КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 369/4711/22 Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/824/1275/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами заступника керівника Київської обласної прокуратури, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , третя особа - Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу «Боярська лісова дослідна станція», про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,
в с т а н о в и в:
У червні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратуризвернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу «Боярська лісова дослідна станція», про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтований тим, що на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25 червня 2003 року серії ІІ-КВ № 002648 у користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету «Боярська лісова дослідна станція» перебувало 775,3 га земель для ведення лісового господарства в межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
17 вересня 2008 року Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА) звернулася до Національного аграрного університету (далі - НАУ) з листом про надання згоди університетом та його відокремленим підрозділом - Боярською лісовою дослідною станцією (далі - Боярська ЛДС) на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 12 га в межах Хотівської сільської ради, за результатами розгляду якого вченою радою НАУ (протокол № 3 від 25 вересня 2008 року) надано згоду на її вилучення з постійного користування Боярської ЛДС. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України (далі - НУБіП України).
На підставі листа відокремленого підрозділу НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція» від 02 лютого 2010 року розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 09 лютого 2010 року № 660 припинено право постійного користування частиною земельної ділянки площею 12 га Боярської ЛДС в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району та віднесено її до земель запасу сільської ради.
Зазначене розпорядження прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, внаслідок чого воно є незаконним.
Прокурор стверджував, що питання розпорядження землями лісогосподарського призначення (для ведення лісового господарства) не відноситься до компетенції Києво-Святошинської РДА, яка в силу наданих законом повноважень та в розумінні статті 142 ЗК України не була власником земель державної власності лісогосподарського призначення. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, однак уповноваженим органом рішення про вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення із постійного користування ВП НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція» не приймалось.
З аналізу листів НАУ від 26 вересня 2008 року № 2122, НУБіП України від 02 липня 2009 року № 1801, рішення вченої ради НАУ від 25 вересня 2008 року № 3 вбачається, що Києво-Святошинською РДА ініційовано процедуру припинення права користування Боярською ЛДС земельною ділянкою площею 12 га в адміністративних межах Хотівської сільської ради для подальшого використання її для нелісогосподарських потреб у порядку статті 149 ЗК України, однак розпорядженням від 09 лютого 2010 року № 660 припинила право постійного користування зазначеною земельною ділянкою у спосіб, передбачений статтею 142 ЗК України, який за формальними ознаками має вигляд законного.
Крім того, Києво-Святошинською РДА припинено право користування земельною ділянкою площею 12 га за відсутності розробленої та погодженої в установленому законом порядку відповідної землевпорядної документації щодо визначення меж, місця розташування, прав на земельну ділянку, яка перебувала у складі земель площею 775,3 га Боярської ЛДСвідповідно до державного акта на право постійного користування землею від 25 червня 2003 року серії ІІ-КВ № 002648. При цьому у разі затвердження такої документації вона і стала б підставою для внесення відомостей до земельно-облікових документів.
Таким чином прокурор вважав, що розпорядження Києво-Святошинської РДА від 09 лютого 2010 року № 660 прийнято з порушенням та всупереч статтям 13, 19 Конституції України, статтям 17, 79, 84, 116, 122, 142, 149 ЗК України, статті 20 Закону України «Про землеустрій», розпорядженню Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками».
У подальшому за рахунок вищевказаних земель, право постійного користування ВП НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція» якими припинено, розпорядженням Києво-Святошинської РДАвід 23 березня 2012 року № 333 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 3-м громадянам України земельних ділянок загальною площею 5,8 га та передано їх безоплатно у власність ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради.
На підставі вказаного розпорядження 04 квітня 2012 року ОСОБА_15 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5002, ОСОБА_16 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5003, ОСОБА_17 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5001.
ОСОБА_17 здійснив поділ належної йому земельної ділянки, у зв`язку з чим управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 10 травня 2012 року видано йому державні акти на право власності на земельні ділянки площами по 0,90 га з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5004 та 5222487200:04:007:5005.
У подальшому розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 18 вересня 2012 року № 2231 затверджено проект землеустрою та змінено цільове призначення земельних ділянок, які перебували у власності ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , з особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва, у зв`язку з чим управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі вказаним громадянам 02 жовтня 2012 року видано нові державні акти на право власності на земельні ділянки.
Належну ОСОБА_17 земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5004 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2012 року відчужено на користь ОСОБА_1 , яким здійснено її поділ на 6 земельних ділянок та 25 травня 2013 року видано йому свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
У свою чергу ОСОБА_15 відчужив 11 жовтня 2012 року належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_14 , яким здійснено її поділ на 11 земельних ділянок та 23 травня 2013 року видано йому свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
ОСОБА_14 26 вересня 2013 року земельну ділянку площею 0,1685 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5025 поділив на дві земельні ділянки площею 0,1272 з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032 та площею 0,0412 з кадастровим номером 3222487200:04:007:5033, земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018 відчужив на користь ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019 відчужив на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5020 відчужив на користь ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024 відчужив на користь ОСОБА_9 , земельну ділянку площею 0,1272 з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032 відчужив на користь ОСОБА_5 , а земельну ділянку площею 0,2872 га з кадастровим номером 5222487200:04:007:5021 на підставі договору про встановлення сервітуту від 29 березня 2016 року передав у користування ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Водночас, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 25 січня 2017 року здійснили поділ належної їм на праві спільної власності земельної ділянки площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019, внаслідок чого утворилися 3 ділянки: площею 0,1133 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5123 - зареєстровано право власності за ОСОБА_7 ; площею 0,1131 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5124 - зареєстровано право власності за ОСОБА_6 ; площею 0,0137 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5125 - спільна власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Крім цього, ОСОБА_16 відчужив 11 жовтня 2012 року належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_18 , яким здійснено її поділ на 2 земельні ділянки площею 1,6 га з кадастровим номером 5222487200:04:007:5051 та площею 0,4 га з кадастровим номером 5222487200:04:007:5052.
01 липня 2014 року ОСОБА_18 відчужив належну йому земельну ділянку площею 1,6 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5051 на користь ОСОБА_19 , яким здійснено її поділ на менші за площею земельні ділянки з присвоєнням їм окремих кадастрових номерів, та відчужено на користь інших громадян та юридичних осіб, а саме: земельну ділянку з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5053 та 3222487200:04:007:5054 - на користь ОСОБА_20 , який продав їх ОСОБА_13 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5055 - на користь ОСОБА_21 , яка продала її ОСОБА_13 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5056 - на користь ОСОБА_10 ; з кадастровим номером 5222487200:04:007:5057 - на користь ОСОБА_22 , який продав її ОСОБА_10 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5058 - на користь Обслуговуючого кооперативу «Садове товариство «Лісова казка»; з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5059 та 3222487200:04:007:5060 - на користь ОСОБА_11 , з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061 - на користь ОСОБА_2 ; з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5062 та 5222487200:04:007:5063 - на користь ОСОБА_3 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5068 - на користь ОСОБА_23 , яка продала її ОСОБА_12 ; з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5073 та 3222487200:04:007:5074 - на користь Обслуговуючого кооперативу «Садове товариство «Лісова казка».
За інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 30 листопада 2016 року № 04-36/2538 погодження на вилучення і зміну цільового призначення відведених у власність ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 земельних ділянок лісогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства управління не надавало. У зв`язку з чим вбачається, що зміна цільового призначення земельних ділянок відбулась з порушенням статті 20 ЗК України, статті 57 ЛК України.
На час звернення прокурором до суду з даним позовом власником спірних земельних ділянок є держава в особі Київської обласної державної адміністрації. З огляду на викладене, ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення до суду віндикаційного позову у порядку, визначеному статтею 388 ЦК України, щодо витребування з чужого незаконного володіння спірних земельних ділянок лісогосподарського значення.
Посилаючись на зазначені вище обставини, заступник керівника Київської обласної прокуратури просив витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння:
ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5026, площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5027, площею 0,1264 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5028, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5029, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5030 та площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5031;
ОСОБА_14 земельні ділянки площею 0,1553 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5015, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5016, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5017, площею 0,2872 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5021, площею 0,1589 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5022, площею 0,1479 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5023, площею 0,0412 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5033;
ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018;
ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1272 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032;
ОСОБА_6 земельні ділянки площею 0,1131 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5124, площею 0,0137 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5125;
ОСОБА_7 земельні ділянки площею 0,1133 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5123 та площею 0,0137 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5125;
ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5020;
ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024;
ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5056, площею 0,1335 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5057;
ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5060;
ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061;
ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5062, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5063;
ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,0447 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5068;
ОСОБА_13 земельні ділянки площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5053, площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5054 та площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5055.
Стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року позов задоволено частково.
Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння:
ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5026, площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5027, площею 0,1264 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5028, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5029, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5030 та площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5031;
ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018;
ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024;
ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061;
ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5062, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5063.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду, перебували у постійному користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету «Боярська лісова дослідна станція», а право розпорядження земельними ділянками належало Кабінету Міністрів України, утім жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв, земельні ділянки вибули поза його волею, а тому вимоги прокурора про витребування земельних ділянок є обґрунтованими.
Разом з цим, суд дійшов висновку про необхідність застосування до заявлених позовних вимог строків позовної давності з огляду на те, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність, а прокурору було відомо про наявність порушення прав та інтересів держави 26 червня 2014 року з моменту внесення відомостей до ЄРДР, тому строк звернення до суду з даним позовом сплинув 26 червня 2017 року.
Водночас суд вказав, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
З огляду на викладене, суд вважав обґрунтованими заяви представників відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 про необхідність застосування строків позовної давності щодо позовних вимог позивача та вбачав наявність підстав для застосування наслідків спливу трирічної позовної давності при зверненні до суду з позовом прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації у відповідності до положень статей 261, 267 ЦК України, а саме відмови у позові у зв`язку зі спливом позовної давності за заявленими вимогами відносно вищевказаних відповідачів.
Щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_14 суд зазначив, що позивачем при зверненні до суду заявлено вимоги до ОСОБА_14 , однак відповідачем у даній справі позивач його не зазначив, клопотань про залучення його як співвідповідача у процесі розгляду справи не заявляв, тому відсутні підстави для задоволення вимог про витребування земельних ділянок у ОСОБА_14 , так як дана особа не учасником справи.
В апеляційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратурипросить вказане рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 та ОСОБА_14 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції обставин норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновки суду в частині застосування наслідків спливу строку позовної давності за заявленими вимогами до відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_5 не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені внаслідок неправильного застосування норм статей 256, 261, 267 ЦК України.
Суд першої інстанції не з`ясував, коли саме Київській обласній державній адміністрації, як органу виконавчої влади, який відповідно до вимог земельного законодавства наділений правом розпоряджатися спірними земельними ділянками,стало відомо про порушення інтересів держави щодо незаконного вибуття земель та не навів жодних доказів про обізнаність Київської обласної державної адміністрації про незаконне вилучення земель саме з моменту реєстрації кримінального провадження, у зв`язку з чим фактично не встановив момент, з якого необхідно відраховувати строк позовної давності.
Натомість, суд дійшов помилкового висновку, що органам прокуратури про встановлені порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями державної власності стало відомо з червня 2014 року, а саме з моменту початку здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014110200000022.
Сам факт реєстрації кримінального провадження не свідчить про беззаперечну обізнаність прокурора із наявністю факту вчинення правопорушення та особою порушника, яка його вчинила. Внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про те, що станом на цю дату прокурору вже було відомо про всі обставини правопорушення, особу порушника та інших пов`язаних осіб. При цьому Київська обласна державна адміністрація не була учасником правовідносин щодо формування та виділення спірних земель і до її повноважень не віднесено функції здійснення контролю у сфері земельних правовідносин.
До моменту пред`явлення даного позову прокуратура, за результатами опрацювання у 2016 році інформації різних органів державної влади, установ та організацій, звернулася у жовтні 2017 року до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Києво-Святошинської РДА, ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОК «СТ «Лісова казка» та інших про визнання недійсними розпоряджень, договору про встановлення сервітуту та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 369/13463/17 в задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено з огляду на актуальну судову практику у спірних правовідносинах, яка існувала на той час, а саме необхідність незалучення до участі у справі перших набувачів спірних земельних ділянок, право власності яких оспорюється, тобто питання про права та обов`язки яких підлягає вирішенню за результатами розгляду заявлених позовних вимог прокурора.
На сьогоднішній день, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 висловлено позицію, згідно якої власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Отже, зважаючи на перебування у провадженні судів різних інстанцій справи № 369/13463/17 та її тривалий розгляд до травня 2020 року, прокурор вважає, що наявні об`єктивні обставини, які стали причиною повторного звернення з позовом до суду у червні 2022 року. Безпідставно застосовуючи до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності за заявленими вимогами до відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_25 та ОСОБА_5 , поза увагою суду першої інстанції залишилась і та обставина, що предметом спору по суті є землі лісогосподарського призначення, такі землі перебувають під посиленою правовою охороною держави, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання в цивільному обороті.
Щодо висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_14 , оскільки прокурором не зазначено вказаного відповідача у вступній частині позовної заяви, заступник керівника Київської обласної прокуратури вказує, що під час відкриття провадження у справі суд першої інстанції вважав за можливе розглянути позовні вимоги до ОСОБА_14 з урахуванням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 175, 177 ЦПК України.
Більше того, прокурором в описовій та мотивувальній частинах позовної заяви описано хронологію подій щодо набуття у власність спірної земельної ділянки відповідачем ОСОБА_14 із зазначенням порушених норм земельного законодавства і, як наслідок, у прохальній частині позовної заяви заявлено вимогу про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння останнього.
Отже, прокурором виконано всі вимоги, передбачені статтею 175 ЦПК України, при оформленні позовної заяви і лише не зазначено місце проживання ОСОБА_14 .
Водночас, суд першої інстанції, маючи процесуальні важелі, не надав строк на усунення наявних недоліків позовної заяви, не виправив вказані неточності самостійно, самоусунувся від дослідження доказів щодо законності перебування у приватній власності ОСОБА_14 земельної ділянки лісогосподарського призначення та відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_14 з формальних підстав.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 - адвокат Кучерук В.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи прокурора є безпідставними та необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно і всебічно з`ясував дійсні обставини спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до зазначених відповідачів з підстав пропуску строку позовної давності.
Свої заперечення обґрунтував тим, що у позовній заяві прокурор не наводив будь-яких відомостей щодо того, коли йому стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку. При цьому прокурор уже звертався до суду з такими ж самими позовними вимогами до тих самих відповідачів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року у справі № 369/13463/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено. Однак, Верховний Суд у своїй постанові від 27 травня 2020 року рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінив в мотивувальній частині, встановивши відсутність підстав для задоволення позову.
У позовній заяві в справі № 369/13463/17 прокурором зазначалось, що йому стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави у 2016 році за результатами опрацювання інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 30 листопада 2016 року та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 30 листопада 2016 року.
Під час розгляду справи № 369/13463/17 було встановлено, що Кабінет Міністрів України, як повноважний розпорядник державною земельною лісовою ділянкою площею 12,0 га, мав об`єктивну можливість знати, що НАУ у лютому 2010 року надано згоду на вилучення з постійного користування Боярської ЛДС цієї ділянки без встановлення подальшого її використання для ведення лісового господарства, і така згода надана неналежному розпоряднику - державному органу виконавчої влади в особі Києво-Святошинської РДА, хоча відповідна згода, а також заява-погодження землекористувача мала надаватися Кабінету Міністрів України. Крім того, Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення його прав і через Києво-Святошинську районну державну адміністрацію, яка є державним органом виконавчої влади.
Відповідно до встановлених у справі № 369/13463/17 обставин та приймаючи до уваги, що Київська обласна державна адміністрація входить до структури виконавчої влади України, підпорядкована та підзвітна Кабінету Міністрів України, отже вона мала об`єктивну можливість та була зобов`язана проконтролювати та довідатися про подальшу долю державної земельної ділянки, щодо якої надано згоду на вилучення з користування, тобто дізнатися про розпорядження Києво-Святошинської РДА № 660 з часу його прийняття у лютому 2010 року та про відповідні подальші дії з цією земельною ділянкою, в тому числі і набуття їх у власність фізичними особами, що є відповідачами у справі № 369/4711/22.
Крім того, з ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року у справі 757/6049/17-к (оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 лютого 2017 року - https://reyestr.court.gov.ua/Review/64657718) вбачається, що за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Києво-Святошинської РДА, зокрема, щодо прийняття головою Києво-Святошинської РДА розпоряджень № 660 від 09 лютого 2010 року, № 333 від 23 березня 2012 року, Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014110200000022 від 26 червня 2014 року.
Так, у вищевказаній ухвалі від 02 лютого 2017 року у справі № 757/6049/17-к вказано: «В ході досудового розслідування встановлено, що головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації 09.02.2010 прийнято розпорядження № 660, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 12,0 га (земельна ділянка вкрита лісом, цільове призначення - землі лісогосподарського призначення), що перебувала у постійному користуванні ДП «Боярська лісова дослідна станція» Національного університету біоресурсів і природокористування України в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області. Цим же розпорядженням вказана земельна ділянка площею 12,0 га передана в землі запасу Хотівської сільської ради».
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого в ОВС Слідчого управління прокуратури Київської області Федіної B.C. про накладення арешту на земельні ділянки, у тому числі і ті, які належать відповідачам у цивільних справах № 369/13463/17 та № 369/4711/22.
Тобто, про наявність порушень, з приводу яких прокурор звернувся до суду, йому вже було відомо на момент реєстрації кримінального провадження № 42014110200000022, а саме 26 червня 2014 року. Про особи відповідачів прокурору стало відомо не пізніше 02 лютого 2017 року, тобто часу винесення ухвали слідчого судді про накладення арешту на земельні ділянки відповідачів.
За таких обставин у всіх випадках до часу подання позову в даній справі пройшло понад три роки, тому позовна заява прокурора не підлягає задоволенню внаслідок спливу строків позовної давності.
У своїх апеляційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять ухвалене у справі рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури щодо витребування земельних ділянок у відповідачів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, в тому числі у зв`язку зі спливом строків позовної давності, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг вказують, зокрема про те, що вони не були повідомлені про розгляд справи у встановленому законом порядку, отже не могли подати свої заперечення на позов прокурора і заяви про застосування до його позовних вимог, звернутих до них, позовної давності.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також ОСОБА_14 подали до суду апеляційної інстанції заяви про застосування строків позовної давності.
Відзиви на апеляційні скарги відповідачів до суду апеляційної інстанції не надійшли.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор Батюк І.В. підтримала апеляційну скаргу прокуратури, просила скасувати рішення суду першої інстанції в межах вимог поданої апеляційної скарги та задовольнити позов у повному обсязі.
ОСОБА_1 , діючи у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_14 як адвокат, у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині, що стосується його та ОСОБА_14 , і відмовити в задоволенні позову прокуратури.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Жовтоног М.М. у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині, що стосується ОСОБА_2 , і відмовити в задоволенні позову прокуратури.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Міхальов А.О. у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині, що стосується ОСОБА_3 , і відмовити в задоволенні позову прокуратури.
Представник інших відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 - адвокат Кучерук В.В.у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокуратури, просив залишити рішення суду першої інстанції, ухвалене щодо його довірителів, без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки до апеляційного суду не повідомили,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційних скарг.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін та їх представників в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзиву на одну з них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення у повній міріне відповідає.
Суд першої інстанції встановив та вбачається з матеріалів справи, що на підставі державного акту на право постійного користування землею від 25 червня 2003 року серії ІІ-КВ № 002648, виданого Києво-Святошинською РДА, у користуванні відокремленого підрозділу Національного аграрного університету «Боярська лісова дослідна станція» перебувало 775,3 га земель для ведення лісового господарства в межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Вченою радою НАУ за зверненням Києво-Святошинської РДА надано згоду на вилучення з постійного користування Боярської ЛДС земельної ділянки площею 12 га в межах Хотівської сільської ради при умові дотримання вимог чинного законодавства, що підтверджено витягом з протоколу від 25 вересня 2008 року № 3 засідання вченої ради НАУ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 НАУ було перейменовано на НУБіП України.
Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 09 лютого 2010 року № 660 з посиланням на листи НАУ від 26 вересня 2008 року № 2122, НУБіП України від 02 липня 2009 року № 1801, погодження Боярської ЛДС від 02 липня 2009 року, а також рішення вченої ради НАУ від 25 вересня 2008 року № 3, припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 12,0 га ДП «Боярська лісова дослідна станція» НУБіП України в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та віднесено її до земель запасу сільської ради.
За рахунок цієї земельної ділянки площею 12 га розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 23 березня 2012 року № 333 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 3-ом громадянам України земельних ділянок загальною площею 5,8 га та передано їх безоплатно у власність ОСОБА_15 у розмірі 2 га, ОСОБА_16 - 2 га, ОСОБА_17 - 1,8 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району з подальшим виготовленням державних актів; проект землеустрою передано на постійне зберігання в управління Держкомзему у Києво-Святшинському районі Київської області; зобов`язано відповідне територіальне управління Держкомзему внести відповідні зміни в земельно-облікові документи; заборонено використання земельних ділянок до встановлення меж цих ділянок в натурі (на місцевості), одержання документів, що посвідчують права на них та державної реєстрації.
На підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА 23 березня 2012 року № 333 ОСОБА_15 04 квітня 2012 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5002, ОСОБА_16 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5003, ОСОБА_17 - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5001.
Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 18 вересня 2012 року № 2231 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється із земель, призначених для ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва громадянам ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району в межах населеного пункту; змінено цільове призначення вищевказаних земельних ділянок ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 з особистого селянського господарства на цільове призначення для ведення індивідуального садівництва; надано дозвіл на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки з відповідним цільовим призначенням; проект землеустрою передано на постійне зберігання в управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області; зобов`язано відповідне територіальне управління Держкомзему внести відповідні зміни в земельно-облікові документи.
ОСОБА_17 здійснив поділ належної йому земельної ділянки, у зв`язку із чим управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі 02 жовтня 2012 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами по 0,90 га кожна з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5004 та 3222487200:04:007:5005.
На підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2012 року ОСОБА_17 відчужив на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,9 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5004, яку ОСОБА_1 поділив на 6 земельних ділянок площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5026, площею 0,2026 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5027, площею 0,1264 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5028, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5029, площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5030 та площею 0,1228 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5031, у зв`язку з чим 25 травня 2013 року останньому видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
11 жовтня 2022 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_15 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_14 , який здійснив її поділ на 11 земельних ділянок площею 0,1553 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5015, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5016, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5017, площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018, площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019, площею 0,2448 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5020, площею 0,2872 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5021, площею 0,1589 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5022, площею 0,1479 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5023, площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024, площею 0,1685 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5025, у зв`язку з чим 23 травня 2013 року ОСОБА_14 видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
26 вересня 2013 року ОСОБА_14 поділив земельну ділянку площею 0,1685 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5025 на дві земельні ділянки площею 0,1272 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032 та площею 0,0412 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5033, відчужив земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5018 ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , земельну ділянку площею 0,2448 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5020 - ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 0,1474 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5024 - ОСОБА_9 , земельну ділянку площею 0,1272 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5032 - ОСОБА_5 , а земельну ділянку площею 0,2872 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5021 на підставі договору про встановлення сервітуту 29 березня 2016 року передано у користування ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
25 січня 2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснили поділ належної їм на праві спільної власності земельної ділянки площею 0,2401 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5019, внаслідок чого утворились 3 ділянки: площею 0,1133 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5123, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_7 ; площею 0,1131 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5124, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 ; площею 0,0137 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5125, право спільної власності на яку зареєстровано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у рівних частках.
11 жовтня 2012 року ОСОБА_16 відчужив належну йому земельну ділянку ОСОБА_18 , який здійснив її поділ на 2 земельні ділянки площею 1,6 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5051 та площею 0,4 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5052.
01 липня 2014 року ОСОБА_18 відчужив належну йому земельну ділянку площею 1,6 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5051 ОСОБА_19 , який здійснив її поділ на земельні ділянки: площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5053, площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5054, площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5055, площею 0,1334 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5056, площею 0,1335 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5057, площею 0,1318 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5058, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5059, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5060, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5062, площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5063, а також поділ земельної ділянки площею 0,0573 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5065 на три земельні ділянки: площею 0,0447 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5068, площею 0,0093 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5073 та площею 0,0033 га з кадастровим номером 3222487200:04:007:5074.
ОСОБА_19 відчужив вказані земельні ділянки на користь громадян та юридичних осіб, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5053 та 3222487200:04:007:5054 - ОСОБА_20 , який продав їх ОСОБА_13 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5055 - ОСОБА_21 , яка продала її ОСОБА_13 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5056 - ОСОБА_10 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5057 - ОСОБА_22 , який продав її ОСОБА_10 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5058 - ОК «СТ «Лісова казка»; з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5059 та 3222487200:04:007:5060 - ОСОБА_11 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5061 - ОСОБА_2 ; з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5062 та 3222487200:04:007:5063 - ОСОБА_3 ; з кадастровим номером 3222487200:04:007:5068 - ОСОБА_23 , яка продала її ОСОБА_12 ; з кадастровими номерами 3222487200:04:007:5073 та 3222487200:04:007:5074 - на користь ОК «СТ «Лісова казка».
Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції правильно застосував норми земельного законодавства, які регулюють правовідносини щодо розпорядження землями лісу і дійшов висновку, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду, перебували у постійному користуванні ВП НУБіП України «Боярська ЛДС», а право розпорядження земельними ділянками належало Кабінету Міністрів України, утім жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінет Міністрів України не вчиняв, земельні ділянки вибули поза його волею, а тому позовні вимоги заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_26 про витребування земельних ділянок є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 за спливом позовної давності, застосувати наслідки пропуску якого просили їх представники у відповідних заявах, а в задоволенні позовних вимог прокурора до ОСОБА_14 , так як дана особа не учасником справи (відповідачем).
За правилом частини першої - третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
У передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою.
Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Крім того, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернуто увагу на те, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною заявленою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс180)).
Судом встановлено, що на запит прокурора 30 листопада 2016 року Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» надано фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними кварталами 52, 53 і меж їх таксаційних виділів Хотівського лісництва ВП НУБіП «Боярська ЛДС» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1998 року та 2007 року та межами земельних ділянок відповідачів.
Відповідно до відомостей Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (лист від 30 листопада 2016 року № 04-36/2538) управління не надавало погодження на вилучення і зміну цільового призначення на земельні ділянки в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району із зазначенням переліку кадастрових номерів земельних ділянок, власниками яких є відповідачі - фізичні особи.
Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства Українського Державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Комплексна експедиція» (розроблена у 2008 році з використанням матеріалів лісовпорядкування 2007 року, погоджена у 2011 році) спірна земельна ділянка площею 12,0 га відносилася до складу лісових ділянок ВП НАУ «Боярська лісова дослідна станція», квартал 150.
За фактом зловживання службовим становищем службовими особами Києво-Святошинської РДА Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 26 червня 2014 року № 42014110200000022, зокрема, щодо прийняття головою Києво-Святошинської РДА розпоряджень від 09 лютого 2010 року № 660, від 23 березня 2012 року № 333 (ухвала Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року у справі 757/6049/17-к).
Вказані обставини були встановлені у цивільній справі № 369/13463/17 за участю тих же самих сторін, а тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку покладено представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу(частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
У частині четвертій статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Звертаючись до суду з даним позовом, заступник керівника Київської обласної прокуратури посилався на те, що прийняття рішення про припинення права постійного користування, зміни цільового призначення та передання у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення площею понад 1,0 га належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних з перелічених дій Кабінетом Міністрів України щодо земельної ділянки площею 12,0 га та її складових (трьох спірних земельних ділянок загальною площею 5,8 га) не вчинялося.
Натомість прокурор пред`явив позовні вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, вказавши, що відповідно до положеньчастини п`ятої статті 122 ЗК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, який набрав чинності 27 травня 2021 року) від Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації перейшли права (публічне правонаступництво) власника і розпорядника земель державної власності лісогосподарського призначення.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (Grafescolo S.R.L. проти Республіки Молдова, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
Таким чином, зазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов`язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а отже, ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.
Аналіз матеріалів справи свідчать, що спірна земельна ділянка в межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області вибула з власності держави у 2012 року, коли повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення належали до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
За статтями 113, 114 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, до складу якого входять Прем`єр-міністр України, Перший віце-прем`єр-міністр, віце-прем`єр-міністри, міністри.
Кабінет Міністрів України забезпечує, в тому числі виконання Конституції і законів України, актів Президента України; проведення політики у сферах охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону (пункти 1, 3, 5 статті 116 Конституції України).
Відповідно до статті 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Постійним землекористувачем земельної ділянки площею 12,0 га до прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 09 лютого 2010 року № 660 був відокремлений підрозділ Національного аграрного університету «Боярська лісова дослідна станція». НАУ відповідно до Указу Президента України № 1338/2000 від 14 грудня 2000 року є самоврядним (автономним) державним вищим навчальним закладом.
Відповідно до статті 79 Розділу XII Статуту Національного аграрного університету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 202 від 01 березня 2001 року в редакції постанови № 742 (742-2008-п) від 27 серпня 2008 року (чинній на час прийняття рішення НАУ про надання згоди на вилучення земельної ділянки) питання вилучення земель, відведених у постійне користування Університету (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до Земельного кодексу України.
Університет відповідно до законодавства несе відповідальність за додержанням вимог і норм щодо охорони, раціонального використання земель, вод, надр, лісів та відновлення їх до рівня встановлених нормативів (стаття 80 Статуту НАУ).
Відповідно до статті 66 Статуту НАУ, правонаступником якого є НУБіП України, для забезпечення функціонування Університету та здійснення контролю за його діяльністю створюється наглядова рада. Персональний склад наглядової ради затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 657-р від 27 грудня 2006 року склад наглядової ради представлений, зокрема: Віце-прем`єр-міністром України, Міністром охорони навколишнього природного середовища, Міністром аграрної політики, Міністром освіти і науки, Міністром Кабінету Міністрів України, начальником Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України та іншими найвищими посадовими особами міністерств.
Згідно статті 81 Статуту НАУ звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участю представників наглядової ради і подається Кабінетові Міністрів України, Мінагрополітики та МОН.
Відповідно до частини другої статті 3 ЗК України (в редакції, чинній на час надання згоди НАУ на вилучення спірної земельної ділянки) земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Положеннями частини четвертої статті 1 ЛК України (в редакції, чинній на час надання згоди НАУ на вилучення спірної земельної ділянки) визначено, що лісовою ділянкою є ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Згідно із частиною шостою цієї статті ЛК України земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Отже, відповідно до вимог частини дев`ятої статті 149 ЗК України Національний аграрний університет мав надати згоду на вилучення державної земельної лісової ділянки площею 12,0 га без зазначення мети її подальшого використання - ведення лісового господарства виключно Кабінету Міністрів України.
За таких обставин та враховуючи склад наглядової ради НАУ, а також обов`язок щороку подавати звіт про його діяльність Кабінету Міністрів України, колегія суддів дійшла висновку, що Кабінет Міністрів України як повноважний розпорядник державною земельною лісовою ділянкою площею 12,0 га мав об`єктивну можливість знати, що НАУ у лютому 2010 року надано згоду на вилучення з постійного користування Боярської ЛДС цієї ділянки без встановлення подальшого її використання для ведення лісового господарства, і така згода надана неналежному розпоряднику - державному органу виконавчої влади в особі Києво-Святошинської РДА, хоча відповідна згода, а також заява-погодження землекористувача мала надаватися Кабінету Міністрів України.
Крім того, Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення прав держави і через Києво-Святошинську РДА, яка є державним органом виконавчої влади, виходячи з наступного.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, голови яких при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня (частини перша, п`ята, сьома статті 118 Конституції України). Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України та підзвітні і підконтрольні йому (частина друга статті 30 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують, зокрема, виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня (пункт 1 статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 16 цього Закону місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Таким чином, Кабінет Міністрів України як власник спірної ділянки мав об`єктивну можливість та був зобов`язаний проконтролювати та довідатися про подальшу долю державної земельної ділянки, щодо якої надано згоду на вилучення з користування, тобто дізнатися про оспорюване розпорядження Києво-Святошинської РДА № 660 з часу його прийняття у лютому 2010 року, оскільки можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Разом із тим, держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.
Обов`язок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів покладено на Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи, зокрема, шляхом проведення перевірок, розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель (стаття 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).
Згідно статті 2 цього Закону основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
За таких обставин, державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним державою органам та установам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності виключно в межах закону, а також за наявності спеціально створеного державного органу з контролю за додержанням органами державної влади земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, тобто ще з лютого 2010 року.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що відведення частини спірної земельної ділянки у приватну власність зі зміною цільового призначення відбулося на підставі розпорядження державного органу виконавчої влади - Києво-Святошинської РДА за № 333 від 23 березня 2012 року, яким затверджувався проект землеустрою з урахуванням висновків комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у Києво-Святошинському районі Київської області.
Відповідно до пункту 5 розпорядження № 333 на управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі покладено обов`язок внести відповідні зміни в земельно-облікові документи, що було зроблено з огляду на державну реєстрацію та видачу трьом громадянам державних актів на право власності на землю з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Тобто, подальше виконання оскаржуваного розпорядження № 333 від 23 березня 2012 року відбувалося за участю державних органів виконавчої влади, які мали можливість виявлення та запобігання відповідним порушенням.
Позовні вимоги заступника керівника Київської обласної прокуратури обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органів державної влади, і водночас саме держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, на підставі яких спірна земельна ділянка була вилучена з постійного користування ВП НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція» та передана у приватну власність громадянам ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи заступника керівника Київської обласної прокуратури про поважність причин пропуску строку позовної давності з тих підстав, що про порушення земельного законодавства прокуратурі стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, у зв`язку з чим у жовтні 2017 року до суду було пред`явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень, договору про встановлення сервітуту та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, який був залишений без задоволення постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 369/13463/17 з огляду неналежний склад залучених до участі в справі відповідачів.
Так, з ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року у справі 757/6049/17-к (оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 лютого 2017 року) вбачається, що за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Києво-Святошинської РДА, зокрема, щодо прийняття головою Києво-Святошинської РДА розпоряджень № 660 від 09 лютого 2010 року, № 333 від 23 березня 2012 року, Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014110200000022 від 26 червня 2014 року.
У вказаній ухвалі у справі № 757/6049/17-к зазначено, що звертаюсь 02 лютого 2017 року до суду з клопотанням про накладення арешту на земельні ділянки, слідчий в ОВС першого слідчого відділу Слідчого управління прокуратури Київської області Федіна B.C. посилалася на те, що в ході досудового розслідування встановлено, що головою Києво-Святошинської районної державної адміністрації 09 лютого 2010 року прийнято розпорядження № 660, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 12,0 га (земельна ділянка вкрита лісом, цільове призначення - землі лісогосподарського призначення), що перебувала у постійному користуванні ДП «Боярська лісова дослідна станція» Національного університету біоресурсів і природокористування України в адміністративних межах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Цим же розпорядженням вказана земельна ділянка площею 12,0 га передана в землі запасу Хотівської сільської ради».
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого в прокуратури Київської області про накладення арешту на земельні ділянки, у тому числі і ті, які належать відповідачам у цивільних справах № 369/13463/17 та № 369/4711/22.
Отже, про наявність порушень, з приводу яких прокурор звернувся до суду, йому вже було відомо на момент реєстрації кримінального провадження № 42014110200000022, а саме 26 червня 2014 року.
Враховуючи викладене, висновок суду про те, що самому прокурору стало відомо про наявність порушення прав та інтересів держави 26 червня 2014 року з моменту внесення відомостей до ЄРДР, тому строк звернення до суду з даним позовом сплинув 26 червня 2017 року, є цілком законним та обґрунтованим.
Між тим, з огляду на час звернення до суду з позовом у справі № 369/13463/17 - 05 грудня 2017 року, як для прокурора, так і для державного органу, в інтересах якого було подано цей позов, - Кабінету Міністрів України, уже спливла визначена статтею 257 ЦК України позовна давність у три роки, а відтак аргументи заступника керівника Київської обласної прокуратури щодо перебування у провадженні судів різних інстанцій справи № 369/13463/17 та її тривалий розгляд до 27 травня 2020 року не мають правового значення для правильного вирішення даної справи.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції всупереч вимог частини першої статті 261 ЦК України не з`ясував, коли саме Київській обласній державній адміністрації, як органу виконавчої влади, який відповідно до вимог земельного законодавства наділений правом розпоряджатися спірними земельними ділянками,стало відомо про порушення інтересів держави щодо незаконного вибуття земель та не навів жодних доказів про обізнаність Київської обласної державної адміністрації про незаконне вилучення земель саме з моменту реєстрації кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє під вирішення цього спору з огляду на таке.
Відповідно до частини восьмої статті 122 та частини дев`ятої статті 149 ЗК України, чинних на час виникнення спірних правовідносин, повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб належали до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, який набрав чинності 27 травня 2021 року, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень органів державної виконавчої влади на розпорядження земельними ділянками.
Зокрема, відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України (в новій редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX) Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тобто, за діючою на даний час редакцією Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі земель лісогосподарського призначення.
За новою редакцією статті 149 ЗК України такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до статті 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України (в редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Таким чином, лише 27 травня 2021 року, тобто поза межами встановленого строку позовної давності, від Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації перейшли повноваження (публічне правонаступництво) власника і розпорядника земель державної власності лісогосподарського призначення, тому з`ясування обставин коли саме Київській обласній державній адміністрації стало відомо про порушення інтересів держави щодо незаконного вибуття спірних земель від суду першої інстанції не вимагалося.
Отже, зважаючи на те, що заступником керівника Київської обласної прокуратури не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан майнових прав держави її уповноваженими органами, а саме Кабінетом Міністрів України та органами прокуратури України, зокрема, з моменту реєстрації кримінального провадження № 42014110200000022 від 26 червня 2014 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач об`єктивно міг дізнатися про порушення прав держави з цього часу, а отже ним пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено представниками відповідачів, що є підставою для відмови у задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратурив інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду в частині задоволених позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які не заявили в суді першої інстанції про застосування строків позовної давності, а також відмови в позові до ОСОБА_14 з підстав того, що він не був залучений в якості відповідача у даній справі.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду.
За правилом частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
За змістом пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.
Порядок повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання може свідчити розписка.
За змістом частини другої статті 211, частини другої статті 223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.
Неповідомлення судом учасників процесу про дату, час і місце судового засідання є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Отже, відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2022 року розгляд цієї справи здійснювався в суді першої інстанції в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, однак про призначені судові засідання у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не повідомлявся судом першої інстанції належним чином та були відсутні в них як особисто, так і через уповноважених представників.
Відомості про отримання вказаними відповідачами копії ухвали про відкриття провадження у справі разом з матеріалами позовної заяви прокурора в матеріалах справи також відсутні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявні в матеріалах справи судові повістки про виклик відповідачів до суду не можуть вважатися належним повідомленням учасника справи про дату, час і місце розгляду справи, оскільки це не відповідає вимогам частини першої статті 130 ЦПК України, якою передбачено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.
Відомості про повернення до суду першої інстанції повісток про виклик відповідачів до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення вказаних учасників справи про дату та час її судового розгляду. Більше того, доказів того, що судові повістки про виклик в судове засідання, призначене на 29 червня 2023 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, направлялася будь-якому учаснику справи матеріали справи взагалі не містять.
Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повісток про виклик до суду без зазначення конкретної причини повернення є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи, оскільки таке повернення повістки про виклик до суду не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її відсутність за адресою, повідомленою суду. Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Подібного правового висновку дійшли Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та Верховний Суд в постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 130/3251/13.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням статей 8-12, 128-130, 223 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Виходячи з наведеного, у даній справі суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення рішення про задоволення позову прокурора без належного повідомлення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, чим позбавив останніх реалізувати свої процесуальні права, в тому числі право на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судового рішення по суті спору.
Крім того, суд помилково визнав ОСОБА_14 особою, яка не є учасником даної справи, та не повідомив про судовий розгляд останнього у встановленому законом порядку.
Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
За приписами статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.
Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.
За наведених обставин можна дійти висновку, що вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як вбачається з матеріалів справи, заступником керівника Київської обласної прокуратури у позовній заяві було викладено обставини щодо набуття у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_14 із зазначенням порушених норм земельного законодавства і, як наслідок, у прохальній частині позову пред`явлено до нього вимоги про витребування земельних ділянок з незаконного володіння.
Однак, у позовній заяві в переліку учасників справи (відповідачів) прокурор не зазначив ОСОБА_14 , що є недоліком позовної заяви в розумінні пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України, а не підставою для відмови у задоволення позовних вимог.
Суд першої інстанції, маючи відповідну процесуальну можливість для залишення позовної заяви без руху, не надав прокурору строк на усунення наведених недоліків позову, не виправив вказані неточності під час розгляду справи, в тому числі у підготовчому судовому засіданні, не з`ясував предмет та підстави пред`явленого позову і не вирішив питання про склад відповідачів, що повинні брати участь у цій справі, фактично самоусунувшись від вирішення спору між позивачем та відповідачем ОСОБА_14 щодо законності перебування у його власності земельної ділянки лісогосподарського призначення та відмовив у задоволенні позовних вимог з формальних підстав.
Внаслідок такого розгляду справи суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
Колегія суддів врахувала, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовими принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.
Дотримання вимог процесуальної форми (у тому числі й щодо належного повідомлення учасників справи) є важливою гарантією їх прав та передумовою ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Разом із тим, надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття явно несправедливого рішення.
Отже, доводи відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про їх неналежне повідомлення про розгляд справи у Києво-Святошинському районному суді Київської області, що призвело про порушення їх прав на ефективний і справедливий судовий захист, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження. Також колегія суддів приймає до уваги доводи заступника керівника Київської обласної прокуратури про допущення місцевим судом порушень процесуальних норм, які призвели до неправильного вирішення справи в частині його вимог до ОСОБА_14 про витребування земельних ділянок.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи(частина друга статті 376 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) викладено правовий висновок про те, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
За таких обставин районний суд не дотримався умов проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та ухвалив рішення в цій справі в частині позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 з порушенням вимог процесуального законодавства, а відтакоскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню.
На стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 подали до суду апеляційної інстанції заяви про застосування строків позовної давності (а.с. 36-44, 88-92, 147-153, 162-166, т. 4).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15 (провадження № 14-333цс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зазначено, що якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) зазначено, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
Оскільки зазначені вище відповідачі не були належно повідомлені судом першої інстанції про розгляд даної справи та не отримували жодних процесуальних документів у справі, внаслідок чого було порушено принципи змагальності і рівності сторін, наявні обґрунтовані підстави для вирішення поданих ними заяв про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи.
Враховуючи, що заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з віндикаційним позовом за захистом порушеного права держави поза межами загального строку позовної давності, про що уже було зазначено вище, вказане є підставою для відмови у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішених позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння не відповідає матеріалам справи та ухвалене з порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині, а саме щодо відмови у задоволенні позовних вимог прокурора до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_24 (в апеляційній скарзі зазначено тільки про « ОСОБА_7 »), ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки в цій частині воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року в частині задоволених позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_14 скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відмовити.
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 травня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.05.2024 |
Оприлюднено | 21.05.2024 |
Номер документу | 119096000 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Голуб Світлана Анатоліївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні