Рішення

від 16.05.2024 по справі 922/920/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/920/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітрейд" (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 19; код ЄДРПОУ: 36624196) до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Киселі" (64121, Харківська обл., Лозівський р-н, с. Киселі, вул. Центральна, 75; код ЄДРПОУ: 33010969) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

22.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мітрейд" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Киселі", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «КИСЕЛІ» штрафні санкції у розмірі 33 752,21 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №05/10-23-МО від 05.10.2023 в частині своєчасної оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Киселі" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/920/24. Вирішено розгляд справи №922/920/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

11.04.2024 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№9696 від 11.04.2024).

У відзиві представник відповідача зазначив, що відповідно до п.10.10 договору термін дії договору поставки №05/10-23- МО від 05.10.2023 до 31.12.2023. Поставка товару в 2024 році між сторонами відбувалась не на підставі договору, а на підставі видаткових накладних як окремих правочинів, що містять відомості про господарську операцію.

На переконання представника відповідача строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними. Як встановлено вище, строк дії договору №05/10-23-МО від 05.10.2023 закінчився 31.12.2023. Поставка товару згідно видаткових накладних в 2024 році відбулась поза межами дії договору (після закінчення строку дії договору). Отже, прострочення виконання зобов`язання відповідачем в частині оплати товару, який було поставлено позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних №10 від 10.01.2024, мало місце поза межами строку дії договору. Таким чином, відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами договору відповідальності за порушення грошового зобов`язання, яке мало місце не під час дії вказаного договору. З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення строків оплати товару не передбачена законодавчими актами.

Представник відповідача також вважає положення п.6.4. Договору та дії позивача щодо нарахування 36% річних необґрунтованими та таким, що суперечать вимогам чинного законодавства. На думку представника відповідача, 36% річних передбачені п.6.4. Договору за своєю правовою природою та способом нарахування однозначно підпадають під визначення пені. Тому, враховуючи, що позивачем вже була нарахована та заявлена до стягнення з відповідача пеня згідно п. 6.3. Договору, 36% річних за користування чужими грошовими коштами, передбачені п.6.4. Договору, є ще однією пенею.

Разом з цим, представник відповідача зазначив, що ТОВ Агрофірма «Киселі» знаходиться в селі Киселі Лозівського району Харківської області на кордоні з Ізюмським районом, де точилися запеклі бої. Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції та тимчасово окупованих територій №199 від 13.07.2023 року Олексіївська територіальна громада входить в перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та території можливих бойових дій або тимчасово окуповані. Згідно з публікацією газети «Слобідський край» від 18.09.2023 року лінія вогню була за 10 кілометрів від Агрофірми «Киселі».

В якості доказів по справі відповідач надав копії грамот директору Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Киселі".

16.04.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№10065 від 16.04.2024).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що порядок нарахування та обчислення 36% річних, передбачених п. 6.4 договору поставки, відповідно до якого за кожен день прострочення зобов`язання по оплаті товарів покупець сплачує постачальнику 36% річних за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення оплати, які нараховуються та сплачуються незалежно від встановлених у договорі штрафних санкцій, було узгоджено із відповідачем під час підписання договору.

Також представник позивача зазначив, що відповідно до п.10.10 договору дійсно, термін дії становить до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами свого зобов`язання, що було узгоджено із відповідачем під час підписання договору.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

05.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІТРЕЙД» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «КИСЕЛІ» (покупець) було укладено договір поставки №05/10-23-МО (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. вказаного Договору постачальник зобов`язався протягом терміну дії цього Договору постачати у власність відповідача нафтопродукти (далі - товар), а покупець зобов`язався приймати у власність та оплачувати нафтопродукти згідно з умовами цього Договору.

Право власностi на поставлений товар переходить до покупця в момент пiдписання товарної та/або видаткової накладної уповноваженою особою покупця (п.1.2.Договору).

Асортимент, кiлькiсть, вapтість поставки кожної окремої партiї товару вiдображаються у видаткових накладних на вiдвантаження товару (п.1.3.Договору).

Цінa товару встановлюється за домовленiстю cтopiн шляхом зазначення її у рахунках-фактурах, видаткових накладних та податкових накладних, фактичне отримання товару покупцем означає що він погоджується iз цiною встановленою постачальником (п.2.1.Договору).

Цiна товару формується у нацiональнiй валютi України (п.2.2.Договору).

Загальна сума договору складається iз вapтocтi окремих партiй товару (вapтicть кожної окремої партiї вiдображена у рахунку-фактурi, видаткових накладнiй та податкових накладних) на кожну окрему партiю товару (п.2.3.Договору).

Постачальник передає товар покупцеві на умовах «ІНКОТЕРМС-2010» ЕХW - нафтобаза постачальника (само вивіз) або СРТ- термінал покупця (доставлено у місце вказане покупцем), не пізніше ніж на 3-й робочій день з моменту отримання попередньої оплати за товар у разі попередньої оплати за товар. Доставка здійснюється в межах митної території України (п.3.1.Договору).

Право власності на кожну партію товару переходить до покупця з моменту фактичної передачі товару за товарної та/або видаткової накладної. Передача товару здійснюється на підставі довіреності покупця на отримання товару або печатки та підпису директора на товарної та/або видаткової накладної (п.3.2.Договору).

Покупець приймає товар по кількості і якості у відповідності до Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України» від 20.05.08 р. №281/171/578/155 (п.3.3.Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору за взаємною згодою сторін товар поставляється на умовах попередньої оплати за товар.

Згідно п. 4.2 Договору днем повного розрахунку вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на поточний рахунок постачальника.

Підставою для розрахунків є факсова копія рахунку-фактури або оригінал рахунку-фактури. У будь-якому випадку, фактичне отримання покупцем партії товару є доказом того що він погоджується із ціною встановленою постачальником на цю партію товару (п.4.3.Договору).

Отримання товару покупцем за товарною та/або видатковою накладною є доказом того, що він одночасно отримав вимогу про оплату поставленого товару у строки передбачені цим Договором (п.4.4.Договору).

Покупець перераховує постачальнику кошти на поточний рахунок постачальника (п.4.5.Договору).

У випадку наявності грошової заборгованості постачальнику, кошти від покупця незалежно від призначення платежу зазначеному у платіжному дорученні, зараховуються у наступній черговості: пеня, штрафні санкції передбачені договором, втрачена вигода, основна сума боргу (п.4.6.Договору).

Відповідно до п.6.3. Договору за порушення умов договору щодо строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недоплаченої партії товару за кожен день прострочення поставки та штраф у розмірі 5% від суми простроченого зобов`язання по оплаті товару.

Згідно з п.6.4. Договору за кожен день прострочення зобов`язання по оплаті товарів покупець сплачує постачальнику 36% (тридцять шість відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення оплати, які нараховуються та сплачуються незалежно від встановлених у Договорі штрафних санкцій.

Термін дії Договору до 31.12.2023, але у любому випадку до повного виконання сторонами свого зобов`язання (п.10.10.Договору).

Договір може бути пролонгованим за взаємною згодою сторін на один календарний рік, якщо за один місяць до закінчення терміну його дії жодна з сторін не виявила бажання розірвати Договір (п.10.11.Договору).

10.01.2024 позивачем було поставлено відповідачу паливо дизельне Е№90 на суму з ПДВ 251 685,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №10 від 10.01.2024 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №10 від 10.01.2024.

На підставі вищезазначеного, позивачем було складено та зареєстровано акцизну накладну форми «П» №20 від 10.01.2024 та податкову накладну №14 від 10.01.2024.

09.02.2024 відповідачем було оплачено частину товару на суму 100 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 09.02.2024.

01.03.2024 відповідачем було оплачено частину товару на суму 60 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 01.03.2024.

06.03.2024 відповідачем було оплачено частину товару на суму 91 685,00 грн. згідно платіжного доручення від 06.03.2024.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору №05/10-23-МО від 05.10.2023 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 251 685,00 грн. на умовах попередньої оплати. Строк оплати настав 10.01.2024, однак повністю борг за накладною без врахування штрафних санкцій відповідачем сплачено тільки 06.03.2024.

06.03.2024 позивачем було надіслано відповідачу лист №06/03-01, яким просив останнього у 3-денний термін сплатити штрафні санкції.

Відповідач листом №121 від 07.03.2024 повідомив позивача про те, що вважає вказану вище вимогу необґрунтованою.

Як стверджує позивач, оскільки відповідачем не сплачено заборгованість у загальному розмірі за поставлений товар у встановлений в Договорі поставки строк, позивачем нараховано штрафні санкції, які підлягають стягненню з відповідача відповідно до п.п.6.3.-6.4 договору поставки №05/10-23-МО від 05.10.2023, у зв`язку з чим ТОВ «Мітрейд» вирішено звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом, 05.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІТРЕЙД» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «КИСЕЛІ» (покупець) було укладено договір поставки №05/10-23-МО (надалі - Договір), відповідно до п.1.1. вказаного Договору постачальник зобов`язався протягом терміну дії цього Договору постачати у власність відповідача нафтопродукти, а покупець зобов`язався приймати у власність та оплачувати нафтопродукти згідно з умовами цього Договору.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до вимог ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно з ч.1 ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Укладаючи договір поставки №05/10-23-МО від 05.10.2023 сторони на власний розсуд погодили, що термін дії Договору до 31.12.2023, але у любому випадку до повного виконання сторонами свого зобов`язання (п.10.10.Договору). Договір може бути пролонгованим за взаємною згодою сторін на один календарний рік, якщо за один місяць до закінчення терміну його дії жодна з сторін не виявила бажання розірвати Договір (п.10.11.Договору).

Доказів повідомлення сторонами про бажання розірвати спірний Договір за один місяць до закінчення його терміну матеріали справи не містять.

Навпаки, 10.01.2024 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято без жодних зауважень чи заперечень товар (паливо дизельне Е№90) на суму разом з ПДВ у розмірі 251 685,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №10 від 10.01.2024 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №10 від 10.01.2024.

Як вбачається з видаткової накладної №10 від 10.01.2024 відповідний товар було поставлено на підставі договору №05/10-23-МО від 05.10.2023.

Відтак, факт поставки товару на підставі договору поставки №05/10-23-МО від 05.10.2023 після закінчення терміну його дії, визначеного п.10.10. Договору, та відсутність повідомлення хоча б однієї із сторін про бажання розірвати спірний Договір за один місяць до закінчення такого терміну, свідчить про пролонгацію дії спірного Договору за взаємною згодою сторін на один календарний рік у відповідності до п.10.11. Договору.

З огляду на зазначене, доводи відповідача стосовно закінчення дії Договору та здійснення поставки товару за видатковою накладною №10 від 10.01.2024 поза межами строку дії Договору є не обґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.1 Договору за взаємною згодою сторін товар поставляється на умовах попередньої оплати за товар.

Згідно п. 4.2 Договору днем повного розрахунку вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на поточний рахунок постачальника.

Покупець перераховує постачальнику кошти на поточний рахунок постачальника (п.4.5.Договору).

Доказів проведення відповідачем попередньої оплати вартості поставленого товару згідно п.4.1. Договору матеріали справи не містять.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що отримання товару покупцем за товарною та/або видатковою накладною є доказом того, що він одночасно отримав вимогу про оплату поставленого товару у строки, передбачені цим Договором.

Отже, сам факт отримання відповідачем відповідного товару згідно видаткової накладної №10 від 10.01.2024 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів №10 від 10.01.2024 у відповідності до умов Договору та норм чинного законодавства є підставою для виконання відповідачем зобов`язання в частині оплатити товару.

Проте, як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, останній здійснив розрахунок за товар з порушенням строків оплати, а саме:

09.02.2024 відповідачем було оплачено частину товару на суму 100 000,00 грн., 01.03.2024 - на суму 60 000,00 грн. та 06.03.2024 - на суму 91 685,00 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 9 607,45 грн. за період з 10.01.2024 по 09.03.2024 та штраф у розмірі 12 584,25 грн. за період з 10.01.2024 по 09.02.2024 на підставі п.6.3. Договору.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені та штрафу передбачена пунктом 6.3. Договору.

Так, п.6.3. Договору сторони погодили, що за порушення умов Договору щодо строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недоплаченої партії товару за кожен день прострочення поставки та штраф у розмірі 5% від суми простроченого зобов`язання по оплаті товару.

Як уже було встановлено судом, відповідно до пункту 4.1 Договору за взаємною згодою сторін товар поставляється на умовах попередньої оплати за товар.

Підставою для розрахунків є факсова копія рахунку-фактури або оригінал рахунку-фактури. У будь-якому випадку, фактичне отримання покупцем партії товару є доказом того що він погоджується із ціною встановленою постачальником на цю партію товару (п.4.3.Договору).

Доказів надання позивачем рахунку-фактури відповідачу матеріали справи не містять.

Водночас, п.4.4. Договору сторони погодили, що отримання товару покупцем за товарною та/або видатковою накладною є доказом того, що він одночасно отримав вимогу про оплату поставленого товару у строки передбачені цим Договором.

Відтак, з урахуванням п.4.1. та п.4.4. Договору відповідач повинен був здійснити оплату товару у строк до 10.01.2024 включно.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у Договорі строк на оплату отриманого відповідачем товару, судом встановлено, що період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару починається з 11.01.2024. При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Разом з цим необхідно враховувати, що сторони укладаючи Договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, строк оплати товару та відповідальність за невиконання своїх зобов`язань. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за поставлений йому товар.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки штрафу та пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично не вірно в частині розрахунку пені, у зв`язку із чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення пені - у розмірі 8 969,41 грн. за період з 11.01.2024 по 05.03.2024, а в частині стягнення штрафу - у розмірі 12 584,25 грн. за період з 11.01.2024 по 09.02.2024 на підставі п.6.3. Договору.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 36% річних у загальному розмірі 11 560,52 грн. за період з 10.01.2024 по 09.03.2024 на підставі п.6.4. Договору.

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача 36% річних, посилається на п.6.4. Договору, яким передбачено відповідальність відповідача за прострочення зобов`язання по оплаті товару у вигляді 36% річних за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення оплати. При цьому, в розрахунку заборгованості позивач помилково означує 36% річних за користування чужими грошовими коштами пенею.

З огляду на зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 36% річних на підставі на п.6.4. Договору за своєю правовою природою є вимогою про стягнення процентів річних за користування чужими грошовими коштами, передбачених ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов`язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

За своєю правовою природою проценти є винагородою за користування чужими грошовими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону.

Пунктом 6.4. Договору сторони вирішили, що за кожен день прострочення зобов`язання по оплаті товарів покупець сплачує постачальнику 36% (тридцять шість відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення оплати, які нараховуються та сплачуються незалежно від встановлених у Договорі штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 36% за користування чужими коштами суд встановив, що дані розрахунки є арифметично не вірними, у зв`язку із чим позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 10 763,29 грн. за період з 11.01.2024 по 05.03.2024.

Суд зазначає, що наведені відповідачем твердження щодо безпідставності та необґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Твердження відповідача щодо місцезнаходження останнього на кордоні з Ізюмським районом, де точилися запеклі бої, та посилання на ситуацію, що склалася на відповідній території, а також надання останньому грамот жодним чином не звільняє відповідача від взятих ним зобов`язань за Договором. Умови спірного Договору були погоджені сторонами на власний розсуд. При цьому суд звертає увагу, що ті обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, виникли з початку повномаштабного вторгнення на територію України та на момент укладення сторонами спірного Договору 05.10.2023 тривали вже більше ніж 1,5 року, відтак підписуючи спірний Договір відповідач усвідомлював власну відповідальність за порушення ним строків оплати товару, передбачених в тому числі пунктами 6.3, 6.4. Договору.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у сумі 2 319,45 грн., а в сумі 102,95 грн. покладаються на позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Киселі" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Киселі" (64121, Харківська обл., Лозівський р-н, с. Киселі, вул. Центральна, 75; код ЄДРПОУ: 33010969) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Мітрейд" (61105, м. Харків, вул. Киргизька, 19; код ЄДРПОУ: 36624196) пеню на підставі п.6.3. Договору поставки №05/10-23-МО від 05.10.2023 у розмірі 8 969 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 41 коп., штраф на підставі п.6.3. Договору поставки №05/10-23-МО від 05.10.2023 у розмірі 12 584 (дванадцять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) грн. 25 коп., 36% за користування чужими коштами на підставі п.6.4. Договору поставки №05/10-23-МО від 05.10.2023 у розмірі 10 763 (десять тисяч сімсот шістдесят три) грн. 29 коп., а також суму судового збору у розмірі 2 319 (дві тисячі триста дев`ятнадцять) грн. 45 коп.

В іншій частині - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "16" травня 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко