Постанова

від 13.08.2024 по справі 615/1010/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 615/1010/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури (позивача) - Савицької О. М. (за посвідченням),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 (суддя Калініченко Н. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 (головуючий - Радіонова О. О., судді Істоміна О. А., Медуниця О. Є.) у справі

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави

до: 1) ОСОБА_1 ,

2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2020 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури (далі - прокурор, позивач) звернувся в інтересах держави до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , орендар, відповідач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, Управління, орендодавець, відповідач-2) про:

1) визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2016 № 10177-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - наказ № 10177-СГ, оспорюваний наказ), яким затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 9,3252 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0701 (далі - спірна земельна ділянка, об`єкт оренди), із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області;

2) визнання недійсним договору оренди землі від 05.10.2016 (далі - договір оренди від 05.10.2016, оспорюваний договір), укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про передачу в оренду спірної земельної ділянки;

3) скасування державної реєстрації договору оренди від 05.10.2016;

4) зобов`язання ОСОБА_1 (орендаря) повернути Управлінню (орендодавцю) спірну земельну ділянку шляхом складання акта прийому-передачі, посилаючись на положення статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 не мав на меті створювати нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого Фермерського господарства "Агрофортуна" (далі - ФГ "Агрофортуна"), засновником і кінцевим бенефіціарним власником якого є відповідач-1, в обхід участі в земельних торгах, як того вимагає закон, оскільки у вказаного фермерського господарства вже перебували земельні ділянки, які отримано ОСОБА_1 в оренду в 2014 році; 2) ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував розміру земельної ділянки з урахуванням можливості її обробітку, тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для оренди сільськогосподарської техніки, а також досвід для ефективного обробітку землі; 3) розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду земельної ділянки, Управління не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

3. У відзиві на позовну заяву та в окремій заяві від 21.10.2020 відповідач-1 просить застосувати наслідки пропуску прокурором позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 (суддя Токмакова А. П.) позов задоволено повністю в зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог.

5. Постановою Харківського апеляційного суду від 17.01.2022 (головуючий - Бурлака І. В., судді Котелевець А. В., Яцина В. Б.) рішення Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов прокурора залишено без задоволення з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

6. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.08.2023 (головуючий - Червинська М. Є., судді Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В., Коротун В. М., Тітов М. Ю.) касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 та постанову Харківського апеляційного суду від 17.01.2022 скасовано. Провадження в справі № 615/1010/20 за позовом прокурора до ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання наказів незаконними, договорів оренди землі недійсними, скасування їхньої реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки цей спір виник щодо користування землями фермерського господарства, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2023 (головуючий - Червинська М. Є., судді Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В., Коротун В. М., Тітов М. Ю.) справу № 615/1010/20 направлено за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Харківської області.

7. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

8. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 31, 93, 116, 121, 123, 124, 134 ЗК України, статей 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 4, 45, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, місцевий та апеляційний господарський суди дійшли висновку про те, що:

1) враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і прокурором визначено зазначений орган відповідачем, то цей позов обґрунтовано заявлено прокурором самостійно, що виключає необхідність повідомлення органу в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в силу відсутності такого органу;

2) у частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 10177-СГ позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області), що не відповідає нормі частини 1 статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі (позивачами і відповідачами) можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу. Адже позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (схожі за змістом висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункти 7.3- 7.9)). Таким чином, прокурор обрав неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою відмови в цій частині позовних вимог;

3) право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства (такий висновок викладено в постановах від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19). Оскільки ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ "Агрофортуна" та вже отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства, тобто 29.01.2015 реалізував гарантоване державою право на отримання земельної ділянки на пільгових засадах, то надання відповідачу-1 в оренду спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурентній основі (без проведення земельних торгів) після державної реєстрації ФГ "Агрофортуна" суперечить положенням статей 121, 123, 134 ЗК України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", тим більше, що створення відповідачем-1 нового фермерського господарства - Фермерського господарства "Агрофортуна 2021" (далі - ФГ "Агрофортуна 2021") відбулося не впродовж розумного строку, а зі спливом більше 4 років з моменту передачі спірної земельної ділянки в оренду та державну реєстрацію ФГ "Агрофортуна 2021" здійснено вже після подання прокурором позову в цій справі (схожий висновок викладено в пункті 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19);

4) оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту та не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки позивач мав звернутися до суду із негаторним позовом, який є ефективним способом захисту порушеного права у наведеному випадку. Отже, прокурором обрано неефективний спосіб захисту, наслідком чого є відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016 (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19). За таких обставин не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваного договору та повернення спірної земельної ділянки орендодавцю;

5) з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.12.2023 № 359992938 убачається, що на виконання пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" право власності на спірну земельну ділянку 13.01.2021 зареєстровано за територіальною громадою м. Валки в особі Валківської міської ради, отже, під час розгляду справи змінилася форма власності (з державної на комунальну) та змінився власник земельної ділянки (держава в особі ГУ Держгеокадастру у Харківської області) на місцеву територіальну громаду в особі Валківської міської ради, а тому навіть за умови задоволення позову повернення земельної ділянки є неможливим з огляду на зміну її власника.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували питання застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку (за заявою орендаря від 21.10.2020) як у зв`язку з відмовою в задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави, так і з огляду на те, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо застосування позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що суди не врахували:

1) висновків щодо застосування положень статті 391 ЦК України (в контексті визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23;

2) висновку щодо застосування норм статті 1481 ЗК України та статті 9 Закону України "Про оренду землі" (в контексті переходу до Валківської міської ради як нового власника орендованої земельної ділянки прав та обов`язків орендодавця за договором оренди), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19;

3) висновку щодо застосування положень статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України (в контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закони")), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20;

4) висновку щодо застосування норм статті 16 ЦК України та статті 5 ГПК України (в контексті необхідності обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав, оскільки обрання неналежного або неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в позові), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17;

5) висновку щодо застосування положень статей 4, 45 ГПК України (в контексті визначення позивачем належного відповідача, а факт пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18;

6) висновку щодо застосування норми статті 53 ГПК України (в контексті права прокурора як самостійного позивача звертатися до суду для захисту інтересів держави в разі, якщо прокурором визначено відповідачем ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке в спірних правовідносинах є уповноваженим державою органом на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19;

7) висновку щодо застосування положень статті 56 ГПК України (в контексті того, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

11. ГУ Держгеокадастру у Харківської області у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні повністю з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 615/1010/20 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13.08.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13. Згідно з наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 12.11.2014 №№ 3046-СГ, 3048-СГ, 3049-СГ надано ОСОБА_1 в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га, кадастрові номери: 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:1798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.

22.12.2014 на виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди вказаних земельних ділянок загальною площею 122,0832 га строком на 49 років, які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

14. 29.01.2015 ОСОБА_1 одноособово створив ФГ "Агрофортуна" (код ЄДРПОУ 39608813).

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ФГ "Агрофортуна", державну реєстрацію якого проведено 29.01.2015.

15. 27.09.2016 наказом № 10177-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду спірну земельну ділянку.

05.10.2016 на виконання оспорюваного наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 років.

16. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.12.2023 № 359992938 убачається, що 13.01.2021 право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за територіальною громадою м. Валки в особі Валківської міської ради.

Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди заступника керівника Харківської обласної прокуратури із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, то колегія суддів здійснює їх касаційний перегляд лише у відповідній частині.

Таким чином, рішення та постанова судом касаційної інстанції наразі не переглядаються в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 10177-СГ як такі, що не оскаржуються в цій частині.

19. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

20. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту та не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки позивач мав звернутися до суду із негаторним позовом, який є ефективним способом захисту порушеного права у наведеному випадку. Отже, прокурором обрано неефективний спосіб захисту, наслідком чого є відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016 (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19). За таких обставин не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваного договору та про повернення спірної земельної ділянки орендодавцю.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували питання застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку (за відповідною заявою орендаря від 21.10.2020) як у зв`язку з відмовою в задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави, так і з огляду на те, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо застосування позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

21. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: 1) висновків щодо застосування положень статті 391 ЦК України (в контексті визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23; 2) висновку щодо застосування норм статті 1481 ЗК України та статті 9 Закону України "Про оренду землі" (в контексті переходу до Валківської міської ради як нового власника орендованої земельної ділянки прав та обов`язків орендодавця за договором оренди), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19; 3) висновку щодо застосування положень статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України (в контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закони")), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20; 4) висновку щодо застосування норм статті 16 ЦК України та статті 5 ГПК України (в контексті необхідності обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав, оскільки обрання неналежного або неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17; 5) висновку щодо застосування положень статей 4, 45 ГПК України (в контексті необхідності визначення позивачем належного відповідача, який має відповідати за позовом, а факт пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18; 6) висновку щодо застосування норми статті 53 ГПК України (в контексті права прокурора як самостійного позивача звертатися до суду для захисту інтересів держави в разі, якщо прокурором визначено відповідачем ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке в спірних правовідносинах є уповноваженим державою органом на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19; 7) висновку щодо застосування положень статті 56 ГПК України (в контексті того, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, але водночас вважає передчасними зазначені висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

22. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

23. Колегія суддів зазначає, що за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 653/1096/16-ц, 359/3373/16-ц, 633/408/18, 922/1130/23, 920/418/19, 904/5726/19, 685/1008/20, 523/9076/16-ц, 308/3162/15-ц, 183/1617/16, 5023/10655/11, 127/93/17-ц, 570/3439/16-ц, 372/51/16-ц, 915/478/18, 367/2022/15-ц, 587/430/16-ц, 910/7122/17, 712/8916/17, 917/468/19, 125/2157/19 і справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.

24. Так, на відміну від цієї господарської справи, в межах якої прокурором на підставі статті 216 ЦК України заявлено та судами розглянуто позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 (орендаря) повернути Управлінню (орендодавцю) спірну земельну ділянку шляхом складання акта прийому-передачі, яка фактично є вимогою про застосування односторонньої реституції (двостороння реституція неможлива в силу законодавчої заборони повернення орендної плати, передбаченої частиною 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі"), а суди відмовили в задоволенні позову саме з мотивів необрання прокурором такого ефективного способу захисту прав держави, як негаторний позов (про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном), зміст постанов Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (предмет позову - виселення мешканців із службового житлового приміщення), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (предмет позову - витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (предмет позову - витребування земельної ділянки на користь держави з володіння фізичної особи) свідчить про розгляд судами негаторного та віндикаційного позовів відповідно.

У свою чергу, ухвалюючи постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 (предмет позову - визнання наказу незаконним, визнання недійсним договору оренди, скасування реєстрації та повернення земельної ділянки державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області), виходив із того, що відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, в зв`язку з чим власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном, а тому позов прокурора про повернення земельних ділянок є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

25. Суд касаційної інстанції вважає помилковим посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм статті 1481 ЗК України та статті 9 Закону України "Про оренду землі" (в контексті переходу до Валківської міської ради, як нового власника орендованої земельної ділянки, прав та обов`язків орендодавця за договором оренди), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, оскільки спірні відносини повторного отримання фізичною особою земельних ділянок для ведення фермерського господарства на пільгових (неконкурентних) засадах зазначеними нормами земельного законодавства не регулюються з підстав допустимості переходу прав та обов`язків орендодавця за чинним, але аж ніяк не за нікчемним або недійсним договором оренди землі. Тобто вказана постанова Великої Палати Верховного Суду взагалі не містить висновків щодо застосування норм статей 121, 123, 134 ЗК України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", недотриманням яких при вчиненні відповідачами оспорюваного правочину прокурор власне й обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

Крім того, зазначене посилання скаржника є взаємовиключним у співвідношенні з наведеними у касаційній скарзі його доводами про згоду з висновком судів попередніх інстанцій щодо нікчемності договору оренди, а також зважаючи на відсутність вирішення судами питання про процесуальне правонаступництво Валківської міської ради щодо ГУ Держгеокадастру у Харківській області як орендодавця.

26. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України (в контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закони")), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20, реалізація судом викладеного в зазначених постановах Верховного Суду висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), на чому передчасно наполягає скаржник, безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

Натомість у цій справі відмова в задоволенні позову обґрунтовується тим, що прокурором на підставі статті 216 ЦК України заявлено та судами розглянуто позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 (орендаря) повернути Управлінню (орендодавцю) спірну земельну ділянку шляхом складання акта прийому-передачі, яка фактично є вимогою про застосування реституції, тоді як ефективним способом захисту прав держави є негаторний позов, який в межах цієї справи прокурор не подавав.

27. Крім того попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).

За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia ("суд знає закони") при вирішенні цього господарського спору, а тому відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20.

28. У свою чергу помилковим є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій загального висновку щодо застосування норм статті 16 ЦК України та статті 5 ГПК України (в контексті необхідності обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав, оскільки обрання неналежного або неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, позаяк суди відмовили в задоволенні позову саме з тих мотивів, що прокурор не обрав такий ефективний спосіб захисту прав держави, як негаторний позов.

Таким чином, зі змісту оскаржуваних рішення та постанови чітко вбачається, що при їх ухваленні суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України та зважаючи на неефективність обраного позивачем способу захисту прав держави, якраз врахували зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, на неврахуванні якого (висновку) безпідставно наголошує скаржник.

29. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновку щодо застосування положень статей 4, 45 ГПК України (в контексті необхідності визначення позивачем належного відповідача, який має відповідати за позовом, а факт пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, оскільки в цій справі суди обґрунтували відмову в задоволенні позову обранням прокурором неефективного способу захисту прав держави, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, а не в зв`язку з пред`явлення позову до неналежного відповідача.

30. Суд касаційної інстанції вважає безпредметним посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми статті 53 ГПК України (в контексті права прокурора як самостійного позивача звертатися до суду для захисту інтересів держави в разі, якщо прокурором визначено відповідачем ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке в спірних правовідносинах є уповноваженим державою органом на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, оскільки суди перед тим, як вирішувати цей господарський спір по суті заявлених позовних вимог, якраз дійшли обґрунтованого висновку про належне підтвердження прокурором як самостійним позивачем підстав представництва інтересів держави, тобто жодним чином не спростовували наявність відповідних підстав, що могло би бути підставою для залишення позову прокурора без розгляду.

Крім того наведений висновок судів першої та апеляційної інстанцій повністю відповідає останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, в пунктах 110, 111, 150, 158 якої зазначено таке:

"У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77- 83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Черкаську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене та з метою забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду уточнює висновок, викладений у пункті 50 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, виклавши його в такій редакції:

органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився)".

31. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статті 56 ГПК України (в контексті того, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, оскільки в пунктах 116, 117 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, яка наразі є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладено такі висновки:

"Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор".

Схожий за змістом висновок викладено в пунктах 7.3 і 7.5 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

32. Таким чином, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене вище переконливо свідчить як про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних орендних правовідносин, так і про їх неоднакове правове регулювання в справі № 615/1010/20 та в справах №№ 653/1096/16-ц, 359/3373/16-ц, 633/408/18, 922/1130/23, 920/418/19, 904/5726/19, 685/1008/20, 523/9076/16-ц, 308/3162/15-ц, 183/1617/16, 5023/10655/11, 127/93/17-ц, 570/3439/16-ц, 372/51/16-ц, 915/478/18, 367/2022/15-ц, 587/430/16-ц, 910/7122/17, 712/8916/17, 917/468/19, 125/2157/19.

У контексті наведеного немає підстав для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

33. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

34. Разом з тим Верховний Суд не погоджується з передчасними висновками місцевого та апеляційного господарських судів про нікчемність договору оренди від 05.10.2016 та зумовлену цим відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору як неналежного способу захисту порушених прав держави, тоді як ефективним способом захисту порушеного права у наведеному випадку є негаторний позов, із таких мотивів.

35. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

36. У пунктах 50- 58, 62- 66 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі правові висновки щодо комплексного застосування положень статей 203, 215, 216, 228 ЦК України, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України (в редакції, чинній з 03.04.2016) та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство":

"51. Колегія суддів установила, що Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). При цьому положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 дійшов висновку, що наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016, є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_2 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, тому визнав частково обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо застосування вказаної норми. Однак, Верховний Суд при цьому зазначив, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Таким чином, Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23 зазначив, що спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21.

51. Отже висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, а також у постановах Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 та від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, які ухвалені після подання касаційної скарги, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи відповідно до вимог частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Наведені у зазначених постановах висновки стосуються застосування статті 134 Земельного кодексу України (зі змінами до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, внесеними Законом № 1012-VIII), частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, тому такі висновки є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

52. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду звертав увагу в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 на деякі аспекти розмежування оспорюваного та нікчемного правочину (як такого, що порушує публічний порядок).

53. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

54. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

55. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

56. З огляду на викладене Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголошує на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

57. Колегія суддів зазначає, що у справі № 917/1709/23, що розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 укладено без дотримання конкурентних засад, за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що такий договір згідно із частинами 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, та зазначив, що позовна вимога Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

58. Проте, з огляду на викладене у пунктах 47-50 цієї постанови, а також враховуючи, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидним, адже встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки згідно з наказом ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 03.10.2014 № 3765-сг ОСОБА_2 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Таким чином, спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним, отже суд повинен встановити відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону.

62. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21, частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

63. Отже, якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

64. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20).

65. У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд встановив, що ОСОБА_2 протягом 2014- 2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства, отримав в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі. Суд апеляційної інстанції також установив, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що, звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду, ОСОБА_2 обґрунтував розмір земельної ділянки, яку просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку. Суд апеляційної інстанції зазначив про ненадання ОСОБА_2 пояснень та доказів щодо перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив про обставини повторного звернення ОСОБА_2 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою, та зауважив, що це свідчить про порушення встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

66. Таким чином, колегія суддів, врахуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, вважає, що повторна реалізація громадянином ОСОБА_2 права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельним кодексом України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду він мав можливість використати лише один раз. Тому обґрунтованими є вимоги Прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, яка розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області".

37. Колегія суддів зауважує, що в основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту та не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки позивач мав звернутися до суду із негаторним позовом, який є ефективним способом захисту порушеного права у наведеному випадку. Отже, прокурором обрано неефективний спосіб захисту, наслідком чого є відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016 (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19). За таких обставин не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваного договору та про повернення спірної земельної ділянки орендодавцю.

38. Оскільки з матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій достовірно встановлено ті обставини, що ОСОБА_1 упродовж 2014- 2016 років неодноразово вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельних ділянок (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства (отримав в оренду земельні ділянки державної власності для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди землі), а оспорюваний договір оренди укладено 05.10.2016, тобто вже після набрання чинності Законом № 1012-VIII, земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), то суд касаційної інстанції наголошує на тому, що покладений в основу оскаржуваних рішення та постанови висновок місцевого та апеляційного господарських судів, який зроблено з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, не відповідає актуальному та усталеному правовому висновку, сформульованому в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

39. З огляду на те, що постанови Верховного Суду 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23 ухвалено вже після подання касаційної скарги у цій справі (10.06.2024), суд касаційної інстанції вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновків щодо застосування норм матеріального права, а саме статей 203, 215, 216, 228 ЦК України, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України (в редакції, чинній з 03.04.2016) та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в подібних правовідносинах, що, в свою чергу, свідчить про наявність достатніх правових підстав як для скасування оскаржуваних судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, так і для передачі справи на новий розгляд у цій частині позову до суду першої інстанції.

40. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

41. Водночас Верховний Суд зазначає, що безпідставно визначивши правову природу договору оренди від 05.10.2016 як нікчемного правочину, який насправді є оспорюваним, та зважаючи на те, що заявлена прокурором на підставі статті 216 ЦК України позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_1 (орендаря) повернути Управлінню (орендодавцю) спірну земельну ділянку шляхом складання акта прийому-передачі є вимогою про застосування односторонньої реституції (двостороння реституція в цьому випадку неможлива в силу законодавчої заборони повернення орендної плати, передбаченої частиною 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі"), а не негаторним позовом (див. пункт 24 цієї постанови), суди попередніх інстанцій в подальшому помилково залишили поза увагою таке.

42. Проте, на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій, помилково поклавши в основу оскаржуваних судових рішень викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 правовий висновок, який суперечить актуальному (протилежному) правовому висновку, сформульованому в постановах Верховного Суду 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, помилково обмежившись внаслідок цього посиланням на відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016 у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту прав держави (такий висновок не відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20 - див. також пункт 64 постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23), в подальшому фактично ухилилися від дослідження питання застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, про застосування яких (наслідків спливу позовної давності) зазначає орендар у відзиві на позовну заяву та в окремій заяві від 21.10.2020.

Крім того суди не врахували викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 висновок про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном з позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства.

43. Так, суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували питання застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку (за заявою орендаря від 21.10.2020), пославшись як на відмову в задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави, так і на те, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо застосування позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Однак Верховний Суд вважає зазначені висновки судів взаємовиключними, адже спочатку чітко встановивши відсутність заявлення прокурором у межах цієї справи негаторного позову як ефективного способу захисту прав держави, що власне й стало підставою відмови в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій надалі безпідставно відхилили заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності з мотивів непоширення позовної давності на вимоги негаторного позову, який взагалі прокурором не подавався.

44. Таким чином, усупереч нормам статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили тих істотних для правильного вирішення цієї справи обставин, що договір оренди від 05.10.2016 є оспорюваним правочином, а відповідно суди у цьому разі повинні були досліджувати початок перебігу та момент закінчення позовної давності, наявність чи відсутність поважних причин пропуску позовної давності тощо (схожі за змістом висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 922/1014/23, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21, від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин).

45. Водночас у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (див. пункти 138- 140), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (див. пункт 66), на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

46. Разом з тим аналіз наведених норм матеріального права (щодо "інституту позовної давності") в сукупності з нормами ГПК України, які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу позовної давності, однак і не обмежують його в перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 03.08.2022 у справі № 925/538/19.

47. Наведене в сукупності вказує на неповне з`ясування судами фактичних обставин справи, в тому числі в частині питання застосування наслідків спливу позовної давності до вимог, звернутих до відповідача-1, що в свою чергу свідчить про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, а справа - передачі на новий розгляд у цій частині позову до суду першої інстанції.

48. З викладених раніше мотивів колегія суддів відхиляє доводи відповідача-2, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

50. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку з мотивів нікчемності оспорюваного правочину та обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України.

51. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

52. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про нікчемність договору оренди від 05.10.2016 та зумовлене цим обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави (замість ефективного способу у виді подання негаторного позову) як підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку.

53. Отже, незважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів, керуючись принципом верховенства права та положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування усталених правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 922/1014/23, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23 зі спорів, що виник з подібних правовідносин, що, в свою чергу, зумовлює скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, з направленням справи на новий розгляд в цій частині позову до суду першої інстанції.

54. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

55. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані рішення та постанову - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, а справу - передати на новий розгляд у зазначеній частині позову до Господарського суду Харківської області.

56. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

57. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд у частині позовних вимог, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг і витрат на професійну правничу допомогу, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 615/1010/20 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про:

1) визнання недійсним договору оренди землі від 05.10.2016, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про передачу в оренду земельної ділянки площею 9,3252 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0701, розташованої за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області;

2) скасування державної реєстрації договору оренди землі від 05.10.2016;

3) зобов`язання ОСОБА_1 повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 9,3252 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0701, розташовану за межами населених пунктів на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області, шляхом складання акта прийому-передачі.

Справу № 615/1010/20 передати на новий розгляд у зазначеній частині позову до Господарського суду Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай