Постанова

від 22.07.2024 по справі 320/15811/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/15811/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В, Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" до Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва в якому просило зобов`язати Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва (код ЄДРПОУ 38050812) виконати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі №910/11520/22 шляхом здійснення безспірного списання коштів з рахунку НОМЕР_3, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Данко" (код ЄДРПОУ 32727466).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року у відкритті провадження - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі №910/11520/22 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" безпідставно набуті кошти в сумі 1 000 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 000,00 грн. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/11520/22 здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 1 000 000,00 грн, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНКО" (03035, м. Київ, вул. Шаповала Генерала, 2, оф. 111; код ЄДРПОУ 32727466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РТС ПЛЮС» (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 9, оф. 4; код ЄДРПОУ 37815237), з 28.09.2022 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

На виконання вказаного судового рішення Господарським судом міста Києва видано наказ №910/11520/22 від 24.11.2023, який було пред`явлено до виконання приватній виконавиці виконавчого округу міста Києва Левченко Яні Олександрівні. У період з 30.11.2023 по 13.03.2024 було здійснено примусове виконання наказу №910/11520/22 від 24.11.2023 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке завершено на підставі заяви стягувача.

13.03.2024 ТОВ "РТС Плюс" направлено до Управління державної казначейської служби України в Солом`янському районі м. Києва заяву щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/11520/22 від 24.11.2023 шляхом здійснення безспірного списання коштів з рахунку № НОМЕР_1 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Данко", проте 27.03.2024 отримало лист про повернення виконавчого документу, в якому зазначено про те, що органи Казначейства не є органами примусового виконання та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45, далі - Порядок №845), не визначено повноваження органів Казначейства про стягнення коштів з небюджетних рахунків.

Не погоджуючись з позицією відповідача щодо неможливості стягнення з Казначейства коштів з небюджетного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі №184/2470/13, в постанові від 06.06.2018 у справі №826/631/15.

За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Пунктом 1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

За приписами ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження» із заявою про виконання рішення суду.

Порядком №845 врегульовано механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

За змістом абзацу 3 пункту 2 Порядку №845 у тексті цього документа термін боржники вживається у такому значенні - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення №215), відповідно до пункту 1 якого Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з пп. 3 п. 4 Положення №215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Пунктом 9 Положення №215 встановлено, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта.

В той же час відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч.1 ст.339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач як стягувач у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №910/11520/22, виданого Господарським судом міста Києва, у зв`язку з не виконанням судового рішення, ухваленого відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, має право на звернення до Господарського суду міста Києва в порядку Господарського процесуального кодексу України зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення згідно з наказом №910/11520/22, виданим Господарським судом міста Києва, а відтак даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому завершення виконавчого провадження № НОМЕР_2 згідно постанови приватної виконавиці виконавчого округу міста Києва Левченко Яни Олександрівни від 13.03.2024 на підставі заяви самого стягувача не змінює встановлених ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» правил, згідно яких рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Так само приписи Закону України «Про виконавче провадження» передбачають можливість повторного звернення із заявою про відкриття виконавчого провадження, в рамках якого згідно ч.1 ст.339 Господарського процесуального кодексу України, позивач як стягувач виконавчого провадження має право звернутися до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено його права.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спір у цій справі не є публічно-правовим спором та не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РТС Плюс" залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя В.В.Файдюк