Ухвала

від 17.05.2024 по справі 320/15811/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

17 травня 2024 року справа № 320/15811/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" до Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" з позовом до Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва, в якому просить суд:

- зобов`язати Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва (код ЄДРПОУ 38050812) виконати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі №910/11520/22 шляхом здійснення безспірного списання коштів з рахунку № НОМЕР_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Данко" (код ЄДРПОУ 32727466).

Третьою особою у позові вказано ТОВ "Данко" (ЄДРПОУ 32727466).

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Досліджуючи питання правомірності обраної позивачем юрисдикції розгляду та вирішення даного спору, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів позову, позивач зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі №910/11520/22 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" безпідставно набуті кошти в сумі 1 000 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 000,00 грн. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/11520/22 здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 1 000 000,00 грн, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" (03035, м. Київ, вул. Шаповала Генерала, 2, оф. 111; код ЄДРПОУ 32727466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС ПЛЮС» (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 9, оф. 4; код ЄДРПОУ 37815237), з 28.09.2022 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С- сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

На виконання вказаного судового рішення Господарським судом міста Києва видано наказ №910/11520/22 від 24.11.2023, який було пред`явлено до виконання приватній виконавиці виконавчого округу міста Києва Левченко Яні Олександрівні. У період з 30.11.2023 по 13.03.2024 було здійснено примусове виконання наказу №910/11520/22 від 24.11.2023 в межах виконавчого провадження № 73476687, яке завершено на підставі заяви стягувача.

13.03.2024 ТОВ "РТС Плюс" направлено до Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва заяву щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/11520/22 від 24.11.2023 шляхом здійснення безспірного списання коштів з рахунку № НОМЕР_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Данко", проте 27.03.2024 отримало лист про повернення виконавчого документу, в якому зазначено про те, що органи Казначейства не є органами примусового виконання та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45, далі - Порядок №845), не визначено повноваження органів Казначейства про стягнення коштів з небюджетних рахунків.

Не погоджуючись з позицією відповідача щодо неможливості стягнення з Казначейства коштів з небюджетного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи питання дотримання правил підсудності при зверненні з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Пунктом 1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

За приписами ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження» із заявою про виконання рішення суду.

Порядком №845 врегульовано механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку №845 у тексті цього документа термін боржники вживається у такому значенні - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення №215), відповідно до пункту 1 якого Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пп. 3 п. 4 Положення №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Пунктом 9 Положення №215 встановлено, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта.

В той же час відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч.1 ст.339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач як стягувач у виконавчому провадженні № 73476687 з примусового виконання наказу №910/11520/22, виданого Господарським судом міста Києва, у зв`язку з не виконанням судового рішення, ухваленого відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, має право на звернення до Господарського суду міста Києва в порядку Господарського процесуального кодексу України зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення згідно з наказом №910/11520/22, виданим Господарським судом міста Києва, а відтак даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому завершення виконавчого провадження № 73476687 згідно постанови приватної виконавиці виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни від 13.03.2024 на підставі заяви самого стягувача не змінює встановлених ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» правил, згідно яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Так само приписи Закону України «Про виконавче провадження» передбачають можливість повторного звернення із заявою про відкриття виконавчого провадження, в рамках якого згідно ч.1 ст.339 Господарського процесуального кодексу України, позивач як стягувач виконавчого провадження має право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено його права.

Суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене суд вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим спором та не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини шостої наведеної статті, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Наслідки відмови у відкритті провадження в адміністративній справі визначені частиною п`ятою статті 170 КАС України.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз`яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" до Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва про зобов`язання вчинити певні дії.

2. Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

3. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Повний текст ухвали суду складено 17.05.2024.

Суддя Кушнова А.О.