Рішення
від 08.05.2024 по справі 915/1844/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року Справа № 915/1844/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Керівника Миколаївської окружної прокуратури (вул. Бузький бульвар, 15, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 02910048)

в інтересах держави

до відповідачів:

1.Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) (Одеське шосе, 18-А, м. Миколаїв);

2.Коблівської сільської ради (вул. Одеська, буд. 4, с. Коблево, Миколаївська область);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України (вул. Руставелі Шота, буд. 9-А, м. Київ, 01601)

про: визнання незаконним та скасування розпоряджень та повернення земельних ділянок -

за участі представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2: не з`явився.

прокурор Григорян Е.Р.,

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду надійшла позовна заява Керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави до відповідачів Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) та Коблівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, якою прокурор просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2021 № 6 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельних ділянок з кадастровими номерами:

4820982200:12:040:0031 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0024 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0043 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0042 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0029 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0030 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0026 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0039 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0017 площею 0,6000 га,

4820982200:12:044:0037 площею 0,1000 га, як таких, що ввійшли в межі населеного пункту Коблеве;

2) визнати незаконним та скасувати розпорядження Коблівського сільського голови від 11.02.2021 № 37 в частині прийняття у комунальну власність Коблівської сільської ради земельних ділянок з кадастровими номерами:

- 4820982200:12:040:0031 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02.03.2021 № 40898060),

- 4820982200:12:040:0024 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02.03.2021 № 40898079),

- 4820982200:12:040:0043 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02.03.2021 № 40898117),

- 4820982200:12:040:0042 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02.03.2021 № 40898150),

- 4820982200:12:040:0029 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.03.2021 № 40902738),

- 4820982200:12:040:0030 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.03.2021 № 40902900),

- 4820982200:12:040:0026 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.03.2021 № 40904861),

- 4820982200:12:040:0039 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.03.2021 № 40905402),

- 4820982200:12:040:0017 площею 0,6000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03.03.2021 №40905577),

- 4820982200:12:044:0037 площею 0,1000 га (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 04.03.2021 № 40941449);

3) зобов`язати Коблівську сільську раду (ЄДРПОУ 04375748) повернути у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) земельні ділянки з кадастровими номерами:

4820982200:12:040:0031 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0024 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0043 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0042 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0029 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0030 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0026 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0039 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0017 площею 0,6000 га,

4820982200:12:044:0037 площею 0,1000 га.

Підставою для пред`явлення вказаного позову прокурор зазначає порушення вимог ст. ст. 116, 117, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою суду від 18.12.2023 позовну заяву прокурора залишено без руху з підстав недотримання вимог п.2 ч. 1 ст. 164 ГПК України, а саме: не подано суду доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.

28.12.2023 прокурором подано суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 16.01.2024 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначити на 14 лютого 2024 року о 10:30 год., залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України (вул. Руставелі Шота, буд. 9-А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034). Судом також встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

14.02.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі на 13 березня 2024 року о 10:30 год.

13.03.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 10 квітня 2024 року об 11:30 год.

10.04.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 08 травня 2024 року об 11:30 год.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Ухвали суду від 16.01.2024, 14.02.2024, 13.03.2024 та 11.04.2024 відповідачам надіслано до електронного кабінету кожного.

Відповідачі своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, не скористалися.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі правом участі у судовому засіданні не скористались.

На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом оголошено про підписання вступної та резолютивної частин рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2019 у справі № 469/498/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, Чаплюн СІ., третя особа - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське лісомисливське господарство») про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:040:0031.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 09.10.2017 у справі № 469/467/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_1 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 газ кадастровим номером 4820982200:12:040:0024.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 25.07.2017 у справі № 469/338/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_2 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 газ кадастровим номером 4820982200:12:040:0043.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 05.12.2017 у справі № 469/718/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, Полєшка М.Ф., третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:040:0042.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 14.11.2017 у справі № 469/448/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_3 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:040:0029.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 04.03.2019 у справі № 469/650/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_4 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:040:0030.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 16.07.2018 у справі № 469/713/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_5 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:040:0026.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 07.05.2019 у справі № 469/235/17 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_6 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:040:0039.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 02.10.2018 у справі № 469/234/18 задоволено позов Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_7 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,6 га з кадастровим номером 4820982200:12:040:0017.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 14.09.2017 у справі № 469/1358/16-ц задоволено позов Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_8 , третя особа - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 4820982200:12:044:0037.

Зазначеними рішеннями судів було встановлено незаконність рішень Коблівської сільської ради про надання безоплатно у приватну власність громадян для будівництва індивідуальних дачних будинків земельних ділянок державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства - державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (далі -ДП «Очаківське ЛМГ»). Зазначені земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та Тилігульського лиману, а тому є територію з обмеженим режимом господарської діяльності та повинні перебувати виключно у державній та комунальній власності. Надання земель державного лісового фонду, розташованих у межах прибережної захисної смуги вказаних водних об`єктів, у приватну власність для забудови заборонено.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі вказаних судових рішень право державної власності на земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме:

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0031 зареєстровано 20.05.2019 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 31749862;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0024 зареєстровано 23.11.2017 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 26415975;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0043 зареєстровано 24.10.2017 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 26404139;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0042 зареєстровано 20.06.2018 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 26784846;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0029 зареєстровано 15.12.2017 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 25474050;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0030 зареєстровано 20.05.2019 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 31750937;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0026 зареєстровано 17.09.2018 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 28003739;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0039 зареєстровано 01.07.2019 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 34382384;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0017 зареєстровано 30.11.2018 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 30806360;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:044:0037 зареєстровано 22.11.2017 за Березанською районною державною адміністрацією, про що вчинено запис № 25488996.

Крім того, факт належності зазначених земельних ділянок до земель держлісфонду урочища «Коблеве» (квартал 35, виділи 1, 2, квартал 38, виділи 2, 6 Березанського лісництва) які перебували у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», також підтверджується інформаціями Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 26.08.2016 № 444, від 13.02.2017 № 94, від 22.02.2014 №№ 114, 115, від 06.02.2018 № 99 та Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) від 27.04.2023 № 258.

Водночас, розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2021 № 6 зазначені земельні ділянки передано у комунальну власність Коблівської сільської ради як такі, що ввійшли в межі населеного пункту Коблеве відповідно до проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту Коблеве в межах території Коблівської сільської ради згідно з актом прийому-передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну власність.

Розпорядженням Коблівського сільського голови від 11.02.2021 № 37 вказані земельні ділянки державної власності Березанської районної державної адміністрації прийнято у комунальну власність Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Право комунальної власності на вказані земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме:

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0031 зареєстровано 02.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40898060;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0024 зареєстровано 02.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40898079;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0043 зареєстровано 02.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 408981 17;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0042 зареєстровано 02.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40898150;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0029 зареєстровано 03.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40902738;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0030 зареєстровано 03.03.2021 за Коблівською сільською радою; про що вчинено запис № 40902900;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0026 зареєстровано 03.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40904861;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0039 зареєстровано 03.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40905402;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:040:0017 зареєстровано 03.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40905577;

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:044:0037 зареєстровано 04.03.2021 за Коблівською сільською радою, про що вчинено запис № 40941449.

При цьому, зазначені ділянки зареєстровані у реєстрі як землі сільськогосподарського та рекреаційного призначення.

За інформацією Коблівської сільської ради від 28.09.2023 № 1459 та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, подальших рішень про надання у власність або у користування вказаних ділянок не приймалось та, відповідно, будь-які речові права не реєструвались.

Як зазначає прокурор, вищевказані земельні ділянки належали до земель держлісфонду урочища «Коблево» (квартал 35, виділи 1, 2, квартал 38, виділи 2, 6 Березанського лісництва) та перебували у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та на підставі розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2021 № 6 вказані земельні ділянки державного лісового фонду, розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та Тилігульського лиману, перейшли до комунальної власності всупереч встановленої законом заборони, та одночасно із незаконною зміною їх цільового призначення - із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного та сільськогосподарського призначення, що стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави.

Предметом позову у даній справі є вимоги визнання незаконними та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2021 №6 в частині передачі із державної у комунальну власність спірних земельних ділянок, визнання незаконним та скасування розпорядження Коблівського сільського голови від 11.02.2021 №37 в частині прийняття у комунальну власність Коблівської сільської ради спірних земельних ділянок та зобов`язання Коблівської сільської ради повернути зазначені вище земельні ділянки у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації).

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов?язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов?язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об?єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов?язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

При вирішенні даної справи судом враховано наступне.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 11 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Частиною 1 ст. 117 ЗК України установлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва (ч.3 ст. 122 ЗК України).

Згідно ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України, надання у власність земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 141 ЗК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних розпоряджень, установлено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Статтею 149 ЗК України, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, установлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 цієї ж статті, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб, на час виникнення спірних правовідносин, належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

За інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України від 15.09.2022 №18955/0/2-22 рішення про вилучення, зміну цільового призначення, припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (правонаступник ДП «Миколаївське лісове господарство»), не приймалося.

Відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) від 27.04.2023 № 258 вилучення вищевказаних земельних ділянок з постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство», припинення права постійного користування або відмови від них не проводилось.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 318-р, з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб`єктів управління об`єктами державної власності, зобов`язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання ділянки вилучаються і передаються у постійне користування та/або в оренду для будівництва, реконструкції та капітального ремонту залізничних ліній та автомобільних доріг загального користування, для розміщення кладовищ та за рішенням Кабінету Міністрів України для конкретно визначених цілей.

З зазначеного витікає, що Березанською районною державною адміністрацією, з перевищенням наданих законом повноважень, вилучено поза волею належного на той час розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» спірні земельні ділянки із земель лісогосподарського призначення державної власності та передано їх у комунальну власність із зміною цільового призначення - як землі рекреаційного та сільськогосподарського призначення.

Таким чином, обставини незаконності розпорядження Березанської районної державної адміністрації, наведені в позові прокурора знайшли своє підтвердження.

Відповідно до вимог п. п. 34 та 51 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення земельних питань та надання згоди на передачу об`єктів нерухомості з державної у комунальної власність належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, а не їх голів.

Таким чином, розпорядження Коблівського сільського голови від 11.02.2021 №37 прийнято сільським головою із перевищенням повноважень.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України, одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади або місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, на підставі вищенаведеного, розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2021 № 6 та розпорядження Коблівського сільського голови від 11.02.2021 № 37, прийняті з порушенням вимог ст.ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України, ст. 11 ЛК України, порушують інтереси держави, що є підставою для визнання їх судом незаконними та скасування (ст.21 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріалами справи підтверджується, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 4820982200:12:040:0031 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0024 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0043 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0042 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0029 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0030 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0026 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0039 площею 0,1000 га, 4820982200:12:040:0017 площею 0,6000 га, 4820982200:12:044:0037 площею 0,1000 га перебували у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, на підставі державного акту на право користування землею від 15.11.1964 і Проекту організації та розвитку лісового господарства, які є правовстановлюючими документами відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Згідно з матеріалами Проекту організації та розвитку лісового господарства від 2003 року зазначені земельні ділянка розташовані в кварталі 35, виділ 2 та кварталі 38, виділ 6 та описуються як незімкнуті лісові культури та балка, схил східної експозиції.

За даними Національної кадастрової системи зазначені земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та Тилігульського лиману. Зокрема, відстань від лиману до земельних ділянок складає 300 метрів.

Відповідно до акту обстеження від 01.06.2023, складеного Коблівською сільською радою, спірні земельні ділянки вільні від забудови, тимчасових будівель, огорож та парканів.

Спірні земельні ділянки, будучи землею лісогосподарського призначення, розташовані в с. Коблеве та надані у постійне користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство», не можуть належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цих ділянок не пов`язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками (негаторний позов).

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, Інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Заволодіння землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Лісового та Водного кодексів України є неможливим. Розташування земель лісового та водного фонду вказує на неможливість виникнення права комунальної власності, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених законодавством (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду, п.п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц).

Протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права комунальної власності слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до земель лісового фонду, розташованих у прибережній захисній смузі, набуття комунальної або приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право комунальної власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки лісового фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Вказані твердження узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.06.2020 у справі № 307/3155/19 (провадження № 15370св21), від 16.02.2022 у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18 (провадження № 61-666св21), від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 6І-22890св19), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16.

При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у прибережній захисній смузі, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

За змістом ст. ст. 80, 84 ЗК України суб`єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Спірні земельні ділянки як на момент виникнення спірних відносин, так і на даний час розташовані в межах населеного пункту села Коблево та належать до земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Згідно зі ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Внаслідок адміністративно-територіальної реформи на підставі постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-ІХ та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» від 16.12.2020 № 1635-р, ліквідовано Березанський район Миколаївської області та його території включено до утвореного Миколаївського району, а Березанську районну державну адміністрацію ліквідовано шляхом приєднання до Миколаївської районної державної адміністрації.

На виконання вказаних положень законодавства, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 04.06.2021 вчинено запис про припинення державної реєстрації Березанської районної державної адміністрації.

Отже на цей час власником (розпорядником) земельних ділянок з кадастровими номерами 4820982200:12:040:0031, 4820982200:12:040:0024, 4820982200:12:040:0043, 4820982200:12:040:0042, 4820982200:12:040:0029, 4820982200:12:040:0030, 4820982200:12:040:0026, 4820982200:12:040:0039, 4820982200:12:040:0017, 4820982200:12:044:0037 є Миколаївська районна державна адміністрація.

Таким чином, усунення перешкод Миколаївській районній державній адміністрації в користуванні спірними земельними ділянками шляхом визнання незаконними і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2021 № 6 в частині, розпорядження Коблівського сільського голови від 11.02.2021 № 37 в частині, а також зобов`язання Коблівської сільської ради повернути земельні ділянки з кадастровими номерами 4820982200:12:040:0031, 4820982200:12:040:0024, 4820982200:12:040:0043, 4820982200:12:040:0042, 4820982200: і 2:040:0029, 4820982200:12:040:0030, 4820982200:12:040:0026, 4820982200:12:040:0039, 4820982200:12:040:0017, 4820982200:12:044:0037 у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації відповідає критеріям ефективності захисту інтересів держави.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги прокурора суд вважає обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі компетентного органу на здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, зазначених прокурором при зверненні з позовом, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості з огляду на таке.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках І в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99, згідно з яким поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, п. 3 вказаного рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішеннями у багатьох справах («Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «ЕазіЛУезіАПіапсеІлігікеа1» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано «трискладовий тест», який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, та допомагає вирішити конфлікт між інтересами держави (як власника лісів) та фізичних осіб, що набули ці земельні ділянки у власність.

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві (подібну позицію викладено у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 367/8744/16-ц).

Отже, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Повернення державі спірних земельних ділянок, незаконно переданих органу місцевого самоврядування з порушеннями законодавства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельних ділянок - належністю їх до земель лісогосподарського призначення та входженням в межі прибережної захисної смуги Чорного моря і Тилігульського лиману.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

З цього приводу слід зазначити, що «суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не бути суспільним Інтересом, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша ст. 50 Конституції України).

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Згідно зі ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно статті 88 Водного кодексу України землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірних ділянок є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного набуття у комунальну власність земель лісогосподарського призначення, розташованих в межа прибережної захисної смуги Чорного моря та Тилігульського лиману, тобто захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес. Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Спірні земельні ділянки належать до земель державного лівого фонду, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог ст. ст. 122, 149 ЗК України є Миколаївська районна державна адміністрація (раніше - Березанська районна державна адміністрація).

Отже, народ України як власник земельних ділянок делегував Миколаївській районній державній адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Водночас, саме у результаті прийняття і реалізації розпорядження Березанською районною державною адміністрацією, правонаступником якої є Миколаївська районна державна (військова) адміністрація, спірні земельні ділянки державної форми власності протиправно переведено до земель комунальної власності.

Миколаївська (Березанська) районна державна адміністрація є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень (прийняття оспорюваного розпорядження) зазначеного уповноваженого органу та визначений відповідачем за позовом.

Таким чином, Миколаївська районна державна адміністрація не може бути позивачем у цій справі.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже в даному випадку наявний виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки в особі одного органу (Миколаївської районної державної адміністрації) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України реалізує права держави щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

З огляду на це прокурор пред`явив вказаний позов як самостійний позивач, що передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.

Зазначені обставини надають прокурору право звернутися до суду із таким позовом, у зв`язку з відсутністю відповідного компетентного органу, що позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 26.05.2021 у справі № 159/2380/17) та Великої палати (постанова від 20.07.2022 у справі №910/5201/19).

Враховуючи зазначене, у відповідності з вимогами ст. 1311 Конституції України, ст. 53 ГПК України, прокурор має правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного захисту порушених інтересів держави.

Для врахування критерію пропорційності втручання у право власності відповідачів на спірне нерухоме майно, має значення визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна. Коблівська сільська рада не є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок як витікає з наведених вище міркувань щодо обставин набуття прав на земельні ділянки.

Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, п. 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

Як вже зазначалось, Березанська районна державна адміністрація та Коблівська сільська рада вже були учасниками вищевказаних судових справ, у яких прийняті рішення (справи №№ 469/498/17, 469/467/17, 469/338/17, 469/718/17, 469/448/17, 469/650/17, 469/713/17, 469/235/17, 469/234/18, 469/1358/16) та їм відомо про факт перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, їх належності до земель державного лісового фонду.

Відповідно відповідачі обізнані про неможливість виникнення права комунальної власності на спірні ділянки, зміни їх цільового призначення. Крім того, Коблівській сільській раді та Березанській районній державній адміністрації відомо те, де саме розміщені спірні земельні ділянка, і якими є їх межі на місцевості.

Слід зазначити, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність. У зв`язку цим для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких воно набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної у її власність.

З огляду на викладене, Коблівська сільська рада усвідомлювала ризики набуття земельних ділянок лісового фонду у комунальну власність, отже, мала можливість відмовитись від їх набуття.

У справі № 487/10128/14-ц за аналогічних обставин Великою Палатою Верховного Суду вказано, що повернення власникові земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність (про що з огляду навіть на її об`єктивні, видимі природні властивості не могли не знати фізичні особи-відповідачі), є пропорційним вищевказаній легітимній меті заходом.

За таких обставин задоволення позовних вимог прокурора не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у права відповідача на мирне володіння майном.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного спору до господарського суду Миколаївською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 32208,00 грн, про що свідчать платіжні інструкції №1656 від 28.11.2023 та №1861 від 21.12.2023.

З зазначеного витікає, що судовий збір в розмірі 32208,00 грн згідно ст. 129 ГПК України, слід відшкодувати Миколаївській обласній прокуратурі з відповідачів в рівних частинах, виходячи з того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04.01.2021 № 6 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельних ділянок з кадастровими номерами:

4820982200:12:040:0031 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0024 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0043 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0042 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0029 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0030 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0026 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0039 площею 0,1000 га,

4820982200:12:040:0017 площею 0,6000 га,

4820982200:12:044:0037 площею 0,1000 га, як таких, що ввійшли в межі населеного пункту Коблеве.

3. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Коблівського сільського голови від 11.02.2021 № 37 в частині прийняття у комунальну власність Коблівської сільської ради земельних ділянок з кадастровими номерами: