Постанова

від 15.05.2024 по справі 199/3773/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

справа № 199/3773/18

провадження № 61-18551св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , товариство з обмеженою відповідальністю «Тулс», товариство з обмеженою відповідальністю «Солярис», виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , товариство з обмеженою відповідальністю «Тулс» (далі - ТОВ «Тулс»), товариство з обмеженою відповідальністю «Солярис» (далі - ТОВ «Солярис»), виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра (далі - ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра) про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що у ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного вибуття із комунальної власності територіальної громади м. Дніпра об`єктів нерухомого майна, у тому числі, нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств.

Зазначене нежитлове приміщення перебувало на балансі ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, яке було зареєстровано 13 вересня 1991 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради від 26 вересня 2001 року № 26/23, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпра.

Факт належності об`єктів, зазначених у переліках (розділи І-XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року у справі № 200/5829/13 за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Державна реєстрація права комунальної власності територіальної громади міста на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , проведена Дніпропетровським міським управлінням юстиції 05 липня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, передано на баланс комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю»).

Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось із визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра.

На час відкриття провадження у вищевказаній справі про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра рішення Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 про передачу об`єктів нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» у повному обсязі не було виконано, унаслідок чого спірне нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6637/2012 ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На підставі вказаної постанови ліквідатором ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра призначено арбітражного керуючого Барановського О. В., який всупереч чинному законодавству та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення АДРЕСА_1, було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу зазначеного майна, переможцем яких визначено ТОВ «Солярис».

На підставі протоколу проведення біржових торгів 24 липня 2013 року між ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра та ТОВ «Солярис» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мудрецькою І. В. та зареєстровано в реєстрі під № 1245.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано договори купівлі-продажу укладені на їх підставі недійсними.

Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра - арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , та продажу його з відкритих біржових торгів. Визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме вищевказаного нежитлового приміщення № 117, та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 липня 2013 року № 1245, укладеного між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та ТОВ «Солярис», зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В.

З урахуванням положень частини четвертої статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 є такою, що набрала законної сили.

Разом з тим, вказане нерухоме майно ТОВ «Солярис» за договором купівлі-продажу від 18 жовтня 2013 року № 4955, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., було відчужено на користь ТОВ «Тулс», яке у подальшому відчужило спірне нежитлове приміщення № 171, загальною площею 227 кв. м, на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Так, на підставі укладеного з ТОВ «Тулс» договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 413, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходиться 50/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 409, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_5 було відчужено 20/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 03 лютого 2014 року № 265, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_5 було відчужено решту 30/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Після відчуження ТОВ «Тулс» на користь фізичних осіб частини нежитлового приміщення № 171 , сукупна площа майна у розмірі 227 кв. м залишилася незмінною.

27 лютого 2014 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про виділ нерухомого майна у натурі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Батовою Л. Г., внесений до реєстру за № 703. За умовами та на підставі вказаного договору із загальної площі нежитлового приміщення № 171 було виділено окремі індивідуально визначені нежитлові приміщення із належних ОСОБА_5 на праві приватної власності часток. Так, на підставі договору про виділ нерухомого майна у натурі від 27 лютого 2014 року, акту щодо встановлення нової нумерації нежитлового приміщення об`єкту нерухомого майна від 05 березня 2014 року, складеного інженером технічної інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_8 , технічного висновків Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради від 31 березня 2014 року № 10/613-1 та № 10/613-2, належних ОСОБА_5 на праві приватної власності 20/100 та 30/100 частин нежитлового приміщення № 171 , було виділено окремі нежитлові приміщення: АДРЕСА_3 , а решта - 4,2 кв. м, за домовленістю співвласників та відповідно до технічних паспортів на новоутворені нежитлові приміщення, виготовлених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , залишилася у загальному користуванні. Вказане пояснюється тим, що 4,2 кв. м, (за технічними паспортами - поз.10), які не увійшли до складу нежитлових приміщень № 171б та № 171а є коридором, який поєднує суміжні між собою приміщення.

Державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення № 171а, загальною площею 64 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336093112101) та № 171б, загальною площею 45,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336107512101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , проведено Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 03 квітня 2014 року (номери свідоцтв про право власності: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 від 10 квітня 2014 року).

Вказані нежитлові приміщення № 171б та № 171а було включено до житлового фонду міста.

На підставі рішення Дніпровської міської ради від 18 червня 2014 року № 284 «Про зміну правового режиму майна», декларації про початок виконання будівельних робіт від 17 липня 2014 року № ДП 0821419802906, декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06 серпня 2014 року № ДП 142142180377 та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 30 червня 2015 року за № СТА 230687 було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв. м, житловою 39,6 кв. м.

У зв`язку із зміною статусу нежитлового приміщення до описової частини об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 336093112101, 25 червня 2015 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції внесено зміни відповідно до складеного технічного паспорту на новоутворену квартиру № 171а .

На підставі рішення Дніпровської міської ради від 18 червня 2014 року № 284 «Про зміну правового режиму майна», декларації про початок виконання будівельних робіт від 17 липня 2014 року № ДП 082141980293, декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06 серпня 2014 року № ДП 1142142180388 та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 30 червня 2015 року за НОМЕР_6 було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,8 кв. м, житловою 27,6 кв. м.

Відповідно до складеного технічного паспорту на новостворену квартиру № 171 б Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 25 червня 2015 року до описової частини об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 336107512101 внесено зміни щодо його складових частин.

На цей час власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_9 на підставі укладеного з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 11 серпня 2015 року № 421, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О.

Тоді як квартира № 171б , що розташована за вищевказаною адресою, за договором купівлі-продажу від 17 серпня 2015 року № 5339, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., була відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 , який, у свою чергу, за договором купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року № 1029, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярославцевою І. В., відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3 .

Прокурор зазначав, що, незважаючи на те, що нежитлове приміщення № 171, загальною площею 227 кв. м, було неодноразово поділено на частини, його площа та загальні технічні характеристики не змінилися. Документальне відображення даних про реконструкцію нежитлового приміщення під квартиру не вказує про створення нової нерухомої речі, оскільки зазначений об`єкт є нерухомою річчю, основною ознакою якої є розміщення на певній земельній ділянці без можливості переміщення, тобто розташування за певною адресою.

Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - Дніпровської міської ради - поза її волею та придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, власник - Дніпропетровська міська рада має право витребувати це майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними на підставі положень статей 387, 388 ЦК України.

Посилаючись на викладене, перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради просив суд:

- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради 25/100 нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101);

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради 25/100 нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101);

- витребувати від ОСОБА_9 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради приміщення АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336093112101);

- витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради приміщення АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336107512101).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року у складі судді Подорець О. Б. у задоволенні позову першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 227 кв. м, було неодноразово поділено на частини, його площа та загальні технічні характеристики не змінилися. Документальне відображення даних про реконструкцію нежитлового приміщення під квартиру не вказує про створення нової нерухомої речі, оскільки відповідно до положень статті 181 ЦК України зазначений об`єкт є нерухомою річчю, основною ознакою якої є розміщення на певній земельній ділянці без можливості переміщення, тобто розташування за певною адресою.

Проте, прокурором пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки початок перебігу позовної давності є 23 липня 2013 року, коли Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 38/5005/6637/2012 ухвалено рішення, яким у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» відмовлено, а тому саме з цієї дати Дніпровська міська рада довідалася про порушення свого права.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м Дніпропетровська від 11 червня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-2736св20).

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м Дніпропетровська від 11 червня 2019 року скасовано. Позов першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.

Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради 25/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101).

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради 25/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101).

Витребувано від ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради приміщення АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336093112101).

Витребувано від ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради приміщення АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336107512101).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, апеляційний суд виходив із того, що виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада. Звертаючись у червні 2018 року до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - територіальної громади м. Дніпра за відсутності рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради, а договір купівлі-продажу, на підставі якого це майно вибуло з її володіння, 31 січня 2018 року визнано Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 38/5005/6637/2012 недійсним. Тому відчуження майна відбулося поза волею власника - територіальної громади м. Дніпра, що свідчить про порушене майнове право, яке підлягає захисту в судовому порядку шляхом витребування нерухомого майна у кінцевих набувачів.

Вказані обставини також підтверджено вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року у справі № 201/17998/15, що набрав законної сили 23 травня 2016 року, відносно ОСОБА_10 , яким встановлено протиправність дій останнього щодо невиконання обов`язку зняти обтяження та передати майно підприємства на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю», а також умисне невиконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2011 року у справі № 15/5005/15549/2011, яким його зобов`язано передати майно.

До складу нерухомого майна, щодо якого не було виконано умисно рішення суду, увійшло спірне нерухоме майно, яке у подальшому було придбано ТОВ «Солярис», яке в свою чергу через три місяці здійснило його відчуження ТОВ «Тулс», яке також через три місяці здійснило його відчуження на користь фізичних осіб. При цьому, набувачі спірного майна, мали б проявити розумну обачність та звернути увагу на такі обставини, як, зокрема, неодноразове відчуження спірного нерухомого майна менш ніж за рік.

Досліджуючи добросовісність дій відповідачів, зваживши у цій справі всі підстави та послідовність набуття майна у власність, а також обставини вибуття спірного майна із володіння органу місцевого самоврядування, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати непропорційним втручання у мирне володінням цим майном.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск прокурором строку звернення до суду з цим позовом, так як початок перебігу позовної давності є 23 липня 2013 року, коли господарським судом Дніпропетровської області у справі № 38/5005/6637/2012 ухвалено рішення, яким у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» було відмовлено і саме з цієї дати Дніпровська міська рада довідалася про порушення свого права.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначене комунальне підприємство є самостійною юридичною особою, яке на власний розсуд здійснює захист своїх прав і інтересів, у тому числі у судовому порядку. Отже, реалізація ним своїх процесуальних прав у справі №38/5005/6637/2012 не може бути підставою для обмеження права на судовий захист майнових прав Дніпровської міської ради у цій справі № 199/3773/18.

Разом із тим, станом на 23 липня 2013 року Дніпровська міська рада учасником справи № 38/5005/6637/2012 не була, а до участі у вказаній справі її було залучено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області лише 12 квітня 2016 року.

При цьому, судом першої інстанції не враховано, що прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, а не в особі КП «Бюро обліку майнових прав і діяльності з нерухомістю» і зазначене підприємство не є учасником цієї справи.

Окрім того, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову прокурора у повному обсязі у зв`язку із пропуском строку позовної давності, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до положень статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 369/6601/15, зроблено висновок, відповідно до якого положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. У справі № 38/5005/6637/2012 встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного майна, що свідчить про вибуття спірного нерухомого майна з володіння законного власника з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, вказані обставини під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню.

Отже, застосовуючи до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 369/6601/15, апеляційний суд констатував, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з наведеними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою, сформульованою у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, якою визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси банкрута об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, у тому числі договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24 липня 2013 року № 1245.

Таким чином, звернення прокурора до суду за захистом майнових прав територіальної громади м. Дніпра шляхом витребування у кінцевих набувачів спірного нерухомого майна відбулося з дотриманням встановленого строку звернення до суду за захистом прав з моменту встановлення протиправності вибуття цього майна із комунальної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представникові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року.Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м Дніпропетровська. Підставами касаційного оскарження заначено пункти1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2024 року справу за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ТОВ «Тулс», ТОВ «Солярис», ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, про витребування майна із чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що прокурором не пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права Дніпровської міської ради, оскільки не врахував, що КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» безпосередньо знаходиться у прямому підпорядкуванні Дніпровської міської ради та погоджує всі свої дії із нею. У зв`язку з цим, Дніпровська міська рада не могла не знати про те, що КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» було відмовлено у задоволенні скарги на дії ліквідатора Барановського О. М. ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року у справі № 38/5005/6637/2012. Тому початком перебігу позовної давності є саме дата 23 липня 2013 року, коли Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 38/5005/6637/2012 ухвалено рішення, яким у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» відмовлено, а тому саме з цієї дати Дніпровська міська рада довідалася про порушення свого права.

