Постанова

від 15.05.2024 по справі 615/1010/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м. Харків Справа № 615/1010/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін

прокурора: Горгуль Н.В., службове посвідчення №072883 від 01.03.2023

від відповідача-1: адвокат Чернишов К.О., ордер серія ВІ № 1217729 від 25.03.2024

від відповідача-2: Чернявський А.В. в порядку самопредставництва, посадова інструкція від 20.09.2023, наказ №493-К від 04.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх. №507 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 (повний текст підписано 01.02.2024 у місті Харкові) у справі № 615/1010/20, суддя Калініченко Н.В.

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, м. Дергачі, Харківська область

до відповідачів: ОСОБА_1 , місто Валки, Харківська область,

Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа №615/1010/20 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу №10177-СГ від 27.09.2016 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки загальною площею 9,3252 га від 05.10.2016, зобов`язання ОСОБА_1 повернути ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 9,3252 га (кадастровий номер: 6321255400:03:000:0701) (ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справа направлена до Господарського суду Харківської області).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.10.2023 року справу №615/1010/20 прийнято до розгляду суддею Калініченко Н.В.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі №615/1010/20 відмовлено в задоволенні позову повністю (т.3, а.с.99-114).

Рішення господарського суду обґрунтовано тим, що укладений спірний договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту. Позивач мав звернутися до суду із негаторним позовом. Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту, означене є наслідком відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору. За таких обставин, господарський суду також відмовив і в задоволенні похідних позовних вимог про скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастром у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 9,3252 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0701.

Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі №615/1010/20 в частині скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 9,3252 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0701, зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 9,3252 га, кадастровий номер 6321255400:03:0001:0701.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

Судові витрати за подання позову, апеляційної та касаційних скарг відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів.

Справу розглядати за участю Харківської обласної прокуратури (т.3, а.с.132-144).

Прокурор вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, а також прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме Закону України «Про фермерське господарство», ст.ст. 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст.228, 391 Цивільного кодексу України та норм процесуального права.

Скаржник вважає, що Господарський суд Харківської області встановивши, що спірний договір оренди земельної ділянки укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, безпідставно не застосував до вказаних правовідносин норми ч.ч. 1,2 ст. 228 та ст. 391 Цивільного кодексу України.

Також апелянт зазначає, що зміни під час провадження у справі в адміністративно - територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громад не впливають на можливість задоволення позову у разі його обґрунтованості та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18.

Окрім того, скаржник зазначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). Перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі №615/1010/20. Встановлено учасникам справи строк до 02.04.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Запропоновано учасникам справи в строк до 02.04.2024 включно надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Призначено справу до розгляду на "15" травня 2024 р. о 09:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 131.

21.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду, у строк встановлений судом, через підсистему «Електронний суд» від відповідача-2, ГУ Держгеокадастру надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд у задоволенні скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури відмовити в повному обсязі (т.3, а.с.172-179).

Відзив розглянутий судом апеляційної інстанції та долучений до матеріалів справи.

Від інших учасників справи відзиви до Східного апеляційного господарського суду не надходили.

Апелянт у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційні скарзі, просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, у ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Валківського району, Валківським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області № 3046-СГ, 3048-СГ, 3049-СГ від 12.11.2014 року ОСОБА_1 надано в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га з наступними кадастровими номерами: 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:1798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району, Харківської області.

22.12.2014 року на виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди вказаних земельних ділянок загальною площею 122,0832 га строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, 29.01.2015 року ОСОБА_1 одноособово створив фермерське господарство Агрофортуна (код ЄДРПОУ 39608813).

Опрацюванням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником селянського (фермерського) господарства Агрофортуна, державна реєстрація якого проведена 29.01.2015 рок

Разом з цим, встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2016 року №10177-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду земельну з кадастровим номером 6321255400:03:000:0701, площею 9,3252 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.

05.10.2016 на виконання зазначеного наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 9,3252 га з кадастровим номером 6321255400:03:000:0701 із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язської селищної ради Валківського району Харківської області, строком на 7 років.

Таким чином, на думку прокурора, ОСОБА_1 після укладення договору оренди земельної ділянки 6321255400:03:000:0701 з ГУ Держгеокадастру у Харківській області не створив фермерське господарство, як це вимагає закон.

Отже, на переконання прокурора, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого фермерського господарства Агрофортуна, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого він виступає, при цьому без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки у вказаного фермерського господарства вже перебували земельні ділянки, які належали ОСОБА_1 на праві оренди.

Вищенаведені обставини стали підставою звернення Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області з даним позовом до Господарського суду Харківської області.

Предметом позову в цій справі є вимога Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу №10177-СГ від 27.09.2016 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016, скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 05.10.2016 загальною площею 9,3252 га, зобов`язання ОСОБА_1 повернути ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 9,3252 га (кадастровий номер: 6321255400:03:000:0701).

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону).

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позовом про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави. При цьому, використання прав власності на землю не може завдавати шкоду правам і свободам громадян, інтересам суспільства. За приписами ст. 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку із чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямків представницької діяльності прокурорів.

Водночас, відповідно до п.п. 14 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, вказане управління відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України на території Харківської області. З огляду на вищевикладене, відповідачем у справі є ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

У спірних правовідносинах орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, є ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Натомість, означений орган виступає у справі відповідачем. У зв`язку з вищевикладеним, а також враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і зазначений орган визначено прокурором як відповідачем, даний позов заявлено прокурором самостійно, що виключає необхідність повідомлення органу в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру в силу відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник (пункти 7.18 - 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року № 483/448/20, постанови від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Таким чином, господарський суд дійшов правомірного висновку, що прокурором обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області господарським судом встановлено, що наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області № 3046-СГ, 3048-СГ, 3049-СГ від 12.11.2014 року ОСОБА_1 надано в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га з наступними кадастровими номерами: 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:1798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.

На виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 22.12.2014 року укладено договори оренди вказаних земельних ділянок загальною площею 122,0832 га строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, 29 січня 2015 року ОСОБА_1 одноособово створив Фермерське господарство Агрофортуна; код ЄДРПОУ: 39608813).

Разом із тим встановлено, що 27 вересня 2016 року видано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10177-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду (т.1, а.с.18).

Відповідно до п.2 цього наказу визначено надати гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 9,3252 га, в тому числі рілля площею 9,3252 га (кадастровий номер 6321255400:03:000:0701) із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області, строком на 7 (сім) років. На підставі вказаного наказу укладено спірний договір оренди землі від 05 жовтня 2016 року (т.1, а.с.20-24).

Господарським судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 констатовано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі, Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Зважаючи на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №922/1830/19 та беручи до уваги те, що у цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгекадастру та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, а отже, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, у зв`язку із чим правомірно відмовив в цій частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку господарським судом зазначено наступне.

Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, ст. 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, який є загальним, також Законом України Про фермерське господарство, який є спеціальним нормативно-правовим актом.

За змістом ст. 8 Закону України Про фермерське господарство можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Зі змісту положень ст.12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство, ст.ст. 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Відповідна правова позиція викладена у пункті 6.25 постанови Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 917/1416/19. Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 року у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 року у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 року у справі № 357/2418/15-ц.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачами, станом на час прийняття оскаржуваного наказу та укладення спірного договору оренди, ОСОБА_1 вже було реалізовано гарантоване державою право на створення фермерського господарства.

Так, ОСОБА_1 було створено Фермерське господарство Агрофортуна, код ЄДРПОУ: 39608813, дата запису 29.01.2015 року.

Вказаному передувало те, що наказами ГУ Держземагенства у Харківській області №3046-СГ, № 3048-СГ, № 3049-СГ від 12.11.2014 року ОСОБА_1 надано в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га (10,9548 га, 16,1716 га, 30,8187 га, 7,1783 га, 7,2636 га, 19,8666 га, 8,3963 га та 21,4333 га), кадастрові номери 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, які розташовані за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.

На виконання вищезазначених наказів 22.12.2014 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди вказаних земельних ділянок загальною площею 122,0832 га (10,9548 га, 16,1716 га, 30,8187 га, 7,1783 га, 7,2636 га, 19,8666 га, 8,3963 га та 21,4333 га), кадастрові номери 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:0798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01.000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області строком на 49 років, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ Агрофортуна, який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства, 29.01.2015 року він реалізував право, надане ст.ст. 7, 12 Закону України Про фермерське господарство та ст.ст. 121, 123, 134 Земельного кодексу України.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає вірним твердження господарського суду, що надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ Агрофортуна суперечить зазначеним вище правовим нормам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 524/1225/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 зазначено: Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами.

Отже, отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України, оскільки на час прийняття спірного наказу № 10177-СГ та укладення договору оренди від 05.10.2016 року ФГ Агрофортуна (29.01.2015 року - дата створення), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

При цьому, господарським судом враховано, що в матеріалах справи наявне рішення засновника № 1 від 22 березня 2021 року про створення Фермерського господарства Агрофортуна 2021.

Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 прийняв рішення про створення цього ФГ на основі земельних ділянок, які належать на праві оренди ОСОБА_1 , зокрема з кадастровим номером 6321255400:03:000:0701, площею 9,3252 га.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ Агрофортуна 2021 зареєстроване 23.03.2021 (номер запису: 1004521020000000794).

Тобто, ОСОБА_1 , нібито, виконав вимоги законодавства та після отримання земельної ділянки в оренду створив ФГ.

Водночас, суд першої інстанції звернув увагу на те, що створення ФГ має місце зі спливом більше 4 років з моменту передання земельної ділянки в оренду.

Крім того, така реєстрація відбулася вже після подання прокурором позову до господарського суду.

У п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 зазначено: Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в межах даної справи не є розумним строком здійснення реєстрації ФГ за спливом більше 4 років з моменту отримання земельної ділянки в оренду. Такі дії спрямовані на формальне виконання вимог законодавства щодо реєстрації ФГ після отримання земельної ділянки, та можуть розцінюватися як зловживання ОСОБА_1 своїми правами з метою отримання земельної ділянки за пільговими умовами.

В свою чергу, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, викладено, зокрема, такі висновки:

"4.16. Згідно з частинами 1 і 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

4.18 У постанові від 29.09.2020 зі справи № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: "85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА_3 без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним. 86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70)".

4.19 В іншій справі № 922/1830/19 за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Скосогорівка" про визнання недійсним договору та повернення ділянок, за участю Прокуратури Харківської області Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.10.2022 вказала: "9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами".

4.20 Із наведеного вбачається, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

4.21 Оскільки спірний Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постанові від 20.07.2022 зі справи № 923/196/20).

4.25 За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

4.26 Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

4.27 Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

4.28 Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

4.29 У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне врахувати і правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі №924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

4.30 З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження".

Таким чином, господарський суд ураховуючи подібність правовідносин у справі №922/1832/19 та у даній справі №615/1010/20, а саме щодо протиправного отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурентних засадах, а також аналогічне правове регулювання передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що діяло на момент укладення спірних договорів оренди земельних ділянок, вірно врахував наведені вище висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, а саме про те, що спосіб захисту порушеного права в наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений спірний договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту. Позивач (прокурор) мав звернутися до суду із негаторним позовом. Враховуючи, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, означене є наслідком відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору.

За таких обставин, господарський суду правомірно відмовив і в задоволенні похідних позовних вимог про скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Стосовно вимоги прокурора про повернення земельної ділянки до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, господарським судом правильно враховано, що пунктом 7 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 року встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Даний Закон набрав чинності з 01.01.2013 року.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №359992938 від 26.12.2023 року, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за територіальною громадою м. Валки в особі Валківської міської ради.

Отже, під час розгляду справи змінилася форма власності - з державної на комунальну та змінився власник земельної ділянки - з Головне управління Держгеокадастру у Харківської області на Валківську міську раду, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що навіть за умови задоволення позову, повернення земельної ділянки є неможливим з огляду на зміну її власника та форму власності.

Щодо строку позовної давності господарський суд послався на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 та зазначив, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи апеляційної скарги не спростовують викладеного, а отже, й не можуть бути підставою для задоволення її вимог.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури та залишенні рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі № 615/1010/20 без змін.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а тому судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 у справі № 615/1010/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 року у справі №615/1010/20 залишити - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20.05.2024.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця