Постанова

від 20.05.2024 по справі 520/32874/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 р. Справа № 520/32874/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., повний текст складено 26.01.24 по справі № 520/32874/23

за позовом Донг Ван Ві

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Донг Ван Ві звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській №63012300020047 від 31.08.2023 про відмову громадянину ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні та зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу громадянину ОСОБА_1 нової посвідки на постійне проживання в Україні за заявою від 21.08.2023.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено. Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 31.08.2023 про відмову в оформленні громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 21.08.2023. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні за заявою від 21.08.2023. Стягнуто на користь Донг Ван Ві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області суму сплаченого судового збору в розмірі 1 073,60 грн (тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального (ст.ст. 76, 77, 90. 242 КАС) права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню . Вказує , що оскільки громадянин ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області, на адресу ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області Головним управлінням ДМС України в Харківській області було направлено запит з проханням підтвердити видачу посвідки на постійне проживання серії КВ № 8204/49565 від 07.03.2004 року на ім`я ОСОБА_2 . У відповідь на запит ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області повідомило, що справа про надання дозволу на імміграцію в Україну Донг Ван Ві, в архіві ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відсутня. З ГУ МВС України в Київській області до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, справа не передавалась. Враховуючи отриману від ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області інформацію, керуючись п.п. 1 і пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересипання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ № 321, Головним управлінням ДМС України в Харківській області було прийняте рішення від 31 серпня 2023 року № 63012300020047 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. Вважає , що Головним управлінням ДМС у Харківській області було прийнято правомірне та обґрунтоване рішення щодо відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_2 . Оскаржувані позивачем дії суб`єкта владних повноважень повинні оцінюватися на відповідність дотримання принципу законності. Такий принцип відображено у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладенні в апеляційній скарзі, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від у справі № 520/32874/23 та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа та підтвердженням про отримання електронного відправлення.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що Донг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином В`єтнаму, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_1 від 08.11.2018.

Відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Київській області на підставі Закону України Про імміграцію 07.03.2004 позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 .

У подальшому, 22.11.2018 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області, у зв`язку з обміном посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 07.03.2004, документовано позивача посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , що міститься в матеріалах справи.

Позивач, у зв`язку з досягненням 45-річного віку, 21.08.2023 звернувся з заявою до Немишлянського РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області, в якій просив видати йому нову посвідку на постійне проживання в Україні

У результаті розгляду заяви позивача ГУ ДМС України в Харківській області прийняло рішення про відмову в оформленні громадянину В`єтнаму Донг Ван Ві посвідки на постійне проживання в Україні на підставі підпункту 11 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018.

Позивач, не погодившись з рішенням відповідача від 31.08.2023 про відмову йому в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що на теперішній час посвідка позивача на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 22.11.2018 не скасована та є чинною, а тому, за відсутності, визначених п. 62 Порядку № 321, підстав відмови в оформленні або видачі посвідки, відповідач був обтяжений обов`язком вчинення відповідних дій щодо здійснення оформлення та видачі громадянину В`єтнаму Донг Ван Ві посвідки на постійне проживання в Україні за заявою позивача, у зв`язку з досягнення позивачем 45-річного віку. Спірне рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 31.08.2023 про відмову в оформленні громадянину ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 21.08.2023 є протиправним, та таким, що прийнято не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Враховуючи, що в даному випадку відповідач у спірних правовідносинах реалізував свої дискреційні владні повноваження та прийняв рішення про відмову у видачі посвідки, протиправність якого встановлена судовим розглядом, суд першої інстанції вважає задля відновлення порушених прав позивача зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу громадянину ОСОБА_1 нової посвідки на постійне проживання в Україні за заявою від 21.08.2023, що в свою чергу є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 визначено порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання.

Відповідно п. 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно п. 5 Порядку № 321 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Відповідно п. 7 Порядку № 321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Відповідно п. 16 Порядку № 321, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Згідно з п. 18 Порядку № 321, у разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

Порядок подання документів для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обміну посвідки та їх розгляд визначено у пунктах 40-46 Порядку № 321.

При цьому, пунктом 40 Порядку № 321 передбачено, для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 нього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають 5ути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.

Позивачем до заяви було додано необхідний пакет документів, жодних зауважень з боку відповідача до змісту чи до кількості доданих до заяви документів зазначено не було.

Пунктом 44 Порядку № 321 зазначено, що якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС,

У разі коли втрачена, або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана іншим територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, для підтвердження видачі не пізніше наступного дня після прийняття до розгляду заяви-анкети до такого територіального органу/територіального підрозділу ДМС надсилається запит.

Відповідно до п. 45 Порядку № 321, перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, що міститься в ній. У графі "Службові відмітки" заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв`язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну.

За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС.

Пунктом 46 Порядку № 321 зазначено, що після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 22.11.2018 ГУ ДМС у Харківській області не приймалося (лист ГУ ДМС України в Харківській області № 6301.8.1-13465/63.3-23 від 02.08.2023).

З листа ГУ ДМС України в Харківській області № 6301.8.1-13448/63.3-23 від 02.08.2023 вбачається, що відповідно до даних підсистеми "Облік іноземців та біженців» ЄІАС УМП ДМС України встановлено, що посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 22.11.2018, оформлена на ім`я громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є чинною.

Також, відповідно до п. 5 Порядку № 321 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Відповідно п. 62 Порядку № 321, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення ї видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.

Так, позивачем було надано відповідачу відносно себе повну інформацію, не було здійснено жодних приховувань відомостей відносно себе.

При цьому, судовим розглядом встановлено, що підставою відмови ГУ ДМС України у Харківській області у оскаржуваному рішенні зазначено пп.11 п.62 Порядку № 321.

Відповідно до пп.11 п.62 Порядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки в інших випадках, передбачених законом.

Проте, відповідачем не зазначено та не надано жодних належних та допустимих доказів, якими підтверджує інші випадки, передбачені законом, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів зауважує, що пп.11 п.62 Порядку №321 не містить конкретно визначених підстав для відмови у видачі посвідки, а є бланкетною нормою, яка відсилає до іншого законодавства, тому зазначення в рішенні про відмову у видачі посвідки загальної норми права (пп. 11 п.62 Порядку №321) без вказівки на конкретну підставу для такої відмови не може вважатися виконанням законодавчо визначеного обов`язку, передбаченого Порядком № 321, а тому таке рішення має бути визнано неправомірним.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24.01.2020 року у справі №820/1719/18, від 14.12.2020 року у справі №820/1684/18, та враховуються судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Будь-яких інших обґрунтувань відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання вказане рішення не містить.

Колегія суддів зауважує, що на законодавчому рівні розмежовуються поняття обмін посвідки та її оформлення. Під різне нормативне регулювання підпадає як порядок розгляду заяви, так і підстави для прийняття рішення і кінцевий результат розгляду заяви.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до відповідача з заявою саме про обмін посвідки на постійне проживання, додавши до заяви перелік документів, визначений п.40 Порядку №321.

Суд зазначає, що приписи Порядку № 321 не надають право відповідачу при розгляді заяви про обмін посвідки перевіряти обґрунтованість підстав її оформлення.

Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області жодних належних доказів на підтвердження правомірності рішення, яке є предметом оскарження, надано не було.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те , що рішення про скасування дозволу на імміграцію не приймалось, на теперішній час посвідка позивача на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 22.11.2018 не скасована та є чинною, а тому апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що за відсутності, визначених п. 62 Порядку № 321, підстав відмови в оформленні або видачі посвідки, відповідач був обтяжений обов`язком вчинення відповідних дій щодо здійснення оформлення та видачі громадянину В`єтнаму Донг Ван Ві посвідки на постійне проживання в Україні за заявою позивача, у зв`язку з досягнення позивачем 45-річного віку, спірне рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 31.08.2023 про відмову в оформленні громадянину В`єтнаму Донг Ван Ві посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 21.08.2023 прийнято протиправно, а відтак підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача видати позивачу нову посвідку на постійне проживання в Україні, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, що у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17 Верховний Суд зазначив, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийнятої виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Отже, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем.

Пунктом 46 Порядку № 321 передбачено, що після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Положеннями Порядку № 321 передбачено альтернативні варіанти щодо результатів розгляду заяви про обмін посвідки на постійне проживання: задовольнити заяву чи відмовити в такому обміні, однак суд вважає за необхідне вказати, що за відсутності підстав для відмови у видачі посвідки, визначених п. 62 Порядку № 321, територіальний орган ДМС зобов`язаний видати особі, що зверталася із заявою про обмін посвідки, нову посвідку на постійне проживання в Україні.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.12.2020 по справі № 820/1684/18.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу громадянину В`єтнаму Донг Ван Ві нової посвідки на постійне проживання в Україні за заявою від 21.08.2023.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 820/1329/17, від 24.01.2020 у справі № 820/1719/18, від 17.08.2020 у справі № 820/1683/18, від 14.12.2020 у справі № 820/1684/18.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 по справі № 520/32874/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко