Постанова

від 01.05.2024 по справі 361/5895/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 361/5895/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3223/2024Головуючий у суді першої інстанції - Петришин Н.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «КІМА» про стягнення заборгованості із заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПП «КІМА», в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 133 200,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 01.05.2021 працює в ПП «КІМА» менеджером-управляючим на підставі письмово безстрокового трудового договору. Відповідно до п. 6.1 Договору позивачу встановлено посадовий оклад в розмірі 11 200,00 грн. на місяць. Окрім того, ОСОБА_1 нараховувались та виплачувались бонусні виплати в залежності від вартості проданих позивачем запчастин та деталей. Однак, за період з лютого 2022 року по січень 2023 року відповідачем не була виплачена позивачу заробітна плата, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом (а.с. 1-2, 22).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.03.2023 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Кіма» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовлено (а.с. 158-162).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що відповідач безпідставно не нараховував заробітну плату в період з 24.02.2022 по 06.05.2022 на підставі табелів обліку робочого часу, де позивач обліковувалась як відсутня на робочому місці з нез`ясованих причин. Також, відповідач не надав суду доказів про те, що на підприємстві було встановлено якісь особливості щодо обліку робочого часу, оплати праці, або доказів, які могли бути підставою для його звільнення від зобов`язань щодо виплати заробітної плати з 24.02.2022.

Окрім того, вважає, що судом першої інстанції незаконно відмовлено у клопотанні про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 167-169).

30.06.2023 ПП «КІМА» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що не можна взяти до уваги доводи скаржника про існування форс-мажорних обставин, засвідчених листом ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, адже даний доказ жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії рф проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, позивач не мала можливості виконати свої трудові обов`язки. Крім того, як встановлено судом і не заперечується позивачем, з 24.02.2022 ОСОБА_1 не була присутня на своєму робочому місці та не виконувала трудових (а.с. 182-185).

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що аргументи позивача про те, що підпис про її ознайомлення у наказі про звільнення та у відомостях на виплату готівки є підробленим, оскільки вона не ставила свій підпис у цих документах, є недоведеними та нічим не підтвердженими.

Але погодитись із такими висновками у повній мірі не можливо з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2021 ПП «КІМА» видано наказ № 7 про збільшення розмірів оплати праці, відповідно до якого підвищено заробітну плату всім працівникам підприємства щомісячно по 50,00 грн. з 01.03.2021.

Відповідно до наказу ПП «КІМА» від 28.04.2021 ОСОБА_1 прийнято на роботу із 01.05.2021 на посаду менеджера-управителя.

Відповідно до п. 6 договору, посадовий оклад встановлено у розмірі 11 200,00 грн.

Листом ПП «КІМА» від 25.01.2023 повідомлено, що згідно Наказу № 7 від 25.02.2021 ПП «КІМА», у встановлені законодавством строки, два рази на місяць, виплачує заробітну плату, згідно відомостей на виплату заробітної плати, під особистий підпис працівника. Починаючи з 24.02.2022 без надання пояснень ОСОБА_1 не з`являлась на роботі. Із 24.02.2022 ОСОБА_1 табелювалась як відсутня на робочому місці з нез`ясованих причин і за цей час ЗП їй не нараховувалась. У такому випадку підприємство звільняє працівника за прогули, але ОСОБА_1 пішли на зустріч і оформили звільнення з посади за згодою сторін з 06.05.2022, як було вказано у заяві про звільнення, за Наказом № 6 від 04.05.2022. При цьому, заробітна плата за фактично відпрацьований час та компенсація за невикористану відпустку були нараховані та виплачені в повному обсязі в день звільнення.

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 видно, що 06.05.2022 вона звільнена з посади за згодою сторін, на підставі заяви від 02.05.2022

Відповідно до довідки від 24.10.2022 виданої ПП «КІМА», дохід ОСОБА_1 за період з 01.02.2022 по 06.05.2022 склав 17 674,66 грн. Заборгованості по виплаті заробітної плати немає.

Згідно із даними довідки від 25.01.2023 виданої ПП «КІМА», дохід ОСОБА_1 за період з 01.05.2021 по 06.05.2022 склав 120 274, 66 грн.

Із відомостей про виплату готівки, вбачається, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плату під підпис.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У частині 2 статті 22 КЗпП України встановлено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін. У разі коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При розгляді справи було встановлено наступні обставини, що позивач перебувала в трудових відносинах із відповідачем. Проте, позивач зазначає, що наказом підприємства від 04.05.2022 її звільнено із займаної посади з 06.05.2022 за угодою сторін на підставі заяви від 02.05.2022. Однак, зазначеної заяви про звільнення за згодою сторін вона не писала, а також не отримала розрахунок по заробітній платі за період з лютого 2022 року по січень 2023 року.

В матеріалах справи містяться копії відомостей про виплати заробітної плати робітникам під особистий підпис, серед інших міститься і підпис позивача.

На спростування отримання заробітної плати та законності звільнення, позивачем надано висновок експертів № 23749/23-32/23750/23-33 від 12.12.2023, проведений в рамках кримінального провадження, яким з`ясовувались питання щодо встановлення особи, яка ставила записи у заявах про звільнення від 02.05.2022, 06.05.2022, та у відомостях на виплату готівки за лютий та травень 2022 року, та встановлено, що у зазначених заявах та відомостях про виплату заробітної плати підпис виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

В той же час, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивач зазначила, що вона не бажала поновлюватись на роботі, і тому не заперечувала проти свого звільнення саме у травні 2022 року. При цьому, ОСОБА_1 вказує, що у березні та квітні вона не працювала від незалежних від неї причин (початок військових дій, закриття СТО).

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинялись дії щодо переведення працівників товариства на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без їх згоди, у зв`язку з відвернення або ліквідацією наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою, як то визначено Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідачем було подано клопотання про часткове визнання позовних вимог у розмірі 10 658,10 грн, які складаються з суми виплати за лютий 2022 року у розмірі 4 371,50 грн, та за травень 2022 року у розмірі 6 256,60 грн. Тобто, на думку відповідача, з урахуванням висновку експертів № 23749/23-32/23750/23-33 від 12.12.2023, оскільки зазначену суму отримала не позивач, тому відповідач визнаючи в цій частині позовні вимоги, сплатив зазначений розмір недовиплаченої заробітної плати.

Таким чином, за відсутності позивача на робочому місці у березні та квітні 2022 року (про що остання не заперечує), а також не оскарження законності свого звільнення з займаної посади у травні 2022 року, відсутні підстави для нарахування у заробітної плати за період березень-квітень 2022 року, а також після травня 2022 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних відносин Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є помилковими, оскільки сторонами не заперечується той факт, що товариство, у спірний період, не працювало, окрім того, в матеріалах справи відсутні докази переходу товариства на інших режим праці, визначений запровадженням воєнного стану, відповідно до Указу Президента від 24.02.2022 № 64/2022, та урегульований Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У зв`язку з встановленими обставинами, та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухваленню нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 134, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З огляду на ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 2 статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 просить вирішити питання розподілу судових витрат, розмір яких було визначено у поданому клопотанні, та становить фіксовану ціну - 28 000,00 грн, що складається з двох етапів оплати: 8 000,00 грн - оплачується не пізніше першого судового засідання, та 20 000,00 грн - за прийняття позитивного рішення на користь клієнта і оплачується після винесення постанови.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому розподіл понесених витрат на правничу допомогу відбувається пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та становить 2 234,40 грн, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову.

Стягнути з Приватного підприємства «КІМА» (ЄДРПОУ 31945451) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість із невиплаченої заробітної плати за лютий 2022 року та травень 2022 року у розмірі 10 628(десять тисяч шістсот двадцять вісім),10 грн.

Стягнути з Приватного підприємства «КІМА» (ЄДРПОУ 31945451) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 2 234(дві тисячі двісті тридцять чотири),40грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 16 травня 2024 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома