Рішення

від 20.05.2024 по справі 640/29674/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2024 року № 640/29674/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ДФС, ідентифікаційний код: 39393260, адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5-а), в якому просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.10.2014 і до моменту фактичного поновлення на роботі;

- зобов`язати відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №826/18481/14 позивач був поновлений на посаді у Головному управлінні ДФС у Київській області, яка рівнозначна посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області. Проте, означеним рішенням не було розглянуто питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач стверджує про обов`язок відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення і до дати поновлення на посаді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/29674/21 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що положення Закону України «Про очищення влади» як станом на момент прийняття оспорюваного наказу, так і на дату звернення позивача до суду не було визнано неконституційним, а, зокрема, позивачем оскаржується процедура люстраційної перевірки.

Відповідач зазначив, що станом на дату подання позовної заяви відсутній наказ про поновлення позивача на службі, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2021 позивачу запропоновано надати свої пояснення стосовно відзиву відповідача про заміну сторони у справі з ГУ ДФС у Київській області на ГУ ДПС у Київській області.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про обов`язок відповідача сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення і до фактичного поновлення на публічній службі.

На думку позивача сума грошового забезпечення підлягає стягненню саме з ГУ ДФС у Київській області.

Що стосується дослідження питання правонаступництва у даній справі, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» №726/2012 від 24.12.2012 року було утворено Міністерство доходів і зборів України.

Згідно із пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів» від 01.03.2014 року №67 ліквідовано Міністерство доходів і зборів, припинено здійснення заходів щодо реорганізації Державної податкової служби та Державної митної служби, що розпочаті відповідно до Указу Президента України від 24.12.2012 року №726 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної фіскальної служби» від 21.05.2014 року №160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Положення про Державну фіскальну службу України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі - Положення №236), пунктом 1 якого встановлено, що Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно із абзацом другим пункту 7 Положення №236 у складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції, які здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, виконують оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 року №651-р «Питання Державної фіскальної служби» було підтримано пропозицію Голови Державної фіскальної служби про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної Служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів, що припиняється.

Наказом Державної фіскальної служби України від 18.07.2014 року №2 «Про початок діяльності Державної фіскальної служби України» розпочато виконання Державною фіскальною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 «Про Державну фіскальну службу України» функцій і повноважень Міністерства доходів і зборів України, що припиняється.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання таким, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, зокрема, Головне управління Міндоходів у Київській області приєднано до Головного управління ДФС у Київській області.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на веб-порталі Міністерства юстиції України Головне управління Міндоходів у Київській області припинено 30.09.2015, номер запису: 10731120005024392.

Положенням про Головне управління ДФС у Київській області, затверджене наказом ДФС України від 01.02.2019 №80 встановлено, що ГУ ДФС у Київській області є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління Міндоходів у Київській області.

При цьому, надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі Постанова №1200) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Установивши, що Державна податкова служба України та Державна митна служба України є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності.

Згідно пунктом 2 постанови №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

В подальшому згідно розпорядження Кабінет Міністрів України прийняв 24.11.2021 №1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки», Бюро почало свою діяльність. Починаючи з 01.01.2022, Державною фіскальною службою України припинено виконання функцій органу виконавчої влади України.

З огляду на відсутність згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», визначеної чисельності працівників апарату та територіальних органів ДФС, а також відсутність у визначених Додатком № 3 до проекту Закону України № 6000 від 15.09.2021 «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (прийнятий Верховною Радою України 02.12.2021) видатків у 2022 році на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС, станом на 01.01.2022 всі співробітники ДФС, у тому числі, які входили до складу Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, вивільнені. Подальші заходи, пов`язані із реорганізацією (ліквідацією) ДФС будуть здійснюватися представниками державних органів, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються, а також членами комісії з реорганізації ДФС, що є представниками інших центральних органів виконавчої влади відповідно до вимог Постанови №1074.

Згідно з вимогами Постанови №1200 правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС у відповідних сферах діяльності є Державна податкова служба України та Державна митна служба України.

Суд враховує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 9 січня 2013 року по справі «Олександр Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи наведене у сукупності, та зокрема, правонаступництво і ліквідацію ГУ ДФС у Київській області, суд приходить до висновку про наявність підстав для заміни відповідача ГУ ДФС у Київській області правонаступником - ГУ ДПС у Київській області.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/29674/21 до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/29674/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що на виконання рішення суду наказом ГУ ДФС у Київській області від 13.04.2023 №4 скасовано наказ Міндоходів від 29.10.2014 №2167-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено його на рівнозначній посаді заступника начальника управління начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ Міндоходів у Київській області. Наказом від 05.05.2023 №5 позивача звільнено з посади за власним бажанням, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №826/18481/14 позивач був поновлений на посаді у Головному управлінні ДФС у Київській області, яка рівнозначна посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління Головного управління Міндоходів у Київській області.

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 13.04.2023 №4 на виконання означеного судового рішення скасовано наказ Міндоходів від 29.10.2014 №2167-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на рівнозначній посаді заступника начальника управління начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ Міндоходів у Київській області.

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 05.05.2023 №5 позивача звільнено з посади за власним бажанням.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Положеннями статті 12 вказаної Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України «Про оплату праці» та означає винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про оплату праці» для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, джерелом коштів на оплату праці є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (частина друга статті 13 Закону України «Про оплату праці»).

В силу положень частин першої восьмої статті 33 Закону України «Про державну службу» оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов`язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до підпункту 33 пункту 11 Положення про Міністерство доходів та зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 № 141/2013, Міністр як керівник Міністерства приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міндоходів України.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.

Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено з посади наказом від 29.10.2014 №2167-о, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату позивача за серпень та вересень 2014 року (два місяці, що передують звільненню), із складовими, що вказані відповідачем у довідці від 23.09.2021 № 20/9/10-97-07 та вказівкою на те що розмір одноденного грошового забезпечення складає 372,25 грн. (а.с.20).

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУ ДПС у Київській області направити до Міністерства юстиції України інформацію про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Пунктом 9 «Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5, реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Відповідно до пункту 4 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» держатель Реєстру - Міністерство юстиції України.

Пунктом 5 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» визначено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів: копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою; копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили; копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.

Враховуючи наведене правове регулювання, наявні підстави для зобов`язання відповідача направити до Міністерства юстиції України інформацію про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2). Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині стягнення грошового забезпечення в межах суми за один місяць, з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ-151, вул. Святослава Хороброго, 5а, електронна пошта: kyivobl.official@tax.gov.ua, ЄДРПОУ 44096797) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.10.2014 по 12.04.2023.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області направити до Міністерства юстиції України інформацію про відкликання відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 20.05.2024

Суддя Панченко Н.Д.