Рішення

від 07.05.2024 по справі 905/1368/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.05.2024 Справа №905/1368/23 (925/1418/23)

Господарський суд Донецької області у складі:

судді Фурсової С.М.

за участю секретаря Риндіч О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» (84162, Донецька область, Краматорський район, смт. Черкаське, вулиця Бикова Леоніда, будинок №50, код ЄДРПОУ 41630528)

до Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» (20603, Черкаська область, Звенигородський район, с. Лебедин, вулиця Заводська, будинок №17; код ЄДРПОУ 00388932)

про визнання недійсною третейської угоди

за участю представників сторін:

від позивача: Ніцос А.А.

від відповідача: Улинець О.М.

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, що міститься в пунктах 9.2 та 9.3 укладеного між сторонами договору поставки №90-ТР від 09.04.2021.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.11.2023.

До Господарського суду Черкаської області надходили наступні документи:

- 31.10.2023 надійшов відзив на позовну заяву, в якому Приватне акціонерне товариство «Лебединський насіннєвий завод» просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі;

- 10.11.2023 надійшла відповідь на відзив, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі;

- 16.11.2023 надійшли заперечення на відповідь на відзив з доказами;

- 23.11.2023 надійшли клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» про об`єднання в одне провадження справи №925/1418/23, №925/1420/23, №925/1421/23 та клопотання (заява) з процесуальних питань.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23.11.2023 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про об`єднання в одне провадження означених справ, приєднано до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив та докази додані до заперечення. Вказаною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» 29.01.2024 до Господарського суду Черкаської області надійшло клопотання про передачу даної справи для її розгляду в межах справи про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.01.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» задоволено, передано матеріали справи №925/1418/23 до Господарського суду Донецької області, у провадженні якого перебуває справа №905/1368/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» для її розгляду.

Матеріали справи 05.03.2024 надійшли до Господарського суду Донецької області та на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передані судді Фурсовій С.М., в провадженні якої перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» (код ЄДРПОУ 41630528), для розгляду в межах справи про банкрутство №905/1368/23 з присвоєнням єдиного унікального номеру судової справи №905/1368/23 (925/1418/23).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.03.2024 справу №905/1368/23 (925/1418/23) прийнято до провадження суддею Фурсовою С.М., вирішено розпочати розгляд справи по суті з початку, призначено судове засідання на 04.04.2024.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» 20.03.2024 отримано:

-заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» (код ЄДРПОУ 41630528) арбітражної керуючої Козловської Д.В.;

- заяву про зміну предмету позову, у якій просить суд визнати недійсним договір поставки №90-ТР від 09.04.2021, укладений між Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс».

До Господарського суду Донецької області 04.04.2024 надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» про відкладення судового засідання у справі та надання представнику позивача можливості взяти участь в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.04.2024 залишено без розгляду заяви позивача про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору та зміну предмету позову, відкладено розгляд справи на 09.04.2024 та задоволено клопотання представника позивача на участь в наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 09.04.2024 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву в судовому засіданні до 23.04.2024 о 13:30 год.

Через оголошення сигналу «Повітряної тривоги» у Харківській області 23.04.2024 з 12:02 год. по 14:09 год., з міркувань безпеки, підготовче засідання у справі №905/1368/23 (925/1418/23), що призначене на 23.04.2024 о 13:30 год. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.04.2024 відкладено розгляд справи на 07.05.2024 о 12:30 год.

07.05.2024 в судове засідання з`явились представник позивача Ніцос А.А. та представник відповідача Улинець О.М.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті заявлених вимог за наявними у ній матеріалами в даному судовому засіданні, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В

09.04.2021 між Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» (постачальник) укладено договір поставки №90-ТР (далі Договір), предметом якого є кукурудза 3 класу, українського походження, врожаю 2021 року.

За умовами пунктів 9.1, 9.2, 9.3 Договору спір між сторонами вирішується шляхом переговорів, а при недосягненні згоди в судовому порядку.

На вимогу будь-якої зі сторін, спір по даному Договору може бути переданий на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник». Сторони погодили, що норми даного пункту Договору є третейською угодою у вигляді третейського застереження, і погоджують передачу будь-якого спору, що може виникнути по даному Договору або зв`язку з ним, на розгляд третейського суду за бажанням будь-якої зі сторін. Сторони погоджуються з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватись Регламент Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», а розгляд спорів буде здійснюватися одноособово суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» Стадником Павлом Вікторовичем, а за відсутності можливості розгляду спору зазначеним суддею будь-яким суддею Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» призначеним його головою.

Якщо жодна зі сторін не заявить вимогу про передачу спору по цьому Договору на вирішення до Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник», умова третейської угоди не застосовується і спір підлягає вирішенню в господарських судах України.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.3 Договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та виправлень.

Предметом спору є визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, що міститься в пунктах 9.2 та 9.3 укладеного між сторонами договору поставки №90-ТР від 09.04.2021.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 та частиною першою статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що третейське застереження є умовою договору щодо порядку вирішення спорів, яка за певних умов є обов`язковою до виконання сторонами у силу положень статті 629 ЦК України, виходячи з такого.

Відповідно до статей 1, 2, 3 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Третейську угоду визначено як угоду сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» визначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Аналіз чинного законодавства України про третейський розгляд господарських спорів дозволяє зробити висновок, що це вид недержавної незалежної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. Здійснення третейськими судами функцій захисту є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів у цивільних і господарських правовідносинах.

Відповідно до статті 627 ЦК України та до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, жодним чином не обмежує визначені статті 55 Конституції України механізми захисту прав суб`єкта, а є одним із додаткових способів реалізації права на захист своїх прав.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про третейські суди», яка містить вимоги щодо видів і форм третейської угоди, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі.

Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Третейська угода у вигляді третейського застереження, що міститься в пунктах 9.2 та 9.3 укладеного між сторонами договору поставки №90-ТР від 09.04.2021, є елементом (частиною) вказаного договору, який складено у письмовій формі; підписано сторонами та скріплено печатками юридичних осіб без зауважень.

При укладанні договору поставки №90-ТР від 09.04.2021 сторони дотримались умов, викладених у статті 12 Закону України «Про третейські суди», а саме: третейське застереження викладено письмово; сторони домовились та визначили суд, до якого передається спір, зауважень до викладених умов договору не надавали; пункти 9.2 та 9.3 є частиною цього Договору, у якому сторони вказали свої найменування та місцезнаходження, предмет, місце і дату укладання угоди.

Таким чином, такий спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами третейської угоди свідомо і добровільно та відповідно до положень закону.

За змістом частин першої, третьої статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу. Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16 зазначено, що переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Положення статті 27 Закону України «Про третейські суди» передбачають, що третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи. Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті. При прийнятті позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду.

У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи.

Суд звертає увагу на те, що встановлення обставин укладення третейської угоди, її дійсності та змісту у необхідних обсягах, передує вирішенню господарським судом як вимог про скасування рішення третейського суду, так і питання про наявність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до статті 355 ГПК України, статті 56 Закону України «Про третейські суди».

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №876/32/20.

Рішенням Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» від 07.09.2023 у третейській справі №04/15-2023 (суддя Стадник П.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» на користь Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» 7 407 303,40 гривень попередньої оплати за непоставлений товар та 1 131 194,03 гривень штрафу за договором поставки №90-ТР від 09.04.2021, а також 85 384,97 гривень третейського збору.

Третейським судом не встановлено обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання угоди позивача та відповідача про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» приймав участь у засіданнях третейського суду у спорі, що виник з неналежного виконання договору поставки №90-ТР від 09.04.2021, проте не заявляв своїх заперечень проти третейської угоди та компетенції третейського суду в ході третейського розгляду; відзиву на позовну заяву до третейського суду не надав.

Такі обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи копією рішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» від 07.09.2023 у третейській справі №04/15-2023 та копіями заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» з процесуальних питань, які подавались в межах розгляду третейської справи №04/15-2023.

Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення, без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.

На думку позивача, укладання значного правочину, за відсутності згоди Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс», враховуючи положення статей 44, 46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання недійсної третейської угоди у вигляді третейського застереження, що міститься в пунктах 9.2 та 9.3 Договору.

Зазначене тлумачення позивача відповідачем заперечено повністю у поданих по суті заявах.

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновки суду.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно зі статтями 202, 215 та 217 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Кожна сторона під час укладення правочину має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статей 203, 204, 207 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

Господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) (окремих частин договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) (окремих частин договорів) недійсними і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (окрема частина договору).

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що в Єдиному державному реєстрі, серед іншого, містяться такі відомості щодо юридичної особи: дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.04.2024 (станом на час укладення Договору) щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» містилася інформація про наявність повноважень у керівника Маслова Р.О. вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо. Основними видами економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» є: 01.11. Вирощування зернових культури (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 46.21. Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин та інше.

Пунктами 4.1, 9.1, 9.2.5, 9.3.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» визначено, що Товариство здійснює господарську діяльність відповідно до цього Статут та чинного законодавства України. Органами Товариства є загальні збори учасників та директор Товариства. До компетенції загальних зборів учасників Товариства належить, зокрема, прийняття рішення щодо вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу. Директор несе персональну відповідальність за відповідність виробничо-господарської діяльності, фінансово-бухгалтерської документації вимогам законодавства України, положенням Статуту і рішенням Загальних зборів учасників. Без рішення загальних зборів учасників, директор не має права вчиняти правочин, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу.

Предметом діяльності Товариства згідно зі Статутом включаючи, але не обмежуючись, є діяльність з вирощування зернових культури (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту Товариства, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17, від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20 та від 13.05.2021 у справі №910/4028/20.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (в даному випадку позивач).

У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом; про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №916/3351/20.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц.

Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Досліджуючи обставини обізнаності відповідача (контрагента у спірних правовідносинах) при укладенні договору поставки №90-ТР від 09.04.2021 про наявні обмеження повноважень представника юридичної особи, слід зазначити, що навіть у випадку перевищення повноважень директором при укладенні договору поставки №90-ТР від 09.04.2021, позивачем не доведено безспірними доказами саме про обізнаність відповідача про наявність обмежень повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» на укладення вказаного Договору.

При цьому, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина перша статті 79 ГПК України).

Згідно зі статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.10.2018 у справі №910/19164/17, від 12.02.2019 у справі №910/19005/17, від 24.12.2019 у справі №910/12786/18, від 16.02.2023 у справі №910/2958/20, від 04.04.2023 у справі №924/1351/20 (924/1175/21) та від 05.12.2023 у справі№924/92/23.

Своєю чергою, Верховний Суд у постановах від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17 та від 04.03.2021 у справі №905/1132/20 дійшов висновку, що зі змісту положень частини першої статті 241 ЦК України слідує, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором).

Верховний Суд у постанові від 13.11.2018 у справі №910/19179/17 дійшов висновку, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України).

Аналіз висновків, які містяться у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/1163/17, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17 та від 10.04.2018 у справі №910/11079/17 свідчить, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).

Зі змісту рішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду при корпорації «Радник» від 07.09.2023 у третейській справі №04/15-2023 вбачається, що Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» на виконання умов договору поставки №90-ТР від 09.04.2021 здійснено авансові платежі на загальну суму 14 139 617,57 гривень, згідно платіжних доручень №14668 від 31.05.2021 на суму 4 000 003,65 гривень, №14899 від 01.06.2021 на суму 4 000 003,65 гривень, №15044 від 02.06.2021 на суму 4 811 630,78 гривень, №41150 від 24.12.2021 на суму 1 327 979,49 гривень.

На виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» здійснено поставку товару згідно наступних видаткових накладних: №2 від 04.01.2022 у кількості 252,75 тонн, загальною вартістю 1 520 229,08 гривень; №5 від 12.01.2022 у кількості 370,0 тонн, загальною вартістю 2 230 872,26 гривень; №7 від 13.01.2022 у кількості 60,2 тонн, загальною вартістю 362 088,19 гривень; №10 від 19.01.2022 у кількості 311,65 тонн, загальною вартістю 1 874 498,09 гривень; №11 від 20.01.2022 у кількості 123,8 тонн, загальною вартістю 744 626,55 гривень.

Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» поставлено 1 119,3 тонн кукурудзи на загальну суму 6 732 314,17 гривень. Кількість недопоставленого товару становить 1 880,17 тонн кукурудзи, вартістю 11 311 940,32 гривень (з ПДВ). Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 25.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» та Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» за договором поставки №90-ТР від 09.04.2021, за даними Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» на 25.07.2022 заборгованість на користь Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» складає 7 407 303,40 гривень, яка є сумою попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки №90-ТР від 09.04.2021.

Зазначене на переконання суду свідчить про вчинення дій, котрі свідчать про схвалення такого правочину саме юридичною особою (позивачем), що унеможливлює визнання недійсними пунктів 9.2 та 9.3 договору поставки №90-ТР від 09.04.2021, укладеного від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» директором з перевищенням повноважень.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі, всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №925/2/22, предметом розгляду якої було питання визнання договору недійсним, суд відзначив, зокрема і те, що в основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З огляду на те, що автономність третейської угоди від цивільно-правового правочину, частиною якого є така третейська угода не змінює правової суті (природи) такої третейської угоди як правочину із застосуванням до нього норм ЦК України про правочини та представництво, зокрема і приписів статті 241 ЦК України.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами як обставин відсутності реального наміру сторін на укладення і виконання пунктів 9.2 та 9.3 договору поставки №90-ТР від 09.04.2021, так і обставин недобросовісності поведінки відповідача при укладенні вказаних пунктів Договору, а також не доведено настання для Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» будь-яких несприятливих наслідків у зв`язку з укладенням вказаного Договору.

Враховуючи встановлені обставини, слід дійти висновку про відсутність підстав вважати, що пункти 9.2 та 9.3 договору поставки №90-ТР від 09.04.2021 укладались без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, що, в свою чергу, виключає обставини фіктивності правочину в цій частині і зловмисної домовленості сторін.

У відповіді на відзив за вихідним №90/01 від 10.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» зазначило, що загальні збори учасників позивача не приймали рішення про укладання договору поставки №90-ТР від 09.04.2021, у тому числі збори учасників не приймали рішення про подальше схвалення вказаного Договору.

Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» через підсистему «Електронний суд» 16.11.2023 подано заперечення на відповідь на відзив, в яких просить поновити строк на подачу цих заперечень та приєднати до матеріалів справи, визнати належними та допустимими докази, а саме, копії протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021 та аграрної розписки від 27.04.2021.

Своєю чергою, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» 22.11.2023 подало клопотання, в якому зазначає, що:

-у суду відсутні передбачені ГПК України підстави для поновлення відповідачу строку на подання заперечень, оскільки останній не вказав причин пропуску строку та не надав доказів поважності таких причин;

-відповідач в порушення приписів частин третьої та четвертої статті 80 ГПК України не подав суду докази разом з відзивом на позовну заяву та не повідомив суд і позивача у встановлені строки (в строк для подання відзиву) про те, що не може подати такі докази;

-він (позивач), керуючись абзацом другим частини шостої статті 91 ГПК України, ставить під сумнів відповідність поданих копій протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021 та аграрної розписки від 27.04.2021;

-копія вказаного протоколу одержана відповідачем з порушенням закону, внаслідок чого просить не приймати такий доказ у справі.

Розглянувши клопотання Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод», викладене у запереченнях на відповідь на відзив від 16.11.2023 та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 22.11.2023, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункт 3 частини першої статті 42 ГПК України).

Відповідно до частини третьої статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У розумінні частини другої статті 161 ГПК України заявами по суті справи є позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частини четверта статті 161 ГПК України).

За змістом частини першої статті 113 та частини першої статті 114 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частини перша, третя та четверта статті 119 ГПК України).

Норми господарського процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Згідно з частиною першою статті 118 ГПК України та частиною п`ятою статті 119 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. При цьому, пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Так, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19.10.2023 постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у даній справі та призначити підготовче засідання на 23.11.2023; встановити відповідачу строк для надіслання (надання) господарському суду та позивачу відзиву на позов у відповідності з вимогами статті 165 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання цієї ухвали; встановити для позивача строк для подання господарському суду та відповідачу відповіді на відзив протягом трьох днів з дня одержання відзиву і для відповідачу строк для подання господарському суду та позивачу заперечення протягом трьох днів з дня одержання відповіді на відзив.

Судом встановлено, що копія вказаної ухвали суду отримана Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» через Електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» 20.10.2023, а отже строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів був встановлений до 03.11.2023. Відзив на позовну заяву подано відповідачем 31.10.2023, а відповідь на відзив подано позивачем 10.11.2023, на яке відповідачем подано заперечення разом з доказами 16.11.2023.

За цих обставин процесуальну дію (подання доказів разом з відзивом на позовну заяву та подання заперечень на відповідь на відзив) у встановлені судом строки відповідачем не вчинено.

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 11 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків.

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 у справі «МірагальЕсколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, судом при розгляді питання поновлення відповідачу строку для подання доказів та заперечень на відповідь на відзив не встановлено підстав неможливості такого поновлення згідно з вимогами частини першої статті 119 ГПК України.

Отже, враховуючи наведені норми процесуального закону, практику Європейського суду з прав людини, доводи учасників справи, суд приходить до висновку про можливість поновлення Приватному акціонерному товариству «Лебединський насіннєвий завод» процесуального строку для подання доказів (копії протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021 та аграрної розписки від 27.04.2021) та заперечень на відповідь на відзив. Поряд з цим, питання про приєднання до матеріалів справи заперечень на відповідь на відзив та доказів доданих до них вирішено Господарським судом Черкаської області в ухвалі суду від 23.11.2023.

Щодо сумнівів представника позивача у долучених до заперечень на відповідь на відзив доказів на відповідність оригіналам та допустимості цих доказів, суд зазначає таке.

До заперечень на відповідь на відзив Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» надано копії протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021 та копії аграрної розписки від 27.04.2021, які Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» ставить під сумнів та вважає такі докази недопустимими.

Так, зі змісту протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021 слідує, що загальні збори учасників Товариства вирішили продати (поставити, передати у власність) Приватному акціонерному товариству «Лебединський насіннєвий завод» зерно кукурудзи врожаю 2021 року та укласти із останнім договори поставки зазначеної продукції, в яких Товариство виступає продавцем. Уповноважено директора вказаного Товариства на виконання рішення загальних зборів, прийнятого на цих зборах, особисто або в порядку доручення шляхом видачі довіреності представнику, укласти договори та оформити розписки, без обмежень по кількості та іншим умовам, вчинити всі необхідні дії та підписати будь-які документи та правочини щодо заміни кредитора у зобов`язаннях, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» є боржником, на будь-яку третю особу, викладаючи всі умови зазначених документів на власний розсуд, в тому числі, щодо асортименту товару, який поставляється Товариством, виду сільськогосподарської продукції, яка передається в заставу по аграрним розпискам, її кількості та вартості, а також щодо земельних ділянок, на яких вона вирощується.

З наданої копії аграрної розписки від 27.04.2021 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» (боржник) видало на користь Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» (кредитор) дану товарну розписку, зареєстровану в Реєстрі аграрних розписок за №6908 та посвідчену приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Старовойтовим О.С., що зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №1554.

Приватне акціонерне товариство «Лебединський насіннєвий завод» зазначає, що для оформлення такої аграрної розписки Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» надано оригінал протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021.

Копію протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021 отримано Приватним акціонерним товариством «Лебединський насіннєвий завод» від приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Старовойтова О.С. 16.11.2023. Відповідна копія протоколу засвідчена приватним нотаріусом Старовойтовим О.С.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладене, судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.

При цьому, суд не приймає до уваги тверджень позивача щодо отримання відповідачем доказів з порушенням закону з огляду на положення глав 4 та 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, розділу ІІІ Закону України «Про аграрні розписки» та статті 8 Закону України «Про нотаріат», внаслідок того, що Приватне акціонерне товариство «Лебединський насіннєвий завод» за аграрною розпискою від 27.04.2021 виступає кредитором, а визначення обсягу повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» Маслова Р.О. на вчинення такого правочину здійснювалось нотаріусом на підставі протоколу №20210426 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» від 26.04.2021, копія якого зберігалась у нотаріуса та стосується вчиненого правочину і, як наслідок, такий документ (копія) надано на запит відповідача, який виступає стороною у такому правочині.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги.

Крім того, на сторони покладено обов`язок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин першої, третьої та четвертої статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на суд.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» не заявляло клопотань щодо витребування оригіналів вищевказаних доказів, які викликають у нього сумнів, а також призначення судово-технічної експертизи цих документів.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.

Частинами третьою та четвертою статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) суд наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Суд, керуючись рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи та наданих доказів у їх сукупності, загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд вважає, що пункти 9.2 та 9.3 укладеного між сторонами договору поставки №90-ТР від 09.04.2021 не суперечить положенням статей 203, 215 ЦК України, враховуючи положення чинного законодавства України та матеріали справи, а тому позов є безпідставним та в його задоволенні слід відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача відповідно до вимог статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» до Приватного акціонерного товариства «Лебединський насіннєвий завод» про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, що міститься в п.9.2 та п.9.3 укладеного між сторонами договору поставки №90-ТР від 09.04.2021 відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

У судовому засіданні 07.05.2024 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.05.2024.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПГ Агро Плюс» (84162, Донецька область, Краматорський район, смт. Черкаське, вулиця Бикова Леоніда, будинок №50, код ЄДРПОУ 41630528)

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Лебединський насіннєвий завод» (20603, Черкаська область, Звенигородський район, с. Лебедин, вулиця Заводська, будинок №17; код ЄДРПОУ 00388932)

Суддя С.М. Фурсова