Ухвала

від 15.05.2024 по справі 916/258/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/258/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. - Реу Р.В.; Товариства з додатковою відповідальністю "Мірний" - Левіта В.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024

у справі № 916/258/22

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Мірний"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 1 500 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог та заперечень

У лютому 2022 року Товариство з додатковою відповідальністю "Мірний" (далі - ТДВ "Мірний", позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2., відповідач) про стягнення 1 500 000,00 грн помилково перерахованих відповідачу коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги з посиланням на приписи статей 11, 15, 16, 177, 202, 509, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ТДВ "Мірний" вказувало на те, що 12.11.2021 з поточного рахунку позивача № НОМЕР_1 , відкритого в Акціонерному товаристві (далі - АТ) "Райффайзен Банк Аваль", на поточний рахунок ФОП ОСОБА_2. № НОМЕР_2 , відкритий у тому ж банку, помилково перераховано кошти у розмірі ціни позову з призначенням платежу "фінансова допомога згідно договору від 11.11.2021 року", однак позивач ніколи не укладав із відповідачем будь-яких договорів, у т.ч. договору про фінансову допомогу від 11.11.2021, та не перебував з відповідачем у будь-яких господарських відносинах, у нього не було волевиявлення на перерахування грошових коштів у вказаному розмірі, а тому вони підлягають поверненню як безпідставно набуте майно.

Відповідач заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав необізнаності щодо відкриття на її ім`я в АТ "Райффайзен Банк Аваль" вказаного чи інших банківських рахунків, а також зазначила, що: на прохання ОСОБА_1 (яка, за твердженням відповідача, працювала начальником Саратського відділення АТ "Райффайзен Банк Аваль" та запропонувала ОСОБА_2 роботу продавцем у магазині) надала їй паспорт та ідентифікаційний код, якими остання скористалася без відома відповідача; вказаний факт буде встановлено органом поліції, яким розпочато досудове слідство за заявою ОСОБА_2 .

Відповідач стверджувала, що надала до суду копію аудіозапису телефонної розмови, яка відбулась 28.05.2022 між нею та керівником позивача, оригінал звукозапису телефонної розмови знаходиться в мобільному телефоні ОСОБА_2 та може бути наданий на вимогу суду. Також просила суд взяти до уваги зазначений аудіозапис телефонної розмови, який є єдиним доказом в частині непричетності відповідача до грошових коштів, перерахованих на відкритий без її відома банківський рахунок, та обізнаності позивача щодо цього.

Крім того, відповідачем було подано клопотання про призначення фоноскопічної експертизи для з`ясування факту того, чи зафіксована на двох наданих ФОП ОСОБА_2. файлах усна телефонна розмова відбулась за участю керівника ТДВ "Мірний" Гангуряна О.М .

Протокольною ухвалою від 20.09.2022 у цій справі № 916/258/22 Господарський суд Одеської області відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення фоноскопічної експертизи з підстав неможливості її проведення внаслідок відмови керівника позивача від надання зразків голосу.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням від 05.10.2023 у справі № 916/258/22 Господарський суд Одеської області відмовив у позові.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався недоведеністю обставин, на які посилався позивач, через відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності помилки у його діях та відсутності волевиявлення з боку останнього на перерахування коштів.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Постановою від 25.01.2024 Південно-західний апеляційний господарський суд задовольнив апеляційну скаргу ТДВ "Мірний", скасував рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 у справі № 916/258/22, позов задовольнив; постановив стягнути з ФОП ОСОБА_2. на користь ТДВ "Мірний" грошові кошти у сумі 1 500 000 грн та судовий збір у розмірі 22 500 грн, сплачений за подачу позову, та у сумі 27 000 грн - за розгляд апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови у позові, оскільки вважав доведеними обставини помилкового перерахування заявлених до стягнення грошових коштів, адже у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження волевиявлення позивача, яке засвідчено його підписом, на встановлення договірних відносин з відповідачем, на виконання яких позивачем було перераховано вказану суму, як і відсутні будь-які первинні документи бухгалтерського обліку, які б засвідчували факт вчинення сторонами відповідної господарської операції.

Апеляційний суд зазначив про безпідставність посилання суду першої інстанції на телефонну розмову, яка відбулась між директором позивача та відповідачем, оскільки, стверджуючи про непричетність до руху цих коштів та здійснення банківських операції з їх перерахування іншими особами, відповідач не надала доказів встановлення цих осіб та притягнення їх до відповідальності. Також вказав, що ОСОБА_2 не втратила можливості стягнення цих коштів з осіб, яким вони були перераховані з її рахунку, і повернення їх позивачу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Відповідач - ФОП ОСОБА_2. подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у цій справі скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2023 залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження відповідачем зазначено обставини, які передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та полягають у відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах.

Також скаржник вказує про недотримання апеляційним господарським судом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки у оскаржуваній постанові "взагалі відсутнє посилання на висновки Верховного суду України".

У контексті порушення норм процесуального права скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки щодо наявності в діях відповідача порушень вимог статті 1212 ЦК України, а також не вказано в оскаржуваній постанові, чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Позивач - ТДВ "Мірний" подав до касаційного суду заяву про закриття касаційного провадження у зв`язку з відсутністю у касаційній скарзі належного обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.

Касаційне провадження

23.02.2024 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи №916/258/22 між суддями від 23.02.2024 для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Картере В.І.

Ухвалою від 13.03.2024 Верховний Суд, серед іншого, залишив касаційну скаргу відповідача без руху з підстав невідповідності її форми та змісту вимогам процесуального закону (відсутністю доказів сплати судового збору та неналежним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження); надав скаржнику строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 13.03.2024 до касаційного суду 22.03.2024 надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги з додатком (доказом сплати судового збору).

Ухвалою від 05.04.2024 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у справі № 916/258/22; призначив її до розгляду на 15.05.2024 о 11:45 год.

Ухвалами від 15.04.2024 та від 13.05.2024 Верховний Суд задовольнив клопотання ТДВ "Мірний" та ФОП ОСОБА_2. відповідно про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 15.05.2024 взяли участь представники позивача та відповідача (скаржника), які надали пояснення по суті вимог та доводів касаційної скарги. Інший учасник справи (третя особа) явку повноважних представників не забезпечив, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю іншого учасника судового процесу чи його представника.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд керувався тим, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України належним чином не обґрунтована, оскільки у касаційній скарзі не наведено жодного висновку Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, як і не вказано постанови Верховного Суду, у якій містився б відповідний висновок.

Зважаючи на таке, єдиною підставою для відкриття касаційного провадження слугували доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Перевіривши доводи скаржника та наявність зазначеної підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у цій справі), покладається на скаржника.

Як зазначалось, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вказана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи № 904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Отже, перш за все, необхідно з`ясувати, якими нормами регулюються спірні правовідносини, а за тим - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування таких норм права саме у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

У поданій касаційній скарзі у цій справі відповідач з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 1212 ЦК України та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах (щодо помилкового перерахування грошових коштів).

Так, статтею 1212 ЦК України (що міститься у главі 83 цього Кодексу) визначено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 зроблено висновок щодо застосування норм статті 1212 ЦК України, згідно якого кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм статті 1212 ЦК України мають загальний характер (безвідносно до виду набутого майна чи способу такого набуття чи збереження), тому підлягали врахуванню, зокрема, під час розгляду цієї справи.

Водночас зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний господарський суд при вирішенні спору досліджував наявність правових підстав для перерахування коштів позивачем відповідачу, однак, не встановивши таких, дійшов висновку про можливість використання правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України. Зокрема, судом апеляційної інстанцій з`ясована відсутність у матеріалах справи доказів існування між сторонами договірних відносин на перерахування 1 500 000 грн, а також фактичне проведення позивачем перерахування цих коштів, отримання та не повернення їх відповідачем.

Тобто, здійснене судом апеляційної інстанції застосування норм статті 1212 ЦК України повністю узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду.

Крім того, апеляційний суд в мотивувальній частині оскаржуваної постанови зазначив, що задля застосування до спірних правовідносин у справі статті 1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Аналогічні висновки щодо застосування статті 1212 ЦК України містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/411/16, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19.

Колегія суддів враховує, що, попри ухвалення оскаржуваної постанови у цій справі за іншої фактично-доказової бази (інших обставин та поданих на їх підтвердження і досліджених судами доказів), ніж у наведених постановах Верховного Суду у справах № 915/411/16 та № 910/660/19, зміст спірних правовідносин у таких справах є подібним, оскільки стосується безпідставно набутих грошових коштів, помилково перерахованих позивачем на рахунок відповідача із призначенням платежу "оплата за договором", ураховуючи відсутність між сторонами спору будь-яких договірних відносин.

Отже, проаналізувавши зазначений висновок Верховного Суду про застосування норм статті 1212 ЦК України, колегія суддів вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними зі спірними правовідносинами, тому такий висновок є релевантним до цієї справи.

Крім того, у подібних правовідносинах (у спорі про стягнення безпідставно набутих коштів, сплачених платіжним дорученням з призначенням платежу "згідно договору", однак за відсутності між позивачем та відповідачем жодних договірних відносин) Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі №904/5330/18 зробив висновок щодо застосування статті 1212 ЦК України, згідно якого встановлення відсутності господарських зобов`язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахування коштів, так і на час розгляду справи, свідчить про безпідставність утримання таких коштів та можливість використання правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд у зазначених вище постановах уже викладав висновок щодо питання застосування статті 1212 ЦК України, зокрема й у подібних правовідносинах, чим спростовуються протилежні доводи скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Разом з тим, колегія суддів акцентує, що доводи скаржника щодо необхідності формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1212 ЦК України фактично стосуються необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, зокрема щодо підтверджених висновком експерта обставин самостійного відкриття ФОП ОСОБА_2. банківського рахунку, на який від позивача надійшли спірні грошові кошти.

Верховний Суд зважає, що зазначені упродовж всього розгляду справи доводи відповідача (зокрема про необізнаність відповідача - ФОП ОСОБА_2. про існування в неї банківських рахунків та не використання їх під час проведення підприємницької діяльності) були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, такі доводи не спростовують висновків цього суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

При цьому у контексті висловлених у судовому засіданні під час розгляду касаційної скарги аргументів представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не розпоряджалась банківськими рахунками та отриманими коштами (що здійснювала інша особа за допомогою електронного цифрового підпису відповідача), Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що ці обставини не є предметом дослідження у цій справі, їх встановлення є завданням кримінального, а не господарського судочинства. Тож, у випадку підтвердження зазначених обставин згідно обвинувального вироку суду в кримінальному провадженні, відповідач не позбавлена права звернутися із заявою про перегляд постанови апеляційного господарського суду у цій справі за нововиявленими обставинами.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд відхиляє з підстав помилковості доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 1212 ЦК України, як і аргументи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.

Наведене свідчить про те, що, заявлена скаржником підстава для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.

Як зазначалось, питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною другої якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду" (така правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Отже, чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 4 частини першої статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження у цій справі (ураховуючи наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах), колегія суддів вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2. на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновки щодо питання застосування положень статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю у відповідності до наведених вище вимог процесуального закону.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у справі № 916/258/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере