Ухвала

від 14.05.2024 по справі 263/7159/13-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 263/7159/13-ц

провадження 4-с/201/22/2024

УХВАЛА

14 травня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі на протиправні дії державного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі звернулося з позовом до відповідача ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09 серпня 2013 року позовну заяву банку задоволено, рішення набрало законної сили, видані судом виконавчі листи, які звернені до виконання.

Отже, що на примусовому виконанні у державного виконавця Оболонського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 72153968, відкрите на підставі виконавчого листа Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області № 263/7159/13-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі коштів у розмірі 51 377 грн. 49 коп..

ОСОБА_1 27 липня 2023 року звернулася до суду зі скаргою стосовно протиправної діяльності, на її думку, державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Близнюка В.О., де вона посилається на те, що державний виконавець відкрив виконавче провадження без оригіналу (по дублікату) виконавчого листа за заявою особи, яка не є стягувачем, а також стягувач пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому постанова про відкриття виконавчого листа є незаконною, підлягає скасуванню та всі виконавчі дії державного виконавця в межах виконавчого провадження є незаконними.

Таким чином заявник та його представник вважають постанову про відкриття виконавчого провадження від 11 липня 2023 року неправомірною та такою, що порушує права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувана не відповідають дійсності. Державним виконавцем в порушення Закону України «Про виконавче провадження» не було вчинено дій на належне виконання судового рішення, заявник вважає, що таке виконання рішення у даному випадку є невиправданим додатковим тягарем. Тому просила визнати дії головного державного виконавця Близнюка В.О. про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 08 жовтня 2023 року протиправними, скасувати вказану постанову про відкриття виконавчого провадження № 72153968 від 11 липня 2023 року та зобов`язати його (державного виконавця) повернути виконавчий лист № 2/263/2877/2013, виданий 08 жовтня 2013 року.

Виконавець також не повідомив заявника своєчасно про виконавчі дії навіть після звернення до них, не роз`яснив їй її права, вважає вказані і інші дії державного виконавця неправомірними, протиправним та просили визнати неправомірними дії цього виконавця, який не виконав вимог Закону України «Про виконавче провадження», ставить питання про визнання вказаних дій та бездіяльності протиправними та фактично визнання постанови про відкриття виконавчого провадження протиправною, задовольнивши скаргу в повному обсязі.

Представники Оболонського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі, державний виконавець Близнюк В.О. заперечувала проти мотивів та обґрунтування скарги, вважаючи факти викладені в скарзі хибними та неправдивими. Доводи заперечення проти скарги свідчать про те, що порушень закону з їх боку не було. Всі дії у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду вчинені у відповідності до чинного законодавства без порушення прав сторін виконавчого провадження, тому просили в задоволенні скарги відмовити.

З`ясувавши думку сторін та учасників спору, перевіривши матеріали скарги і справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу не обгрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, приватних виконавців. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі звернулося з позовом до відповідача ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 09 серпня 2013 року позовну заяву банку задоволено, рішення набрало законної сили, видані судом виконавчі листи, які звернені до виконання.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України: 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. 8. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Судом з`ясовано, що Жовтневим районним судом м. Маріуполя 08 жовтня 2023 року було видано виконавчий лист № 2/263/2877/2013 про стягнення коштів.

ОСОБА_1 27 липня 2023 року звернулася до суду зі скаргою стосовно протиправної, на її думку, діяльності державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Близнюка В.О., де вона посилається на те, що державний виконавець відкрив виконавче провадження без оригіналу (по дублікату) виконавчого листа за заявою особи, яка не є стягувачем, а також стягувач пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому постанова про відкриття виконавчого листа є незаконною, підлягає скасуванню та всі виконавчі дії державного виконавця в межах виконавчого провадження є незаконними.

Таким чином заявник та його представник вважають постанову про відкриття виконавчого провадження від 11 липня 2023 року неправомірною та такою, що порушує права та інтереси боржника, оскільки вказані обставини в заяві стягувана не відповідають дійсності. Тому просила визнати дії головного державного виконавця Близнюка В.О. про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 08 жовтня 2023 року протиправними, скасувати вказану постанову про відкриття виконавчого провадження № 72153968 від 11 липня 2023 року та зобов`язати його (державного виконавця) повернути виконавчий лист № 2/263/2877/2013, виданий 08 жовтня 2013 року.

Враховуючи, що скарга подана в межах цивільної справи № 263/7159/13-ц, розгляд якої проводився Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області, розгляд скарги відбувається відповідно до розпорядження Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, який змінив територіальну підсудність судових справ Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області на Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, з урахуванням процесуальних документів, що знаходяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у головного державного виконавця Оболонського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Близнюка В.О. перебуває виконавче провадження № 72153968, відкрите за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області № 2/263/2877/2013, виданого 08 жовтня 2013 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Експортно-імпортний банк України» коштів у розмірі 51377 грн. 49 коп..

Судом оглянута та долучена до матеріалів справи копія виконавчого листа № 2/263/2877/2013 про стягнення в тому числі і з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі коштів. На виконавчому листі відсутня позначка «Дублікат», дата видачі виконавчого листа 08 жовтня 2013 року та виконавчий лист містить посилання на дати та причини його повернення з 2015 року.

Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року по справі № 569/10120/13-ц зазначив, що дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Отже, після видачі дубліката виконавчого листа, оригінал виконавчого листа втрачає свою силу і не може використовуватись при його виявленні стягувачем. А тому, оригінал виконавчого листа після видачі дубліката не підлягає примусовому виконанню (в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц, зазначено, що підставою визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є видача виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката).

Приймаючи до уваги, що заявницею та її представником не доведено, що виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження, визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, підстав для задоволення скарги не має, оскільки сама по собі відсутність у виконавчому листі позначки «Дублікат» не має наслідком повернення виконавчого листа і така помилка може бути виправлена судом відповідно до положень ст. 432 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (чинного на момент набрання рішенням законної сили) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (чинного станом на 11 липня 2023 року дата постановлення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Пунктом 1 частини 4 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частиною 5 передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Відповідно до п. 4 ч. 10-2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження», визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до ч. 5 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

З копії виконавчого листа вбачається, що строк його пред`явлення до виконання був встановлений до 10 вересня 2014 року. З 2015 року до 2020 року виконавчий лист повертався стягувачу неодноразово, про що свідчать позначки на виконавчому листі. Отже, відбулося переривання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому з огляду на положення ч. 5 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження», повторно стягувач мав право звернутися із виконавчим листом в межах строків, встановлених ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (три роки з моменту повернення виконавчого листа), а з урахування п. 4 ч. 10-2 «Прикінцевих та перехідних положень».

Таким чином, стягувачем не пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання та відсутні підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Посилання заявниці та її представника, що виконавче провадження відкрито за заявою особи, яка не є стягувачем, суд також вважає необґрунтованим, оскільки у виконавчому листі, який був виданий Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області, на зворотній стороні зазначений стягувачем ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» АТ «Укрексімбанк ЄДРПОУ 00032112, в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі.

Згідно відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний номер юридичної особи ЄДРПОУ 00032112 належить АТ «Державний експортно-імпортний банк України» (скорочено АТ «Укрексімбанк»). Отже, із заявою про примусове виконання виконавчого листа звернувся належний стягувач.

Не може суд прийняти до увагу вказану позицію заявника з огляду і на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів визначає Закон України «Про виконавче провадження» та інші нормативно-правові акти. Так, статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів; посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Судом з`ясовано, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 11 липня 2023 року не є неправомірною та такою, що порушує права та інтереси боржника, вона була направлена сторонам виконавчого провадження на адресу, зазначену у заяві про відкриття виконавчого провадження, сторонами отримана.

Відповідно п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Оскільки відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, то саме в межах заявлених вимог суд позбавлений можливості вирішувати інші питання (про виконавчий збір, зняття арешту з майна, спонукання до вчинення певних дій чи інш.).

Положеннями ч. 3 ст. 451 ЦПК України передбачено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, а ні діями державного виконавця по винесенню постанови 11 липня 2023 року про відкриття виконавчого провадження відповідно Закону України «Про виконавче провадження», а ні іншими процесуальними виконавчими діями, а ні по суті жодних прав ОСОБА_1 не було порушено.

Положеннями частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

Згідностатті 44 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

Отже, заявник мав сам цікавитися з розумним інтервалом часу цікавитися виконавчим провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Однак вказаного він не зробив, своїх обов`язків по своєчасній сплаті боргу за виконавчим листом не виконав.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон АліментаріяСандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

Вказане свідчить про не бажання добросовісно виконувати набравше законної сили рішення суду і порушення закону в цій частині. Дії державного виконавця відповідають вимогам закону.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Згідно частини 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суду не подано належних, достатніх та допустимих доказів щодо беззаперечного своєчасно і фактичного не виконання рішення суду чи приписів державного виконавця заявником. Отже, докази, які вказували б на порушення державним виконавцем чинного законодавства та прав боржника, як сторони виконавчого провадження, щодо виконання рішення суду, з підстав, зазначених у скарзі - суду не надані, а відповідні обставини порушення закону - судом не встановлено.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 572/2303/19 (провадження № 61-407св20) вказано, що відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що матеріалами виконавчого провадження підтверджена наявність навмисного невиконання рішення суду з боку заявника, а останній не був позбавлений подати такі докази на спростування наявного у виконавчому провадженні, проте належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».

Частиною 1 ст. 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч. І ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, державний виконавець ОСОБА_3 своїми діями не порушив права заявника, тому її дії, постанова про відкриття виконавчого провадження є законною.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Статтею 384 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний і приватний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред`явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, цей приватний виконавець не допустив неправомірні дії та бездіяльність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга не підлягає задоволенню.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника на вимогах скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 , заінтересовані особи Оболонський ВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) і ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі на протиправні дії державного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 26, 27, 31, 32, 45, 48, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 258-261, 352-354, 447-453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , заінтересовані особи Оболонський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Маріуполі на протиправні дії державного виконавця і визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя