Рішення

від 16.05.2024 по справі 910/98/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024м. ДніпроСправа № 910/98/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: Драненко Я.В. дов. від 10.10.2023 №1 (в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС);

від відповідача: представник не з`явився;

від третьої особи: представник не з`явився;

дослідивши матеріали справи №910/98/24

за позовом Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк"

до ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ІНТЕРНЕШНЛ ГРУП-ТРЕЙДІНГ"

про звернення стягнення на предмет застави,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

в рахунок погашення заборгованості перед позивачем за кредитним договором №LT/U/03-2-0023 від 06.03.2020, яка станом на 26.12.2023 обліковується в розмірі 8.601.719,69 грн, в тому числі: 4.792.931,80 грн загальної заборгованості за кредитом (заборгованості за простроченою сумою кредиту), 2.719.588,31 грн заборгованості за нарахованими та простроченими процентами (заборгованості за простроченими процентами), 1.028.191,43 грн пені за несвоєчасно сплачений кредит (по 23.02.2022), 61.008,15 грн пені за несвоєчасно сплачені проценти за користування кредитом (по 23.02.2022) звернути стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки LEXUS, модель - LX450D, сірого кольору, тип загальний легковий - загальний універсал - В, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , дата першої реєстрації - 11.10.2018, дата реєстрації 01.11.2019, заставною вартістю 2.026.990,00 грн, який належить відповідачу.

Визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення публічних торгів, відповідно до процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною предмета застави на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2024 позовну заяву у справі №910/98/24 і додані до неї документи було передано за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/98/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024.

Ухвалою від 19.02.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано надати до господарського суду документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладень.

Через відділ документального забезпечення 21.02.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, сформована в системі "Електронний суд" 21.02.2024.

Через відділ документального забезпечення 21.02.2024 від позивача надійшло клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 21.02.2024, у якому позивач просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ ІНТЕРНЕШНЛ ГРУП-ТРЕЙДІНГ».

Ухвалою від 23.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, учасників процесу повідомлено, що підготовче судове засідання відбудеться 20.03.2024.

Через відділ документального забезпечення 08.03.2024 від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що даний спір не підлягає вирішенню в судах господарської юрисдикції.

Через відділ документального забезпечення 15.03.2024 від позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, сформована в системі "Електронний суд" 14.03.2024.

Ухвалою від 18.03.2024 заяву позивача про участь його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Через відділ документального забезпечення 18.03.2024 від відповідача надійшла заява, у якій відповідач просить суд розглянути заяву про закриття провадження у справі за її відсутності та відкласти підготовче засідання на іншу дату, оскільки відповідач потребує допомоги адвоката, а для його пошуку потрібен додатковий час.

Ухвалою від 20.03.2024 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено до 17.04.2024.

Через відділ документального забезпечення 08.04.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення, сформовані в системі "Електронний суд" 08.04.2024, у яких позивач заперечує проти закриття провадження у справі.

Через відділ документального забезпечення 08.04.2024 від відповідача надійшли пояснення, у яких відповідач стверджує про необхідність закрити провадження у справі, оскільки спір підсудний суду загальної юрисдикції і не може бути вирішений господарським судом.

Через відділ документального забезпечення 10.04.2024 від відповідача надійшла заява, у якій відповідач просить суд розглянути заяву про закриття провадження у справі без її участі.

Ухвалою від 17.04.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 16.05.2024.

Через відділ документального забезпечення 29.04.2024 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та судові витрати по справі покласти на позивача. Того ж дня, 29.04.2024 від відповідача отримано заяву про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки відповідач є людиною похилого віку і не в змозі забезпечити свою явку в судове засідання.

В судовому засіданні 16.05.2024 представник позивача надав пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача 29.04.2024 (про що вказано вище) звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги заперечив та наполягав на закритті провадження у справі через непідсудність спору господарському суду.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між позивачем та третьою особою укладено кредитний договір. Судовим рішення стягнуто, зокрема, з третьої особи на користь позивача заборгованість за кредитним договором.

З метою забезпечення виконання кредитного договору між позивачем та відповідачем був укладений договір застави. Оскільки заборгованість за кредитним договором не є погашеною, позивач звернувся з даною позовною заявою до відповідача.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки існує судове рішення, за яким на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Також відповідач звертає увагу суду, що позивач не дотримався досудового порядку врегулювання спору, а тому не має доказової бази, що, на думку відповідача, свідчить про передчасність позову.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: наявності (відсутності) заборгованості за кредитним договором; погашення (непогашення) заборгованості за кредитним договором, в тому числі за рахунок відповідача; виникнення у позивача права на звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на майно відповідача.

Суд встановив, що 06.03.2020 між Акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» (далі позивач, кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Інтернешнл Груп-Трейдінг» (далі третя особа - позичальник) був укладений кредитний договір №LТ/U/03-2-0023 (далі - кредитний договір №LТ/U/03-2-0023), згідно із п. 1.1 умов якого кредитодавець, на положеннях та умовах цього договору та додаткових договорів, відкриває позичальнику відновлювану, відкличну, траншеву кредитну лінію, а позичальник зобов`язується використовувати кредитні кошти на цілі, зазначені в п. 2.2 цього договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитними коштами, повертати кредитодавцю кредитні кошти в повному обсязі та у строки, передбачені цим договором та додатковими договорами, а також виконувати інші умови цього договору та додаткових договорів.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. (п. 7.7 кредитного договору №LТ/U/03-2-0023).

В межах вказаного кредитного договору №LТ/U/03-2-0023 його сторонами (тобто позивачем та третьою особою) укладено ряд додаткових договорів щодо надання траншів кредитної лінії, а саме №1 від 17.03.2020, №2 від 17.03.2020, №3 від 30.03.2020, №4 від 13.04.2020, №5 від 13.04.2020, №6 від 13.014.2020, №7 від 13.04.2020, №8 від 29.04.2020, №9 від 27.05.2020, № від 29.05.2020, №10/1 від 29.05.2020, №11 від 29.05.2020.

На виконання умов кредитного договору №LТ/U/03-2-0023 банк надав товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі Інтернешнл Груп-Трейдінг» кредитні кошти в сумі 9.007.701,50 грн, що підтверджується виписками по рахункам позичальника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/6180/21, яке набрало законної сили 31.05.2022 солідарно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ІНТЕРНЕШНЛ ГРУП-ТРЕЙДІНГ" (та фізичної особи поручителя) на користь позивача заборгованість за простроченою сумою кредиту за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020 у розмірі 4.792.931,80 грн.

30.09.2020 між позивачем (далі позивач, іпотекодержатель) та відповідачем (далі відповідач, заставодавець) був укладений договір застави №LТ/U/03-2-0023-Z1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого, з урахуванням договору про внесення змін №1 від 10.11.2020, даний договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020, укладеного між позичальником та заставодержателем, а також договорів про внесення змін та доповнень, що були або можуть бути укладені до нього в майбутньому (в тому числі, але не виключно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру (суми) кредиту (далі кредитний договір), за умовами якого позичальник зобов`язується перед заставодержателем в строк до 30.12.2020 погасити заборгованість за кредитом в розмірі 5.000.000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 22% річних, а також штрафи, пені в строки та у випадках, передбачених кредитним договором, відшкодувати заставодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок порушення (невиконання або неналежного виконання) умов кредитного договору у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

Предметом застави за цим договором є рухоме майно (далі предмет застави), а саме: автомобіль марки LEXUS модель LX 450D, сірого кольору, тип загальний легковий загальний універсал-В, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , дата першої реєстрації - 11.10.2018, дата реєстрації 01.11.2019 (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.4 договору сторони за домовленістю оцінили предмет застави (визначили заставну вартість предмета застави) у розмірі 2.026.990,00 грн без ПДВ.

Договір застави набирає чинності з моменту його підписання, скріплення печатками сторін і нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором та цим договором (п. 8.1 договору).

Оскільки заборгованість за кредитним договором не погашена, позивач посилаючись на наведені вище обставини, звернувся до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову є звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки LEXUS, модель - LX450D в рахунок погашення заборгованості перед позивачем за кредитним договором №LT/U/03-2-0023 від 06.03.2020 і визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення публічних торгів.

Спір у справі виник щодо звернення стягнення на рухоме майно (автомобіль), яке належить на праві власності відповідачу.

Щодо юрисдикції спору

Відповідач звертає увагу, що є фізичною особою та не має статусу підприємця, а тому дана справа відносяться до юрисдикції загальних судів і не підлягає розгляду господарським судом.

Також відповідач акцентує увагу, що господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Крім цього, відповідач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц.

Позивач заперечив проти закриття провадження у справі та наголосив, що позовні вимоги банку заявлені до відповідача як майнового поручителя (заставодавця) за договором застави, який був укладений на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Позивач, як на судову практику, послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18.

Суд відзначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України.

Так, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та, 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені ст. 20 ГПК України.

Враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №904/2530/18 (п. 31) та від 02.10.2018 у справі №910/1733/18.

Слід зазначити, що у п. 5.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №910/9362/19 (провадження №12-180гс19) зроблено висновок про те, що положення п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Судом встановлено, що основним зобов`язанням є зобов`язання, яке виникає за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020, який був укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджі Інтернешнл Груп-Трейдінг» (третя особа, позичальник).

Тобто сторонами основного зобов`язання є юридичні особи, а тому даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (саме у зв`язку з тим, що сторонами основного зобов`язання є юридичні (а не фізичні) особи).

Як зазначено судом, суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Таким чином, суб`єктний склад договору застави, який укладений для забезпечення виконання основного зобов`язання, і сторонами якого є позивач та відповідач (фізична особа без статусу підприємця) не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду даної справи.

Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18, на яку позивач послався заперечуючи проти закриття провадження у справі, суд відзначає, що позиція висвітлена Великою Палатою Верховного Суду є релевантною до правовідносин сторін у даній справі.

Водночас, посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки позивач у справі №415/2542/15-ц з позовом до суду звернувся у квітні 2015 року, тобто до 15.12.2017 (дати набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"), а це має вирішальне значення для визначення виду судочинства, за правилами якого буде розглядатися справа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі №161/6253/15 (провадження №14-32цс20) звернула увагу, що з 15.12.2017 - дати набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Із зазначеної дати (тобто з 15.12.2017, а не з квітня 2015 року у якому позов подано у справі №415/2542/15-ц на яку посилається відповідач), якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №906/277/18 (провадження №12-300гс18).

Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №753/12916/15-ц (провадження №14-409цс18).

Відтак, суд доходить висновку, що викладена у постанові від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц позиція Великої Палати Верховного Суду не є релевантною до обставин справи №910/98/24, а тому не підлягає застосуванню.

Відтак, клопотання відповідача про закриття провадження у справі підлягає залишенню без задоволення.

Позиція суду є аналогічною позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07.03.2023 у справі №903/178/22.

Суд також вказує, що в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.01.2024 у справі №910/98/24 встановлено, що місцезнаходження відповідача є місто Кривий Ріг (Дніпропетровська область), а тому Господарський суд міста Києва дійшов висновку про направлення даного позову до господарського суду за місцем реєстрації відповідача, а саме до Господарського суду Дніпропетровської області.

В силу приписів ч. 6 ст. 31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Щодо суті спору

Як встановлено судом у справі №910/98/24, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/6180/21 за позовом позивача до третьої особи про стягнення заборгованості за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020 встановлені обставини, які мають значення для даної справи (№910/98/24).

Слід зазначити, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/6180/21 набрало законної сили 31.05.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/6180/21 встановлено, що на виконання умов кредитного договору №LТ/U/03-2-0023 за заявкою позичальника (третьої особи у справі №910/98/24) позивачем було надано відповідачу-1 (у справі №910/98/24 має статус третьої особи) траншами кредитні кошти в сумі 9.007.701,50 грн з терміном користування до 30.12.2020, що підтверджується виписками по рахункам позичальника.

Отже, суд у справі №910/6180/21 дійшов висновку, що позивач взяті на себе зобов`язання, зокрема за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023, виконав належним чином, надавши позичальнику (у справі №910/98/24 має статус третьої особи) в користування кредитні кошти, в той час як позичальником (тобто третьою особою у справі №910/98/24) допущено порушення виконання зобов`язання в частині своєчасного повернення усього обсягу кредитних коштів.

Суд у справі №910/6180/21 встановив, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом, виходячи з наявних в матеріалах справи банківських виписок з особового рахунку позичальника (тобто третьої особи у справі №910/98/24), підтверджується прострочення повернення позичальником кредиту, зокрема, за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 в розмірі 4.792.931,80 грн.

Доказів часткового/повного погашення заборгованості за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020 після ухвалення судового рішення у справі №910/6180/21 ані позивач, ані відповідач, ані третя особа (позичальник) до матеріалів справи №910/98/24 не долучили.

Таким чином, суд у справі №910/98/24 доходить висновку, що заборгованість за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020 станом на 26.12.2023 (дата обліку заборгованості вказана позивачем у позові та його прохальній частині) складає 4.792.931,80 грн.

Відповідно до заявлених вимог, поряд із сумою основного боргу позивачем у справі №910/6180/21 заявлено до стягнення з відповідача (має у справі №910/98/24 статус третьої особи) заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами, зокрема, за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020 за період з 17.03.2020 по 08.04.2021 у сумі 23.432,11 грн (22,00% річних відповідно до п. 2.4 договору).

При цьому, зокрема, за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020 (в редакції договору про внесення змін №2 від 09.11.2020) передбачено строк надання кредитної лінії по 30.12.2020.

Судом у справі №910/6180/21 встановлено, що основна заборгованість за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020, підтверджена, проте заявлені проценти саме за користування кредитом нараховані після спливу строку кредитування (після 30.12.2020 за кредитним договором № LТ/U/03-2-0023), а тому задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Суд у справі №910/98/24 наголошує, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/6180/21 набрало законної сили 31.05.2022, період нарахування процентів за користування кредитом у справі №910/6180/21 визначено з 17.03.2020 по 08.04.2021 і така вимога позивача не задоволена судом, оскільки заявлені до стягнення проценти нараховані саме за користування кредитом після спливу строку кредитування.

У справі №910/98/24 позивач періодом нарахування процентів за користування кредитом визначив з 17.03.2020 до 30.11.2023 у розмірі 2.719.588,31 грн, тобто більш тривалий період у порівнянні з періодом вказаним у справі №910/6180/21.

Оскільки заявлені позивачем проценти за користування кредитом нараховані за період з 08.04.2021 до 30.11.2023 також (як і у справі №910/6180/21) заявлені після спливу строку кредитування (тобто після 30.12.2020) суд у справі №910/98/24 визнає їх нарахування неправомірним з огляду на таке.

Суд звертає увагу, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як неодноразово зауважувалося, термін користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях:

1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;

2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (ст. 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 ЦК України) (п. п. 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та п. п. 6.20, 6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 суд касаційної інстанції виснував, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №4-10цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18). Підстав для відступу від вказаних правових висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає (п. 112 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17).

У справі, що розглядається, судом встановлено, що основна заборгованість за кредитним договором підтверджена, однак заявлені проценти саме за користування кредитом нараховані після спливу строку кредитування (після 30.12.2020 за Кредитним договором № LТ/U/03-2-0023), а тому нараховані позивачем проценти за користування кредитом визнаються судом неправомірно нарахованими.

Із позовної заяви у справі №910/6180/21 вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені за несвоєчасно сплачений кредит за договором №LТ/U/03-2-0023 за період з 31.12.2020 по 08.04.2021.

З огляду на приписи розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин та який станом на момент ухвалення господарським судом рішення як у справі №910/6180/21, так і справи №910/98/24 не завершився, суд у справі №910/6180/21 дійшов висновку про те, що нарахування позивачем пені за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту, зокрема, за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 з 12.03.2020 у сумі 288.451,88 грн є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права.

У справі №910/98/24 пеня за несвоєчасно сплачений кредит за договором №LТ/U/03-2-0023 нарахована за період з 16.07.2020 до 23.02.2022 на суму 1.028.191,43 грн. Суд акцентує увагу, що питання правомірності нарахування пені у період з 31.12.2020 по 08.04.2021 за несвоєчасно сплачений кредит вирішено у справі №910/6180/21 і береться до уваги судом у справі №910/98/24.

Водночас, суд у справі №910/98/24 звертає увагу, що обґрунтування неправомірності нарахування позивачем за кредитним договором пені у період з 09.04.2021 по 23.02.2022 за несвоєчасно сплачений кредит є подібним з тим, яке міститься у справі №910/6180/21, а саме.

Законом України «Про внесення змін до ГК України та ЦК України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» №691-IX від 16.06.2020, були внесені зміни до розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України та доповнено п. 8 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

Зазначені зміни також внесено до ЦК України (розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 15).

Закон України «Про внесення змін до ГК України та ЦК України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» набрав чинності 04.07.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020 установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Таким чином, нарахування пені за несвоєчасно сплачений кредит в період дії карантину (у період з 09.04.2021 по 23.02.2022), тобто у період в який позичальника звільнено від обов`язків сплати на користь кредитодавця пені, судом у справі №910/98/24 визнається безпідставним.

Також, позивач за період з 01.07.2020 до 23.02.2023 нарахував пеню за несвоєчасно сплачені проценти за користування кредитом.

Суд вказує, що пеня за несвоєчасно сплачені проценти за користування кредитом є похідною вимого від вимоги про стягнення процентів за користування кредитом.

В силу встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/6180/21 та даним судовим рішенням обставин безпідставності та неправомірності нарахування процентів за користування кредитом, суд у справі №910/98/24 доходить висновку про неправомірність нарахування з боку позивача пені за несвоєчасно сплачені проценти за користування кредитом (несвоєчасність, як і не правомірність несплати яких не підтверджена належними доказами).

З огляду на висновки суду, у третьої особи за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020 наявна заборгованість у розмірі 4.792.931,80 грн за простроченою сумою кредиту.

Суд у справі №910/98/24 акцентує увагу, що ані позивач, ані відповідач, ані третя особа (боржник за кредитними договором) не надали суду доказів повної (часткової) сплати заборгованості за кредитом, отриманим на підставі договору №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020, в т.ч. поручителем у справі №910/6180/21.

Варто наголосити, що наявність рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі №910/6180/21 не впливає на існування предмета спору у справі №910/98/24, оскільки позивач перед судом у справі №910/98/24 поставив питання існування заборгованості за кредитним договором №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020, однак позов у справі №910/98/24 спрямував до заставодавця, тобто до особи, яка не була учасником справи №910/6180/21. Також позивач у даній справі визначив інші періоди (більш тривалі в порівнянні з періодами, визначеними у справі №910/6180/21), за які нараховано проценти за користування кредитом та пеня за несвоєчасно сплачений кредит. Додатково позивач нарахував пеню за несвоєчасно сплачені проценти за користування кредитом.

Суд зазначає, що наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором у непогашеній частині заборгованості, оскільки застосування кредитором іншого законного способу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягнення заборгованості. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №21/107/15-г (провадження №12-117гс18) у справі №761/31346/13-ц (провадження №61-3691св18).

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки (в даному випадку застави) є додатковим (акцесорним), а не альтернативним способом захисту порушеного права, який може бути використаний разом з основним або окремо, що не є подвійним стягнення заборгованості. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 зі справи №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).

У постанові від 27.09.2018 зі справи №910/23408/17 Верховний Суд зазначив про те, що задля уникнення подвійного стягнення боржник, який погасив заборгованість за основним зобов`язанням (за яким видано виконавчий лист), має право звернутися до суду із заявою та визнати інший виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 у справі №908/1506/17 зробив висновок, що за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не буде вважатися подвійним стягненням задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням у непогашеній частині.

Отже, Верховний Суд неодноразово зазначав, що стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання, адже саме кредитор має право обрати, яким чином здійснювати стягнення заборгованості (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 у справі №759/4036/18, постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №640/18356/17, постанова Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №761/31346/13?ц, постанова Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №2?1513/10).

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №921/107/15?г також містить такі висновки:

якщо внаслідок судового стягнення предмета іпотеки у кредитора залишилася непогашена заборгованість за основним зобов`язанням, то основне зобов`язання не припиняється відповідно до положень ст. 599 ЦК України;

за рахунок предмета іпотеки кредитор має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі;

застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не вважається подвійним стягненням.

Варто зазначити, що до таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в результаті розгляду правовідносин, в яких кредитор звернувся з вимогою про стягнення предмета іпотеки до іпотекодавця, який є відмінним від боржника. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду узгоджується зі змістом п. 42 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5, в якій зазначено про деякі аспекти стягнення заборгованості за іпотечними правовідносинами, а саме:

суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором лише в межах «непогашених» вимог кредитора за основним зобов`язанням із зазначенням у рішенні суми заборгованості за кредитним договором;

суд може звернути стягнення на предмет іпотеки, коли боржник є особою, відмінною від іпотекодавця, враховуючи положення ст. 11 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

У постанові від 27.09.2018 у справі №910/23408/17 Верховний Суд також зазначив, що задля уникнення подвійного стягнення боржник, який погасив заборгованість за основним зобов`язанням (за яким видано виконавчий лист), має право звернутися до суду із заявою в порядку, передбаченому ст. 328 ГПК України - визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Наведене свідчить про відсутність подвійного стягнення заборгованості у випадку задоволення позову про стягнення заборгованості з одночасним зверненням стягнення на заставне майно.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як встановлено судом, вимоги позивача, що випливають з кредитного договору №LТ/U/03-2-0023 від 06.03.2020, забезпечено договором застави №LТ/U/03-2-0023/Z1 від 06.03.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України (яка кореспондується зі ст. 1 Закону України «Про заставу») в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи (п. 6.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №761/36873/18).

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як встановлено судом, термін виконання зобов`язання за кредитним договором настав 30.12.2020.

У третьої особи (позичальника) існує заборгованість (яка не погашена на час ухвалення судового рішення у справі №910/98/24) за сумою кредиту у розмірі 4.792.931,80 грн, оскільки позичальником належним чином не виконувались зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого і утворилась вказана заборгованість. Заборгованість за кредитним договором встановлено, в тому числі судовим рішенням у справі №910/6180/21, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Предметом застави за договором застави є автомобіль марки LEXUS модель LX 450D, сірого кольору, тип загальний легковий загальний універсал-В, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , дата першої реєстрації - 11.10.2018, дата реєстрації 01.11.2019 (п. 2.1 договору).

Тобто, у позивача виникло право одержати задоволення своїх вимог за кредитним договором за рахунок заставленого майна, оскільки доведено факт неналежного виконання третьою особою кредитного договору в частині повернення суми кредиту.

З огляду на законодавче визначення поняття застави та правові наслідки невиконання зобов`язання, заставодавець несе відповідальність перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета застави.

В постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/17648/18 визначено, що зазначена відповідальність заставодавців не обмежена саме вартістю предмета застави, визначеною сторонами у відповідних договорах застави, адже початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 591 ЦК України, визначається в порядку, встановленому договором або законом, зокрема, може бути визначена в рішенні суду (тобто обов`язкове визначення вартості не передбачається у рішенні суду).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши вищезазначені обставин та оцінивши їх, з урахуванням положень ст. 86 ГПК України, а також враховуючи положення вищезазначеного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Так, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження зокрема шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Частиною першою статті 591 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 21 Закону України "Про заставу" встановлено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Частиною другою цієї ж статті визначено, що початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів виконання зобов`язань за кредитним договором третьою особою чи її поручителем (з яких солідарно стягнуто заборгованість у справі №910/6180/21), беручи до уваги встановлене в кредитному договорі право заставодавця звернути стягнення на предмет застави, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

При цьому суд в межах розгляду справи №910/98/24 не може зробити будь-яких висновків про права, інтереси та (або) обов`язки поручителя, з якого солідарно стягнуто заборгованість у справі №910/6180/21.

Суд зауважує, що для вирішення питання про звернення стягнення на майно необхідно визначити розмір наявної та непогашеної боржником (за кредитним договором) заборгованості.

Оцінивши обґрунтування позивача та наявні у справі докази, суд лише частково підтвердив існування у третьої особи перед позивачем заборгованості за кредитним договором (у загальному розмірі 4.792.931,80 грн, а не як вказав позивач 8.601.719,69 грн), а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, оскільки за рахунок майна на яке звернуто стягнення може бути погашена заборгованість у загальному розмірі 4.792.931,80 грн, а не у розмірі 8.601.719,69 грн.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач частково довів правомірність заявлених позовних вимог.

Водночас, належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на передчасність звернення позивача до суду з даною позовною заявою через недотримання досудового порядку врегулювання спору відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки досудовий порядок врегулювання спору не має обов`язкового характеру.

Між тим, відповідно до ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

В даній справі майнові права позивача порушила третя особа, за належне виконання кредитного договору, укладеного третьою особою поручився саме відповідач передавши позивачу в заставу рухоме майно автомобіль.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав суду доказів того, що сторони узгодили обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору.

Таким чином, заперечення відповідача не знайшли свого підтвердження і відхиляються судом.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежновід характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості перед Акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» (Україна, 01135, місто Київ, вулиця Чорновола В`ячеслава, будинок 8; код ЄДРПОУ 26547581) за кредитним договором №LT/U/03-2-0023 від 06.03.2020 у розмірі 4.792.931,80 грн (чотирьох мільйонів семисот дев`яносто двох тисяч дев`ятисот тридцять одної грн 80 к.) за простроченою сумою кредиту звернути стягнення на предмет застави, а саме автомобіль марки LEXUS, модель - LX450D, сірого кольору, тип загальний легковий - загальний універсал - В, 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , дата першої реєстрації - 11.10.2018, дата реєстрації 01.11.2019, заставною вартістю 2.026.990,00 грн (два мільйони двадцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто грн 00 к.), який належить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення публічних торгів відповідно до процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною предмета застави на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» (Україна, 01135, місто Київ, вулиця Чорновола В`ячеслава, будинок 8; код ЄДРПОУ 26547581) 30.404,85 грн (тридцять тисяч чотириста чотири грн 85 к.) судового збору.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.05.2024.

Суддя С.А. Дупляк