Крім того, прокурором не доведено відсутність волі власника на передання речового права на це приміщення. Так, 18 червня 2014 року Дніпровською міською радою було прийнято рішення № 284 «Про зміну правового режиму об`єктів нерухомого майна», яким надано згоду на зміну правового режиму частини спірного нежитлового приміщення № 171 (№ 171а та № 171б), що належали ОСОБА_5 , на виключення їх із житлового фонду міста та включення їх до житлового фонду міста, надано дозвіл на реконструкцію згідно з проєктною та технічною документацією. Таким чином, станом на 18 червня 2014 року первісний власник нежитлового приміщення № 171 - Дніпровська міська рада - не тільки знала та не заперечувала, що вказане нежитлове приміщення № 171 перебуває у приватній власності конкретних приватних осіб, але й надала у встановлений законом спосіб дозвіл на продовження володіння, користування та розпорядження вказаним приміщенням на власний розсуд одного із співвласників. Отже, такими діями первісний власник підтвердив наявність у минулому своєї волі на відчуження спірного нежитлового приміщення на користь третіх осіб.

Звертає увагу на відповідні правові висновки Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), згідно з якими на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення ЄСПЛ у справах «Онср`їлдіз проти Туреччини», «Беєлср проти Італії»), Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії»). Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»), а отже йдеться про дотримання принципу «належного урядування». Він передбачає, що «особа-суб`єкт приватного права, не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки» (рішення ЄСПЛ «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» від 24 червня 2003 року).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви Дніпровської міської ради та Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , в яких зазначено, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» є самостійною юридичною особою, яке на власний розсуд здійснює захист своїх прав та інтересів, у тому числі в судовому порядку. Отже, реалізація ним своїх процесуальних прав у справі № 38/5005/6637/2012 не може бути підставою для обмеження права на судовий захист майнових прав Дніпровської міської ради у цій справі. Прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, а не в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» і зазначене підприємство не є учасником цієї справи, тому Дніпровська міська рада не могла дізнатися про порушення свого майнового права раніше 12 квітня 2016 року, коли її було залучено до участі у справі № 38/5005/6637/2012.

Прокурору та Дніпровській міській раді про незаконність вибуття з володіння територіальної громади міста спірного нерухомого майна стало відомо лише 31 січня 2018 року - з дати винесення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра.

Дніпровська міська рада не була стороною правочинів, які супроводжували незаконне вибуття спірного майна з власності територіальної громади міста, у неї були відсутні документи (докази), необхідні для звернення із віндикаційним позовом до суду, а інформація та документи, необхідні для звернення до суду із позовом про витребування такого майна були отримані лише в межах процесуальних заходів, що здійснювалися у справі про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, учасником якої міська рада стала лише 12 квітня 2016 року.

Прокурор та Дніпровська міська рада у справі про банкрутство були позбавлені права заявити віндикаційний позов до відповідачів, оскільки вони не були боржниками у цій справі. Таке право виникло лише після визнання 31 січня 2018 року первісного договору купівлі-продажу майна від 24 липня 2013 року № 1245 недійсним.

Вибуття спірного майна відбулося поза волею територіальної громади міста та внаслідок умисних дій голови ліквідаційної комісії ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, якого вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 382 КК України, тому порушення принципу «належного урядування» у цій справі відсутнє, оскільки з боку органу місцевого самоврядування вживалися всі необхідні та достатні заходи щодо збереження комунального майна та не надавалося згоди щодо його відчуження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради від 26 вересня 2001 року № 26/23, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпра.

Факт належності об`єктів, зазначених у переліках (розділи І-XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27 листопада 1991 року № 46, територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2013 року у справі № 200/5829/13 за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.

Державна реєстрація права комунальної власності територіальної громади міста на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , проведена Дніпропетровським міським управлінням юстиції 05 липня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 101497912101.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось із визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра.

На час відкриття провадження у вищевказаній справі про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра рішення Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 про передачу об`єктів нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» у повному обсязі не було виконано, унаслідок чого спірне нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6637/2012 ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На підставі вказаної постанови ліквідатором ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра призначено арбітражного керуючого Барановського О. В., яким нежитлове приміщення АДРЕСА_1, було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу зазначеного майна, переможцем яких визначено ТОВ «Солярис».

На підставі протоколу проведення біржових торгів 24 липня 2013 року між ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра та ТОВ «Солярис» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Мудрецькою І. В. та зареєстровано в реєстрі під № 1245.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано договори купівлі-продажу укладені на їх підставі недійсними.

Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра - арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , та продажу його з відкритих біржових торгів. Визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме вищевказаного нежитлового приміщення № 117, та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 липня 2013 року № 1245, укладеного між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та ТОВ «Солярис», зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В.

ТОВ «Солярис» за договором купівлі-продажу від 18 жовтня 2013 року № 4955, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., відчужило спірне нежитлове приміщення на користь ТОВ «Тулс».

У подальшому ТОВ «Тулс» нежитлове приміщення № 171, загальною площею 227 кв. м, було відчужено на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Так, на підставі укладеного з ТОВ «Тулс» договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 413, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходиться 50/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року № 409, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_5 відчужило 20/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу від 03 лютого 2014 року № 265, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., ТОВ «Тулс» на користь ОСОБА_5 відчужило решту 30/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Після відчуження ТОВ «Тулс» на користь фізичних осіб частини нежитлового приміщення № 171 , сукупна площа майна у розмірі 227 кв. м залишилася незмінною.

27 лютого 2014 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про виділ нерухомого майна у натурі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Батовою Л. Г., внесений до реєстру за № 703. За умовами та на підставі вказаного договору із загальної площі нежитлового приміщення № 171 було виділено окремі індивідуально визначені нежитлові приміщення із належних ОСОБА_5 на праві приватної власності часток. Так, на підставі договору про виділ нерухомого майна у натурі від 27 лютого 2014 року, акту щодо встановлення нової нумерації нежитлового приміщення об`єкту нерухомого майна від 05 березня 2014 року, складеного інженером технічної інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_8 , технічного висновків Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради від 31 березня 2014 року № 10/613-1 та № 10/613-2, належних ОСОБА_5 на праві приватної власності 20/100 та 30/100 частин нежитлового приміщення № 171 , було виділено окремі нежитлові приміщення: № 171б, загальною площею 45,8 кв. м, та № 171а, загальною площею 64 кв. м , а решта - 4,2 кв. м, за домовленістю співвласників та відповідно до технічних паспортів на новоутворені нежитлові приміщення, виготовлених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , залишилася у загальному користуванні. Вказане пояснюється тим, що 4,2 кв. м, (за технічними паспортами - поз.10), які не увійшли до складу нежитлових приміщень № 171б та № 171а є коридором, який поєднує суміжні між собою приміщення.

Державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_5 на нежитлові приміщення № 171а, загальною площею 64 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336093112101) та № 171б, загальною площею 45,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 336107512101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , проведено Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 03 квітня 2014 року (номери свідоцтв про право власності: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 від 10 квітня 2014 року).

Вказані нежитлові приміщення № 171б та № 171а було включено до житлового фонду міста.

На підставі рішення Дніпровської міської ради від 18 червня 2014 року № 284 «Про зміну правового режиму майна», декларації про початок виконання будівельних робіт від 17 липня 2014 року № ДП 0821419802906, декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06 серпня 2014 року № ДП 142142180377 та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 30 червня 2015 року за № СТА 230687 було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв. м, житловою 39,6 кв. м.

У зв`язку із зміною статусу нежитлового приміщення до описової частини об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 336093112101, 25 червня 2015 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції внесено зміни відповідно до складеного технічного паспорту на новоутворену квартиру № 171а .

На підставі рішення Дніпровської міської ради від 18 червня 2014 року № 284 «Про зміну правового режиму майна», декларації про початок виконання будівельних робіт від 17 липня 2014 року № ДП 082141980293, декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06 серпня 2014 року № ДП 1142142180388 та технічного паспорту, виготовленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 30 червня 2015 року за НОМЕР_6 було видано свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,8 кв. м, житловою 27,6 кв. м.

Відповідно до складеного технічного паспорту на новостворену квартиру № 171 б Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції 25 червня 2015 року до описової частини об`єкта нерухомого майна із реєстраційним номером 336107512101 внесено зміни щодо його складових частин.

На цей час власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_9 на підставі укладеного з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 11 серпня 2015 року № 421, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О.

Тоді як квартира № 171б , що розташована за вищевказаною адресою, за договором купівлі-продажу від 17 серпня 2015 року № 5339, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., була відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 , який, у свою чергу, за договором купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року № 1029, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярославцевою І. В., відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3 .

У серпні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_11 заявив клопотання про застосування строку позовної давності (т. 1, а. с. 213-215).

У листопаді 2018 року ТОВ «Тулс» заявило клопотання про застосування строку позовної давності (т. 2, а. с. 76-79).

У травні 2019 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_12 заявив клопотання про застосування строку позовної давності (т. 3, а. с. 29-32, 40-43).

11 червня 2019 року у судовому засіданні представник ОСОБА_6 - ОСОБА_13 заявив усне клопотання про застосування строку позовної давності (т. 3, а. с. 70-71).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За змістом статей 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 463/6249/16-ц, провадження № 61-14356св20).

У справах про витребування майна із чужого незаконного володіння суди повинні оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, провадження № 14-192цс19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19).

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами п`ятою, восьмою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції до внесення змін 19 січня 2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 цього Закону передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, у тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З урахуванням того, що у справі № 38/5005/6637/2012 встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, вказані обставини під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справі № 38/5005/6637/2012, та дійшов висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство).

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпровської міської ради поза волею власника, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16 та від 21 березня 2018 року у справі № 904/11074/16, а також у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року у справі № 199/7377/16, провадження № 61-20307св19.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на нерухомість.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Верховний Суд зауважує, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням судових рішень у справі № 38/5005/6637/2012, зробив обґрунтований висновок про те, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра, інтереси якої представляє Дніпровська міська рада, поза її волею.

Відсутність волі Дніпровської міської ради на продаж спірного нерухомого майна підтверджена також наявним у Єдиному реєстрі судових рішень вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року у справі № 201/17998/15, що набрав законної сили 23 травня 2016 року, яким ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 382 КК України. Зокрема, у вказаному вироку встановлено, що ОСОБА_10 , будучи службовою особою, зокрема головою ліквідаційної комісії КЖЕП «Лівобережжя», на яку покладено обов`язок щодо зняття обтяжень та передачі вказаного майна на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю», достовірно знаючи про рішення господарського суду, яким його зобов`язано передати майно КЖЕП на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю», умисно не виконуючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2011 року у справі № 15/5005/15549/2011, що набрало законної сили, не передав з балансу КЖЕП «Лівобережжя» на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» нерухоме майно. У результаті злочинних дій, щодо умисного невиконання ОСОБА_10 рішень суду, нерухоме майно, яке є власністю територіальної громади м. Дніпра, перейшло у власність третіх осіб.

При цьому до складу нерухомого майна, щодо якого ОСОБА_10 умисно не виконував судове рішення, увійшло і спірне нежитлове приміщення, яке у подальшому було придбано ТОВ «Солярис», яке в свою чергу через три місяці здійснило його відчуження ТОВ «Тулс», яке також через три місяці здійснило його відчуження на користь фізичних осіб. При цьому, набувачі спірного майна, мали б проявити розумну обачність та звернути увагу на такі обставини, як, зокрема, неодноразове відчуження спірного нерухомого майна менш ніж за рік.

Досліджуючи добросовісність дій відповідачів, зваживши у цій справі всі підстави та послідовність набуття майна у власність, а також обставини вибуття спірного майна із володіння органу місцевого самоврядування, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати непропорційним втручання у мирне володінням цим майном.

Отже, аналіз обставин справи, яка Верховним Судом переглядається, свідчить, що в даному випадку висновок суду апеляційної інстанції про втручання у права відповідачів повною мірою відповідає як положенням статті 388 ЦК України, так і критеріям законності та пропорційності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 199/2819/17 (провадження № 61-20307св19), від 05 квітня 2023 року у справі № 199/8279/16 (провадження № 61-13873св20), від 10 травня 2023 року у справі № 205/3353/17 (провадження № 61-21537св19), від 30 червня 2023 року у справі № 205/8396/17 (провадження № 61-13135св22).

Щодо застосування строку позовної давності

У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим статтею 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Неправомірність дій ліквідатора ВРЕЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, недійсність договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 24 липня 2013 року майна встановлені лише ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012, а тому доводи відповідачів щодо пропуску прокурором строку позовної давності є безпідставними.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 199/2819/17 (провадження № 61-20307св19) та від 10 травня 2023 року у справі № 205/3353/17 (провадження № 61-21537св19).

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск прокурором строку звернення до суду з цим позовом, так як початок перебігу позовної давності є 23 липня 2013 року, коли господарським судом Дніпропетровської області у справі № 38/5005/6637/2012 ухвалено рішення, яким у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» було відмовлено і саме з цієї дати Дніпровська міська рада довідалася про порушення свого права.

Апеляційний суд вірно зазначив, що вказане комунальне підприємство є самостійною юридичною особою, яке на власний розсуд здійснює захист своїх прав і інтересів, у тому числі у судовому порядку. Отже, реалізація ним своїх процесуальних прав у справі № 38/5005/6637/2012 не може бути підставою для обмеження права на судовий захист майнових прав Дніпровської міської ради у цій справі № 199/3773/18. При цьому, станом на 23 липня 2013 року Дніпровська міська рада учасником справи № 38/5005/6637/2012 не була, а до участі у вказаній справі її було залучено лише 12 квітня 2016 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області.

Крім того, прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, а не в особі КП «Бюро обліку майнових прав і діяльності з нерухомістю» і зазначене підприємство не є учасником цієї справи.

Також ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову прокурора у повному обсязі у зв`язку із пропуском строку позовної давності, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до положень статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Тоді як з матеріалів справи вбачається, що про застосування строку позовної давності заявили як усно, так і письмово лише окремі учасники справи.

У постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 369/6601/15, зроблено висновок, відповідно до якого положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. У справі № 38/5005/6637/2012 встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного майна, що свідчить про вибуття спірного нерухомого майна з володіння законного власника з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, вказані обставини під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню.

Отже, застосовуючи до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 369/6601/15, апеляційний суд вірно зазначив, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з наведеними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою, сформульованою у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, якою визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси банкрута об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, у тому числі договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24 липня 2013 року № 1245.

Аналогічні правові висновки щодо початку перебігу позовної давності висловив Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 289/832/16 (провадження № 61-10710св18) та у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 199/8662/16 (провадження № 61-6424св20).

Верховний Суд також враховує, що прокурор послідовно та без зволікання вживав заходів для захисту інтересів територіальної громади м. Дніпра у кримінальному провадженні, а в подальшому у господарській та цивільній справах.

З огляду на викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, виконавши вимоги частини першої статті 417 ЦПК України про те, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову прокурора про витребування майна на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 рокузалишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець