Ухвала

від 16.05.2024 по справі 908/1957/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1957/21(908/2530/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" (вх. № 3404/2024)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024

у складі колегії суддів: Чередка А.Є. (головуючий), Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

у справі № 908/1957/21 (908/2530/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 99 711,36 грн

в межах справи № 908/1957/21

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль", -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 99 711,36 грн, для розгляду в межах справи № 908/1957/22 про банкрутство.

31.10.2023 рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/1957/21 (908/2530/23) позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" 99 711,36 грн боргу, 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

15.04.2024 постановою Центрального апеляційного господарського суду (повний текст складено 23.04.2024) рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023 у справі № 908/1957/21 (908/2530/23)- скасовано. Ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" - відмовлено. Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладено на ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль". Стягнуто з ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 026,00 грн.

07.05.2024 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023 у справі №908/1957/21 (908/2530/23).

Також скаржником заявлено клопотання про передачу справи № 908/1957/21 (908/2530/23) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

08.05.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С. В., Огородніка К. М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 908/1957/21 (908/2530/23) з огляду на таке.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, згідно з пунктом 4 КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;

2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.

Предметом позову у справі № 908/1957/21 (908/2530/23), який розглядався в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль", є стягнення 99 711,36 грн, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2023 році (2 684 грн х 100 = 268 400 грн). Отже, справа №908/1957/21 (908/2530/23) є малозначною в силу статті 12 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, підставами касаційного оскарження ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме:

- неправильне застосування апеляційним судом статті 42 Конституції України, частин 2, 3 статті 5 та статті 6 ГК України, частини 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20.07.2022 у справі №923/196/20, від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 щодо необхідності вчинення правомірних та добросовісних дій учасниками договірних відносин;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 228 ЦК України щодо правочину, який укладений з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції шляхом зловживання монопольним становищем та спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами.

При цьому скаржник зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України).

ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" наголошує, що причиною виникнення спору у даній справі стало питання наявності або відсутності в додатковій угоді № 13/ДОН від 30.08.2019 до Договору ознак порушення публічного порядку та підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позивач вважає, що висновок Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 щодо зазначення переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є застарілим, тобто, Верховний Суд останній раз сформував правовий висновок у даному питанні у 2016 році.

За твердженням ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль", запровадження та укладення Акціонерним товариством "Українська залізниця" додаткової угоди № 13/ДОН від 30.08.2019 до Договору №07244/ЦТЛ-2018 про надання послуг від 07.02.2018 відбулось зі свідомим зловживанням монопольним становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом та направлене на протиправне заволодіння грошовими коштами скаржника (у даному випадку отримання додаткового доходу (подвійної оплати) за надання технологічно непотрібної послуги з обслуговування так званої «малодіяльної станції» Межова). Дане порушення стосувалося багатьох суб`єктів господарювання (вантажовласників), які здійснювали перевезення вантажів залізничним транспортом та уклали відповідну додаткову угоду. Згідно опублікованого Акціонерним товариством "Українська залізниця" переліку малодіяльних вантажних станцій (додається), загальна кількість таких станцій становила 301, що становить значну кількість залізничний станцій в Україні та впливає на господарську діяльність великої кількості суб`єктів господарювання (вантажовласників), які працюють з цими станціями, зачіпає їхні майнові інтереси, отже, має антисоціальний характер та посягає на істотні громадські та державні (публічні) інтереси.

Скаржник акцентує, що в контексті того, в чому може полягати порушення публічного порядку, Велика Палата Верховного Суду в розвиток висновків Верховного Суду України неодноразово робила висновки про нікчемність правочину, спрямованого на заволодіння чужим майном, на підставі частин першої, другої 228 ЦК України (постанови від 29.09.2020 р. у справі №688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 9110/17324/19, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18. Тобто, саме Великою Палатою Верховного Суду формувалася та формується практика з питання наявності чи відсутності ознак порушення публічного порядку вчиненням певної дії та небезпеки цієї дії для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів держави і суспільства, що і зумовлює необхідність розгляду саме Великою Палатою Верховного Суду питання конкретизації відповідних висновків та поширення їх на правочини, які укладені з порушенням статті 42 Конституції України, частин 2, 3 статті 5 та статті 6 ГК України, частини 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Водночас, скаржник зазначає, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 228 ЦК України щодо правочину, який укладений з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції шляхом зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку та спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами. Зазначена відсутність зумовлює необхідність розвитку права, формування Верховним Судом актуального правового висновку для встановлення єдиної правозастосовчої практики у спірних правовідносинах та (або) оновлення позиції Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 228 ЦК України у частині правочинів, які спрямовані на порушення публічного порядку.

Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Розглянувши викладені у касаційній скарзі доводи ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі №911/239/20 та ін.).

Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду, необхідністю застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі № 1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас, доводи скаржника не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" у касаційній скарзі аргументи не відповідають вказаним вище критеріям, у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

При цьому під час аналізу аргументів касаційної скарги Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Отже, дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" не наведено обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 908/1957/21 (908/2530/23) за касаційною скаргою ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі №908/1957/21 (908/2530/23) колегією суддів Касаційного господарського суду не розглядається клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 908/1957/21 (908/2530/23) за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Пєсков

Судді С. Жуков

К. Огороднік