особами відповідача у період з 06.06.2023р. по 15.06.2023р. була проведена фактична перевірка позивача за результатами якої 16.06.2023р. був складено акт (довідка) про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні виробництва, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним №2265/04-36-09-03/ НОМЕР_1 за висновками якого встановлені порушення, а саме:

- п.85.2 ст.85 ПК України (на письмову вимогу перевіряючих від 06.06.2023р. позивачем не надано документів, в тому числі первинних документів щодо оприбуткування нафтопродуктів, карток рахунків та оборотно-сальдових відомостей бухгалтерського обліку, в яких відображені залишки та рух пального в розрізі кодів УКТЗЕД);

- п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (не ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів, здійснення виробництва, торгівлі фільсифікованим та не облікованим пальним);

- ст. 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (транспортування та торгівля необлікованим пальним), що підтверджується змістом копії наведеного акту перевірки, наявного у справі (а.с.26-29, 146-149).

При цьому, у згаданому акті перевірки зазначено, що представник ТОВ «Алекспром» Сальников О.С. від підпису відмовився, про що складено відповідний акт від 15.06.2023р. (а.с.29,149,209).

На підставі згаданих вище висновків акту перевірку, посадовою особою контролюючого органу 23.08.2023р. були прийняті наступні два податкові повідомлення-рішення, а саме:

- форми «С» №814/32-00-07-08-20 за яким за порушення пункту 12 ст.3 Закону №265/95-ВР на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, ст.20 Закону №265/95-ВР до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 276000,01 грн., що підтверджується змістом копії наведеного рішення та розрахунком штрафних санкцій, що є додатком до нього (а.с.19-21,150-152);

- форми «ПС» №815/32-00-07-08-20 за яким за порушення пункту 85.2 ст.85 ПК України на підставі ч.1 підпункту 121.1 статті 121 ПК України до позивача застосовано адміністративний штраф у сумі 1020 грн., що підтверджується змістом копії згаданого рішення та розрахунком штрафних санкцій, що є додатком до нього (а.с.22-24, 153-155).

Надалі, позивачем здійснювалося адміністративне оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень шляхом подання відповідної скарги до контролюючого органу вищого рівня за результатами розгляду якої ДПС України було прийнято рішення від 04.12.2023р. №35805/6/99-00-06-03-02-06, за змістом якого скаргу позивача залишено без задоволення, а вищенаведене податкове повідомлення-рішення без змін (а.с.73-87,156-160).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, виходячи з наступного.

Ключовим питанням у спірних правовідносинах є дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень процедури початку проведення фактичної перевірки, встановленої підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 ст.75, п.80.2 ст.80, п.81.1 ст.81 ПК України.

Вирішуючи наведене питання, судом враховується такі норми матеріального права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюютьсяПодатковим кодексом України.

Приписами підпункту 191.1.4 пункту 191 ст.191 ПК України визначено, що контролюючі органи, визначеніпідпунктом 41.1.1пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, зокрема,здійснюють контроль за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

У відповідності до приписів ст.15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. №265/95-ВР (далі Закон №265/95-ВР) передбачено, що контроль за додержанням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), операцій з видачі готівкових коштів держателем електронним платіжних засобів, інших емітованих платіжних інструментів та інших вимог цього Закону здійснюють контролюючі органи шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 ст.75 ПК України встановлено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки п.80.2 ст.80 ПК України.

У відповідності до приписів п. 80.5 ст.80 ПК України встановлено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно зі статтею 81 цього Кодексу.

За приписами п.81.1 ст.81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Статтею 19 ПК України визначено, що платник податків веде справи, пов`язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника.

Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Отже, із аналізу вищенаведених приписів чинного податкового законодавства слідує, що посадові особи контролюючого органу мають право розпочати проведення фактичної перевірки за таких умов, а саме: вручення до початку перевірки копії наказу на перевірку, пред`явлення направлень на перевірку та службових посвідчень платнику податків (позивачеві), його представнику або уповноваженій на представлення законних інтересів позивача особі за наявності відповідної довіреності.

Разом з тим, із матеріалів справи судом встановлено, що копія наказу на проведення фактичної перевірки від 06.06.2023р. № 2747-п позивачеві або його представнику за довіреністю у вище встановленому порядку посадовими особами контролюючого органу до початку проведення фактичної перевірки вручена не була, таких доказів відповідачем суду не надано.

Також і доказів направлення зазначеної копії наказу на електронну адресу позивача, на що представник відповідача посилається у відзиві на позову, відповідачем суду не надано.

При цьому, судом критично надається оцінка аргументам відповідача з приводу спроб відповідача до початку проведення фактичної перевірки 06.06.2023р. вручити копії згаданого наказу, пред`явити направлення та службові посвідчення охоронцю ТОВ «Алекспром» ОСОБА_1 , який відмовився від їх отримання, про що посадовими особами контролюючого органу були складені відповідні акти, з огляду на те, що доказів того, що вказана особа (охоронець підприємства ОСОБА_1 ) мала повноваження представляти інтереси позивача у даних правовідносинах за довіреністю, виданою у встановленому законодавством порядку, відповідачем суду не надано.

А отже, наведені вище обставини свідчать про те, що охоронець підприємства ОСОБА_2 станом на 06.06.2023р. не був наділений повноваженнями представництва інтересів позивача у даних правовідносинах у розумінні ст.19 ПК України, тому посилання відповідача на відмову позивача у отриманні наказу, направлень на перевірку та спроби пред`явлення вказаній особі службових посвідчень посадовими особами контролюючого органу є безпідставними, оскільки суперечать приписам ст.ст.19,80, 81 ПК України.

Зазначені встановлені судом обставини підтверджують факт недотримання процедури допуску до початку проведення фактичної перевірки, встановленої п.80.2 ст.80, п.81.1 ст.81 ПК України, саме посадовими особами відповідача.

За викладених обставин, враховуючи аналіз встановлених вище судом обставин у даній справі та перевіривши дотримання відповідачем процедури початку проведення фактичної перевірки, встановленої вищенаведеними приписами податкового законодавства, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки під час проведення фактичної перевірки позивача, яка розпочалася 06.06.2023р. та закінчилася 15.06.2023р. згідно акту перевірки від 16.06.2023р. (а.с.25-27,146-149) посадові особи контролюючого органу не вручили копію наказу на перевірку, не пред`явили направлень на перевірку та службових посвідчень до початку проведення фактичної перевірки саме позивачеві (директору підприємства), його представнику або уповноваженій особі на представництво його інтересів за довіреністю (такі докази відсутні у справі), а відповідно, посадові особи контролюючого органу допустили порушення процедури початку проведення фактичної перевірки, встановленої п.80.2 ст.80, п.81.1 ст.81 ПК України.

Отже, із наведеного вище можна зробити висновок, що проведення посадовими особами відповідача на підставі вищенаведеного наказу від 06.06.2023р. №2747-п фактичної перевірки позивача, складання за наслідками такої перевірки акту перевірки та прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з порушенням посадовими особами контролюючого органу процедури початку проведення такої перевірки, описаної вище, є окремою та самостійною підставою для визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, із наявних в матеріалах справи копій документів, судом було встановлено, що наказ на проведення фактичної перевірки позивача від 06.06.2023р. №2747-п, який був підставами для проведення даної фактичної перевірки позивача, складання акту перевірки від 16.06.2023р. та прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, було визнано протиправним та скасовано згідно постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024р. у справі №160/12728/23, що підтверджується копією наведеного судового рішення, наявною у справі (а.с.54-60).

Зі змісту вищенаведеного судового рішення видно, що підставою для його визнання протиправним та скасування була відсутність у спірному наказі посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 ст.80 ПК України, що слугувало висновком про те, що контролюючий орган не дотримався вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України (а.с.59).

Зазначена постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024р. у справі №160/12728/23 набрала законної сили 31 січня 2024 року.

У відповідності до приписів ч.5 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особа або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А за приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховного Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відтак, за наявності судового рішення щодо протиправності та скасування наказу від 06.06.2023р. №2747-п, що набрало законної сили, суд позбавлений можливості та правових підстав для надання повторної правової оцінки такому наказу у наведеній частині.

Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини та приписи наведеного чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що протиправність та скасування вищенаведеного наказу про призначення перевірки позивача є достатньою підставою для висновку про протиправність і прийнятих за результатами такої перевірки актів індивідуальної дії (оспорюваних податкових повідомлень-рішень).

Аналогічна правова позиція узгоджується і з позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах, зокрема, від 04.09.2020р. у справі №821/1274/18, від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18 та від 06.02.2024р. у справі №640/5991/20, яка є обов`язковою для врахування адміністративного судами у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, судом також враховується і те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи з положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

А отже, із наведеного висновку слідує, що протиправність призначення відповідачем перевірки призводить не лише до визнання незаконною перевірки, але й відсутності правових наслідків такої (незаконність прийнятих контролюючим органом за наслідками проведення перевірки рішень).

Аналогічний правовий висновок також міститься також і в постановах Верховного Суду від 13.05.2022р. у справі №640/32377/20 та від 28.03.2024р. у справі №640/19401/21.

За викладених обставин та враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду, те, що наказ на перевірку від 06.06.2023р. №2747-п, що був підставою для проведення спірної перевірки, складання акту перевірки від 16.06.2023р. та оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 23.08.2023р., який був визнаний протиправним та скасований постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024р. у справі №160/12728/23, яка набрала законної сили, суд приходить до висновку, що акт перевірки від 16.06.2023р. не є допустимим доказом у розумінні ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а відповідно, прийняті на його підставі оспорювані податкові повідомлення-рішення у цій справі підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.

При цьому, адміністративним судом не перевіряються порушення позивачем вимог п.12 статті 3 Закону №265/95-ВР, ст.3 Закону №481/95-ВР та п.85.2 ст.85 ПК України, які відображені у акті перевірки від 16.06.2023р., оскільки протиправність наказу про призначення перевірки, встановлена за судовим рішенням, яке набрало законної сили, є достатньою підставою для висновку про протиправність прийнятих за результатами такої перевірки актів індивідуальної дії (оспорюваних податкових повідомлень-рішень) та зумовлює відсутність необхідності перевірки порушення податкового законодавства по суті, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18, від 28.03.2024р. у справі №640/19401/21.

Окрім того, судом враховується і те, що вищенаведені порушення відповідачем процедури початку проведення фактичної перевірки (не вручення копії наказу на перевірку, не пред`явлення направлень на перевірку, службових посвідчень та вимоги про надання первинних документів саме позивачеві або його уповноваженому представнику за довіреністю), проведення такої перевірки фактично без дослідження посадовими особами контролюючого органу первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, в частині не ведення підприємством позивача обліку товарних запасів (пального), через те, що позивач був позбавлений можливості надати такі первинні документи під час фактичної перевірки, що об`єктивно могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятих за результатами перевірки рішень.

Зазначені обставини також є обґрунтованими підставами для скасування таких податкових повідомлень-рішень про що також свідчить і правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові ВП ВС від 08.09.2021р. у справі №816/228/17, на застосуванні якої наполягав представник відповідача у відзиві на позов.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у відзиві на позов та доданими до нього копіями документів не доведено належними, достатніми та допустимими доказами правомірність і законність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених чинних норм податкового та іншого законодавства, які відповідачем не спростовані.

Судом критично надається оцінка та відхиляються доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, з приводу того, що копію наказу на перевірку від 06.06.2023р. №2747-п відповідачем було направлено на електронну адресу позивача, оскільки зазначені обставини жодними доказами відповідачем не підтверджені.

При цьому, слід зазначити, що обов`язок вручити копію наказу на проведення фактичної перевірки, пред`явити направлення на перевірку та службові посвідчення саме позивачеві (платнику податків) або його уповноваженому представнику, до початку фактичної перевірки, покладено на посадових осіб відповідача згідно до приписів п.80.2 ст.80 п.81.1 ст.81 ПК України.

Тобто, вказаними нормами не передбачено вручення наказу на перевірку шляхом направлення на електронну адресу підприємства, тому вищенаведені аргументи представника відповідача не беруться судом до уваги, оскільки не є належними доказами дотримання процедури проведення перевірки відповідачем у розумінні вищенаведених норм податкового законодавства.

Є безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача про те, що копію наказу, направлень на перевірку та службові посвідчення були пред`явлені охоронцю підприємства позивача ОСОБА_1 , який відмовився від підпису у направленнях (зазначений факт зафіксований камерами відеоспостереження), з огляду на те, що, по-перше, наведених доказів до відзиву на позов відповідачем не додано у порушення вимог п.1 ч.4 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України; по-друге, як уже встановлено судом вище, вказана особа (охоронець ОСОБА_1 ) станом на 06.06.2023р. не був уповноваженою особою позивача на представництво інтересів позивача під час проведення фактичної перевірки, відповідної довіреності на це не мав, а тому він не був представником позивача у розумінні ст.19 ПК України і не мав жодних правових підстав для отримання будь-яких документів, адресованих позивачеві (таких доказів відповідачем суду не надано).

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом аргументи відповідача з приводу того, що наказ від 06.06.2023р. №2747-п був реалізованим у зв`язку із чим наполягав на врахуванні у даних правовідносинах правової позиції ВП ВС у його постанові від 08.09.2021р. у справі №816/228/17, а не постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024р. у справі №160/12728/23, з огляду на наступне.

По-перше, наведене рішення апеляційного суду не може бути не враховано судом при вирішенні даного спору, оскільки його висновки стосуються наказу №2747-п від 06.06.2023р., який був підставами для проведення спірної фактичної перевірки за наслідками якої були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, за вказаним судовим рішенням згаданий наказ був визнаний протиправним та скасований, зазначене судове рішення набрало законної сили, а отже, таке судове рішення є обов`язковим до виконання не тільки адміністративним судом, а і відповідачем, як суб`єктом владних повноважень у даних правовідносинах, у відповідності до вимог ст.78, 370 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.129-1 Конституції України.

По-друге, висновки, викладені у постанові ВП ВС від 08.09.2021р. у справі №816/228/17 стосуються визнання протиправним та скасування наказу на проведення перевірки за умови допущення посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, тоді як у даних правовідносинах, предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, тому у цій частині згадані висновки (щодо оскарження наказу на перевірку) не є подібними, а відповідно, не є застосовними до даних правовідносин.

В той же час, посилання представника відповідача з приводу того, що після проведення перевірки та реалізації наказу на перевірку, позивач вже позбавлений можливості ефективного захисту оспорюваних прав або інтересів, за захистом якого він звернувся до суду, оскільки зазначене твердження не відповідає дійсності, у такому випадку, позивач не позбавлений можливості оспорювати неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки при вирішенні спору щодо правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, у межах заявленого позову про оскарження таких рішень, що є предметом спору у цій справі, та узгоджується і з правовими висновками ВП ВС, викладеними у його постанові від 08.09.2021р. у справі №816/228/17, яка, у наведеній частині, підлягає застосуванню судом у цих правовідносинах.

Інші доводи відповідача не беруться судом до уваги, оскільки не спростовуються вищенаведених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень, оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 23.08.2023р., суд приходить до висновку, що обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваних рішень є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються наведеними доказами, а тому оспорювані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи до уваги викладене, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 23.08.2023р., були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4155 грн. 30 коп. понесені позивачем згідно платіжної інструкції від 04.03.2024р. №3412 (а.с.17,110).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекспром» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №814/32-00-07-08-20, №815/32-00-07-08-20 від 23.08.2023р. задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №814/32-00-07-08-20, №815/32-00-07-08-20 від 23.08.2023р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (49031. м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 57, код ЄДРПОУ 43968079) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекспром» (51250, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Берегового, 37, ЄДРПОУ 32679601) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4155 грн. 30 коп. (чотири тисячі сто п`ятдесят п`ять гривень 30 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва