Постанова

від 14.05.2024 по справі 916/774/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/774/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

прокуратури - Сімаченко А.О.,

позивача-1 - не з`явився,

позивача-2 - не з`явився,

відповідача - Оляш К.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Одеської області

у складі судді Погребної К. Ф.

від 09.10.2023 та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Богацька Н. С., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.

від 12.03.2024

за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства та Південного офісу Держаудитслужби

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1 362 098,12 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства та Південного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія", в якому просив суд визнати недійсними додаткові угоди № 2 від 26.08.2021, № 3 від 28.08.2021, № 4 від 25.11.2021, № 5 від 26.11.2021, № 6 від 29.11.2021, № 10 від 28.02.2022 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 67 від 28.05.2021, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства 1 362 098,12 грн надмірно сплачених коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані додаткові угоди до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 67 від 28.05.2021 укладені з порушенням вимог законодавства та є недійсними з огляду на те, що Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Під час укладання оспорюваних додаткових угод сторонами не дотримано вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10% від ціни, зазначеної в договорі, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів. Внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства, мала місце переплата коштів у розмірі 1 362 098,12 грн, які підлягають стягненню в судовому порядку.

2. Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 у справі № 916/774/23, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024, позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- у даному випадку Білгород-Дністровське міжрайонне управління водного господарства виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах, що виключає можливість звернення прокурора із позовом в інтересах держави в особі Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства;

- на момент подання Заступником керівника Одеської обласної прокуратури позову, Південним офісом Держаудитслужби, як компетентним орган вже була призначена та проводилась перевірка по фактам порушення законодавства, виявлених прокурором та зазначених ним у листі від 07.09.2022 № 12-906ВИХ-22, за наслідками якої, зокрема, було проінформовано Білгород-Дністровське міжрайонне управління водного господарства, а отже в діях Південного офісу Держаудитслужби, як компетентного органу, відсутні ознаки бездіяльності, на які посилається прокурор як на підставу для представництва інтересів держави.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у даній справі, та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді, що призвело до порушення норм процесуального права, а саме, пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Білгород-Дністровське міжрайонне управління водного господарства подало клопотання, в якому повідомило про підтримання позову в повному обсязі та просило здійснювати розгляд справи без участі представника.

4. Позиція Верховного Суду

Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у даній справі, в частині залишення без розгляду, на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, позову Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби.

Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

При вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 Господарського процесуального кодексу України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Втім, у перелічених у цій статті випадках ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то, позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Приймаючи оскаржувані судові рішення у даній справі № 916/774/23, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що компетентним органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Південний офіс Держаудитслужби. Такі висновки судів попередніх інстанцій учасниками справи не оспорюються.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:

- в матеріалах справи міститься лист прокурора від 07.09.2022 № 12-906вих-22, адресований Південному офісу Держаудитслужби, яким останнього повідомлено про виявлені правопорушення і одночасно запропоновано повідомити прокуратуру, чи планується в подальшому вжиття заходів (та яких саме) з метою усунення порушень інтересів держави. Роз`яснено, що у разі невжиття таких заходів, у прокурора виникнуть підстави, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з позовом в інтересах Південного офісу Держаудитслужби;

- на вказаний запит Південний офіс Держаудитслужби листом від 16.09.2022 №151507-17/2654-2022 зазначив, що:

- факти, викладені в листі від 07.09.2022 № 12-906вих-22, більш ефективніше можуть бути перевірені під час проведення заходів державного фінансового контролю безпосередньо за місцем знаходження замовників, у тому числі щодо документального підтвердження наявності підстав для укладення додаткових угод до договорів про закупівлю та фактичного їх виконання;

- Південним офісом Держаудитслужби не проводилась перевірка фактів, викладених у листі від 07.09.2022 № 12-906вих-22, щодо процедури закупівлі, та, відповідно, не вживались заходи щодо оскарження вказаних додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів;

- викладені у листі від 07.09.2022 № 12-906вих-22 факти в межах повноважень будуть враховані Південний офісом Держаудитслужби під час планування державного фінансового контролю у замовників;

- в матеріалах справи міститься витяг з Акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства за період 01.01.2019 по 31.12.2022 (від 21.03.2023 № 07-11/09), з якого вбачається, зокрема, що:

- ревізію включено до плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби відповідно до звернення Одеської обласної прокуратури від 07.09.2022 № 12-906вих-22;

- ревізію проведено з 06.02.2023 по 17.03.2023 (21 робочий день із зупиненням з 21.02.2023 по 05.03.2023 включно), у відповідності до питань програми ревізії;

- в матеріалах цієї справи міститься Вимога Південного офісу Держаудитслужби щодо усунення виявлених порушень від 24.03.2023 № 151507-14/1488-2023, адресована Білгород-Дністровському міжрайонному управлінню водного господарства, строк виконання якої визначено до 25.04.2023.

Здійснивши оцінку зазначених доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідь Південного офісу Держаудитслужби, викладена у листі від 16.09.2022 №151507-17/2654-2022 (на лист прокурора від 07.09.2022 № 12-906вих-22) не може кваліфікуватись як бездіяльність Південного офісу Держаудитслужби та (або) свідчити про неналежне здійснення ним функцій із захисту інтересів держави. Навпаки, Південним офісом Держаудитслужби було вказано, що викладені у листі від 07.09.2022 № 12-906вих-22 факти в межах повноважень будуть враховані Південним офісом Держаудитслужби під час планування державного фінансового контролю у замовників, що і було в подальшому здійснено, підтвердженням чого є акт ревізії від 21.03.2023 № 07-11/09, яка, була включена до плану проведення відповідних заходів саме відповідно до звернення прокуратури від 07.09.2022 № 12-906вих-22.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність в діях Південного офісу Держаудитслужби, як компетентного органу, ознак бездіяльності, що має наслідком залишення позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частин 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.

Так, оцінюючи лист Південного офісу Держаудитслужби від 16.09.2022 №151507-17/2654-2022 (відповідь на запит прокуратури - лист від 07.09.2022 № 12-906вих-22) суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що у вказаному листі Південний офіс Держаудитслужби повідомив про те, що ним не проводилась перевірка фактів, викладених, зокрема, у листі від 07.09.2022 № 12-906вих-22, та не вживались заходи щодо оскарження вказаних додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів. Також у зазначеному листі від 16.09.2022 №151507-17/2654-2022 Південний офіс Держаудитслужби не повідомляв прокуратуру про намір призначення перевірки фактів порушення законодавства, про намір подання позову.

Вказаний лист Південного офісу Держаудитслужби від 16.09.2022 №151507-17/2654-2022 свідчить про відсутність наміру у компетентного органу вжиття будь-яких заходів після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, та, як наслідок, свідчить про бездіяльність такого органу.

Також Суд зазначає, що якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Тому не звернення Південного офісу Держаудитслужби протягом розумного строку з самостійним позовом свідчить про бездіяльність такого органу.

При цьому Суд зазначає, що проведення більш ніж через 4 місяці ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Білгород-Дністровського міжрайонного управління водного господарства, не може свідчити про намагання вказаного органу протягом розумного строку відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Також Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що у поясненнях у справі № 916/774/23 (т. 2, а.с. 69-83), до яких додано витяг з Акту ревізії від 21.03.2023 № 07-11/09, Південний офіс Держаудитслужби не заперечував проти позову, подання прокурором позову в його інтересах, а навпаки, у пункті 3 прохальної частини просив суд позовну заяву задовольнити.

Також представники Південного офісу Держаудитслужби неодноразово брали участь у судових засіданнях у суді першої інстанції, зокрема, 19.04.2023, 10.05.2023, 22.05.2023, 20.09.2023, 09.10.2023.

Вказане свідчить про те, що компетентний орган, в інтересах якого подано позов у даній справі - Південний офіс Держаудитслужби, здійснював процесуальні дії як позивач.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що підстав для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду) у суду першої інстанції не було.

На вказане порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції уваги не звернув та помилково залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

З огляду на викладене, Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про те, що у цій справі суди першої та апеляційної інстанції дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позову Заступника керівника Одеської обласної прокуратури без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 3, 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

6. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 916/774/23.

3. Справу № 916/774/23 передати до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І.Д. Кондратова