Постанова

від 15.05.2024 по справі 922/4626/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/4626/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін

від позивача -Чернявський А.В. в порядку самопредставництва, посадова інструкція від 20.09.2023, наказ №493-К від 04.09.2023

від відповідача не з`явились

від третіх осіб не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ" (вх. №462 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 (повний текст підписано 29.01.2024 у місті Харкові) у справі №922/4626/23 суддя Трофімов І.В.

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ", м. Харків за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Фізичної особи ОСОБА_1 смт. Солоницівська, Дергачівський район, Харківська область 2) Липецької сільської територіальної громади Харківського району Харківської області, с. Липці, Харківський район, Харківська область про витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285.

Також позивач просив стягнути з відповідача судовий збір.

В обґрунтування позову позивач зазначав про порушення вимог закону при передачі земельної ділянки з державної у приватну власність, зокрема фізичною особою ОСОБА_1 повторно використано право безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки попередньо отримано у приватну власність іншу земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:01:008:0043 площею 2 га.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 позов задоволений (т.2, а.с.65-76).

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір у сумі 2684 грн.

Ухвалюючи рішення, господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, у зв`язку з цим земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." через підсистему Електронний суд звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/4626/23 від 24 січня 2024 року скасувати повністю.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ТРУД. ЗЕМЛЯ. КАПІТАЛ. про витребування земельної ділянки за кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 (т.2, а.с.115-121).

Апеляційна скарга мотивована наступним.

Право власності ОСОБА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 травня 2019 року, про що заявлено і позивачем.

На час набуття права власності діяв Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей, аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1351/19 від 02 листопада 2021 року.

Таким чином, як стверджує апелянт, ТОВ «АГРОФІРМА «Т.З.К.» правомірно покладалося на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пересвідчилося у праві власності на відчужувану земельну ділянку, і є добросовісним набувачем.

Скаржник зазначає, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №925/1351/19 від 02 листопада 2021 року, постановах Верховного Суду у справі №202/8669/19 від 22 лютого 2023 року, у справі № 910/15443/14 від 09 березня 2023 року.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ" на рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4626/23. Встановлено учасника справи строк до 03.04.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Запропоновано учасникам справи в строк до 03.04.2024 включно надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Призначено справу до розгляду на "15" травня 2024 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 131 .

26.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду у строк встановлений судом через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, оскаржуване рішення залишити без змін (т.2, а.с.135-154).

Відзив розглянутий судом апеляційної інстанції та долучений до матеріалів справи.

Апелянт у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористався.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Треті особи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористалися.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю інших учасників справи, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05 лютого 2018 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (позивач) надійшла заява ОСОБА_1 (третя особа) від 26.01.2018, в якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру, доданого до заяви від 26.01.2018 ОСОБА_1 , земельна ділянка щодо якої викладено прохання затвердити проект землеустрою та яку заявник просив передати йому у власність мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0285.

При цьому заявником вказано, що правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України він не скористався.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 26.01.2018 прийнято наказ від 16.02.2018 № 671-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 площею 2,0000 га, яка розташована на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Право власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.02.2018 № 671-СГ на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Гончаренко Оленою Анатоліївною 28.05.2019, номер відомостей про речове право: 31830658, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1843638763251.

У подальшому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 було передано за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5747, 5748, виданого 27.11.2019, Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." (відповідач), на підставі чого 23.01.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 35250326.

23.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ТРУД. ЗЕМЛЯ. КАПІТАЛ." (код ЄДРПОУ 34630924) змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." (код ЄДРПОУ 34630924).

Таким чином, з 23.01.2020 власником та фактичним користувачем спірної земельної ділянки є відповідач у справі.

Позивач зазначав, що на сьогоднішній день було встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.02.2016 № 1236-СГ, яким було надано йому у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:01:008:0043 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:01:008:0043 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Юдіною Оленою Миколаївною 09.04.2016 року, номер відомостей про речове право: 13606974, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 831065663251.

У подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 6325184000:01:008:0043 було відчужена ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 20.05.2016 (серія та номер: 1220), посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець Оленою Миколаївною, у власність ОСОБА_2 , номер відомостей про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 14626369.

Таким чином, ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки (кадастровий номер 6325184000:01:008:0043) для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій, ОСОБА_1 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України та як наслідок, відбулось порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян.

Вищевказані обставини стали підставою звернення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з позовом до Господарського суду Харківської області.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статей 81, 116 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара (пункт "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

09.04.2016 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.02.2016 № 1236-СГ, яким було надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:01:008:0043 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184000:01:008:0043 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Юдіною Оленою Миколаївною, номер відомостей про речове право: 13606974, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 831065663251.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 (наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 16.02.2018 № 671-СГ) скористався своїм правом, передбаченим статтею 116 ЗК України, повторно, тобто з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 334 Цивільного кодексу України, а також положень статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, у тому числі надану у власність в порядку безоплатної приватизації, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, проте не є підставою виникнення цивільних прав, зокрема набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно. Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17.

Відповідно до статей 11, 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають на підставі юридичних фактів та здійснюються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства.

Частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За системним зв`язком та змістом положень частини першої, пункту "в", частини третьої, четвертої статті 116, частин першої, сьомої, дев`ятої статті 118, частини першої статті 121, статті 122 ЗК України, які визначають право громадян на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності шляхом приватизації та порядок його реалізації, закон визначає, що така передача здійснюється шляхом прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах повноважень відповідного рішення і не допускає безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок певного виду використання більш як один раз.

Відповідно прийняття органами виконавчої влади або місцевого самоврядування рішень про таку передачу без додержання вказаних вимог також є недопустимим.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 року у справі № 1840/3664/18).

Закон пов`язує наявність права на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.

Отже, господарський суд дійшов правомірного висновку, що повторне набуття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 у власність у межах норм безоплатної приватизації на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 16.02.2018 № 671-СГ є протиправним.

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави, як її власника.

Таким чином, інтереси держави є порушеними і підлягають судовому захисту.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 Цивільного кодексу України.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Главою 29 Цивільного кодексу України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України) та від добросовісного набувача (стаття 388 Цивільного кодексу України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

При цьому, у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року у справа № 504/2864/13-ц.

Враховуючи відчуження права власності на земельну ділянку після протиправної повторної приватизації, належним способом захисту прав та інтересів держави є витребування земельної ділянки у кінцевого набувача (у даному випадку добросовісного).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Зважаючи на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 вибула з власності поза волею належного розпорядника землі, існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

У статті 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У відповідності до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відтак, позивачем правомірно заявлено вимогу про витребування спірної земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0285 від її нинішнього власника ТОВ «Агрофірма «Труд. Земля. Капітал» і така вимога є належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу держави.

Отже, позовні вимоги щодо витребування земельної ділянки є обґрунтованими з огляду на доведення позивачем факту безпідставності користування нею відповідачем, а тому були правомірно задоволені господарським судом.

Посилання скаржника на неприпустимість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення останнього права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не беруться до уваги судовою колегією з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18) зазначено таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

На підставі викладеного господарський суд дійшов правомірного висновку, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Окрім того, суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №360/1998/18 від 31.03.2021, де зазначено, що добросовісний набувач внаслідок вилучення земельної ділянки з його незаконного володіння не понесе надмірний тягар, оскільки він не позбавлений права отримати кошти, сплачені ним за цю земельну ділянку від продавця у порядку двосторонньої реституції.

Також, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких придбано земельну ділянку про відшкодування збитків.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ." відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, у зв`язку з цим земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують викладеного, а отже, й не можуть бути підставою для задоволення її вимог.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ" та залишенні рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4626/23 без змін.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги результат розгляду спору не змінився, а позов ГУ Держгеокадастру у Харківській області залишився задоволеним, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ТРУД.ЗЕМЛЯ.КАПІТАЛ" на рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4626/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 року у справі №922/4626/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20.05.2024.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця