Рішення

від 20.05.2024 по справі 916/1109/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1109/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»

до відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про стягнення 242495,76 грн

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 242495,76 грн заборгованості за договором № 2098409 від 12.04.2021 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, з яких 235768,36 грн заборгованість за орендну плату з ПДВ та земельний податок, а також 6727,40грн штрафних санкцій.

Ухвалою від 18.03.2024 позовну заяву залишено без руху через те, що позивач не має електронного кабінету.

У встановлений строк позивач усунув недоліки.

Ухвалою від 25.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву 15 днів з моменту отримання ухвали.

Ухвала про відкриття провадження, надіслана відповідачу на адресу, зазначену в позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АДРЕСА_1 , повернулась до суду без вручення.

Згідно з ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відзиву на позов відповідач не надав, тому справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

14.04.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар, Відповідач) та балансоутримувачем - Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського» (позивач у даній справі), було укладено договір оренди № 209840912056 нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: мостіння на території навчального корпусу № 7 загальною площею 691,64 кв м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. О. Невського, 39.

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає в строкове платне користування майно: мостіння на території навчального корпусу № 7 (інв. № 2137417189) загальною площею 691,64 кв м, за адресою: м. Одеса, вул. О. Невського, 39.

Відповідно до п. 1.2 майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 умов, у яких зазначено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі. Такий акт підписується орендарем та балансоутримувачем одночасно з підписанням договору (п. 2.1).

В п. 3.4 зазначено, що балансоутримувач за 5 робочих днів до дати оплати надсилає орендарю рахунок на загальну суму орендно плати із зазначенням частини, яка сплачується балансоутримувачу, та частини, які сплачується до держбюджету. Протягом 5 робочих днів після закінчення поточного місяця балансоутримувач передає орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом з податковою накладною за умови реєстрації орендаря платником ПДВ.

Згідно з п. 3.9 договору, надмірно сплачена орендна плата зараховується в рахунок майбутніх платежів, а в разі неможливості такого зарахування через припинення орендних відносин - поверненню орендарю. Сума орендної плати, сплаченої авансом підлягає зарахуванню в рахунок сплати орендної плати за перші місяці оренди після підписання акта приймання-передачі майна.

Договір укладено строком на 5 років з дати набрання чинності цим договором.

В п. 9.1 умов договору зазначено, що місячна орендна плата визначена за результатами проведення аукціону становить 25600 грн без ПДВ. Співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору- 50% балансоутримувачу та 50% орендної плати державному бюджету.

Якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року (п. 3.2).

Орендар має сплачувати орендну плату до 15 числа поточного місяця (п. 3.3 договору)

Розмір авансового внеску - 2 місячні орендні плати: 51200 грн без ПДВ, сума забезпечувального депозиту 51200 грн без ПДВ (п. 10.1 та 11 умов договору).

Пунктом 9.2 умов договору передбачено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю - укладення із постачальником комунальних послуг договорів на постачання відповідних комунальних послуг, що передбачено п. 6.5 договору.

Так, в п. 6.5 договору зазначено, що протягом 5 робочих днів з дати укладення балансоутримувач повинен надати орендарю для підписання два примірника договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг або проекти договорів з постачальниками комунальних послуг, якщо стосовного об`єкта оренди відкриті окремі особові рахунки. Орендар протягом 10 робочих днів має підписати договір або подати зауваження.

Позивачем надано до матеріалів справи копію додаткового договору до п. 6.5 договору оренди, яким сторони визначили, що до 12 числа наступного місяця балансоутримувач зобов`язаний надати орендарю рахунок згідно розрахунку за відшкодування вартості комунальних послуг та земельного податку пропорційно зайнятій площі. Орендар зобов`язаний ці послуги сплатити. Розмір вартості комунальних послуг та земельного податку перераховуються в разі змін чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.04.2023, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, визнано недійсним вищезазначений договір оренди № 209840912056 нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.04.2021р. Крім того, в цьому рішенні суд зазначив, що "згідно з актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 14.04.2021 балансоутримувач - Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського» передав, а орендар ФОП ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

31.01.2024 відповідач повернула орендоване майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі (а.с. 54).

Статтею 216 ЦК України передбачено, що:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Позивач зазначає, що на момент складання акту повернення майна від 31.01.2024 у відповідача існувала заборгованість перед позивачем в сумі 235768,36 грн, з яких - заборгованість з орендної плати з ПДВ в розмірі 96105,71 грн та заборгованість із земельного податку в сумі 139662,65 грн. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача 235768,36 грн. Крім того, позивач надав розрахунок суми боргу та копії платіжних інструкцій про часткову сплату відповідачем.

20.02.2024 позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою сплатити 235768,36грн заборгованості.

Суд зауважує, що договір оренди № 209840912056 є недійсним, тому стягнення заборгованості з орендної плати за недійсним договором є неможливим. Відповідно неможливим є і стягнення земельного податку.

Однак, суд враховує правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 08.12.2021 № 759/9443/17.

Так, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов`язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.

У справі, що розглядається, позивач пред`явив позов про стягнення з відповідача заборгованості за користування майном та відшкодування витрат на його утримання станом на 31.01.2024 - на момент повернення відповідачем майна за актом приймання-передачі. Відповідач не надав суду заперечень щодо факту користування вказаним приміщенням, як і щодо узгодженого сторонами розміру плати за таке користування. При цьому матеріалами справи підтверджується, що сторонами було підписано акт приймання-передачі приміщення і відповідач частково сплачував плату за користування приміщення в узгодженому сторонами розмірі.

Таким чином, до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 235768,36 грн як безпідставно набутого майна у зв`язку з користуванням відповідачем майном, балансоутримувачем якого є позивач.

Подібні висновки також викладено судом в постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 382/1097/17

Щодо позовних вимог про стягнення 7% штрафу від суми заборгованості з орендної плати 96105,71грн на підставі ст. 231 ГК України, що дорівнює 6727,40 грн, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов`язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 231 ГК встановлено:

1. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

2. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позивач зазначає, що він є державним закладом, який фінансується за рахунок Державного бюджету України, тому просить стягнути штраф на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Однак, аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Ураховуючи викладене, положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України не застосовуються до грошових зобов`язань.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 910/9375/21 від 23.08.2022.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України).

Відповідно до частини третьої статті 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому особа зобов`язана оплатити грошовими коштами за користування наданим їй майном, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, оскільки в даній справі наявні грошові зобов`язання, то ч. 2 ст. 231 ГК не застосовується.

Враховуючи викладене, заявлений позивачем позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог 3637,44/242495,76*235768,36грн=3536,53грн.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» (код 02125473, м. Одеса вул. Старопортофранківська 26) 235768,36 грн боргу та 3536,53 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 травня 2024 р.

Суддя В.В. Литвинова