Ухвала

від 20.05.2024 по справі 915/572/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

20 травня 2024 року Справа № 915/572/24

м.Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури б/н від 17.05.2024 про забезпечення позову у справі

за позовом: заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури,

в інтересах держави в особі: Чорноморської сільської ради,

до відповідача-1: ОСОБА_1 ,

до відповідача-2: ОСОБА_2 ,

до відповідача-3: ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів: Миколаївська районна державна адміністрація,про: витребування земельних ділянок, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів - Миколаївська районна державна адміністрація, з такими вимогами:

- витребувати у ОСОБА_1 у власність територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради земельну ділянку площею 5,5 га, кадастровий номер 4825183700:02:000:2620, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області;

- витребувати у ОСОБА_2 у власність територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради земельну ділянку площею 5,5 га, кадастровий номер 4825183700:02:000:2621, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області;

- витребувати у ОСОБА_3 у власність територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради земельну ділянку площею 5,5 га, кадастровий номер 4825183700:02:000:2622, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області.

Разом з позовною заявою від прокурора до суду надійшла заява б/н від 17.05.2024, в якій прокурор просить суд вжити у даній справі наступні заходи забезпечення позову:

- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4825183700:02:000:2620 площею 5,5 га, 4825183700:02:000:2621 площею 5,5 га та 4825183700:02:000:2622 площею 5,5 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області;

- заборонити ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4825183700:02:000:2620 площею 5,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на реєстрацію ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї;

- заборонити ОСОБА_2 вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4825183700:02:000:2621 площею 5,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на реєстрацію ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї;

- заборонити ОСОБА_3 вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4825183700:02:000:2622 площею 5,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на реєстрацію ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

В обгрунтування такої заяви прокурор вказує наступне:

- підставою для пред`явлення позову став факт приватизації ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельних ділянок на підставі завідомо підроблених установчих документів Фермерського господарства «Мехеда» та порушення вимог ст.19 Конституції України, ст.ст.32, 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ст.13 Закону України «Про фермерське господарство» при відведенні земельних ділянок у власність із земель, раніше наданих у постійне користування ОСОБА_5 , як голові цього фермерського господарства;

- звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах фактично спрямоване на задоволення суспільної потреби по відновленню законності при вирішенні суспільно важливого питання щодо безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у приватну власність;

- на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами право приватної власності на спірні земельні ділянки не реєструвалось. Однак прокурор зазначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає;

- у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втрачають право власності на спірні земельні ділянки, водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи відповідачі можуть розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час, що ускладнить у майбутньому виконання судового рішення та може призвести до зміни первісних позовних вимог;

- оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками спірних земельних ділянок, то вони у будь-який час можуть розпорядитись ними шляхом їх відчуження або надання у користування. У разі поділу або об`єднання земельних ділянки буде сформовано нові земельні ділянки. Вказане унеможливить поновлення порушених інтересів держави в рамках цього позовного провадження та призведе до необхідності звертатися з новим позовом;

- до того ж, як власники земельних ділянок, відповідачі відповідно до положень ч.3 ст.20 Земельного Кодексу України, можуть ініціювати питання щодо зміни їх цільового призначення та виду їх функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

Розглянувши заяву суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачами право приватної власності на спірні земельні ділянки не реєструвалось.

Суд вказує, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібного правового висновку дійшла і Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 24.01.2020 по справі №910/10987/18.

Також, судом встановлено, що на підставі розпорядження Очаківської районної державної адміністрації від 30.09.2008 №384 ОСОБА_1 отримано державний акт серії ЯЗ №138203 від 10.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 5,5 га з кадастровим номером 4825183700:02:000:2620; ОСОБА_2 отримано державний акт серії ЯЗ №138204 від 10.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 5,5 га з кадастровим номером 4825183700:02:000:2621; ОСОБА_3 отримано державний акт серії ЯЗ №138205 від 10.02.2009 на право власності на земельну ділянку площею 5,5 га з кадастровим номером 4825183700:02:000:2622, які зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

За приписами ч.1 ст.126 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла до на момент видачі відповідачам державних актів, документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, є державний акт на право власності.

Державний акт на право приватної власності на землю - документ, виданий уповноваженим державним органом, що підтверджує право власності громадянина на земельну ділянку, містить інформацію про власника земельної ділянки та підстави набуття права власності на земельну ділянку.

Відповідно до приписів п.8) ч.1 ст.27, ч.1 ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого до 01.01.2013, за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі, проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки зареєстровані у Державному земельному кадастрі.

За такого, вказані державні акти від 10.02.2009, які видані на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі розпорядження Очаківської районної державної адміністрації, є документами, що підтверджують право власності відповідачів на спірні земельні ділянки, та можуть стати підставою для державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, за приписами п.4) ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав зокрема підлягає заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Приписами п.6) ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо зокрема наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

За приписами п.4) ч.4 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі зокрема державної реєстрації інших обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна. Про зупинення реєстраційних дій на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна. У разі наявності зареєстрованих заяв на проведення реєстраційних дій державний реєстратор, який здійснює розгляд таких заяв, невідкладно повідомляє про зупинення реєстраційних дій відповідних заявників. Рішення суду або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

Тобто, чинним законодавством передбачено можливість виконання судового рішення про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірних земельних ділянок за відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на такі земельні ділянки.

Частиною 3 ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у разі відсутності відкритого на об`єкт нерухомого майна розділу в Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження речових прав та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, якщо така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.

Тобто, вказаною нормою передбачено, що у разі, якщо відкриття на об`єкт нерухомого майна розділу в Державному реєстрі прав (у даному випадку за умови реєстрації відповідачами права приватної власності на спірні земельні ділянки) відомості про обтяження речових прав та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу.

Прокурор стверджує, що з метою запобігання реєстрації спірних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, їх можливого відчуження, передачі в оренду, поділу, об`єднання, зміни цільового та функціонального призначення, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду та призвести до зміни первісних позовних вимог, вбачаються підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до норм ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Водночас ч.4 ст.137 ГПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі витребуване прокурором у власність територіальної громади майно (спірні земельні ділянки), то застосування заходів забезпечення позову, обраних прокурором, безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність таких заходів забезпечення позову як заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірних земельних ділянок, а також заборона відповідачам вчиняти із спірними земельними ділянками дії, спрямовані на їх реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Таким чином, суд вважає, що вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 по справі №905/448/22 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2023 по справі №37з-23, про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчитиме про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Таким чином, врахувавши предмет спору у даній справі, встановивши зв`язок між конкретними заходами до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, взявши до уваги те, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, суд дійшов висновку, що заява прокурора підлягає задоволенню у визначений ним спосіб, оскільки невжиття запропонованих ним заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Чорноморської територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області, за захистом яких він звернувся до суду.

Керуючись ст.ст.136-140, 234, 235 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури б/н від 17.05.2024 про забезпечення позову, - задовольнити.

2. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4825183700:02:000:2620 площею 5,5 га, 4825183700:02:000:2621 площею 5,5 га та 4825183700:02:000:2622 площею 5,5 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області.

3. Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4825183700:02:000:2620 площею 5,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на реєстрацію ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

4. Заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4825183700:02:000:2621 площею 5,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на реєстрацію ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

5. Заборонити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4825183700:02:000:2622 площею 5,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у межах Чорноморської територіальної громади (Рівненська сільська рада) Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на реєстрацію ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

3. Ухвала є обов`язковою та набирає законної сили з 20.05.2024 року.

4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред`явлення до примусового виконання протягом трьох років.

За даною ухвалою:

Стягувач: Чорноморська сільська рада (57515, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Чорноморка, вул.Суворова, буд.126; ідент.код 04377184).

Боржники: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.В.Мавродієва