Рішення

від 09.05.2024 по справі 927/40/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

09 травня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/40/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури

вул. В`ячеслава Чорновола, 50-а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500 в інтересах держави в особі

позивача: Яблунівської сільської ради,

код ЄДРПОУ 04415896, вул. Незалежності, 16, с. Яблунівка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17591

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки»,

код ЄДРПОУ 30148237, вул. Садова, б. 13, с. Білошапки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17594

Предмет спору: про розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості в сумі 35 590,52 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Купрієнко О. В., адвокат;

за участю прокурора: Лепської Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Яблунівської сільської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки», у якому просить суд:

- розірвати договір оренди земельної ділянки земель водного фонду від 27.02.2003, укладений між Прилуцькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки», зареєстрований у Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 11.03.2003 №1, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 27.02.2003 та зареєстрований в реєстрі за № 2-433, в редакції Договору про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 09.06.2004 (зареєстрованого в Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 20.07.2004 №385, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 09.06.2004 та зареєстрований в реєстрі за №2-1824), яким передано у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» земельну ділянку водного фонду загальною площею 606,68 га, в тому числі водна поверхня 417,91 га, під дамбою 11,78 га, каналами 37,28 га, пасовищами 18,19 га, болотами 121,52 га для рибогосподарських потреб;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» повернути Яблунівській сільській раді земельну ділянку площею 606,68 га;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» заборгованість зі сплати орендної плати за використання земельної ділянки водного фонду в сумі 35 590,52 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; зобов`язано Яблунівську сільську раду та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» у триденний строк з дня отримання цієї ухвали зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України, а також попереджено їх про процесуальні наслідки такої нереєстрації. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами; прокурору та позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та іншим учасникам справи відповіді на відзив з доданими документами; відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та іншим учасникам справи заперечень на відповідь на відзив з доданими документами. Підготовче засідання призначено на 06.02.2024 о 10:30.

Ухвала суду від 08.01.2024 була доставлена прокурору до його електронного кабінету в ЄСІТС 08.01.2024 о 22:19, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Ухвала суду від 08.01.2024 направлена позивачу та відповідачу 12.01.2024 на їх електронні пошти, зазначені у позові, що підтверджується електронним листом.

У зв`язку з відсутністю знаків поштової оплати відправка поштової кореспонденції тимчасово була припинена, а тому рекомендованою поштовою кореспонденцією ухвала суду від 08.01.2024 була направлена позивачу та відповідачу 29.01.2024; позивачем зазначена ухвала отримана 01.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвала суду від 08.01.2024, направлена відповідачу на адресу реєстрації (вул. Садова, б. 13, с. Білошапки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17594), повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 07.02.2024.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено, зокрема, у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд відзначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі № 910/4473/21 (910/19757/21).

Таким чином, у розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 08.01.2024 є 07.02.2024.

Отже, останнім днем для подання відзиву на позов відповідачем є 22.02.2024.

Виходячи з приписів ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Позивач та відповідач у судове засідання 06.02.2024 не прибули, електронні кабінети не зареєстрували, тому відповідно до ст. 202 ГПК України, суд вбачає за необхідне відкласти судове засідання.

Прокурор щодо відкладення підготовчого засідання не заперечував.

Оскільки номери телефонів відповідача, які зазначені у витягу з ЄДРПОУ на даний час є недійсними, суд зобов`язав прокурора, не пізніше 12 лютого надати суду додаткові відомості щодо інших засобів зв`язку з відповідачем та постановив ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання до 27.02.2024 до 10:00 та продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 08.02.2024 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 27.02.2024 о 11:00.

Згідно з довідкою від 08.02.2024 за підписом керівника апарату Господарського суду Чернігівської області у зв`язку з відсутністю знаків поштової оплати відправка поштової кореспонденції тимчасово припиняється.

Ухвалою суду від 15.02.2024 стягнуто з Яблунівської сільської ради штраф у розмірі 15 140,00 грн; повторно зобов`язано Яблунівську сільську раду протягом трьох робочих днів з дня отримання цієї ухвали зареєструвати свій електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС та попереджено про процесуальні наслідки такої нереєстрації.

13.02.2024 через систему «Електронний суд» Прилуцькою окружною прокуратурою подано заяви, на виконання вимог суду, щодо засобів зв`язку з відповідачем.

За інформацією прокуратури відповідач фактично не перебуває за адресою реєстрації в с. Білошапки і не здійснює там свою діяльність. У Яблунівської сільської ради також відсутній зв`язок з відповідачем.

Також прокурором надано інформацію про засоби телефонного зв`язку та електронної пошти, які подавались відповідачем до податкової служби в 2022-2023.

Секретарем судового засідання направлено ухвалу суду відповідачу на електронну пошту та здійснені дзвінки за вказаними прокурором номерами. Один номер є недійсним, інший номер є непов`язаним з діяльністю товариства, про що складена відповідна довідка від 26.02.2024.

Позивач та відповідач не повідомили про поважні причини неявки в судове засідання 27.02.2024.

Судом було вжито всі можливі заходи для повідомлення відповідача, проте і до теперішнього часу, в порушення закону, Електронний кабінет відповідачем не зареєстровано.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 27.02.2024 проводилось за відсутності представників позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні 27.02.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.03.2024 о 10:30.

Ухвалою суду від 27.02.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 26.03.2024 на 10:30.

Ухвала суду від 27.02.2024 була доставлена прокурору та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 28.02.2024 о 02:49, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Ухвала суду від 27.02.2024, направлена відповідачу на адресу реєстрації ( АДРЕСА_1 ), повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 06.03.2024.

Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті, але у судове засідання 26.03.2024 не з`явилися.

25.03.2024 від імені відповідача надійшло клопотання, підписане його представником Маслюком В. В., про відкладення судового засідання 26.03.2024 у зв`язку з тим, що керівник підприємства перебуває на військовій службі у Збройних Силах України та не мав можливості передати повноваження представникові. З метою укладення мирової угоди та вирішення питання погашення заборгованості відповідач просить суд відкласти розгляд справи на 15 днів. На підтвердження своїх повноважень представляти відповідача в суді Маслюком В. В. надано нотаріально засвідчену довіреність. Крім того, суду не надано доказів про те, що Маслюк В.В. є адвокатом, також не надано доказів його повноважень представляти інтереси відповідача в порядку самопредставництва.

За відсутності доказів належних повноважень ОСОБА_1 представляти інтереси відповідача в суді суд відмовляє в задоволенні клопотання про відкладення судового засідання.

Разом з тим, суд вважає за необхідне за власною ініціативою відкласти судове засідання на 23.04.2024 о 10:00.

Ухвалою суду від 28.03.2024 повідомлено позивача та відповідача про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 23.04.2024 о 10:00.

Ухвала суду від 28.03.2024 була доставлена прокурору та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 28.03.2024 о 16:53, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Ухвала суду від 28.03.2024, направлена відповідачу рекомендованою поштовою кореспонденцією, отримана ним 05.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600904263726.

01.04.2024 від Прилуцького управління Державної казначейської служби Чернігівської області надійшов лист №05-12-10/427 від 29.03.2024 про виконання у повному обсязі ухвали суду від 15.02.2024 про стягнення штрафу.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті, але у судове засідання 23.04.2024 не з`явився, будь-яких заяв та клопотань від нього до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 23.04.2024 проводилось за відсутності позивача (його представника).

У судове засідання 23.04.2024 від відповідача з`явився представник ОСОБА_1 .

До початку судового засідання від імені відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням директора Товариства в ЗСУ і смертю одного з його засновників, підписане ОСОБА_1 , на підтвердження повноважень якого надано довіреність від 23.04.2024.

Разом з тим, як встановив суд, ОСОБА_1 не є адвокатом, належних документів, які підтверджують представляти інтереси відповідача у суді у порядку самопредставництва, суду не надав, а відтак він може бути представником відповідача у цій справі, яка не є малозначною.

З огляду на викладені обставини та через відсутність належних повноважень у ОСОБА_1 на представництво інтересів відповідача у суді, суд оголосив перерву до 14:00 цього ж дня.

У судове засідання 23.04.2024 після оголошеної перерви з`явився уповноважений представник відповідача, який підтримав клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди та сплатою заборгованості, що подано до суду раніше та підписано неуповноваженою особою.

Представник відповідача зазначив, що ця ситуація виникла внаслідок форс-мажорних обставин, а саме: директор товариства перебуває на військовій службі в ЗСУ, а засновник товариства помер.

Прокурор вважає, що укладення мирової угоди є неможливим, оскільки предметом позову є розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати

З огляду на наведені причини, а саме перебування директора в ЗСУ та смерть засновника, які суд вважає виключними обставинами, з урахуванням висновків ЄСПЛ щодо розумного строку розгляду спору, суд вважав за можливе задовольнити клопотання представника відповідача та відкласти судове засідання на 09.05.2024 на 12:40, а також попередив відповідача про неможливість подальших відкладень.

Суд звернув увагу представника відповідача на те, що суд зобов`язував відповідача зареєструвати Електронний кабінет, та попередив про наслідки такої нереєстрації.

Ухвалою суду від 24.04.2024 повідомлено сторін про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 09.05.2024 о 12:40.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у судове засідання 09.05.2024 не з`явився, будь-яких заяв та клопотань від нього до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 09.05.2024 проводилось за відсутності позивача (його представника).

У судовому засіданні 09.05.2024 представник відповідача подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи платіжних інструкцій від 08.05.2024 №80, №87 про сплату заборгованості, що є предметом спору, та які не могли бути подані разом з відзивом на позов.

Суд долучив до матеріалів справи платіжну інструкцію №87 від 08.05.2024 про сплату коштів у розмірі 35 590,52 грн, яка є предметом спору, та відмовив у долученні іншої платіжної інструкції, оскільки вона не стосується предмету доказування.

У судовому засіданні 09.05.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 27.02.2003 зі внесеними змінами в частині своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 35 590,52 грн. У зв`язку з систематичним порушенням відповідачем умов зазначеного договору в частині сплати орендної плати прокурор на підставі положень Закону України «Про оренду землі» просить розірвати цей договір та зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку.

Підставою для представництва інтересів держави прокурор визначив невжиття Яблунівською сільською радою з початку 2023 року та по даний час належних заходів, спрямованих на розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати.

Відповідач відзиву на позов у встановлений строк суду не надав. Разом з тим, як встановлено судом, неможливість подання відзиву на позов у встановлений судом строк виникла внаслідок форс-мажорних обставин перебуванням директора товариства на військовій службі в ЗСУ та смертю засновника товариства.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Разом з тим, представник відповідача у судовому засіданні з розгляду справи по суті у вступному та заключному словах заявив, що несвоєчасна сплата заборгованості виникла внаслідок форс-мажорних обставин перебуванням директора товариства на військовій службі у ЗСУ з квітня 2022 року та смертю засновника товариства у січні 2024 року.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за умовами пошуку код ЄДРПОУ 30148237, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки», зареєстровано як суб`єкт господарювання 18.12.2008, реєстраційний номер 10541200000000432, про що внесено відповідну інформацію (а.с. 30-34).

27.02.2003 між Прилуцькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки водного фонду, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 27.02.2003, зареєстрований в реєстрі за № 2-433, зареєстрований у Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 11.03.2003 №1 (далі Договір від 27.02.2003).

Відповідно до п. 1.1., 1.2., 2.2. Договору від 27.02.2003 орендодавець передає, а орендар набуває право володіння та користування на земельну ділянку земель водного фонду, що знаходиться на території Білошапківської сільської ради, відповідно до проекту відведення земельної ділянки для ведення рибного господарства, строком на 10 років.

В оренду передається земельна ділянка земель водного фонду: загальною площею 606,68 га, в тому числі водна поверхня - 417,91 га, під дамбою - 11,78 га, каналами - 37,28 га, пасовищами - 18,19 га, болотами - 121,52 га, яка знаходиться на території Білошапківської сільської ради для ведення рибного господарства.

Пунктами 2.5.-2.7. Договору від 27.02.2003 визначено, що орендна плата сплачується орендарем за оренду земельної ділянки земель водного фонду до 01.06.2006 за рік використання: боліт в розмірі одного земельного податку, що становить 2606,60 грн, інших земель в розмірі півтора земельного податку, що становить 15 612,45 грн, а починаючи з 01.01.2006 в розмірі 3-х земельних податків, за рік використання всіх земель, що становить 39 039,86 грн. Орендна плата може змінюватися залежно від розміру земельного податку.

Орендна плата сплачуватиметься в грошовій формі до відповідних бюджетів по нормативах відрахувань встановлених Бюджетним кодексом України щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Орендар має право вносити орендну плату достроково.

Розмір орендної плати може бути переглянутий у випадках: зміни умов господарювання, передбачених договором, підвищення цін, тарифів, тощо, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, збільшення розмірів ставки земельного податку, в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Орендна плата справляється також у тих випадках, якщо орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельні ділянки за умовами договору.

Орендар зобов`язаний додержуватись вимог ст. 22 Закону України «Про оренду землі» та виконувати обов`язки відповідно до умов договору оренди і Земельного кодексу України (п.5.4. Договору від 27.02.2003 встановлено обов`язок орендаря).

09.06.2004 між Прилуцькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» (орендар) було укладено Договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки земель водного фонду, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 09.06.2004, зареєстрований в реєстрі за № 2-1824, зареєстрований у Прилуцькому районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.07.2004 за №385.

Зазначеним Договором про внесення змін від 09.06.2004 внесено зміни до підпункту 2.2. пункту 2, яким визначено, що Договір укладено строком на 49 років.

Змінами та доповненнями до договору оренди земельної ділянки, наданої для несільськогосподарського використання ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» на території Білошапківської сільської ради, на виконання розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації від 17.05.2007 № 215 внесено зміни до пункту 2.5., виклавши його в такій редакції:

«Річна орендна плата за водний об`єкт (частину водного об`єкту), що знаходиться в басейні річки загальнодержавного значення складає 7 718,80 грн та зараховується до Державного бюджету Прилуцького району Чернігівської області і сплачується орендарем на зазначений рахунок. Орендна плата за земельну ділянку водного фонду складає 32 687,46 грн і сплачується орендарем на зазначений рахунок. Орендна плата може змінюватися в залежності від коефіцієнта індексації».

Зазначені зміни зареєстровано в Прилуцькому районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.11.2007 за №040784800408.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №730-р затверджено територію територіальних громад Чернігівської області, відповідно до додатку якого Білошапківська сільська рада увійшла до складу Яблунівської територіальної громади.

Згідно з рішенням 1 сесії 8 скликання Яблунівської сільської ради «Про початок реорганізації Білошапківської, Дубовогаївської, Ковтунівської, Крутоярівської та Сергіївської сільських рад шляхом приєднання до Яблунівської сільської ради від 08.12.2020 Яблунівська сільська рада є правонаступником всього їх майна, прав і обов`язків, в тому числі Білошапківської сільської ради.

Відповідно до Акту приймання-передачі Чернігівська обласна державна адміністрація передала Яблунівській сільській раді Договір оренди земельної ділянки земель водного фонду від 27.02.2003 та паспорти водних об`єктів.

Податкові зобов`язання відповідача з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності у 2022 році підтверджуються податковою декларацією, у якій зазначено щомісячний платіж 15 474,13 грн(а.с.86-88).

За даними звіту про рух коштів по рахунках з 01.01.2022 по 31.12.2022 ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» у 2022 році здійснило оплату за використання земельної ділянки водного фонду лише за один місяць використання у розмірі 15 474,13 грн.

Податкові зобов`язання відповідача з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності у 2023 році підтверджуються податковою декларацією, у якій зазначено щомісячний платіж 17 795,26 грн (а.с.83-85).

Як вбачається зі звіту про рух коштів по рахунках з 01.01.2023 по 17.11.2023 ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» у 2023 році здійснило наступні оплати: 03.03.2023 у сумі 46 423 грн (за лютий-квітень 2022 року); 07.03.2023 у сумі 122 969,00 (за травень-грудень 2022 року); 16.03.2023 у сумі 17 795,26 грн (за січень 2023 року). Станом на звітній період 2023 року за Товариством обліковувалась переплата у розмірі 74,89 грн, яка була зарахована в рахунок оплати за оренду земельної ділянки (а.с.24).

Зазначене свідчить про систематичне порушення умов Договору оренди землі в частині оплати орендних платежів як у 2022 році, так і у 2023 році.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Чернігівській області №6869/5/25-01-13-02-10 від 21.12.2023 від 21.12.2023 станом на 20.12.2023 за ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» обліковується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у сумі 160 082,47 грн, який виник з 30.03.2023 (а.с.18).

Прокурором заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати лише за вересень-листопад 2023 року у розмірі 35 590,52 грн, пояснюючи це тим, що стягнення боргу за лютий-серпень 2023 року в сумі 124 491,93 грн здійснено в порядку адміністративного судочинства за позовом ГУ ДПС у Чернігівській області до ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» (справа № 620/17424/23).

08.05.2024, вже після відкриття провадження у справі, відповідач сплатив заборгованість з орендної плати у розмірі 35 590,52 грн, на підтвердження чого надано платіжну інструкцію №87 від 08.05.2024.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Яблунівської сільської ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів територіальної громади у суді.

За доводами прокурора, несвоєчасна та не в повному розмірі сплата відповідачем орендної плати за землю порушує економічні інтереси держави та негативно впливає на стан виконання бюджету. У разі розірвання оспорюваного договору Яблунівська сільська рада матиме змогу надати спірну земельну ділянку в оренду іншому орендарю та отримуватиме надходження до місцевого бюджету, що сприятиме вирішенню важливих фінансових питань громади.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. «а» ч. 1 статті 12 ЗК України до повноважень місцевих рад належить розпорядження землями територіальних громад.

Частиною ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Виходячи з приписів ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Отже, суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради.

Приписами ст. 142 Конституції України та ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, що є у комунальній власності територіальних громад сіл

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження у сфері регулювання, зокрема, земельних відносин.

Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, уведеного в дію 01.01.2002, усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах Яблунівської територіальної громади.

Таким чином, Яблунівська сільська рада в особі територіальної громади наділена правом власності на спірну земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор у листах №54-75-7493вих-23 54-10866-23 від 15.11.2023 та №54-75-7716вих-23 54-10866-23 від 28.11.2023 повідомляв Яблунівську сільську раду про факт порушення ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» зобов`язань зі сплати орендної плати за землю, а також у листі від 28.11.2023 просив повідомити чи вживалися/плануються вживатися заходи усунення порушень земельного законодавства, у тому числі подання позову про розірвання договору оренди землі (а.с.19,25).

У листі від 20.12.2023 №5947-23 Яблунівська сільська рада повідомила прокурора, що заходи щодо розірвання договору оренди, а також стягнення заборгованості з орендної плати не вживалися та найближчим часом вживатися не будуть (а.с.26).

Відтак позивач особисто підтвердив нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави (територіальної громади).

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не збирається робити.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Яблунівську сільську раду позивачем, оскільки вона є компетентним органом, втім не звернулась до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави (територіальної громади).

У порядку ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про звернення до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Яблунівської сільської ради до ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості з орендної плати та зобов`язання повернути земельну ділянку площею 606,68 га.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Яблунівської сільської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави (територіальної громади) та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За приписами ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі, згідно з ст.15 Закону України «Про оренду землі» є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку (ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Стаття 206 Земельного кодексу України передбачає, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати, зокрема, орендну плату.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Щодо стягнення орендної плати.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами п. 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.1, 288.4. ст.288 Податкового кодексу України).

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт укладення Договору оренди земельної ділянки водного фонду від 27.02.2003, посвідченого державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 27.02.2003, зареєстрованого в реєстрі за № 2-433 та зареєстрованого у Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 11.03.2003 №1; Договору про внесення змін від 09.06.2004 до договору оренди земельної ділянки земель водного фонду; Змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованих в Прилуцькому районному відділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.11.2007 за №040784800408.

Згідно з рішенням 1 сесії 8 скликання Яблунівської сільської ради «Про початок реорганізації Білошапківської, Дубовогаївської, Ковтунівської, Крутоярівської та Сергіївської сільських рад шляхом приєднання до Яблунівської сільської ради від 08.12.2020 Яблунівська сільська рада є правонаступником всього їх майна, прав і обов`язків, в тому числі Білошапківської сільської ради.

Обставини строкового платного користування спірною земельною ділянкою відповідачем не спростовано.

Податкові зобов`язання відповідача з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності за 2022-2023 роки підтверджуються податковими деклараціями, у яких зазначено щомісячний платіж 15 474,13 грн (у 2022 році) та 17 795,26 грн (у 2023 році).

Суд зазначає, що оскільки податкова декларація являє собою самостійно визначені відповідачем грошові зобов`язання, які в силу п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України оскарженню не підлягають.

За даними звіту про рух коштів по рахунках з 01.01.2022 по 31.12.2022 ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» у 2022 році здійснило оплату за використання земельної ділянки водного фонду лише за один місяць використання у розмірі 15 474,13 грн.

Відповідно до звіту про рух коштів по рахунках з 01.01.2023 по 17.11.2023 ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» у 2023 році здійснило наступні оплати: 03.03.2023 у сумі 46 423 грн (за лютий-квітень 2022 року); 07.03.2023 у сумі 122 969,00 (за травень-грудень 2022 року); 16.03.2023 у сумі 17 795,26 грн (за січень 2023 року). Станом на звітній період 2023 року за Товариством обліковувалась переплата у розмірі 74,89 грн, яка була зарахована в рахунок оплати за оренду земельної ділянки.

За доводами заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» допущено систематичну несплату орендної плати за землю, у зв?язку з чим станом на 20.12.2023 за ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» обліковується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у сумі 160 082,47 грн, який виник з 30.03.2023, що підтверджується листом ГУ ДПС у Чернігівській області №6869/5/25-01-13-02-10 від 21.12.2023 від 21.12.2023 (а.с.18).

Прокурором заявлено вимогу про стягнення 35 590,52 грн орендної плати за землю за вересень-листопад 2023 року (17 795,26 х 2), що не охоплена позовними вимогами ГУ ДПС у Чернігівській області (справа №620/17424/23), хоча спірна сума є платою за два місяці, а не за три (вересень-листопад), як зазначає прокурор.

Також у справі відсутнє судове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/17424/23.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Виходячи з приписів ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, а тому в силу ст. 79 Господарського процесуального кодексу України докази, надані прокурором, щодо наявності у відповідача боргу з орендної плати за землю є більш вірогідними.

Вже після відкриття провадження у справі заборгованість відповідача зі сплати заборгованості з орендної плати у розмірі 35 590,52 грн була повністю погашена відповідачем, на підтвердження чого надано копію платіжної інструкції №87 від 08.05.2024. Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору є заборгованість за Договором, щодо якої виник спір.

Враховуючи те, що предмет спору в частині стягнення 35 590,52 грн заборгованості з орендної плати за землю припинив своє існування після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо розірвання спірного договору оренди.

Підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки визначені Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Цивільного кодексу України. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Як встановлено ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 289/718/18).

Частиною 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом 6.5. Договору від 27.02.2003 визначено, що підставою припинення договору є вимога однієї із сторін у випадку не виконання іншою обов?язків, передбачених договором.

Пунктом «д» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України визначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

За приписами ст. 35 Закону України «Про оренду землі» спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Оскільки платність використання землі є однією з основних вимог оренди землі, тому несплата чи несвоєчасне виконання такого зобов`язання з огляду на ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України є істотним порушенням договору орендарем.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 19.03.2020 у справі № 371/628/18.

У постанові від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19 Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому (після звернення з позовом про розірвання договору).

Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 у справі № 175/642/19 вказав, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України, частини другої статті 651 Цивільного кодексу України свідчить, що несплата орендної плати охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Отже, наявність чи відсутність заборгованості з орендної плати, яка виникла у зв`язку із систематичним порушенням договору оренди щодо сплати орендної плати, що може бути підставою для розірвання такого договору, встановлюється судом саме на момент подання позову про розірвання договору оренди.

Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18), постановах Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 22.10.2019 у справі № 923/826/18, від 17.08.2021 у справі № 923/410/20.

При цьому сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19.

Щодо доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які стали підставою для несвоєчасного виконання ним своїх зобов`язань зі сплати орендної плати.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

За доводами відповідача, несвоєчасна сплата заборгованості виникла внаслідок форс-мажорних обставин перебуванням директора товариства на військовій службі у ЗСУ з квітня 2022 року та смертю засновника товариства у січні 2024 року.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а директором ОСОБА_4 .

Згідно з наказом генерального директора ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» ОСОБА_5 від 29.04.2022 №4-К його увільнено від роботи генерального директора з 29.04.2022 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період., зі збереженням місяця роботи, посади і збереженням середнього заробітку на період проходження військової служби.

Тобто, починаючи з 29.04.2022 Товариство фактично залишилось без керівника.

Суд вважає, що призов керівника ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» Давиденка В. В. не є форс-мажорною обставиною у спірних правовідносинах, оскільки засновники Товариства повинні були вирішити питання щодо призначення виконуючого обов`язки генерального директора, однак впродовж тривалого часу (майже протягом двох років, у тому числі безпосередньо у спірний період - 2023 рік) цього не зробили.

Крім того, активні бойові дії на території Чернігівської області до початку виникнення спірної заборгованості не велись вже майже рік, а тому не могли бути безпосередньою причиною її виникнення.

При цьому суд враховує, що Товариство має двох засновників, лише один з яких ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто лише 3 місяці тому і вже після спірного періоду заборгованості.

Отже, невирішення питання щодо призначення виконуючого обов`язків генерального директора впродовж тривалого часу є суб`єктивною поведінкою засновників відповідача та не може вважатись форс-мажорною обставиною, тобто тією непереборною силою, яка зробила неможливим виконання зобов`язання у встановлений строк.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку про те, що спірний Договір оренди земельної ділянки від 27.02.2003, в редакції Договору про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 09.06.2004, підлягає розірванню за рішенням суду.

Щодо вимог про повернення спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

За умовами п. 6.9. Договору від 27.02.2003 у разі припинення або розірвання договору орендар має право забезпечити виконання умов повернення земельної ділянки, визначених розділом 3 цього договору.

З викладеного вбачається, що розірвання договору має своїм правовим наслідком припинення дії цього договору, а відтак після припинення договору оренди землі у орендаря відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» виникає зобов`язання повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

При цьому суд зазначає, що повернення орендодавцеві земельної ділянки є наслідком припинення договору оренди землі та може розглядатися як самостійна вимога.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №922/3397/20).

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання орендаря повернути Яблунівській сільській раді спірну земельну ділянку.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення з відповідача 35 590,52 грн заборгованості з орендної плати за землю, Чернігівській обласній прокуратурі підлягає поверненню судовий збір у розмірі 2684,00 грн, сплачений за подання цієї позовної вимоги.

З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання Чернігівської обласної прокуратури про повернення судового збору, підстави для повернення останній 2684,00 грн судового збору, цією ухвалою у суду відсутні.

Решта сплаченого прокуратурою судового збору у розмірі 5368,00 грн підлягає стягненню з відповідача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 35 590,52 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити повністю.

3. Розірвати Договір оренди земельної ділянки земель водного фонду від 27.02.2003, укладений між Прилуцькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки», зареєстрований у Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 11.03.2003 №1, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 27.02.2003 та зареєстрований в реєстрі за № 2-433, в редакції Договору про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 09.06.2004, зареєстрованого в Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 20.07.2004 №385, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 09.06.2004 та зареєстрований в реєстрі за №2-1824.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» (код ЄДРПОУ 30148237, вул. Садова, б. 13, с. Білошапки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17594) повернути Яблунівській сільській раді (код ЄДРПОУ 04415896, вул. Незалежності, 16, с. Яблунівка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17591) земельну ділянку площею 606,68 га, розташовану на території Яблунівської сільської ради.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» (код ЄДРПОУ 30148237, вул. Садова, б. 13, с. Білошапки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17594) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 5368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 20.05.2024.

Суддя В. В. Шморгун