Рішення

від 08.05.2024 по справі 910/1741/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.05.2024Справа № 910/1741/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/1741/24

за позовом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (Україна, 04082, м. Київ, вул. Бережанська, буд. 7; ідентифікаційний код: 33945469)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ежімо" (Україна, 03036, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 89-А; ідентифікаційний код: 21501203)

про стягнення 11 115 305,82 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Сердюк С.В., довіреність № 8 від 21.06.2022;

від відповідача: Іщенко Г.М., ордер серії АА № 1421605 від 20.03.2024; Рудь А.І., у порядку самопредставництва; Єнокян К.Л., ордер серії АІ № 1570310 від 18.03.2024.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ежімо" (далі - відповідач) про стягнення 11 115 305,82 грн, з яких 283 481,04 грн неустойки за прострочення поставки товару, 2 179 664,34 грн штрафу за прострочення поставки товару понад сім календарних днів та 8 652 160,44 грн штрафу за невиконання зобов`язань в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 246 від 18.07.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1741/24, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2024.

08.03.2024 до загального відділу діловодства Господарського суд міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.

19.03.2024 до загального відділу діловодства Господарського суд міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 20.03.2024 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 20.03.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, оголошено перерву до 10.04.2024.

29.03.2024 до загального відділу діловодства Господарського суд міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 10.04.2024 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 10.04.2024 судом було прийнято до розгляду додаткові пояснення відповідача як заперечення щодо відповіді на відзив. Присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2024.

У судове засідання 08.05.2024 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представники відповідача надали суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечували.

У судовому засіданні 08.05.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

18.07.2023 між Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ежімо" (постачальник) було укладено Договір № 246 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити у власність замовнику черевики зимові повсякденні робочі згідно з ДК 021:2015 код 18810000-0 Взуття різне, крім спортивного та захисного (далі - продукція) в кількості, комплектації та якості згідно із Специфікацією (Додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1/343 від 14.09.2023 до Договору, ціна Договору становить 43 260 802,20 грн, в тому числі ПДВ 7 210 133,70 грн, відповідно до тендерної пропозиції ідентифікатора закупівлі UA-2023-05-02-013689-a та Специфікації.

За умовами пунктів 2.2, 2.3 Договору розрахунки за продукцію, що поставляється, проводяться замовником шляхом оплати за фактично поставлену кількість продукції (партію продукції) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з дати документального підтвердження постачальником поставки продукції замовнику шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника, який вказаний у цьому Договорі. Розрахунок за поставлену продукцію (частину продукції) здійснюється замовником на підставі належним чином оформлених видаткових накладних та актів приймання-передачі продукції відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу.

Постачальник здійснює поставку та відвантаження продукції замовнику на територію Управління забезпечення ОРС ЦЗ ДСНС України (м. Київ, вул. Бережанська, 7) та несе всі витрати та ризики, пов`язані з її доставкою до місця поставки продукції, включаючи оплату відповідних податків і інших зборів (п. 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2/458 від 05.12.2023 до Договору, встановлено, що продукція має бути поставлена замовнику у повному обсязі до 22.12.2023. Допускається дострокова поставка частини продукції або продукції у повному обсязі, що постачальник повинен узгодити із замовником письмово за три робочі дні.

Згідно з п. 8.3 Договору за порушення строків виконання зобов`язань, зазначених у п. 3.2 цього Договору, з постачальника стягується неустойка у розмірі 0,1% вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад 7 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення строку поставки продукції нарахування пені (штрафів) починається з наступного дня після визначеної цим Договором дати поставки продукції.

Відповідно до п. 8.5 Договору у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань за цим Договором (та/або неможливості їх виконання), постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% ціни цього Договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та реєстрації в Державній казначейській службі України і діє до 31.12.2023 (п. 11.1 Договору).

У Специфікації на продукцію, що поставляється, яка є Додатком № 1 до Договору, сторони погодили найменування продукції, її кількість і вартість.

На виконання умов Договору, відповідач поставив, а позивач прийняв продукцію загальною вартістю 12 122 740,08 грн, що підтверджується видатковими накладними № 18 від 22.12.2023 на суму 5 397 480,00 грн, № 19 від 22.12.2023 на суму 3 454 387,20 грн, № 20 від 22.12.2023 на суму 2 461 250,88 грн та № 23 від 27.12.2023 на суму 809 622,00 грн.

Поряд із цим, позивач направив відповідачу лист № 7601-3157/760350 від 25.12.2023, у якому вказав на неналежне виконання останнім своїх договірних зобов`язань щодо дотримання строку поставки продукції та наявність виробничого браку поставленої продукції, у зв`язку з чим запропонував відповідачу розглянути питання щодо розірвання Договору з 27.12.2023.

Вказаний лист відповідач отримав 10.01.2024, про що свідчить витяг із сервісу відстеження поштових пересилань щодо поштового відправлення № 0408200761749.

Листом № 21 від 22.02.2024 відповідач просив позивача узгодити умови поставки залишку непоставленої за Договором продукції.

Докази отримання цього листа позивачем, як і докази його розгляду останнім у матеріалах справи відсутні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач прострочив поставку товару, що згідно з п. 8.3 Договору є підставою для стягнення з нього неустойки в розмірі 283 481,04 грн та штрафу в розмірі 2 179 664,34 грн. Крім того, не здійснивши постачання продукції у повному обсязі до закінчення строку Договору, позивач просить стягнути з відповідача 8 652 160,44 грн штрафу на підставі п. 8.5 Договору.

Відповідач визнає, що прострочив поставку продукції відповідно до видаткової накладної № 23 від 27.12.2023 на суму 809 622,00 грн та решти продукції за Договором на 5 днів, у зв`язку з чим вважає обґрунтованою суму неустойки, передбаченої п. 8.3 Договору, в розмірі 39 943,90 грн.

Щодо іншої частини позовних вимог відповідач заперечує, посилаючись на те, що він не відмовлявся від виконання зобов`язань за Договором, а навпаки готовий до поставки продукції в повному обсязі. Крім того, за доводами відповідача, застосування штрафу, передбаченого п. 8.5 Договору, є неприпустимим, оскільки порушує гарантію, закріплену у статті 61 Конституції України, за якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на погоджені сторонами у п. 3.2 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2/458 від 05.12.2023 до Договору, умови постачання, відповідач повинен був поставити позивачу продукцію до 22.12.2023.

Суд встановив, що відповідач вчасно поставив позивачу продукцію загальною вартістю 11 313 118,08 грн відповідно до видаткових накладних від 22.12.2023 № 18, № 19, № 20.

Однак продукцію вартістю 809 622,00 грн відповідно до видаткової накладної № 23 від 27.12.2023 відповідач поставив з порушенням встановленого Договором строку.

Докази поставки решти продукції вартістю 31 138 062,12 грн, перелік якої наведено у Специфікації на продукцію, що поставляється, яка є Додатком № 1 до Договору, в матеріалах справи відсутні.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.3 Договору за порушення строків виконання зобов`язань, зазначених у п. 3.2 цього Договору, з постачальника стягується неустойка у розмірі 0,1% вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад 7 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача неустойки (у вигляді пені), нарахованої на підставі п. 8.3 Договору за прострочення виконання зобов`язання, визнається судом обґрунтованою.

Наданий позивачем розрахунок неустойки (пені) є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Наданий відповідачем контррозрахунок, по-перше, не враховує прострочення поставки продукції на суму 31 138 062,12 грн за період з 23.12.2023 по 26.12.2023, а по-друге, містить очевидні арифметичні помилки, тому не приймається судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідачем прострочено постачання продукції вартістю 31 138 062,12 грн на понад 7 календарних днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7% від вартості не поставленої в строк продукції відповідно до п. 8.3 Договору.

Отже обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача, є штраф в розмірі 2 179 664,34 грн.

Крім того, пунктом 8.5 Договору сторони погодили, що у разі односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов`язань за цим Договором (та/або неможливості їх виконання), постачальник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% ціни цього Договору.

Як на підставу для застосування цієї штрафної санкції позивач посилається на те, що відповідач не поставив увесь обсяг продукції за Договором до закінчення його строку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо змісту понять "строк договору", "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" відзначила таке.

«Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання».

Отже "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов`язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.

Наведене дає підстави для висновку, що припинення строку договору не є наслідком припинення його зобов`язань, адже закінчення строку дії договору (визначеного у договорі) не припиняє взаємних прав і обов`язків, що регулюються спірним договором щодо повного виконання сторонами своїх обов`язків, які у свою чергу не обмежується таким строком.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у статтях 599 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19).

При цьому частиною четвертою статті 631 Цивільного кодексу України встановлено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Закінчення строку дії двостороннього правочину не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 та від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13).

Отже, безпідставна не поставка товару за умовами Договору є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, що є порушенням зобов`язального права, а саме статті 525 Цивільного кодексу України.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17

Суд враховує доводи відповідача про те, що він не відмовлявся від виконання своїх зобов`язань за Договором та має намір поставити залишок продукції.

У цьому контексті варто зазначити, що законом не встановлено права відмови продавця (постачальника) від зобов`язання поставити товар за договором поставки, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 690, ч. 4 ст. 692 Цивільного кодексу України, коли покупець може відмовитись від договору купівлі-продажу. Договором також не передбачено умов щодо права постачальника в односторонньому порядку відмовитись від зобов`язань, зокрема від поставки товару, в тому числі часткової.

Водночас виконанню зобов`язання з поставки товару кореспондує обов`язок щодо його отримання.

Згідно з ч. 1 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати проданий товар (ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України).

Суд відзначає, що право покупця відмовитися від договору виникає лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 № 910/16750/18, про те, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Як вбачається зі змісту п. 1.3 Договору, сторони домовились про те, що постачання здійснюється на умовах DDP (у відповідності до Інкотермс 2010 року), які передбачають, що продавець здійснює постачання покупцю товару до названого місця призначення.

Місце призначення визначено у п. 3.1 Договору.

Однак, як свідчать обставини справи, після закінчення строку Договору відповідач не вчиняв жодних дій щодо поставки залишку продукції за узгодженим у Договорі місцем призначення. Також і позивач не повідомляв відповідача про інше місце поставки, та загалом, про зацікавленість у прийнятті залишку продукції.

Частиною 3 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

З наведеним кореспондується припис частини 2 статті 622 Цивільного кодексу України, згідно з яким у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), боржник звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що внаслідок прострочення виконання відповідачем, зобов`язання з поставки залишку продукції втратило інтерес для позивача, у зв`язку з чим відповідач звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, але зважаючи на те, що він безпідставно не поставив продукцію відповідно до умов Договору, що є односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, наявні підстави для застосування до нього штрафу, визначеного п. 8.5 Договору.

При цьому стягнення з відповідача штрафу на підставі п. 8.3 Договору з одночасним стягненням штрафу на підставі п. 8.5 Договору не буде мати наслідком притягнення відповідача двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки, як вірно зазначає позивач, ці пункти мають різні підстави нарахування, а саме неналежне виконання зобов`язання і відмова від його виконання.

Водночас частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання, відповідно до якого і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.

Оцінюючи ступінь виконання відповідачем зобов`язань суд відзначає, що відповідач, частково із простроченням, але виконав свої договірні зобов`язання з поставки приблизно чверті продукції за Договором. Не виконання зобов`язання, або виконання із порушенням строку його виконання, є підставою для застосування договірної неустойки.

При цьому, як встановлено судом, і під час позасудового врегулювання спору, і під час розгляду цієї справи судом, відповідач неодноразово наголошував про свій намір виконати зобов`язання в повному обсязі. Однак такі доводи позивачем не прийняті до уваги з огляду на закінчення строку Договору.

Суд встановив, що відповідач поніс значні втрати з метою виконання своїх договірних зобов`язань, а саме щодо закупівлі матеріалів для виготовлення продукції, її пакування, оплати послуг із технічного обслуговування та аналізу (випробування продукції), перевезення, що, на переконання суду, у поєднанні із наміром продовжити виконання договірних зобов`язань та відсутністю доказів постачання неякісного товару, свідчить про добросовісність дій відповідача.

Відтак, беручи до уваги відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок не поставки продукції, відмову від прийняття продукції після закінчення строку Договору, зважаючи на компенсаційний характер неустойки, дискрецію суду для вирішення питання щодо зменшення неустойки і розміру, до якого вона має бути зменшена, а також встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що нарахований на підставі п. 8.5 Договору штраф є надмірним, тому обґрунтованим є зменшення розміру належного до стягнення з відповідача штрафу на 50%, тобто до 4 326 080,22 грн.

У цьому висновку суд також враховує й те, що майнова сфера позивача відновлюється застосуванням штрафних санкцій, передбачених п. 8.3 Договору.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають неустойка за прострочення поставки товару в розмірі 283 481,04 грн, штраф за прострочення поставки товару понад сім календарних днів в розмірі 2 179 664,34 грн та штраф за односторонню відмову від виконання своїх зобов`язань за Договором в розмірі 4 326 080,22 грн.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відтак витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 166 729,59 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивачем внесено суму судового збору в більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 0,41 грн може бути йому повернута в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ежімо" (Україна, 03036, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 89-А; ідентифікаційний код: 21501203) на користь Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (Україна, 04082, м. Київ, вул. Бережанська, буд. 7; ідентифікаційний код: 33945469) неустойку в розмірі 283 481 (двісті вісімдесят три тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 04 коп., штраф за прострочення поставки товару понад сім календарних днів в розмірі 2 179 664 (два мільйони сто сімдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят чотири) грн 34 коп., штраф за односторонню відмову від виконання своїх зобов`язань за договором в розмірі 4 326 080 (чотири мільйони триста двадцять шість тисяч вісімдесят) грн 22 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 166 729 (сто шістдесят шість тисяч сімсот двадцять дев`ять) грн 59 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.05.2024

Суддя О.В. Нечай